Рішення № 9549662, 12.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/6912.04.10 позовом Товариства з обмеженою відповідальністю м’ясокомбінат «Ювілейний»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваріум»

про стягнення 3731,47 грн.

                                                                       Суддя Грєхова О. А.

Представники:

від позивача: не з’явились

від відповідача: не з’явились

СуТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваріум»заборгованості Договором поставки № ПР-301/12 від 01.12.2006р. в розмірі 3731,47 грн. основного боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2010р. порушено провадження по справі № 53/69, розгляд справи призначено на 15.03.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2010р. у зв’язку з нез’явленням в засідання суду повноважного представника відповідача розгляд справи було відкладено на 12.04.2010р.

Представник позивача в судове засідання 12.04.2010р. не з’явився, проте через відділ Діловодства суду направив клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що неможливість представника забезпечити явку в судове засідання не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в даному випадку позивач мав можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України. Крім того, суд вважає за необхідне нагадати позивачу, що відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення господарського спору обмежений.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі, відповідач в жодне судове засідання не з’явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(пункт 4), від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15), від 18.03.2008р. № 01-8/164 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році»(пункт 23).

Крім того, особи, які беруть участь у розгляді, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз’яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до вимог ст. 87 ГПК України суд належним чином повідомив сторін про розгляд справи ухвалами суду від 12.02.2010р. та від 15.03.2010р., про що свідчить відмітка про відправку на зворотній стороні вказаних ухвал, повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання та реєстри відправки поштової кореспонденції.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.12.2006р. позивачем та відповідачем у справі був укладений договір поставки № ПР-301/12, відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов’язується поставити у зумовлені строки (строк) 1 доба товар покупцю, а Покупець (відповідач) зобов’язується прийняти цей товар та сплатити за нього певну грошову суму. Найменування (асортимент, номенклатура) товару, що підлягає поставці, визначається сторонами у специфікації до договору (п.п. 1.1., 1.3. договору).

Відповідно до п.п. 5.1., 5.6. договору поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлень відповідача на умовах поставки DDU м. Київ відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" 2000 р.

Як визначено у п.п. 1.6. договору, право власності на товар переходить до відповідача з моменту передання товару, що засвідчується підписанням представниками сторін відповідної накладної.

Пунктами 10.1. та 10.5. договору передбачено, що він діє до 31.12.2007 р. і продовжується ще на один рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не повідомить другу сторону про інше за 1 місяць до закінчення строку його дії. Матеріали справи не містять документальних підтверджень повідомлення сторонами одна одної про закінчення строку дії договору.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 2 цієї ж статті до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 8302,70 грн., що підтверджується належним чином завіреними копіями видаткових накладних залучених до матеріалів справи (оригінали оглянуті в судовому засіданні).

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк для оплати товару.

Згідно з п. 4.3. Договору покупець здійснює оплату товару протягом 30 календарних днів з дня отримання товару.

Матеріали справи свідчать, зокрема, Акт звірки взаємних розрахунків, що за отриманий від позивача товар відповідач розрахувався частково на суму 4431,10 грн., на суму 140,13 грн. відповідач здійснив повернення товару позивачу. Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем становить суму в розмірі 3731,47 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач у своїй позовній заяві та у наданих суду поясненнях представника повідомив, що ним належним чином виконані договірні зобов’язання щодо поставки товару, тоді як ТОВ «Акваріум»зобов’язання щодо оплати за отриманий товар не виконало, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 3731,47 грн., які позивач просить стягнути як основний борг.

Відповідач жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару (п. 4.3 договору), проте відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору за отриманий товар частково не розрахувався.

Таким чином, враховуючи що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов ТОВ м’ясокомбінат «Ювілейний» щодо стягнення з ТОВ «Акваріум»основного боргу за договором № ПР-301/12 від 01.12.2006р. у розмірі 3731,47 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Позивачем належним чином доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд встановив, що позивач при зверненні з позовною заявою до суду сплатив витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в більшому розмірі, ніж передбачено законом.

Відповідно до положення пункту 13 статті 6 «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ», повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв'язку після звернення особи.

Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Відповідно до ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Виходячи з матеріалів справи, суд встановив, що позивач по справі сплатив витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 334,50 грн. про що свідчать додані до позовної заяви платіжні доручення № 14449 від 23.11.2009р. та № 1431 від 03.02.2010р.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2009р. № 825 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258", яка набрала чинності з дня її опублікування, а саме з 13.08.2009р. розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів за подачу господарської справи становить 236,00 грн.

В зв’язку з чим, згідно з п. 3 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»та Інструкції «Про порядок обчислення та справляння державного мита», затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993р. № 15, роз’яснень Головного управління Державного казначейства України у м. Києві від 21.08.2007р. № 6/1-08/9036, внесені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством підлягають поверненню з Державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваріум»(02097, м. Київ, вул. Луначарського, 24, код ЄДРПОУ 30973603 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю м’ясокомбінат «Ювілейний»(52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Мічуріна, 5; ідентифікаційний код 24615640) основний борг в сумі 3 731 (три тисячі сімсот тридцять одна) грн. 47 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю м’ясокомбінат «Ювілейний»(52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Мічуріна, 5; ідентифікаційний код 24615640) з Державного бюджету витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 98 (дев’яносто вісім) грн. 50 коп. як таке, що внесене у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перераховане платіжним дорученням № 14449 від 23.11.2009р. Платіжне доручення № 14449 від 23.11.2009р. залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 53/69.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                           Грєхова О.А.