Ухвала суду № 95494682, 10.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3354/21

УХВАЛА

10 березня 2021 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо надання листом від 16.12.2020 року № 02-29/118із недостовірної інформації з питань, зазначених у запиті на інформацію № 99із/02-29 від 17.10.2020 року;

- зобов`язати відповідача надати позивачу відповідь на запит на інформацію за 02-29/92із від 17.10.2020 року відповідно до поставлених питань у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» - перелік вільних земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради за рахунок яких ним може бути надано громадянам України, дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства;

- стягнути на користь позивача моральну шкоду в сумі 3000 грн.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до змісту мотивувальної частини позову, позивач обґрунтовує заявлені у цій позовній заяві вимоги, зокрема, тим, що:

- Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 року у справі № 420/11464/20 Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області зобов`язано надати ОСОБА_1 відповідь на запит на інформацію за № 02-29/92із від 17.10.2020 року відповідно до поставлених питань у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

- на виконання рішення суду Куяльницька сільська рада надала Позивачу відповідь від 16.12.2020 року №02-29/118із, в якому перерахувала запитувані земельні ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради за рахунок яких ним може бути надано громадянам України, дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства.

Судом з`ясовано, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 року у справі № 420/11464/20, яке набрало законної сили 05.01.2021 року, зокрема:

- позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (місцезнаходження: 66300, Одеська область, м. Подільськ, вул. Соборна, 105; код ЄДРПОУ 04379835) про визнання протиправними дії щодо надання неповної інформації на заяву та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково;

- визнано протиправними дії Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області щодо надання листом за № 02-29/92із від 26.10.2020 року недостовірної та неповної інформації з питань зазначених у запиті на інформацію №99із/02-29 від 17.10.2020 року;

- зобов`язано Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області надати ОСОБА_1 відповідь на запит на інформацію за №02-29/92із від 17.10.2020 року відповідно до поставлених питань у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

- стягнуто з Куяльницької сільської ради (код ЄДРПОУ 04379835) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.).

Згідно зі змістом листа-відповіді Куяльницької сільської ради від 16.12.2020 року «Про розгляд запиту на інформацію», який додано позивачем до позову, його надано позивачу на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 року по справі № 420/11464/20.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.

Статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Таким чином, оскаржені позивачем дії відповідача можуть бути оскаржені відповідно до статті 383 КАС України.

Такий порядок оскарження дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.

За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених при наявності обов`язку щодо вчинення певних дій на виконання рішення суду, та зобов`язання вчинити певні дії. Проте, спірні правовідносини між сторонами, по суті, вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Тобто, якщо позивач вважає протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 року у справі № 420/11464/20, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявами про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

При цьому суд звертає увагу позивача, що строк, передбачений частиною четвертою статті 383 КАС України, за наявності причин, які можуть бути визнані судом у справі № 420/11464/20 поважними, підлягає поновленню, зокрема, з огляду на відмову у відкритті провадження у справі № 420/3354/21.

Крім того, у цій справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить обов`язковість судового рішення. Крім того, у статті 129-1 Основного Закону України закріплено, що судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційним Судом України у рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012, зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 червня 2013 року наголосив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.

Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини («Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).

Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).

Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85, 102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.

Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

Так, суд враховує позицію ЄСПЛ висловлену у рішенні у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України № 40450/04 п. 46), згідно з якою, від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19; у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43); у таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. рішення у справі "Бурдов проти Росії" (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), N 33509/04, п. 68)

Також суд бере до уваги інші висновки, які сформовані у практиці ЄСПЛ: визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (Ромашов проти України, № 67534/01, п.п. 39-46; Дубенко проти України, № 74221/01, п.п. 42-51; Козачек проти України, № 29508/04, п.п. 29-33; Деркач та Палек проти України, заяви № 34297/02 та № 39574/02, п.п. 35-51, Шмалько проти України, № 60750/00, п.п. 41-57; Сокур проти України, № 29439/02, п.п. 30-37; Крищук проти України, № 1811/06, п.п. 48, 54; Войтенко проти України, № 18966/02, п.п. 37-54; Жовнер проти України, № 56848/00, п.п. 33-56.

Враховуючи та на підставі наведеного, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 липня 2020 року по справі № 501/2172/15-а (адміністративне провадження № К/9901/24215/18) тощо.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 242, 243, 248, 256, 294, 295 Розділом VІІ Перехідних положень КАС України, суд -

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень, та у строк, встановлений ст. 295 КАС України.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Суддя М.Г. Цховребова