Рішення № 95494109, 12.03.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/391/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

20 січня 2021 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113391-50 від 09 листопада 2020 року.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що перебуває у постійних трудових відносинах із Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Полтавської області, як найманий працівник та є застрахованою особою. Позивач вважає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10:30 24 лютого 2021 року в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду за адресою: вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава.

11.02.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі з огляду на правомірність та обґрунтованість спірної вимоги. Відповідач наполягав на тому, що положення Закону №2464-VІ не містять виключення та не передбачають такої умови для звільнення від сплати ЄСВ як наявність трудових відносин. Крім того, відповідач зауважив, що на момент формування спірної вимоги у інтегрованій картці платника ЄСВ обліковувалася заборгованість з ЄСВ, адже позивачем подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нахованого єдиного внеску за 2018. Отже, на думку відповідача, ОСОБА_1 мала обов`язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розумінні Закону №2464-VІ.

24 лютого 2021 року позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд 24 лютого 2021 року перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що у передбаченому законом порядку позивач отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №044 від 27.07.1993 /а.с. 8/.

27.03.2012 ОСОБА_1 обрана головою Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області. В подальшому 06.10.2012 та 07.10.2017 переобрано головою Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки /а.с. 11/.

Згідно довідки Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 13.01.2021 №2/4-21 /а.с. 15/ позивач перебуває у трудових відносинах працюючи на посаді голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області та отримує заробітну плату з якої сплачується єдиний соціальний внесок.

Як визначено представником відповідача у відзиві на позов, в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 значиться заборгованість з єдиного внеску за 3-4 квартал 2018 року, 1-4 квартал 2019 року, 1-3 квартал 2020 року, на загальну суму 22 226,38 грн

09.11.2020 ГУ ДПС у Полтавській області здійснило нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, та сформувало й направило вимогу про сплату цього боргу №Ф-113391-50 від 09.11.2020 на суму 22226,38 грн /а.с. 39/.

Вважаючи, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернулась в суд з вказаним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі-Закон №2464-VI).

За змістом пунктів 2, 3, 5, 6, 10 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Водночас пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За змістом абзацу 3 частини 8 та частини 12 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Частиною 4 статті 25 Закону України №2464-VI передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з фіскальним органом, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену в результаті оскарження суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення фіскального органу або суду), фіскальний орган протягом десяти робочих днів надсилає в порядку, встановленому Законом, до органу державної виконавчої служби вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості органами доходів і зборів із страхувальників зі сплати коштів з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає також Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску застосовуються заходи впливу та стягнення.

Пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Згідно із пунктом 7 Інструкції №449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, особи, які провадять адвокатську діяльність. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності адвокатів, які фактично не здійснюють та не ведуть адвокатську діяльність та доходів від неї не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Адвокат, який адвокатську діяльність не веде та доходи від неї не отримує, зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає податковий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

За змістом частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, з 01.03.2006 ОСОБА_1 працює в Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Полтавської області і обіймає посаду голови комісії (рішення КДКА Полтавської області від 24.01.2006), а отже є найманим працівником, а відрахування з ЄСВ за спірний період за неї здійснювалися роботодавцем, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 (звіти форми ОК-5) з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування /а.с. 23-24/.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження індивідуальної адвокатської діяльності відповідачем не надано.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального. Вказане виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як адвокатом.

Отже, суд відхиляє доводи відповідача про наявність обов`язку у ОСОБА_2 щодо сплати єдиного внеску за спірний період, оскільки позивач з 01.03.2006 перебуває у трудових відносинах з Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Полтавської області, а отримання доходів від адвокатської діяльності відповідачем у цій справі не доведено.

Крім того, відповідач наголошує на обов`язку ОСОБА_1 щодо сплати ЄСВ за період 3-4 кварталу 2018 року. З цього приводу суд зазначає наступне.

Суд вважає посилання відповідача на вказаний обов`язок зі сплати ЄСВ ОСОБА_1 за такий період неприйнятним, адже рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 у справі №440/2838/19, яке набрало законної сили 18.12.2019, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113391-50 від 13.06.2019 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 7668,54 грн. Предметом розгляду цієї справи була правомірність вимоги про сплату боргу з ЄСВ відносно ОСОБА_1 за період 2018 року.

Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Отже, рішення суду у справі №440/2838/20, яким констатовано протиправність вимоги ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113391-50 від 13.06.2019 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 7668,54 грн, є обов`язковим для виконання та врахування ГУ ДПС в Полтавській області у своїй діяльності.

До того ж, встановлені зазначеним судовим рішенням обставини не можуть оспорюватись відповідачем з тих самих підстав, правова оцінка яким надана судом у цьому рішенні.

Однак, відповідач висновки суду не врахував, внаслідок чого повторно прийняв безпідставну вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ з тих самих підстав.

Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано доказів правомірності нарахування позивачеві у вимозі №Ф-113391-50 від 09.11.2020 заборгованості зі сплати ЄСВ на суму 22 226,38 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113391-50 від 09.11.2020 не ґрунтується на вимогах Закону №2464-VI, прийнята без урахування усіх істотних обставин, а тому є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку позовній вимозі про зобов`язання внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення інформації про борг на суму 22 226,38 грн, суд виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.171 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України для цілей оподаткування податкова інформація вживається у значенні, визначеному Законом України "Про інформацію".

У статті 1 цього Закону України "Про інформацію" інформацією визнано будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

В силу вимог пункту 63.12 статті 63 Податкового кодексу України інформація, що збирається, використовується та формується органами державної податкової служби у зв`язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Таким чином, відомості, внесені податковим органом до баз даних, є публічною інформацією, що повинна відповідати принципу достовірності та відображати дійсний стан розрахунків платника з бюджетом.

Наведене виключає наявність в інформаційних базах даних податкового органу інформації про податкові зобов`язання платника податків у тому числі і по сплаті єдиного внеску без наявності у особи обов`язку щодо його сплати.

Враховуючи встановлення судом відсутності у ОСОБА_1 обов`язку по сплаті єдиного внеску та беручи до уваги ту обставину, що вимоги про сплату боргу виносяться податковим органом на підставі інформації наявної в інтегрованих картках платника податку, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення інформації про борг на суму 22 226,38 грн та інформації про нарахування на цей борг штрафу та пені.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов належить задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Полтавській області витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 39461639) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-113391-50 від 09 листопада 2020 року про сплату боргу (недоїмки).

Зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків - ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) шляхом виключення інформації про борг на суму 22 226,38 грн станом на 31 жовтня 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 39461639) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова