Рішення № 95494099, 05.02.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2021 року м. ПолтаваСправа №440/4280/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Оніщенко В.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Кінаш А.Г.,

представника відповідача - Франків Л.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного агентства рибного господарства України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства рибного господарства України №55-ТО від 06.07.2020;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу рибоохоронного патруля №1 Управління Державного агентства рибного господарства у Полтавській області або запропонувати рівнозначну посаду;

- стягнути з Державного агентства рибного господарства України середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

10.08.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного агентства рибного господарства України (далі - відповідач, Держрибагентство) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4280/20, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Аргументи учасників справи

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював на посаді заступника начальника управління - начальника відділу рибоохоронного патруля №1 Управління Державного агентства рибного господарства у Полтавській області. На підставі наказу №55-ТО від 06.07.2020 позивача звільнено зі займаної посади, у зв`язку зі скороченням чисельності державних службовців та скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного агентства рибного господарства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII). Позивач вважав зазначений наказ незаконним; вчиненим з порушенням його трудових прав та таким, що підлягає скасуванню.

Позивач стверджував, що звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Також вказував, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Крім того, зауважував, що нормами статті 492 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці; при цьому, з одночасним попередженням працівника про наступне вивільнення передбачено обов`язок надання пропозиції всіх наявних вакантних посад, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжиття всіх заходів для переведення працівника за його згодою на іншу запропоновану йому роботу. Позивач зазначив, що попередження про майбутнє звільнення, яке позивач отримав пізніш, ніж за два місяці до зміни істотних умов державної служби, не містило жодних пропозицій по працевлаштуванню на вакантні посади, в тому числі і на посаду заступника начальника управління - начальника відділу іхтіології та регулювання рибальства Управління Державного агентства рибного господарства у Полтавській області, яка була вакантна протягом 4 років, в тому числі і на момент звільнення позивача; при цьому, освіта і стаж позивача дозволяли йому перейти на цю посаду.

Окремо наголошував, що при звільненні позивача, відповідачем не були враховані вимоги частини першої статті 42 КЗпП України щодо переважного права працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці на залишення на роботі, а при рівних умовах продуктивності і кваліфікації - частини другої статті 42 КЗпП України.

Таким чином, позивач вважав, що його звільнення відбулося з порушенням Конституції України, Закону України "Про державну службу", Кодексу Законів про працю України (статей 42, 492) та не мало під собою належних підстав, оскільки фактично звільнення відбулося з ініціативи роботодавця без дотримання будь-яких гарантій трудових прав працівника.

З незаконності звільнення слідують наступні похідні позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач проти позову заперечував.

У відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що звільнення позивача відбулося на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказував, що у зв`язку зі скороченням чисельності працівників Державного агентства рибного господарства на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 №85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів", наказів Державного агентства рибного господарства від 17.04.2020 №124 "Про введення в дію структури Державного агентства рибного господарства України" та від 04.05.2020 №147 "Про введення в дію штатного розпису Державного агентства рибного господарства України", листом від 08.05.2020 №2-10-16/2838-20 позивача було попереджено про наступне вивільнення; наказом відповідача №55-ТО від 06.07.2020 позивача звільнено відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

Наполягав на тому, що твердження позивача про недотримання відповідачем строку попередження про наступне звільнення, неврахування переважного права позивача на залишення на роботі та необхідність пропонування йому вакантних посад є помилковими, оскільки до статті 492 КЗпП України Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 №378-ІХ внесені зміни, відповідно до яких статтю доповнено новою частиною, якою, зокрема, передбачено, що у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статі 40 КЗпП України, у тому числі у випадку скорочення чисельності або штату працівників, про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніш ніж за 30 календарних днів; при цьому, при такому вивільненні не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпП України щодо неможливості звільнення, якщо відсутня можливість перевести працівника за його згодою на іншу роботу та норми частини другої статті 492 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством.

Крім того, вказував, що на час прийняття відповідачем спірного наказу про звільнення, абзац 1 частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, який корелюється зі статтею 492 КЗпП України, наділяв суб`єкта призначення правом, а не обов`язком пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності); аналогічний висновок викладено у роз`ясненні Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 №86 р/з.

Позивач направив на відзив свою відповідь.

У відповіді на відзив позивач висловив свою незгоду з тезами, зазначеними відповідачем у своєму відзиві. Вказував, що згідно зі підпунктом 11 пункту 12 Положення "Про Державне агентство рибного господарства України", Голова Держрибагентства призначає на посаду за погодженням з Міністром енергетики та захисту довкілля, звільняє з посади заступників керівників територіальних органів Держрибагентства, однак до відзиву відповідач не надав жодного доказу погодження з Міністром енергетики та захисту довкілля звільнення ОСОБА_2 зі займаної посади. Наполягав на тому, що роз`яснення від 20.02.2020 №86 р/з не зареєстроване в Міністерстві юстиції України, не має статусу ні закону, ні підзаконного акту; це лише приватна думка посадової особи. Також стверджував, що тексти постанови Кабінету Міністрів України №85 від 05.04.2014 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів", постанови Кабінету Міністрів України №894 від 30.09.2015 "Питання функціонування територіальних органів Державного агентства рибного господарства", постанови Кабінету Міністрів України №895 від 30.09.2015 "Положення про Державне агентство рибного господарства України", які розміщені у вільному доступі, не містять інформації про те, що вони пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України. Тому є нечинними.

До суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній наголошував, що доводи позивача про ненадання доказу погодження Держрибагентством з Міністерством енергетики та захисту довкілля звільнення його зі займаної посади є помилковими, оскільки підпунктом 11 пункту 12 Положення "Про Державне агентство рибного господарства України" передбачено за погодженням з Міністром енергетики та захисту довкілля призначення на посаду заступників керівників територіальних органів Держрибагентства, а не їх звільнення. До того ж вказував, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону №889-VIII, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, видає у випадках, встановлених законом, нормативно-правові акти з питань державної служби, надає роз`яснення з питань застосування цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби, а тому посилання позивача на те, що роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 №86 р/з це лише приватна думка посадової особи є також помилковими.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом

Наказом Державного агентства рибного господарства України №80-ТО від 13.09.2017 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу рибоохоронного патруля №1 Управління Державного агентства рибного господарства у Полтавській області (а.с. 41).

Наказом Державного агентства рибного господарства України №124 від 17.04.2020 введено в дію з 22.04.2020 структуру Державного агентства рибного господарства України, погоджену в установленому порядку з Міністерством енергетики та захисту довкілля України в межах граничної чисельності в кількості 1669 штатних одиниць (а.с. 42).

Наказом Державного агентства рибного господарства України №147 від 04.05.2020, введено в дію з 04.05.2020 штатний розпис на 2020 рік Державного агентства рибного господарства України (а.с. 46).

Відповідно до штатного розпису Державного агентства рибного господарства України на 2020 рік, відсутня посада, яку займав позивач до звільнення, а саме заступника начальника управління - начальника відділу рибоохоронного патруля №1 Управління Державного агентства рибного господарства у Полтавській області (а.с. 47-69).

Листом від 08.05.2020 №1-8-01/644-20 Управлінням Державного агентства рибного господарства України у Полтавській області попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників Державного агентства рибного господарства України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 №85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів" (зі змінами), наказів Держрибагентства від 17.04.2020 №124 "Про введення в дію структури Державного агентства рибного господарства України" та від 04.05.2020 №147 "Про введення в дію штатного розпису Державного агентства рибного господарства України".

Вказаний лист позивач отримав 08.05.2020, що підтверджується його особистим підписом (а.с. 72).

Наказом Державного агентства рибного господарства України №55-ТО від 06.07.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу рибоохоронного патруля №1 Управління Державного агентства рибного господарства у Полтавській області у зв`язку зі скороченням чисельності державних службовців та скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного агентства рибного господарства України, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (а.с. 73).

Позивач, вважаючи наказ Державного агентства рибного господарства України №55-ТО від 06.07.2020 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, які підлягають застосуванню

Згідно зі частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої, третьої та п`ятої статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі пунктом 1 Положення "Про Державне агентство рибного господарства України" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №895 від 30.09.2015 (далі - Положення), Державне агентство рибного господарства України (Держрибагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.

Основними завданнями Держрибагентства є:

1) реалізація державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства;

2) внесення на розгляд Міністра захисту довкілля та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства (п.3 Положення).

Згідно зі пунктом 7 Положення, Держрибагентство (орган рибоохорони) здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через утворені в установленому порядку територіальні органи (органи рибоохорони).

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно зі частиною третьою статті 43 Закону №889-VIII, зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

У відповідності до частини четвертої статті 43 Закону №889-VIII, про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 30 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати. У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби. Якщо протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі частиною другою статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (частина третя статті 40 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно зі частиною першою статті 421 КЗпП України, працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Відповідно до частини першої статті 431 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, ліквідації підприємства, установи, організації.

Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень (частина шоста статті 492 КЗпП України).

Висновки щодо правозастосування

Щодо аргументів про нечинність нормативно-правових актів

Позивач наполягав на тому, що при його звільненні відбувалася зміна структури та штатної чисельності працівників державного органу, що ґрунтувалися на нормативно-правових актах, які не були в передбаченому порядку подані на експертизу Міністерства юстиції України та належно зареєстровані, а тому є нечинними.

Зокрема, при здійсненні державної реєстрації постанов Кабінету Міністрів України №85 від 05.04.2014, №894 від 30.09.2015, №895 від 30.09.2015 не було дотримано вимог законодавства щодо проведення правової експертизи та реєстрації.

З даного приводу суд витребовував інформацію у Міністерства юстиції України.

Зі наявного у матеріалах справи листа Міністерства юстиції України від 23.12.2020 №57743/17513-22-20/10.2.1 вбачається, що постанова Кабінету Міністрів України №85 від 05.04.2014 включена до Реєстру 08.04.2014 з присвоєнням реєстраційного коду 72110/2014, опублікована у газеті "Урядовий кур`єр" від 09.04.2014 №65 та "Офіційному віснику України" від 15.04.2014 №29, стаття 814; постанова Кабінету Міністрів України №894 від 30.09.2015 включена до Реєстру 10.11.2015 з присвоєнням реєстраційного коду 79320/2015, опублікована у газеті "Урядовий кур`єр" від 10.11.2015 №209 та "Офіційному віснику України" від 20.11.2015 №90, стаття 3017; постанова Кабінету Міністрів України №895 від 30.09.2015 включена до Реєстру 10.11.2015 з присвоєнням реєстраційного коду 79321/2015, опублікована у газеті "Урядовий кур`єр" від 18.11.2015 №215 та "Офіційному віснику України" від 20.11.2015 №90, стаття 3018.

При цьому судом отримано висновки правової експертизи проектів вказаних постанов Кабінету Міністрів України та встановлено, що до проектів малися суттєві зауваження та проекти були повернуті розробнику для усунення недоліків. Однак без усунення та повторної правової експертизи були прийняті Кабінетом Міністрів України та опубліковані.

З цих фактів виходячи позивач стверджував про їх нечинність, посилаючись при цьому на положення Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

Погоджуючись з фактами окремих порушень, допущених державними органами при проведенні правової експертизи та реєстрації зазначених нормативно-правових актів, суд вказує, що ці порушення не дають підстав стверджувати про їх нечинність.

Суд відхиляє посилання позивача на положення Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

Дійсно цей нормативний акт на даний час чинний та містить заборону застосування нормативно-правових актів, що не пройшли реєстрацію у встановленому порядку.

Одночасно він є досить давно прийнятим та нормативно-правове регулювання питання набрання нормативно-правовими актами з часу прийняття вказаного Указу змінювалося.

За правилами подолання колізій між нормами права – застосовуються норми актів, що мають вищу юридичну силу або ж прийняті пізніше.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 №794-VII, постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Офіційне опублікування постанов Кабінету Міністрів України здійснюється в газеті "Урядовий кур`єр" та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях і друкованих засобах масової інформації, визначених законом. Крім того, акти Кабінету Міністрів України оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Суд відзначає, що постанови Кабінету Міністрів України №85 від 05.04.2014, №894 від 30.09.2015, №895 від 30.09.2015 опубліковані у газетах "Урядовий кур`єр" та "Офіційний вісник України", відносно цих постанов прийняті рішення про державну реєстрацію; постановам присвоєні реєстраційні номери та занесено до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Крім того, суд наголошує на тому, що постанови Кабінету Міністрів України №85 від 05.04.2014, №894 від 30.09.2015, №895 від 30.09.2015 незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, та нечинними судом не визнавались.

А відтак, доводи позивача про те, що зазначені нормативно-правові акти не набрали чинності та не підлягають застосуванню, суд відхиляє, з огляду на їх безпідставність.

З приводу застосування норм Закону при звільненні позивача

Підставою для звільнення ОСОБА_1 зі займаної посади було скорочення його посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.

Станом на момент звільнення ОСОБА_1 зі займаної посади було запроваджено певні особливості щодо процедури звільнення державних службовців.

Зокрема, змінено строк попередження державного службовця про наступне звільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів), а також передбачений до цього часу обов`язок пропонувати вакантну посаду державному службовцю при звільненні у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників, змінено словами "може пропонувати державному службовцю будь яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності)".

Стосовно доводів позивача про недотримання Держрибагентством строків попередження про наступне вивільнення, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 було попереджено за 59 календарних днів до звільнення 06.07.2020.

Із матеріалів справи слідує, що наказом Державного агентства рибного господарства України №147 від 04.05.2020, введено в дію з 04.05.2020 штатний розпис на 2020 рік Держрибагентства, відповідно до якого відсутня посада, яку займав позивач до звільнення, а саме заступника начальника управління - начальника відділу рибоохоронного патруля №1 Управління Державного агентства рибного господарства у Полтавській області.

Як вже зазначалося, наказом Державного агентства рибного господарства України №55-ТО від 06.07.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу рибоохоронного патруля №1 Управління Державного агентства рибного господарства у Полтавській області у зв`язку зі скороченням чисельності державних службовців та скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного агентства рибного господарства України, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Під час судового розгляду справи судом встановлено та не заперечується сторонами у цій справі, що з моменту попередження про наступне вивільнення і по дату звільнення з державної служби відповідач не пропонував позивачу будь-якої іншої вакантної посади державної служби в Управлінні Державного агентства рибного господарства в Полтавській області за кваліфікацією позивача.

Погоджуючись з тим, що діюча редакція статті 87 Закону України "Про державну службу» наділяє суб`єкта призначення правом, а не обов`язком пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), суд вказує, що це право не означає права приймати відповідні рішення свавільно.

Одним із критеріїв правомірності рішення, у відповідності до пункту 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є його обґрунтованість.

Законом встановлено певну свободу дій керівника державного органу щодо надання пропозицій про переведення державних службовців на вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі.

Однак, на переконання суду, в кожному випадку надання таких пропозицій чи відмова у їх наданні має бути належним чином обґрунтовані.

Аналізуючи оскаржуваний наказ, з урахуванням згаданого критерію обґрунтованості, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з листом Управління Державного агентства рибного господарства у Полтавській області від 18.11.2020 №1-8-01/1642-20, станом на 06.07.2020 в Управлінні Державного агентства рибного господарства у Полтавській області були вакантні наступні посади: 1. Заступник начальника управління - начальник відділу іхтіології та регулювання рибальства; 2. Заступник начальника відділу іхтіології та регулювання рибальства; 3. Головний державний інспектор відділу охорони водних біоресурсів "Рибоохоронний патруль" (4 одиниці); 4. Провідний державний інспектор відділу охорони водних біоресурсів "Рибоохоронний патруль"; 5. Водій автотранспортних засобів відділу матеріально - технічного забезпечення.

Посада заступника начальника управління - начальник відділу іхтіології та регулювання рибальства, ідентична посаді, з якої було звільнено позивача, була вакантна станом на момент його звільнення. Відповідачем зазначені обставини не заперечувались ні у відзиві, ні у запереченнях на відповідь на відзив, ні під час судового розгляду цієї справи взагалі.

З цього приводу суд наголошує, що у даному випадку керівник державної служби міг пропонувати державному службовцю вакантну посаду державної служби.

При цьому, можливість запропонувати вакантну посаду у сфері публічних відносин, у контексті більшої відповідальності держави перед людиною, закріпленого в тому числі у статях 3 та 19 Конституції України, означає діяти не як "заманеться", свавільно, а, за наявності передбачених законом обставин (в даному випадку вакантних місць), зобов`язаний врахувати їх при прийнятті рішення.

Реалізація згаданого конституційного принципу відповідальності суб`єктів владних повноважень, як органів, що здійснюють функції держави, знайшли своє відображення у вимогах до прийнятих ними рішень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

При розгляді цієї справи суд також враховує правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду, викладену у постанові від 29.04.2020 у справі №812/1303/17, згідно з якою визначена КЗпП України процедура звільнення у випадку реорганізації, яка супроводжується скороченням чисельності працівників або штату, спрямована не на те, щоб витримати строк тривалістю два місяці і після того звільнити працівника, а насамперед на те, щоб протягом цього строку вживати заходів для того, щоб працевлаштувати осіб в межах можливостей, в цьому випадку, суб`єкта призначення. При скороченні чисельності штату звільнень не оминути, однак дії роботодавця мають засвідчити, що він справді вживав заходів для працевлаштування осіб з урахуванням, зокрема, переважного права на залишення на роботі, а також кваліфікаційних вимог до посади, позаяк в цій справі йдеться про державну службу.

Оскільки зміст спірного наказу не містить жодних обґрунтувань з приводу надання переваг звільненню перед переведенням по відношенню до позивача, у суду відсутні підстави вважати, що при прийнятті згаданого наказу було дотримано критерію обґрунтованості.

Також, як на час попередження про звільнення, так і на момент звільнення позивача, відповідач мав реальну можливість перевести ОСОБА_1 за його згодою на посаду заступника начальника управління - начальник відділу іхтіології та регулювання рибальства Управління Державного агентства рибного господарства в Полтавській області, враховуючи той факт, що така посада була вакантною або ж зарахувати до відповідного кадрового резерву.

Наведене вказує на те, що керівник, приймаючи рішення про звільненні позивача, обрав найбільш несприятливі наслідки для нього, хоча мав можливість сприяти реалізації його права на переведення.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що спірний наказ не відповідає згаданим критеріям правомірності.

Внаслідок викладених міркувань, суд вважає протиправним рішення відповідача про звільнення ОСОБА_1 зі займаної посади, а тому оскаржуваний наказ №55-ТО від 06.07.2020 визнає протиправним та скасовує, задовольняючи відповідну позовну вимогу.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягає задоволенню та суд приймає рішення поновити ОСОБА_1 на заступника начальника управління - начальника відділу рибоохоронного патруля № 1 Управління Державного агентства рибного господарства у Полтавській області.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 №13" зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , середньоденна заробітна плата позивача за останні два перед звільненням місяці складала 1220,01 грн.

Відповідно до кількості робочих днів, що минули за час вимушеного прогулу позивача, стягненню на його користь підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.07.2020 по 05.02.2021 включно у загальній сумі 180 561,48 грн (сума вказана без утримання податку та інших обов`язкових платежів).

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 повністю.

Оскільки судом прийнято рішення про поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд вказує, що пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Розподіл судових витрат

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) до Державного агентства рибного господарства України (вул. Січових Стрільців 45-а м. Київ ЄДРПОУ 37472282) задовольнити повністю.

Наказ Державного агентства рибного господарства України №55-ТО від 06 липня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 - визнати протиправним та скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу рибоохоронного патруля №1 Управління Державного агентства рибного господарства у Полтавській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державного агентства рибного господарства України середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальній сумі 180 561,48 грн.

Рішення суду допустити до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 10.02.2021.

Головуючий суддя І.С. Шевяков