Рішення № 95493887, 01.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/770/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року м. Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Макаренко А.І.

За участю сторін:

Від позивача: Боднар М.О.,

Від відповідача: Єгоров О.С.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (код ЄДРПОУ 40342996; адреса: вул. 7-ма Пересипська, 6, м. Одеса, 65042) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 03.02.2020 надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 25.02.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін згідно ч.5 ст.262 КАС України. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.03.2020 року.

17.03.2020 року за вх.№12382/20 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року провадження у справі №420/770/20 зупинено до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

24.03.2020 року за вх.№13180/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року провадження у справі №420/770/20 поновлено, призначено судове засідання на 10.08.2020 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 року вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02.09.2020 року.

31.08.2020 року за вх.№34217/20 від представника відповідача надійшла заява про приєднання до матеріалів справи копій штатних розписів та довідок.

За клопотанням представника позивача у зв`язку із неможливістю прибути у підготовче засідання 02.09.2020 року його було відкладено на 21.09.2020 року.

21.09.2020 року за вх.№38144/20 від представника відповідача надійшла заява про приєднання до матеріалів справи копій довідок.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, призначено підготовче засідання на 12.10.2020 року.

Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року відмовлено у задоволені клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовних вимог та відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху.

Підготовче засідання призначено на 02.11.2020 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 18.11.2020 року об 11 год. 30 хв.

Судове засідання призначене на 18 листопада 2020 р. було перенесено у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному та призначено на 08 грудня 2020 р. 11:00 год.

Судове засідання призначене на 08 грудня 2020 р. було перенесено у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному та призначено на 24 грудня 2020 р. 10:00 год.

Ухвалою суду від 24.12.2020 року провадження у справі зупинено з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, задля захисту життя та здоров`я учасників справи до 26.01.2021 року, призначено судове засідання на 26.01.2021 року.

Ухвалою суду від 26.01.2021 року провадження у справі поновлено, а у судовому засіданні прийнято рішення про оголошення перерви до 15.02.2021 року для надання додаткових доказів у справі.

08.02.2021 року за вх.№6138/21 від представника відповідача надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні 15.02.2021 року оголошено перерву для підготовки сторін до судових дебатів на 01.03.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що у 2016 році вона, перебуваючи на посаді головного спеціаліста управління ветеринарної медицини Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі, отримала декретну відпустку, у якій перебувала по 2019 рік. Після її завершення на початку 2019 року позивачка звернулась до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про надання можливості приступити до виконання посадових обов`язків після закінчення відпустки. Листом у відповідь на вказану заяву позивачку повідомлено про відсутність з нею трудових відносин. Позивачка вважає, що на підставі наказу від 12.12.2016 року її було звільнено, а після реорганізації не призначено на посаду у Головному управлінні. Вважаючи вказані дії протиправними, позивачка звернулась до суду із даним позовом, та вказує, що під час її знаходження у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 2016 по 2019 роки було прийнято спірний наказ №227 від 12.12.2016 року, із яким позивачку у наказному порядку зобов`язали ознайомитись. При цьому, їй не було запропоновано жодної пропозиції переведення на будь-яку іншу посаду. Будь-яких заяв на звільнення за власним бажанням або за угодою сторін позивачка не подавала, не було надано і роз`яснень з приводу реорганізації управління і які подальші дії працівникам необхідно вчиняти.

24.03.2020 року за вх.№13180/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де викладені заперечення проти заявлених позовних вимог. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив наступне:

по-перше, із оскаржуваним наказом позивачка ознайомлена 12.12.2016 року, про що свідчить її підпис на наказі. Подача ж даного позову здійснена 03.02.2020 року, тобто з пропуском встановленого КАС України строку, а тому позовна заява має бути залишена без розгляду;

по-друге, відповідачу не відомо, коли та за яких підстав позивачка звільнена з посади головного спеціаліста Відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарії Управління Держпродспожислужби в Овідіопольському районі. Отже, за відсутності встановленого факту звільнення питання щодо поновлення позивачки на посаді є передчасним. При цьому, спірний наказ не вказує на звільнення, а попереджає про майбутнє вивільнення;

по-третє, за відсутності факту звільнення, а також беручи до уваги перебування позивачки, як та сама зазначає, у декретній відпустці, відсутні підстави вважати заявлений період з 13.12.2016 року вимушеним прогулом. Як наслідок, стягнення середнього заробітку за вказаний період також є безпідставним.

17.03.2020 року за вх.№12382/20 від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Представник позивачки вказує, що питання щодо поновлення строку судом вирішувалось при відкритті провадження у справі. Крім цього, роз`яснення щодо причин та обставин звільнення позивачки має надати саме відповідач як правонаступник всіх прав та обов`язків регіонального управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі, яке реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління. В частині доводів відповідача про безпідставність оскарження наказу №227 від 12.12.2016 року позивачка вказала, що вона не змогла встановити наявність інших актів, що б вказували на факт її звільнення чи будь-якого іншого припинення трудових відносин із відповідачем.

У судове засідання 01.03.2021 року з`явились представник позивача та представник відповідача. Представники сторін підтримали позиції, викладені у письмових заявах по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 обіймала посаду головного спеціаліста управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі Одеської області (Т.1 а.с.56), що не заперечується відповідачем.

Про перебування її на вказаній посаді також свідчать наявні у матеріалах справи кадрові документи Управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі, а саме:

Картка-довідка від 01.01.2013 року (Т.1 а.с.64-65);

Наказ №1 від 29.03.2013 року та Наказ №2 від 01.04.2013 року про переведення позивачки на посаду (Т.1 а.с.68-69);

Наказ №46 від 18.10.2013 року «Про надання відпуски по догляду за дитиною до 3-х років ОСОБА_1 » (Т.1 а.с.72);

Наказ №24 від 27.06.2013 року «Про надання відпустки по вагітності та пологах ОСОБА_1 » (Т.1 а.с.73);

Наказ №11 від 26.03.2013 року «Про щорічну відпустку ОСОБА_1 » (Т.1 а.с.74);

Наказ №10 від 26.03.2013 року «Про виплату премії» (Т.1 а.с.75);

Наказ №3 від 23.01.2013 року «Про виплату за високі досягнення в роботі за січень місяць 2013 року» (Т.1 а.с.76).

Згідно Наказу Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі №06 від 22.06.2016 року ОСОБА_1 переведено з посади головного спеціаліста ветеринарної медицини – державного інспектора ветеринарної медицини Овідіопольського району управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі на посаду головного спеціаліста відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарії управління Держпродспоживслужби в Овідіополському районі (Т.1 а.с.70).

Згідно Постанови КМ України №794 від 09.11.2016 року «Про реорганізацію територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» постановлено реорганізувати територіальні органи Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів зазначеної Служби за переліком згідно з додатком.

Згідно Додатку Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області.

Відповідно до наказу №46 від 18.10.2013р. ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною з 04.10.2013р. по 16.08.2016р. на підставі її заяви від 18.10.2013р. (т1, а.с.72,147).

02.02.2016р., тобто у період перебування у відпустці по догляду за першою дитиною до 3-х років, ОСОБА_1 народила другу дитину, ОСОБА_3 (т.1, а.с.148).

Наказом Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі №227 від 12.12.2016 року вирішено попередити під розпис усіх працівників управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі, що через 2 (два) місяці їх вивільнять в зв`язку із реорганізацією (Т.1 а.с.81).

З цим наказом ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 12.12.2016р.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі (код ЄДРПОУ 40313487) згідно запису № 15431120002003804 від 19.02.2018 року припинено як юридичну особу.

Правонаступником визначено Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області (код ЄДРПОУ 40342996).

Як зазначає позивачка, у період з 2016 о 2019 рік вона перебувала у декретній відпустці до досягнення дитиною 3-х років. Згідно наявної у матеріалах справи копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивачка є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.1 а.с.35) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідні документи щодо перебування у відпустці після 16.08.2016р. ОСОБА_1 не надала суду, пояснивши, що вони в неї не збереглися, проте нею подавалися відповідні заяви.

Відсутні такі докази і в архівних матеріалах Архівного відділу Овідіопольської райдержадміністрації Одеської області, не надані документи також і відповідачем, пояснившим, що вони не збереглися при передачі справ при ліквідації установи, де працювала ОСОБА_1

06.02.2019 року позивачка звернулась із заявою до Начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (Т.1 а.с.17), у якій у зв`язку із закінчення строку декретної відпуски просила надати можливість виконувати свої посадові обов`язки, поставити її до відома стосовно її посади, робочого місця, робочого графіку, ознайомити з посадовою інструкцією та іншими нормативно-правовими актами та документами відповідно її посади.

01.03.2019 року Листом №1584/07/18 Головне управління повідомило ОСОБА_1 про те, що вона не перебуває у трудових відносинах з Головним управлінням, а заява про переведення її до Головного управління позивачкою не подавалася (Т.1 а.с.21).

Як зазначає ОСОБА_1 , наказ про звільнення до її відома не доводився, трудову книжку їй не видавали, тому вона вважає, що продовжує працювати і саме з цих мотивів звернулася із заявою до ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області.

Ці обставини (відсутність наказу про звільнення та невидача трудової книжки) відповідачем фактично не заперечуються.

Вважаючи свої права на працю порушеними, позивачка звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із даною позовною заявою.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Спеціальним Законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про державну службу» (далі – Закон № 889-VIII).

Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Як встановлено частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Пунктом 2 частини першої статті 41 даного Закону визначено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Частиною другою даної статті визначено, що переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Підстави для припинення державної служби визначенні статтею 83 Закону № 889-VIII, серед яких державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

При цьому відповідно до частини другої статтею 83 Закону № 889-VIII зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім випадків, передбачених статтею 87-1 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Статтею 51 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною четвертою статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

На підставі частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Отже, умовою припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII та пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є, зокрема, реорганізація державного органу, що поєднана зі скороченням штату/чисельності державних службовців та/або посади, унаслідок яких державний службовець об`єктивно не може виконувати посадових обов`язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації роботи, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує, або для цього об`єктивно немає можливості. Сама лише реорганізація юридичної особи публічного права без скорочення штату чи посади не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.

При звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є необхідним додержання порядку вивільнення працівників, встановлених статтями 40, 42, 49-1 КЗпП України. Така ж позиція викладена у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно з яким розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.05.2019 у справі № 806/1175/17, від 28.02.2020 у справі №807/819/16.

Частина перша статті 42 КЗпП України унормовує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно Постанови КМ України №794 від 09.11.2016 року «Про реорганізацію територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» постановлено реорганізувати територіальні органи Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів зазначеної Служби за переліком згідно з додатком.

Згідно Додатку Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області.

Згідно ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Правонаступником Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі за даними ЄДР визначено саме Головне управління.

Отже, за наслідки всіх дій чи бездіяльності, а також рішень, вчинених та прийнятих Управлінням Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі у спірні періоди, відповідає Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області, котре є належним відповідачем.

Судом встановлено, що Наказом Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі №227 від 12.12.2016 року вирішено попередити під розпис усіх працівників управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі, що через 2 (два) місяці їх вивільнять в зв`язку із реорганізацією (Т.1 а.с.81). Позивачка із вказаним наказом ознайомлена.

Втім, протягом наступним двох місяців їй не було запропоновано іншої посади, рівнозначній тій, що вона займала, у Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області.

Суд також звертає увагу, що реорганізація здійснювалась шляхом приєднання, інформації щодо скорочення чисельності штату чи ліквідація посади, яку займала позивачка, не надано відповідачем.

Більше того, наказ про звільнення позивачки не було прийнято ані Управлінням Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі, ані Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Суд у даному аспекті критично ставиться до твердження Овідіопольського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, наданого у листі від 12.03.2019 року №31/313 про ліквідацію органу, у якому працювала позивачка.

Фактично, за умови відсутності відповідного наказу про звільнення, позивачка перебуває у трудових відносинах з Головним управлінням, оскільки до останнього у порядку правонаступництва перейшли права та обов`язки роботодавця Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі.

Також суд враховує, що при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Але знову ж таки при проведенні такої перестановки повинна мати місце така обставина як скорочення посади. І тоді при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевіряти наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Доказів проведення вказаних дій відповідачем не надано.

Суд зазначав вище, що відповідно до вимог законодавства під час реорганізації державного органу встановлена відповідна процедура, щодо звільнення працівників, переведення їх на рівнозначні посади, у тому числі попередження про наступне вивільнення. З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що у спірному випадку через відсутність скорочення посади, яку обіймав позивач, він мав бути переведений на цю ж посаду у реорганізованому територіальному органі, і така посада мала бути першочергово запропонована саме їй. Оскільки така посада не була запропонована позивачці, то Управлінням Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі, а на даний момент Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області, не дотримано процедури переведення працівника на рівнозначну посаду під час реорганізації.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивачці разом з попередженням про наступне вивільнення не пропонувалися інші вакантні посади, від яких би вона відмовилася.

Отже, станом на момент розгляду справи через протиправну бездіяльність відповідача процедура переведення позивачки на іншу посаду в органі, до якого районне управління було приєднано, не була завершена.

Суд констатує, що спірний наказ №227 від 12.12.2016 року не порушує права позивачки та є правомірним з огляду підстав для його прийняття. Позивачка оскаржує його в силу відсутності наказу, прийнято на його виконання про звільнення, однак такий спосіб відновлення порушених прав суд не вважає належним.

Суд у даному випадку виходить із встановленої відсутності юридичного факту звільнення позивачки, тобто ОСОБА_1 на даний момент перебуває у трудових відносинах з Головним управлінням, яке у даній справі зайняло непослідовну та нелогічну позицію, одночасно із запереченнями проти позову визнаючи факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ГУ.

Позивачка з метою усунення правової невизначеності та маючи намір приступити до виконання покладених на неї посадових обов`язків як державного службовця звернулась до відповідача із відповідною заявою від 06.02.2019 року.

Натомість, відповідач не вчинив дій, необхідних для вирішення кадрових питань з приводу проходження ОСОБА_1 державної служби, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з відмови ОСОБА_1 у допуску до виконання посадових обов`язків за її заявою від 06.02.2019 року за відсутності видання наказу про звільнення з посади головного спеціаліста управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі Одеської області після попередження про звільнення з посади у зв`язку з реорганізацією за наказом №227 від 12.12.2016 року Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі, оформлені та викладені листом від 01.03.2019 року №1584/07/18.

При цьому, суд відмовляє у позовних вимогах позивачки щодо поновлення її на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки факт її звільнення не підтвердився в ході розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до абзацу другого пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи, у випадку якщо такий працівник був незаконно звільнений при реорганізації.

Вирішуючи питання щодо обставин, які склались у відношенні до позивачки в частині органу та посади, яку вона обіймає, суд звертає увагу на наступне.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18 та справі №520/8576/18 від 26 грудня 2019 року.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Суд звертає увагу, що розгляд заяви позивачки від 06.02.2019 року відповідачем не здійснено у спосіб та порядок, встановлений Конституцією та Законами України. Надана відповідь, за своєю суттю, поставила заявницю у стан юридичної невизначеності щодо її працевлаштування та статусу як державного службовця.

Згідно ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на зазначене, з метою ефективного відновлення порушених прав позивачки суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області повторно розглянути питання, викладене у заяві ОСОБА_1 від 06.02.2019 року, та прийняти рішення стосовно переведення (призначення) ОСОБА_1 на посаду, рівнозначну посаді головного спеціаліста управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі Одеської області, в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області, яку вона обіймала станом на 12.12.2016р.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем Головним управлінням Держпроспожислужби в Одеській області не надано належних доказів на підтвердження факту припинення трудових відносин з позивачкою. В той же час, у зв`язку із наведеними вище доводами суду позов підлягає частковому задоволенню у спосіб, викладений судом, з урахуванням положень ч.2 ст.9 КАС України.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За подання даного позову позивачкою судовий збір не сплачувався згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», інші судові витрати для цілей розподілу у справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 9, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (код ЄДРПОУ 40342996; адреса: вул. 7-ма Пересипська, 6, м. Одеса, 65042) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з відмови ОСОБА_1 у допуску до виконання посадових обов`язків за її заявою від 06.02.2019 року за відсутності видання наказу про звільнення з посади головного спеціаліста управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі Одеської області після попередження про звільнення з посади у зв`язку з реорганізацією за наказом №227 від 12.12.2016 року Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі, оформлені та викладені листом від 01.03.2019 року №1584/07/18.

Зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області повторно розглянути питання, викладене у заяві ОСОБА_1 від 06.02.2019 року, та прийняти рішення стосовно переведення (призначення) ОСОБА_1 на посаду, рівнозначну посаді головного спеціаліста управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі Одеської області, в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано суддею 11.03.2021 року.

Суддя М.М. Аракелян