Рішення № 95490196, 12.03.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/180/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

12 січня 2021 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про

визнання протиправною відмови Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області щодо надання містобудівних умов і обмежень для проектування об`єкта будівництва: "Нове будівництво індивідуального гаража по АДРЕСА_1 ";

скасування наказу відповідача "Про відмову в наданні містобудівних умов і обмежень для проектування об`єкта будівництва" № 278-муо від 02 грудня 2020 року;

зобов`язання Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області видати позивачу містобудівні умови і обмеження для проектування об`єкта будівництва: "Нове будівництво індивідуального гаража по АДРЕСА_1 ".

В обґрунтування позовної заяви представником позивача зазначено, що відповідач за відсутності законодавчо встановлених підстав відмовив ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: "Нове будівництво індивідуального гаража по АДРЕСА_1 ".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

02 лютого 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, а також зазначив, що земельна ділянка позивача згідно з Генеральним планом міста, Планом зонування території міста на АДРЕСА_1 відноситься до зони перспективного розміщення земельних насаджень спеціального призначення ПС-3, де не дозволяється нове будівництво індивідуального гаража, а тому позивачу на цілком законних підставах відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: "Нове будівництво індивідуального гаража по АДРЕСА_1 " /а.с. 68-72/.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що цільове призначення земельної ділянки не змінювалося в установленому законом порядку, а зміна цільового призначення земельної ділянки Генеральним планом населеного пункту не передбачена. А заборона проводити будівництво гаража, через затвердження Генерального плану міста не враховує речових прав позивача на земельну ділянку.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у приватній власності позивача перебуває земельна ділянку за кадастровим номером 5310436500:09:004:0300 за цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, що розташована за адресою АДРЕСА_1 /11-13, 15-16/.

З метою будівництва індивідуального гаража на вищевказаній земельній ділянці, позивач звернувся із відповідною заявою до Центру надання адміністративних послуг в місті Кременчуці, додавши документи, що передбачені Наказом Мінрегіону № 103 від 05 липня 2011 року "Про затвердження Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки" /а.с. 74/.

За результатами розгляду звернення позивача, Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Кременчуцької міської ради листом № 28-06/2285/33 від 02 грудня 2020 року повідомило, що земельна ділянка, на якій позивачем заплановано будівництво об`єкта нерухомого майна, згідно з Генеральним планом міста, Планом зонування території міста земельна ділянка на АДРЕСА_1 відноситься до зони перспективного розміщення земельних насаджень спеціального призначення ПС-3, де не дозволяється нове будівництво індивідуального гаража /а.с. 9/.

Позивач не погоджуючись з мотивами вищевказаної відмови звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Положеннями частини першої статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до пункту "ґ" частини першої статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів визначено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (надалі - Закон № 3038-VI).

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (частина друга статті 24 Закону № 3038-VI).

За приписами статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі і споруди, здійснювати перебудову, дозволяти будівництво на своїй земельній ділянці будівництво іншим особам.

Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд.

Чинним містобудівним законодавством, зокрема, частиною п`ятою статті 25 Закону № 3038-VI передбачено, що встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб містобудівною документацією, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати хибними мотиви відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень, з тих підстав, що земельна ділянка, на якій позивачем заплановано будівництво об`єкта нерухомого майна, згідно з Генеральним планом міста, Планом зонування території міста за функціональним призначенням належить до земель загального користування і має містобудівні обмеження, де не дозволяється будівництво індивідуального гаража, оскільки заплановане позивачем будівництво відповідає цільовому призначенню земельної ділянки позивача за кадастровим номером 5310436500:09:004:0300.

Згідно з наявними у матеріалах справи Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 19 квітня 2019 року, Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5317351992020 від 24 грудня 2020 року, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 164180305 від 19 квітня 2019 року /а.с. 36-41/, земельна ділянка із кадастровим номером 5310436500:09:004:0300 відноситься до земель із цільовим призначенням - для будівництва індивідуальних гаражів. Відповідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5317351992020 від 24 грудня 2020 року зазначено, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки - для будівництва індивідуального гаража.

Суд зауважує, що діючим земельним законодавством не передбачено можливості визначення (встановлення та/або зміни) функціонального призначення земельних ділянок Генеральним планом міста чи планом зонування території міста.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва.

Слід зауважити, що відповідачем зазначено про наявність інших недоліків у поданих позивачем для отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: "нове будівництво індивідуального гаража по АДРЕСА_1 " а саме, в заяві невірно вказана адреса земельної ділянки та її кадастровий номер.

Водночас суд звертає увагу, що такі неточності у заяві позивача про надання містобудівних умов та обмежень для проектування будівництва є суто формальними, а сама заява не є документом що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою в розумінні статті 29 Закону № 3038-VI. Доказів того, що Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 квітня 2019 року, Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5317351992020 від 24 грудня 2020 року, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 164180305 від 19 квітня 2019 року /а.с. 36-41/ містять недостовірні відомості відповідачем до суду не надано як і не зазначено у листі від 23.11.2020 "28-06/2130/33.

Такі формальні неточності на думку суду не можуть бути беззаперечною та достатньою підставою для відмови позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва.

Також, суд не приймає доводи відповідача щодо того, що в назві об`єкта будівництва не зазначено вид будівництва у відповідності до ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" з огляду на те, що закон не встановлює вимоги до форми та змісту заяви про надання містобудівних умов та обмежень. Також, суд зазначає, що відсутність окремих відомостей у заяві позивача про надання містобудівних умов та обмежень не є підставою для відмови у наданні таких умов та обмежень, оскільки з поданих позивачем документів можливо встановити наміри заявника щодо виду будівництва.

Отже, наразі відсутні будь-які докази невідповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, а відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

За викладених обставин, суд визнає протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: "будівництво індивідуального гаража по АДРЕСА_1 " з мотивів невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації та визнає за необхідне скасувати наказ Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 278-муо від 02 грудня 2020 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача надати позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва: "нове будівництво індивідуального гаража по АДРЕСА_1 ", суд виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у наданні містобудівних умов та обмежень в межах мотивів, наведених відповідачем у листі № 28-06/2130/33 від 23 листопада 2020 року та наказі Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 278-муо від 02 грудня 2020 року. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними; крім того під час розгляду справи суд не встановив факту дотримання позивачем усіх інших умов для отримання ним таких містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва.

Отже, позовна вимога про зобов`язання Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Кременчуцької міської ради надати позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва: "нове будівництво індивідуального гаража по АДРЕСА_1 " задоволенню не підлягає.

Натомість належним способом захисту та відновлення прав ініціатора звернення у цій справі, з урахуванням частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 28-02/112009 від 10 листопада 2020 року про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: "нове будівництво індивідуального гаража по АДРЕСА_1 ", з урахуванням висновків суду.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, документально підтверджені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (площа Перемоги, 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ЄДРПОУ 2498790) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області в наданні ОСОБА_1 містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: "нове будівництво індивідуального гаража по АДРЕСА_1 ".

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 278-муо від 02 грудня 2020 року "Про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва".

Зобов`язати Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 28-02/112009 від 10 листопада 2020 року про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (площа Перемоги, 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ЄДРПОУ 2498790) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 (сорок) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя А.О. Чеснокова