Рішення № 95490133, 12.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/295/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах, Військової частини А1283 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06 січня 2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах, Військової частини А1283, у якому позивач просить:

визнати протиправними дії 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах, які виразилися у відмові нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та направити відповідні документи для її виплати до військової частини А1283;

зобов`язати військову частину А1283 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він - ОСОБА_1 проходив військову службу у 8 центрі захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах та 27 лютого 2020 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас. На грошовому забезпеченні Позивач перебував у військовій частині А1283.

Як вказує позивач, на час звільнення він набув право на отримання грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», попри це при звільненні з військової служби вказана грошова допомогу йому нарахована та виплачена не була.

З приводу вказаного позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати йому одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та направити відповідні документи для її виплати до військової частини А1283. Однак, позитивної відповіді не отримав. Листом від 15.10.2020 року отримав відмову, яка була мотивована тим, що його календарна вислуга років на момент звільнення становила 9 років та 6 місяців, що виключає отримання грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Натомість, позивач не погоджується з такою відмовою, з огляду на наступне.

Так, позивач вказує, що призваний на військову службу 1 серпня 2010 року та звільнений з військової служби в запас 27 лютого 2020 року, отже вислуга років в календарному обчисленні дійсно складає 9 років шість місяців та 27 днів.

Водночас, позивач зазначає, що згідно Довідки від 11.02.2020 року № 367/124 в період з 1 квітня 2016 року по 5 липня 2016 року, тобто протягом 3 місяців та 5 днів, він брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, що, з урахуванням вимог абзацу дев`ятого підпункту "а" пункту 3 Постанови № 393, надає йому додаткових 6 місяців до загальної вислуги років.

З урахуванням викладеного позивач зазначає, що загальна вислуга років на час його звільнення становила 10 років та 27 днів, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги, передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», дотримана, відтак він має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Також в обґрунтування своєю правової позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17.

Ухвалою суду від 11 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі за ч. 5 ст. 262 КАС України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

18 січня 2021 року відповідачем – Військова частина А1283 через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Так, відповідач зазначив, що за умовами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 2 розд. ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідач вважає, що вищевказана одноразова грошова допомога виплачується за наявності вислуги 10 років і більше в календарному обчисленні, без урахування пільгового періоду. Натомість, на день звільнення вислуга років позивача складала менше 10 років в календарному обчисленні, а саме 09 років 6 місяців та 27 днів, отже, на переконання відповідача, позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; чинним законодавством не передбачено таке поняття як "загальна" вислуга років, на відміну від "календарної".

22 січня 2021 року через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Відповідач вказує, що на момент звільнення позивача з військової служби вислуга років в календарному обчисленні складала 9 (дев`ять) років 6 (шість) місяців та 27 днів, на підставі чого позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, як такий, що не має вислуги 10 років і більше.

22 січня 2021 року представником позивача через канцелярію суду подано заяву, у якій зазначається про відсутність наміру подавати до суду відповідь на відзив, з огляду на обов`язковість застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17.

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, клопотання та додаткові докази не надходили.

З урахуванням вищенаведеного, суд вирішує справу за наявними матеріалами в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України; має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 02.12.2016 року Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України (а.с. 14).

Згідно записів Послужного списку, ОСОБА_1 на військову службу призваний 01 серпня 2010 року; військову Присягу прийняв 28 серпня 2010 року; у період з 01.08.2010 по 28.02.2015 рр. – курсант Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Державного університету телекомунікації; 28.02.2015 по 20.06.2018 рр. – офіцер відділу кібернетичної безпеки інформаційно-телекомунікаційних систем 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах; 06.2018 по 15.04.2019 рр. – старший офіцер відділу кібернетичної безпеки інформаційно-телекомунікаційних систем 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах; 04.2019 по 27.02.2020 рр. – начальник відділу моніторингу інформаційно-телекомунікаційних систем 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах (а.с. 7-12).

Наказом начальника 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах від 27 лютого 2020 року № 27 (по стройовій частині), начальника відділу моніторингу інформаційно-телекомунікаційних систем капітана ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.02.2020 року №54 у запас відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” за підпунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту), з 27 лютого 2020 року виключено із списків особового складу 8 центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах та всіх видів забезпечення. Календарна вислуга років станом на 27 лютого 2020 року становить 9 років 6 місяців 27 днів.

09 жовтня 2020 року позивач звернувся до начальника 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах із заявою щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та направити відповідні документи для її виплати до Військової частини А1283.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив, що враховуючи під час проходження військової служби, в період з 1 квітня по 5 липня 2016 року він брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі із стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, що підтверджується довідкою від 11.02.2020 року за вих. № 367/124, приймаючи до уваги вимоги абзацу 9 підпункту "а" пункту 3 Постанови № 393, ОСОБА_1 має додатково 6 пільгових місяці вислуги років, а строк його загальної вислуги років складає 10 років та 27 днів.

У відповідь на вказане звернення позивач отримав лист за підписом т.в.о. начальника 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах від 15 жовтня 2020 року № 367/796 про те, що п. 2 розд. ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра Оборони України від 07.06.2018 №260 (із змінами), визначено, що одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Враховуючи, що на момент звільнення зі служби календарна вислуга років становила дев`ять років та шість місяців, позивачу відмовлено в призначені одноразової грошової допомоги.

Не погоджуюсь із зазначеною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, посилаючись на те, що з урахуванням пільгових місяців вислуги років строк його загальної вислуги складає 10 років та 27 днів, що дає йому право на одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначає, відповідно до Конституції України, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 01.01.2020 року, чинній на момент звільнення позивача з військової служби), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (надалі – Порядок № 260).

Згідно пункту 2 розділу XXXII Порядку №260, у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Як встановлено судом, позивач звільнений з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.02.2020 року №54, відповідно до пп. «а» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Отже, наявна така умова застосування ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 2 розділу XXXII Порядку №260, як звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Що стосується умови наявності вислуги 10 років і більше, то вказане питання в межах даної справи є спірним, позаяк підставою відмови позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, стало наявність у позивача у календарному обчисленні вислуги років менше ніж 10 років.

З цього приводу суд зазначає наступне.

До матеріалів справи позивачем та відповідачем (Військова частина А1283) надано Довідку від 11.02.2020 року № 367/124, видану за підписом начальника 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах, про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, згідно якої капітан ОСОБА_1 у період з 01 квітня 2016 року по 05 липня 2016 року брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.

Згідно підпункту «а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: а) один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 встановлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Вирішуючи цей спір судом встановлено, що питання стосовно обчислення вислуги років з метою застосування ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було предметом розгляду Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2104/17, колегія судів дійшла до висновку, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Таким чином, Верховний Суд висновує, що в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

У постанові від 24 листопада 2020 року у справі №822/3008/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду підтримав вищенаведені правові висновки щодо застосування ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вказавши, що не знаходить підстав для відступлення від такої позиції.

Отже, на час вирішення даної справи практика Верховного суду щодо розгляду зазначеної категорії адміністративних справ є сталою, відтак підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно з положенням ч.5, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом з матеріалів справи під час проходження військової служби, в період з 1 квітня по 5 липня 2016 року позивач брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі із стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, що підтверджується довідкою від 11.02.2020 року № 367/124.

Відтак, приймаючи до уваги вимоги абзацу 9 підпункту "а" пункту 3 Постанови №393, ОСОБА_1 має додатково 6 пільгових місяці вислуги років, а строк його загальної вислуги років складає 10 років та 27 днів.

Таким чином судом встановлено, що умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана.

Отже, оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, суд дійшов висновку, що позивач має право на таку виплату.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме – у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги, у яких позивач просить визнати протиправними дії 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах, які виразилися у відмові нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та направити відповідні документи для її виплати до військової частини А1283, підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог, у яких позивач просить зобов`язати військову частину А1283 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, то наразі суд вважає їх передчасними, оскільки з боку Військової частини А1283 права позивача не порушувались.

Так, судом встановлено, що військову службу позивач проходив у 8 Центрі захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах, а на фінансовому забезпеченні перебував у Військовій частині А1283.

Відповідно до п. 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України № 280 від 22.05.2017 року, в редакції наказу Міністерства оборони України №44 від 14 лютого 2020 року, військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Отже, військова частина А1283 проводить фінансові розрахунки на підставі відповідних документів, поданих 8 Центром захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах.

Тобто, підставою здійснення нарахувань та виплат військовою частиною А1283, як розпорядником коштів, є надходження відповідних документів від 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах.

На підставі викладеного, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд вважає необхідним також зобов`язати 8 Центр захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах направити відповідні документи для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, до військової частини А1283.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій/бездіяльності. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Саме такий судовий захист суд вважає ефективним.

Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, з урахуванням положень ст. 9 КАС України.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат на його користь не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах, Військової частини А1283 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії 8 Центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах, які виразилися у відмові нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, та направленні відповідних документів для її виплати до військової частини А1283.

Зобов`язати 8 Центр захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах оформити та направити до військової частини А1283 відповідні документи для нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням висновків суду).

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач – 8 Центр захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах (код ЄДРПОУ 26613817; місцезнаходження: 65058, м. Одеса, вул. Армійська, 18).

Відповідач – Військова частина А1283 (код ЄДРПОУ 22994917; місцезнаходження: пров. Штабний, 1, м. Одеса, 65012).

Суддя О.В. Глуханчук

.