Рішення № 95489782, 12.03.2021, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/793/19

Провадження № 2/945/71/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Войнарівського М.М.

за участю секретаря Куртія О.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти,молоді,спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу освіти,молоді,спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді.

Свої вимоги обгрунтовує тим,що 25 квітня 2019 року начальником відділу освіти, молоді, спорту та культури надалі (ОМСК) Нечаянської сільської ради було видано наказ № 42-К про звільнення. 26.04.2019року позивача - керівника Іванівського (Заклад загальної середньої освіти) надалі – ЗЗСО І-ІІ ступенів ОСОБА_1 з займаної посади, за порушення трудової дисципліни у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків покладених трудовим договором на підставі п.3 ч.І ст.40 КЗпПУкраїни. Підставою такого рішення зазначено, що 28 березня 2019 року Нечаянський сільський голова виявив неналежний санітарний стан території школи та інші порушення. 10 квітня 2019 року під час відвідування школи було виявлено порушення освітнього - процесу та виконання навчальних програм; 22 квітня виявлено невиконання наказу відділу ОМСК Нечаянської селищної ради від 12.04.2019 року про проведення суботника. Крім того до позивача ОСОБА_1 застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення в виді догани, згідно наказів від 14.12.2018 р., №142, від 02.01.2019р. №-1 К, від 21.01.2019р. № 10. Відповідно контракту від 07 вересня 2018 року укладеного між позивачем відділом ОМСК Нечаянської сільської ради позивач призначена на посаду керівника Іванівського закладу загальної середньої освіти 1 -2 ступенів Нечаянської ради Миколаївського району, Миколаївської області строком до 07 вересня 2024 року.Позивач вважає звільнення незаконним та таким, що порушує її права просить скасувати наказ №42-К від 25.04.2019року, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В останнє судове засідання позивачка та її представник не з`явилися,надавши заяву про розгляд без їх участі. Натомість в раніше проведеному судовому засіданні позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні,просили скасувати наказ про звільнення,поновити на посаді та відповідно до вимог ст..235 КЗпП стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу не більше як за один рік.

Представник відповідача відділу освіти, молоді, спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області в останнє судове засідання не з`явився,також надав заяву про розгляд без участі. При тому в раніше проведеному судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши сторони,досліживши матеріали справи, судом встановлено наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.

07 вересня 2018 року між відділом освіти, молоді спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, як органом, уповноваженим управляти майном, та ОСОБА_1 , як керівником Іванівського ЗЗСО І-ІІ ступенів Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, укладено контракт строком до 07 вересня 2024 року.

Відповідно до Наказу начальника відділу освіти,молоді,спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району № 42-К від 25.04.2019 року ОСОБА_1 ,керівника Іванівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ Ступенів Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області звільнено за порушення вимог ч.3ст.26 ЗУ «Про освіту» ч.1 ст.39 ЗУ «Про загальну середню освіту» ст..139 КЗпП України,п.4.3 Статуту,підпунктів 2.2.1,2.2.2,2.2.3,2.2.4,2.2.7,2.212 Контракту від 07.09.2018 року,з займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків,покладених на неї трудовим договором на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП.

Згідно рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19.06.2019 року визнано протиправним та скасовано наказ відділу освіти,молоді,спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 1-к від 02.01.2019 року про притягнення керівника Іванівської ЗЗСО 1-2 ступенів ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за неякісну організацію діяльності закладу (порушення умов температурного режиму, що призвело до зриву освітнього процесу в Іванівському ДНЗ та до фінансових витрат, порушення пункту 3 статті 26 Закону України “Про освіту”) та порушення трудової дисципліни,яке постановою Миколаївського апеляційного суду від 23.09.2019 року залишено без змін.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11.09.2019 року визнано наказ № 10-к від 21.01.2019 року відділу освіти,молоді,спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » незаконним та скасовано.

З наданої довідки про доходи вбачається, що середній заробіток позивача ОСОБА_1 з листопада 2018року по квітень 2019рік складає 66414 грн.68коп

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом . Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевірити їх відповідність законові.

Згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно положень ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно положень ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.92 р., за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

У своїх постановах Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов:

- порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку;

- невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності;

- невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним;

- враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;

- з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця.

Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше (постанова ВС від 19.12.2018 у справі № 700/63/18, постанова ВС від 03.04.2019 у справі № 520/3689/16-ц).

Важливим є те, що при звільненні працівника відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України підприємство повинно навести у наказі конкретні факти допущеного працівником невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Так, у наказі №42-К, яким позивача звільнено з посади, зазначається, що ОСОБА_1 звільнено за порушення вимог ч.3ст.26 ЗУ «Про освіту» ч.1 ст.39 ЗУ «Про загальну середню освіту» ст..139 КЗпП України,п.4.3 Статуту,підпунктів 2.2.1,2.2.2,2.2.3,2.2.4,2.2.7,2.212 Контракту від 07.09.2018 року,з займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків,покладених на неї трудовим договором на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП.

Відповідно до позиції Верховного Суду при оскарженні до суду наказу про звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, суд зобов`язаний перевірити правильність накладення дисциплінарного стягнення, які враховані при звільненні, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установлений законом строк (Постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17).

Також суд зазначає, що поняття поважності причин, за яких працівник систематично не виконує обов`язків згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України, та які причини належать до поважних, а які - ні, не визначені в трудовому законодавстві, а належить до категорії оціночних понять, а тому питання визначення поважності тієї чи іншої причини невиконання обов`язків працівником належить до того органу, який приймає рішення про звільнення працівника, а у випадку трудового спору - до суду.

Отже, суд встановив відсутність доказів, що позивачкою систематично без поважної причини не виконувалися посадові обов`язки.

Враховуючи вищевикладене, а саме відсутність такої обов`язкової умови для застосування п. 3 ст. 40 КЗпП України, як систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, - тягне за собою визнання протиправним та скасування наказу, яким було звільнено позивачку на підставі п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Отже, суд встановив доведеність незаконного звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а отже, ОСОБА_1 має бути поновлена на посаді, а наказ №42-К від 25.04.2019 року підлягає скасуванню.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд встановив наступне.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV зазначеного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відповідно до ч. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Таким чином, слід стягнути із відповідача на користь позивача ОСОБА_1 суму середньомісячного за час вимушеного прогулу,але не більше як за один рік,яка вираховується наступним чином(251 робочі дні х 645,26грн),що дорівнює 161961,39грн. без врахування обов`язкових зборів,податків та платежів.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Щодо інших доводів сторін, то Європейський суд з прав людини неодноразово зазначає (Рішенням ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення)), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, п. 29).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, а саме необхідно поновити ОСОБА_1 на посаді та скасувати наказ №42-К від 25.04.2019 року та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Керуючись ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць суд допускає до негайного виконання.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за категорією спорів про поновлення на роботі, то з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі (768,40 х 2) = 1536,80 грн. за поновлення на роботі та скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пропорційно до задволених позовних вимог, що разом складає 1536,80 грн.

Керуючись ст.ст. 12,81, 141, 259-265, 430 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Відділу освіти,молоді,спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області(ЄДРПОУ 41527468; с.Благодарівка, вул..Центральна,49в, Миколаївського району Миколаївської області) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді- задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати наказ Відділу освіти,молоді,спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 42-К від 25.04.2019 року про звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з посади керівника Іванівської ЗЗСО І-ІІ ступенів Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )на посаді керівника Іванівського ЗЗСО І-ІІ ступенів Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області .

Стягнути з Відділу освіти,молоді,спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області(ЄДРПОУ 41527468; с.Благодарівка, вул..Центральна,49в, Миколаївського району Миколаївської області) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.04.2019 року по 26.04.2020року у розмірі 161961грн.39коп. без врахування податків,зборів та обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та присудженої ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) виплати середнього заробітку за один місяць.

Стягнути з Відділу освіти,молоді,спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області(ЄДРПОУ 41527468; с.Благодарівка, вул. Центральна, 49в, Миколаївського району Миколаївської області) в дохід держави судовий збір у розмірі 1536,80 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції-Миколаївський апеляційний суд.

Суддя М. М. Войнарівський