Рішення № 95487801, 12.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2021 р. Справа№200/10585/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) у приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ 43866127; місцезнаходження: Україна, 85302, Донецька обл., місто Покровськ, вул. Прокоф`єва, будинок 82) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , 13 листопада 2020 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про:

- визнання протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці по не нарахуванню та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 107 днів щорічної та додаткової відпусток;

- зобов`язання Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток на момент фактичного звільнення 09.10.2020 з утримання сум обов`язкових податкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 12 жовтня 2020 року був звільнений з займаної посади з управління відповідача, проте йому не було виплачено при звільнені грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, у зв`язку з чим він звернувся до управління відповідача з заявою її виплатити, що не було виконано і тому позивач був змушений звернутися до суду за захистом свого права.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що наказом Голови комісії з реорганізації Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області передбачена виплата ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 107 днів відпустки, про що не було відомо управлінню відповідача, адже звільнення та розрахунок здійснювався безпосередньо Головою комісії з припинення територіального органу та при звільненні безпосередньо з управління відповідача, за період з 04.06.2020 по 12.10.2020 року позивачу було виплачено компенсацію за невикористані 11 календарних днів щорічної основної відпустки.

У зв`язку з наведеним просить в задоволені позовних вимог відмовити.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 30 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28 січня 2021 року ухвалою суду замінено відповідача - Головне управління Держпраці у Донецькій області на його правонаступника – Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці.

Ухвалою суду від 01 лютого 2021 року продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів, призначено підготовче засідання на 03 березня 2021 року та витребувано додаткові докази по справі.

Ухвалою суду від 03 березня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступні обставини.

Позивач – ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_2 , рнокпп: НОМЕР_1 .

Наказом Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області від 16 травня 2016 року № 8-к звільнено ОСОБА_1 11 травня 2016 року з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області у зв`язку зі скороченням штату працівників. Вказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 107 календарних днів щорічної відпустки.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року по справі № 805/1421/16-а задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказів про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заборгованості по заробітній платі.

Визнано протиправним та скасовано наказ Голови комісії з реорганізації Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України №3-к від 11 травня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ Голови комісії з реорганізації Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області №8-к від 16 травня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Зобов`язано Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з січня 2016 року по квітень 2016 року.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року по справі № 805/1421/16-а задоволено частково апеляційні скарги Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Донецькій області.

Змінено Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року у справі № 805/1421/16-а.

У абзаці третьому резолютивної частини постанови назву органу «Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України» змінено на «Головне управління Держпраці у Донецькій області». У решті постанову суду залишено без змін.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року по справі № 805/1963/17-а задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області, Державної служби України з питань праці про визнання протиправної бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці та Головного управління Держпраці у Донецькій області по не запропонуванню ОСОБА_1 рівнозначної посади в Головному управлінні Держпраці у Донецькій області та не працевлаштуванню його на рівнозначній з раніше незаконно звільненої посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області з 12.05.2016.

Зобов`язано Державну службу України з питань праці працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду, рівнозначну посаді начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області.

На виконання вказаного рішення суду Державною службою України з питань праці видано накази:

- від 18.12.2019 року № 122-кт «Про призначення ОСОБА_2 », яким призначено ОСОБА_1 на посаду першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області з 23 грудня 2019 року. Призначено ОСОБА_3 . 6 (шостий) ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби;

- від 08.11.2019 року № 112-кт «Про виконання рішення суду» поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області з 12.05.2016 року.

Наказом Головного управління Держпраці у Донецькій області від 23.12.2019 року № 504-к призначено ОСОБА_1 з 23 грудня 2019 року на посаду першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. Присвоєно ОСОБА_1 . 6 (шостий) ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби. Наказано виплачувати ОСОБА_1 надбавку до посадового окладу за ранг державного службовця – у розмірі 500 гривень, відповідно до постанови КМУ від 18 січня 2017 року № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів». До призначення до Головного управління Держпраці у Донецькій області стаж державної служби ОСОБА_1 становить 17 років 8 місяців 26 днів, що дає право на надбавку за вислугу років на рівні 50 відсотків посадового окладу державного службовця, відповідно до п. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу».

Наказом Державної служби з питань праці від 09 жовтня 2020 року № 93-кт звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області 12 жовтня 2020 року відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу» за угодою сторін.

Наказом Головного управління Держпраці у Донецькій області від 12.10.2020 року № 361-к звільнено ОСОБА_1 12 жовтня 2020 року з посади першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області за угодою сторін, наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 11 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 04.06.2020 по 12.10.2020 (робочий рік з 23.12.2019 по 12.10.2020).

12.10.2020 року ОСОБА_1 подано та отримано управлінням Держпраці у Донецькій області заяву про сплату належної компенсації за невикористані 107 календарних днів щорічної відпустки, відповідно до ст. 83 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України «Про відпустки». Просив також вищезазначені виплати врахувати при звільненні, відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Донецькій області від 12.10.2020 року № 361-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

У відповідь на заяву Головним управлінням Держпраці у Донецькій області надано ОСОБА_1 лист від 09.11.2020 року № 03/7765/20, у якому зазначено, що для виплати грошової компенсації за невикористані 107 календарних днів щорічної відпустки Головним управлінням Держпраці у Донецькій області вживаються заходи щодо отримання інформації з архіву Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області для з`ясування наявності з заборгованості з виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.

22 лютого 2021 року Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці надано до суду додаткові докази по справі, серед яких наявна службова записка в.о. начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення – головного бухгалтера, завідувача сектору господарського та інформаційного забезпечення М.В. Івченко до заступника начальника відділу юридичного забезпечення ОСОБА_4 від 24. 12.2020 року № 08-52/353-20, відповідно до якої вказано, що станом на 16 травня 2016 року компенсація за невикористані 107 календарних днів щорічної відпустки, відповідно до ст. 83 Кодексу законів про працю України, ст. 24 «Про відпустки» ОСОБА_1 Територіальним управлінням Держгірпромнагляду у Донецькій області не здійснювалось. Також повідомлено, що Головним управлінням Держпраці у Донецькій області вищезазначені календарні дні, як правонаступником, не сплачувались. Підстави невиконання сплати коштів за вищезазначеним наказом невідомі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів України про працю (далі – КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Відповідно до ч. 1ст. 4 Закону України "Про відпустки" встановлюються такі види відпусток: щорічні відпустки (серед іншого): основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Частиною 1, 3, 4 статті 24 Закону України "Про відпустки" передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Судом встановлено, що при звільненні позивача з Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області йому було наказано виплатити грошову компенсацію за невикористані 107 календарних днів щорічної відпустки. Вказане звільнення позивач оскаржив в судовому порядку, та на виконання рішення суду був поновлений на посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області з 23 грудня 2019 року.

Відповідно до ч. 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки» власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Такий облік обов`язково має відображатися в особовій картці працівника, типова форма якої № П-2 затвердженого спільним наказом Державногокомітету статистики України та Міністерства оборони України № 495/656.

Наказом Національного агентства України з питань державної служби № 64 від 22.03.2016 затверджено “Порядок ведення та зберігання особових справ державних службовців”.

Згідно з розділом II Поярдку Особова справа формується з таких документів і в такій послідовності: особова картка державного службовця встановленого зразка; копії документів про надання відпусток, заохочення, нагороди, почесні звання та інші копії актів додаються до особової справи в разі необхідності (відповідна інформація вноситься працівником служби управління персоналом до особової картки державного службовця).

Судом під час розгляду справи встановлено, що Головним управлінням Держпраці у Донецькій області не було забезпечено належного ведення обліку відпусток ОСОБА_1 , оскільки невикористані 107 календарних днів щорічної відпустки не були перенесені до обліку відпусток при поновленні ОСОБА_1 на посаді в Головному управлінні Держпраці у Донецькій області, та не були зазаначені у особової справі позивача.

Суду не надано доказів щодо виплаті компенсації за вказані 107 невикористаних днів відпусток позивачу.

12 жовтня 2020 року звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу» за угодою сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що при звільненні позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані 11 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 04.06.2020 по 12.10.2020 (робочий рік з 23.12.2019 по 12.10.2020), але суду не надано жодних доказів про виплату позивачу компенсації за невикористані 107 днів календарної відпустки.

Крім того, факт не виплати підтверджується службової запискою в.о. начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення – головного бухгалтера, завідувача сектору господарського та інформаційного забезпечення М.В. Івченко до заступника начальника відділу юридичного забезпечення ОСОБА_4 від 24. 12.2020 року № 08-52/353-20, відповідно до якої зазначено, що станом на 16 травня 2016 року компенсація за невикористані 107 календарних днів щорічної відпустки, відповідно до ст. 83 Кодексу законів про працю України, ст. 24 «Про відпустки» ОСОБА_1 Територіальним управлінням Держгірпромнагляду у Донецькій області не здійснювалось. Також повідомлено, що Головним управлінням Держпраці у Донецькій області вищезазначені календарні дні, як правонаступником, не сплачувались. Підстави невиконання сплати коштів за вищезазначеним наказом невідомі.

За таких умов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов`язок суду зобов`язувати подати суб`єкта владних повноважень звіт про виконання судового рішення, тому підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд не вбачає.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Мотивуючи подану заяву щодо ухвалення додаткового судового рішення у справі, позивач зазначає, що судом не вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Як вбачається з заяви, позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач надає суду договір про надання правової допомоги № 48/2 від 01 листопада 2020 року, відповідно до якого ОСОБА_1 – Клієнт, та Кришталь Володимир Іванович – адвокат уклали договір про надання правничої допомоги, предметом якого визначено доручення клієнта адвокату за адвокатську винагороду надавати юридичні послуги з надання правової допомоги в об`ємі та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п. 4.1 Гонорар сплачується клієнтом після підписання цього договору, в порядку та розмірах, передбаченими Додатком № 1 до цього договору.

Поточні витрати Адвоката при здійсненні правової допомоги за цим договором (витрати на проживання, проїзд, пальне, добові в розмірі 1000 гривень на добу в разі необхідності виїзду Адвоката поза розташування його робочого місця) виплачуються додатково і окремо від гонорару.

Додатком №1 до Договору від 01 листопада 2020 сторони домовились щодо розміру та умови виплати адвокатської винагороди у розмірі 5 000, 00 (п`ять тисяч) гривень.

Актом від 25 лютого 2021 року про прийняття послуг до договору про надання правової допомоги № 48/2 від 01 листопада 2020 року Адвокатом були надані, а Клієнтом прийняті послуги:

- збирання, вивчення та аналіз наявних матеріалів, для підготування позовної заяви;

- вжиття заходів досудового регулювання спору;

- складання позову в необхідній кількості примірників з додатками та її копій;

- складання відповіді та відзив;

- участь у якості представника позивача у судових засіданнях по справі 200/10585/20– а поза межами робочого місця адвоката.

Враховуючи вищесказане та обсяг наданих послуг, узгоджена сторонами адвокатська винагорода склала 5 000, 00 (п`ять тисяч) гривень.

Частиною 2,3 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Визначальним в адміністративному судочинстві за ст. 6 КАС України є принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та встановлюють зміст і спрямованість діяльності держави, а тому, при вирішенні справ суди повинні в першу чергу застосовувати саме принцип верховенства права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами.

Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Вказана позиція підтверджується позицією, викладеній в Постанові Верховного суду від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19.

Суду не надано доказу обсягу наданих послуг та виконаних робіт погодинно, відповідно до акту від 25 лютого 2021 року про прийняття послуг до договору про надання правової допомоги № 48/2 від 01 листопада 2020 року Адвокатом були надані, а Клієнтом прийняті послуги: - збирання, вивчення та аналіз наявних матеріалів, для підготування позовної заяви; - вжиття заходів досудового регулювання спору; - складання позову в необхідній кількості примірників з додатками та її копій; - складання відповіді та відзив; - участь у якості представника позивача у судових засіданнях по справі 200/10585/20– а поза межами робочого місця адвоката.

Суд констатує, що адвокатом не вживались заходи досудового регулювання спору, позивач самостійно надав заяву від 12.10.2020 року управлінню відповідача про виплату йому компенсації за невикористані днів щорічної відпустки та включення їх при звільненні.

Також, в позовній заяві або відповіді на відзив відсутні реквізити адвоката позивача, представника позивача не зазначено, підписані документи позивачем особисто.

Суд також констатує, що збирання доказів по справі вчинилось на виконання ухвал суду відповідачем, адвокатом докази не були надані, тому відсутні докази збирання адвокатом доказів по справі.

Натомість, адвокат приймав участь в судовому засіданні по справі поза межами робочого місця адвоката 03 березня 2021 року.

Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Слід звернути увагу, що відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Отже, виходячи з предмета та підстав позову, враховуючи предмет спору, наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, тотожність правової позиції позивача, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 2000, 00 (дві тисячі) гривень.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 904/1600/19.

З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що підлягають частковому задоволенню заява представника позивача про відшкодування суми витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 840, 80 грн.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з управління відповідача судового збору у розмірі 840, 80 грн. на користь позивача, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ 43866127; місцезнаходження: Україна, 85302, Донецька обл., місто Покровськ, вул. Прокоф`єва, будинок 82) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці по не нарахуванню та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 107 днів щорічної та додаткової відпусток.

Зобов`язати Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток на момент фактичного звільнення 09.10.2020 з утримання сум обов`язкових податкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 12 березня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасниками справи, які не були присутні в судовому засіданні, рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.В. Арестова