Ухвала суду № 95487453, 23.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

23 лютого 2021 р. Справа № 160/2411/21 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до виконкому Центрально-Міської районної у м. Кривий Ріг ради (вул. Свято-Миколаївська, буд. 27, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000, код ЄДРПОУ 04052560) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до виконкому Центрально-Міської районної у м.Кривий Ріг ради, в якій позивач просить:

- визнати протиправним рішення виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради від 20.06.2018 року №216 «Про зняття з квартирного обліку громадян, які потребували поліпшення житлових умов» в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку, на якому він перебував по загальній черзі та позачерговій групі черговості як дитина позбавлена батьківського піклування;

- зобов`язати Центрально-Міську районну у м. Кривому Розі раду відновити ОСОБА_1 у черзі на квартирному обліку складом сім`ї (один) чоловік по загальній черзі та позачерговій групі черговості, як дитину позбавлену батьківського піклування, на якому він перебував до видання рішення виконкому Центрально-Міської районної у Кривому Розі ради від 20.06.2018 року №216.

Вирішуючи питання відкриття провадження у справі суд враховує, що згідно з частиною першою статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктами 18, 19 частини 1 статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Зміст позовних вимог свідчить про те, що підставою звернення до суду з переліченими вимогами, за позицією позивача, є порушення з боку виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради його права на перебування у черзі на квартирному обліку, тобто позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Житлові спори - це особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.

При цьому, у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо).

Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень, як відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що спори про надання житла особам, які потребують поліпшення житлових умов, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, яке виникає з житлових відносин, що включають право на одержання житла у зв`язку з проходженням публічної служби, тому цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 806/104/16.

Даний спір виник з приводу захисту права на перебування на квартирному обліку позивача.

За таких обставин суд вважає, що цей спір не стосується вирішення публічно-правового спору, а є цивільним (житловим) спором, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №806/104/16 та від 20.09.2018 у справі № 815/2551/15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2018 у справі № 806/5687/14, Великої палати Верховної Суду від 15.05.2019 у справі № 826/4766/17.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, які стосуються вирішення саме житлових прав позивача, не підпадають під юрисдикцію адміністративного суду, а належать до юрисдикції суду загальної юрисдикції, а тому відмовляє у відкритті провадження у цій частині.

Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви (ч. 2 ст. 170 КАС України).

Частиною 6 ст. 170 КАС України визначено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Суд роз`яснює, що позовні вимоги стосуються вирішення саме житлових прав позивача, а тому належать до розгляду судом загальної юрисдикції.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до виконкому Центрально-Міської районної у м.Кривий Ріг ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд даної позовної заяви віднесено до юрисдикції загальних судів.

Позовну заяву з усіма доданими до неї документами повернути позивачеві.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова