Рішення № 95487192, 09.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 березня 2021 р. Справа № 120/1142/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Козій О.В.,

представника позивача: Кривосара І.О.,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що в 2009 році державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції в рамках примусового виконання виконавчого провадження №12695697 з виконання виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці, було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), як боржника. Разом з тим, в 2014 році відповідний виконавчий лист на підставі п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" повернуто стягувачу, в зв`язку з чим виконавче провадження №12695697 завершено.

Відтак, у зв`язку з відсутністю відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з виконання виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009, позивач, через свого представника, звернувся до відповідача з заявою від 24.11.2020, в якій просив вчинити дії щодо скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження №8747578 всього майна ОСОБА_1 , зареєстрованого 26.05.2009. Однак листом від 01.12.2020 за № 137071/15.26-25/26 відповідач надав відмову, посилаючись на відсутність правових підстав для зняття арешту.

Бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо не зняття арешту позивач вважає неправомірною і такою, що порушує його законні права та інтереси. Тому за захистом цих прав та інтересів позивач звертається до суду.

Ухвалою суду від 17.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Водночас суд, проаналізувавши положення чинного законодавства та характер спірних правовідносин, дійшов висновку, що на цю справу не поширюються особливості розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, визначені статтею 287 КАС України.

22.02.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 20-21). У відзиві зазначається, що згідно з даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень (спецрозділ) в підрозділі примусового виконання рішень відділу ДВС Вінницької області перебувало виконавче провадження про стягнення коштів з ОСОБА_1 , з виконання виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009, які були повернуті стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (далі – Закон № 606-XIV), про що 30.12.2010 державний виконавець виніс відповідну постанову.

Відповідач наголошує на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 50 вказаного Закону арешт, накладений на майно боржника, знімається, та скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення лише в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Тобто, у випадку повернення виконавчого документа стягувачу, накладений на майно боржника арешт не знімається. Отже, підстави для зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 , були відсутні.

Крім того, відповідач зазначає, що чинний на сьогодні Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі – Закон № 1404-VIII), а саме стаття 59 цього Закону, передбачає вичерпний перелік обставин, які зумовлюють зняття арешту з майна (коштів) боржника органом державної виконавчої служби. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відтак відповідач вважає, що діяв правомірно та не допускав протиправної бездіяльності щодо не зняття арешту з майна та рахунків позивача, оскільки державний виконавець вчиняє дії та приймає рішення на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Судове засідання призначене на 25.02.2021 в зв`язку з неявкою позивача та його представника відкладено на 09.03.2021.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві. Звертає увагу суду на те, що спірний арешт порушує майнові права та інтереси позивача, оскільки позбавляє його права користування та розпорядження своїм майном та коштами. Водночас на даний час відсутні будь-які підстави для збереження чинності арешту, накладеного ще у 2009 році, адже відкритих виконавчих проваджень з виконання виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009 не існує, а строк пред`явлення останнього до виконання сплив ще 12.12.2015.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Свою позицію щодо заявлених позовних вимог виклав в поданому до суду відзиві на позовну заяву.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2009 Ленінським районним судом м. Вінниці видано виконавчий лист №2-1064 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Крок» 16643,39 грн.

08.05.2009 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника № 12695697.

Вказаний арешт станом на час звернення до суду з даним позовом є чинним, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів від 20.11.2020 за №236681845 (а.с. 3-4).

12.12.2014 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану, відповідно до п.2 ч.1 ст. 47 Закону № 606-ХІV (а.с. 5-6).

Згідно з витягом "ВП-спецрозділ" №12695697 від 29.01.2020 виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009 є завершеним. Строк повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив 12.12.2015.

24.11.2020, у зв`язку з відсутністю відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 з виконання виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009, позивач, через свого представника, звернувся до відповідача, як правонаступника Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, з заявою щодо скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження №8747578 всього майна ОСОБА_1 , зареєстрованого 26.05.2009 (а.с. 8).

Однак листом від 01.12.2020 за № 137071/15.26-25/26 відповідач надав відмову, посилаючись на відсутність правових підстав для зняття арешту.

Позивач з вказаною відмовою не погоджується, вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з всього майна ОСОБА_1 , а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до адміністративного суду, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту на все майно ОСОБА_1 , проживаючого в АДРЕСА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 12695697;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не вчинення відповідачем дій щодо скасування в Єдиного реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження 8747581 зареєстрованого 26.05.2009, всього майна, власником якого є ОСОБА_1

- зобов`язати відповідача вчинити дії: зняти арешт на все майно ОСОБА_1 , проживаючого в АДРЕСА_1 , накладений у виконавчому провадженні № 12695697

- зобов`язати відповідача вчинити дії щодо скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження № 8747581, зареєстроване 26.05.2009, всього майна, власником якого є ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку раніше визначилися Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, з наступними змінами та доповненнями.

Незважаючи на те, що цей Закон втратив чинність 05.01.2017 на підставі Закону №1404-VIII, при вирішенні справи суд застосовує його норми, оскільки саме вони діяли на момент відкриття та завершення спірних виконавчих проваджень, об`єднаних у зведене виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на майно та рахунки позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону № 606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 2 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Частиною шостою статті 24 Закону № 606-ХІV (в редакції станом на 2009 рік) було визначено, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Крім того, за змістом ст.ст. 50 Закону № 606-ХІV стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

Судом встановлено, що 26.05.2009 постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції в рамках примусового виконання виконавчого провадження №12695697 з виконання виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці, було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), як боржника.

В подальшому вказані виконавче провадження було завершене шляхом винесення державним виконавцем постанови від 12.12.2014 про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-ХІV (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

На вимогу суду представник позивач не зміг надати докази виконання виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009, забезпечення виконання якого слугувало підставою для накладення арешту на все майно ОСОБА_1 .

Втім, суд враховує, що ні у позивача, ні у відповідача відсутні документальне підтвердження як факту виконання виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009 так і протилежного, адже з часу завершення виконавчого провадження №12695697 минуло понад шість років.

Також суд враховує, що і у відповідача немає документально підтверджених даних про те, що після повернення в 2014 році виконавчого документа стягувачу проводилися виконавчі дії з його примусового виконання. Крім того, під час розгляду справи представник відповідача підтвердив, що матеріали спірного виконавчого провадження було знищено у зв`язку з закінченням строку його зберігання (а.с. 11).

В силу вимог ч. 1 ст. 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Факт відсутності чинних виконавчих проваджень з виконання вищезазначеного виконавчого листа відповідач також не заперечує.

Отже, здобуті судом докази вказують на остаточне завершення виконавчого провадження №12695697, при виконанні якого у 2009 році державний виконавець наклав арешт на все майно позивача.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що наданими доказами підтверджено наявність підстав для зняття спірного арешту у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили його накладання.

Також суд вважає, що збереження чинності такого арешту є безпідставним, адже під час розгляду справи не встановлено існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б свідчили про необхідність залишення в силі накладеного арешту. Крім того, відповідач не надав доказів стягнення з позивача виконавчого збору та відкриття з цього приводу виконавчого провадження, що також давало б підстави для залишення в силі спірного арешту.

Поряд з цим, суд не може погодитись з доводами позивача про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо не зняття арешту з всього його майна.

Суд наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто органи влади наділені лише тими повноваженнями і компетенцією, що визначені законом і не можуть діяти та приймати рішення на свій розсуд.

Це обов`язкове правило стосується також органу державної виконавчої служби та його посадових осіб, які в силу приписів статті 1 Закону № 1404-VIII (а також статті 1 попереднього Закону № 606-ХІV) повинні діяти на підставах, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження" та іншими законами і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Судом встановлено, що виконавче провадження, в рамках якого було накладено спірний арешт на майно позивача, завершено відповідачем на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-ХІV шляхом повернення виконавчого документа стягувачеві, про що 12.12.2014 державний виконавець виніс відповідну постанову. З того часу таке виконавче провадження не відновлювалось та відповідачу повторно до примусового виконання не пред`являлось.

Згідно з частинами першою та другою статті 50 Закону № 606-ХІV (в редакції станом на грудень 2014 року) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, вказаними нормами закону на державного виконавця покладено обов`язок щодо зняття (скасування) арешту майна боржника лише у випадку закінчення виконавчого провадження відповідно до ст. 49 Закону № 606-ХІV (за окремими винятками) або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав відповідно до ст. 48 Закону № 606-ХІV.

Натомість закон не передбачав обов`язку державного виконавця самостійно вирішувати питання про зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених статтею 47 Закону № 606-ХІV.

Не містить такого обов`язку і стаття 60 Закону № 606-ХІV, якою регламентовано порядок зняття арешту з майна, накладеного при здійсненні виконавчих дій.

Враховуючи наведене суд доходить висновку, що при завершенні у 2014 році виконавчого провадження, в межах якого у 2009 році накладався спірний арешт на майно позивача, відповідач не допустив протиправної бездіяльності щодо не зняття (не скасування) такого арешту.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність у нього правових підстав для зняття арешту за заявою позивача від 24.11.2020.

Так, системний аналіз положень Закону № 1404-VIII, зокрема статей 13, 18, 37, 40, вказує на те, що посадові особи органу ДВС діють лише в рамках відкритих виконавчих проваджень, а повноваження державного виконавця як щодо накладення арешту на майно, так і щодо його скасування можуть бути реалізовані ним винятково під час здійснення виконавчого провадження.

Проте, як вже зазначалося, виконавче провадження, в рамках якого відповідач наклав арешт на майно позивача, давно завершене, а матеріали виконавчого провадження знищено. Отже, їх відновлення неможливе, тоді як в силу вимог закону накладений органом ДВС арешт на майно боржника підлягає зняттю (скасуванню) саме в межах виконавчого провадження і не інакше.

Відтак суд доходить висновку, що на сьогодні відповідач позбавлений повноважень щодо самостійного зняття (скасування) спірного арешту.

Більше того, на думку суду, неможливим є покладення на відповідача обов`язку зі зняття арешту рішенням суду, адже з наведених вище причин відповідач буде позбавлений можливості у правомірний спосіб виконати таке рішення.

При цьому суд враховує, що за змістом статей 5, 245 КАС України захист порушених прав та інтересів особи, яка звернулася до адміністративного суду, здійснюється лише в спосіб, який не суперечить закону.

З огляду на викладене суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не зняття арешту накладеного у виконавчому провадженні № 12695697 на все майно ОСОБА_1 , а також в частині зобов`язання відповідача зняти цей арешт. Відповідно, не підлягають задоволенню й позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не вчинення дій спрямованих на скасування в Єдиного реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження 8747581 зареєстрованого 26.05.2009, всього майна, власником якого є ОСОБА_1 , як похідної від вищезазначеної позовної вимоги.

Разом з тим, суд враховує, що існування арешту майна позивача порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (ст. 41 Конституції України).

Окрім того, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Відтак суд вважає, що наявність чинного арешту на майно позивача, який було накладено багато років тому в межах неіснуючого на даний час виконавчого провадження, за відсутності законних підстав для його збереження істотно порушує майнові права та інтереси позивача. Поза сумнівом, такі права та інтереси підлягають судовому захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 5, ч. 2 ст. 245 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися в спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з ч. 4 ст. 59 Закону № 1404-VIII (у чинній редакції) підставами для зняття державним виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Водночас частиною п`ятою статті 59 Закону № 1404-VIII передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, встановлені судом обставини справи та становище, в якому опинився позивач у зв`язку з існуванням арешту його майна , накладеного в рамках завершеного та знищеного виконавчого провадження, дають суду підстави дійти висновку, що належним та найбільш ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача у цьому випадку є зняття за рішенням суду арешту, накладеного державним виконавцем на все майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) при виконанні виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці (виконавче провадження №12695697).

Водночас, надаючи оцінку позовним вимогам в частині зобов`язання відповідача вчинити дії щодо скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження № 8747581, зареєстроване 26.05.2009, всього майна, власником якого є ОСОБА_1 , суд вважає, що остання стосується виконання прийнятого у даній справі рішення та на даному етапі є передчасною. Крім того, як вже зазначалось вище, в обставинах, що склались в межах виконавчого провадження №12695697 з виконання виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009, відповідач позбавлений можливості вчиняти дії щодо зняття арешту, накладеного на все майно позивача.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до частини першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 29 червня 2006 року в справі "Пантелеєнко проти України", стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, у якій би формі вони не забезпечувалися у національному правовому полі. Суд також підкреслив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ вказав на те, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ зауважив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. З урахуванням цього Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема – через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

З огляду на викладене, враховуючи принцип верховенства права та беручи до уваги те, що у ситуацій, яка склалась, єдиним дієвим способом захисту порушених прав та інтересів позивача, на думку суду, є зняття (скасування) спірного арешту, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню, а саме шляхом зняття за рішенням суду арешту, накладеного , накладений державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції на все майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) при виконанні виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці (виконавче провадження №12695697).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим, оскільки під час розгляду справи судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідача, яка є предметом оскарження, так само як і не встановлено факту порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для стягнення на користь позивача судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зняти арешт, накладений державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції на все майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) при виконанні виконавчого листа №2-1064 від 24.04.2009, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці (виконавче провадження №12695697).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (вул. Соборна, 15А, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 40143408)

Повний текст рішення виготовлено та підписано: 09.03.2021

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна