Рішення № 95487190, 12.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 березня 2021 р. Справа № 120/6019/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернулася її представник ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивачки зазначила, що за результатами розгляду клопотання її довірительки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,8971 га, що розташована на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено в наданні відповідного дозволу з посиланням на необхідність надання погодженого у відділі у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області викопіювання з планово-картографічного матеріалу.

Вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, представник позивачки звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати наказ №2-6171/15-20-СГ від 05 березня 2020 року про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,8971 га на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області та зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання про надання відповідного дозволу та надати такий дозвіл.

Ухвалою від 02 листопада 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху у зв`язку із неподанням заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.

09 листопада 2020 року на виконання вимог ухвали від 02 листопада 2020 року представником позивачки подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою від 16 листопада 2020 року задоволено заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду та поновлено позивачеві строк звернення до адміністративного суду. Цією ж ухвалою відкрито провадження в адміністративній справі, задоволено клопотання представника позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

30 листопада 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що наказом, який оскаржується, позивачеві відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку із необхідністю надання погодженого у відділі у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області викопіювання з планово-картографічного матеріалу. Вказане викопіювання з планово-картографічного матеріалу необхідне для забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, а також для з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки. Що ж стосується зобов`язання Головного управління надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, то відповідач вважає, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями останнього.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, тому суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

17 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,8971 га, що розташована на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

До вказаного клопотання додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспортного документа та реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

За результатами розгляду поданого клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області 05 березня 2020 року видано наказ №2-6171/15-20-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні відповідного дозволу. У наказі зокрема йдеться про необхідність погодження викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Відповідно до частин 10, 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу.

Зі змісту наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-6171/15-20-СГ від 05 березня 2020 року слідує, що позивачці відмовлено у наданні відповідного дозволу у зв`язку із необхідністю надання погодженого викопіювання з планово-картографічного матеріалу у територіальному органі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Разом із тим, суд наголошує, що вичерпний перелік випадків, за яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, визначено частиною 7 статті 118 ЗК України, і підстава, якою керувався відповідач, відмовляючи позивачу у наданні такого дозволу, до таких не належить.

На переконання суду, посилання відповідача на необхідності погодження викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області є безпідставними, адже жодною нормою чинного законодавства не передбачено обов`язку погоджувати графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, із територіальним органом Держгеокадастру.

В свою чергу, як свідчать наявні в матеріалах справи докази, що не заперечується відповідачем, позивач відповідно до приписів частини 6 статті 118 ЗК України разом із клопотанням надала відповідачу графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відтак, наказ від 05 березня 2020 року №2-6171/15-20-СГ, що виданий відповідачем, є необґрунтованим, адже наведені у ньому підстави для відмови у наданні заявниці відповідного дозволу не узгоджуються із тими, що передбачені частиною 7 статті 118 ЗК України.

За таких обставин наказ, що оскаржується, є протиправним та підлягає скасуванню, а тому в цій частині позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,8971 га, яка знаходиться на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, то така вимога є похідною від основної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, а тому також підлягає задоволенню.

Водночас, позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може бути задоволеною, адже, задоволення вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання виключає можливість одночасного задоволення й вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Такі висновки ґрунтуються на тому, що в ході повторного розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою компетентний орган в силу положень частини 7 статті 118 ЗК України вправі надати такий дозвіл або відмовити у його наданні, що свідчить про наявність дискреції у діях суб`єкта владних повноважень, що обмежує суд одночасно зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання та надати при цьому відповідний дозвіл.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані представником позивача, суд дійшов висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачкою при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією від 16 жовтня 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, з огляду на те, що позивачкою при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, а тому на її користь слід стягнути 420,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Визначаючись з приводу розміру витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, які належить стягнути на користь позивачки, суд враховує те, що позивач звернулася до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 840,80 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою. А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, у позовній заяві йдеться про необхідність вирішення питання щодо розподілу витрат на правову допомогу адвоката, якому позивачкою сплачено 2000 гривень за надані послуги.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд зважає на положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Так, у підтвердження понесення позивачкою таких витрат суду надано належним чином засвідчені копії договору про надання правової допомоги №21 від 09 жовтня 2020 року, розрахунку час, витраченого на надання правової допомоги, що складений 23 жовтня 2020 року, а також довідку про оплату послуг адвокату відповідно до договору про надання правової допомоги №17, що складена 23 жовтня 2020 року.

Зі змісту договору про надання правової допомоги від 09 жовтня 2020 року слідує, що його предметом є надання адвокатом Рибак Л.М. правової допомоги ОСОБА_1 , включаючи представництво й інші види адвокатської діяльності щодо захисту прав, свобод та інтересів клієнта, зокрема й у судах України усіх рівнів та інстанцій у справі щодо отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,8971 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області та вирішення інших пов`язаних з цим питань.

Водночас, правова допомога полягає в здійсненні всіх видів адвокатської діяльності, зокрема: зборі та аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються справи; наданні консультацій та роз`яснень з правових питань; складанні необхідних процесуальних документів, копіюванні документів, засвідченні копій документів; виконанні погоджених сторонами окремих доручень клієнта; представництві інтересів клієнта (пункт 1.2 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що клієнт сплачує адвокату за надання правової допомоги гонорар в розмірі 2000 гривень.

Довідкою №17 від 23 жовтня 2020 року підтверджується сплата ОСОБА_1 адвокатові 2000 гривень в якості гонорару відповідно до договору про надання правової допомоги №21 від 09 жовтня 2020 року.

Водночас, розрахунком часу, що витрачений адвокатом на надання правової допомоги, підтверджується те, що адвокатом надавались такі послуги: зустріч з клієнтом, надання усної консультації з вивченням документів - витрачено 1 годину часу, оцінено цю послугу у 500 гривень; складання та подача до суду позовної заяви - витрачено 3 години часу, цю послугу оцінено у 1500 гривень.

Дослідивши надані докази, які підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно пов`язані з розглядом адміністративної справи №120/6019/20-а та є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

З приводу посилань відповідача у відзиві на позов на необхідності подання детального опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, суд відзначає, що метою подання такого опису є визначення змісту таких робіт (наданих послуг), а також витраченого часу на ці роботи (послуги).

Проте, у договорі про надання правової допомоги міститься інформація про обсяг роботи (наданих послуг), які має виконати адвокат на виконання цього договору, що свідчить про погодження сторонами змісту таких робіт. Також у договорі визначено, що клієнт сплачує адвокату за надання правової допомоги гонорар у розмірі 2000 гривень.

Відтак, умовами договору про надання правової допомоги передбачено і опис тієї роботи (надання послуг), яку(і) має здійснити адвокат для представництва інтересів довірителя; також договором передбачено розмір гонорару за виконання адвокатом такої роботи (надання послуг).

Більше того, зміст наданого представником позивача розрахунку часу, витраченого ним на надання послуг позивачеві, свідчить про те, що у ньому детально описано виконані адвокатом роботи (надані послуги) із значенням витраченого ним часу на такі.

А тому твердження відповідача щодо відсутності детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) не спростовують факту виконання адвокатом робіт (надання послуг) на виконання умов договору.

Разом із тим, при вирішенні питання про відшкодування позивачеві витрат на професійну правничу допомогу адвоката слід враховувати положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою врегульовано правила розподілу судових витрат, до яких окрім інших віднесено й витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, оскільки судом вирішено частково задовольнити позовну заяву позивачки, тому, на переконання суду, на користь ОСОБА_1 слід стягнути понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 гривень, адже половина понесених витрат і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-6171/15-20-СГ від 05 березня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,8971 га, що розташована на території Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39767547)

Повний текст рішення складено 12.03.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович