Рішення № 95468869, 22.02.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2021 р. м. Київ Справа № 911/2412/20

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/2412/20

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз

України», м. Київ

до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської

селищної ради, смт. Глеваха Васильківського району

про стягнення 229 850,41 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Бернацька О.В., адвокат, довіреність № 14-337 від 22.12.2020;

від відповідача: Мамаєв Д.Ю., адвокат, ордер серії КВ № 408399 від 14.09.2020

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального житлово-експлуатаційного підприємств Глевахівської селищної ради (надалі-відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача 229 850,41 грн., в т.ч.: 146 015,51 грн. пені, 40 084,35 грн. 3 % річних та 43 750,55 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання зобов`язань щодо оплати в строк отриманого природного газу у жовтні 2017 - квітні 2018 та просить суд покласти на відповідача відшкодування судових витрат в розмірі 3 447,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.09.2017 між позивачем та відповідачем укладений Договір № 2093/1718-ТЕ-17 постачання природного газу, на виконання умов якого, позивач у жовтні 2017 - квітні 2018 передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 8 099 265,89 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, однак оплату за переданий газ відповідач здійснив несвоєчасно, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 146 015,51 грн. пені, 40 084,35 грн. 3 % річних та 43 750,55 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Ухвалою суду від 25.08.2020 відкрито провадження у справі № 911/2412/20, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений у підготовчому засіданні на 05.10.2020.

21.09.2020 через канцелярію суду відповідач надав відзив (вх. № 20037/20) на позовну заяву, в якому останнім підтверджено укладення між сторонами Договору № 2093//1718-ТЕ-17 від 12.09.2017 постачання природного газу та отримання від позивача природного газу. Відповідач у відзиві зазначає, що за поставлений природний газ відповідач розрахувався у повному обсязі, шляхом перерахування власних коштів і коштів, які перераховані постачальнику на підставі постанови КМУ від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», проте, як вказує сам відповідач відповідне погашення заборгованості було здійснено з порушенням строків оплати, визначених договором, однак це відбулось не з вини відповідача.

Разом з цим, відповідач посилається на те, що оплата природного газу здійснювалась шляхом перерахування на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання у відповідності до вимог «Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014, а отже відповідач не міг самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались позивачем на підставі Договору № 2093/1718-ТЕ-17 від 12.09.2017, оскілки такі кошти самостійно розподіляються згідно з затвердженими постановами НКРЕКП. Також у своєму відзиві, відповідач посилаючись на неможливість впливати на механізм розрахунків, просить суд зменшити розмір пені на 90 %.

У зв`язку із перебуванням судді Христенко О.О. на лікарняному, розгляд справи № 911/2412/20, призначений в підготовчому засіданні на 05.10.2020, не відбувся. Ухвалою суду від 21.10.2020 підготовче засідання з розгляду справи № 911/2412/20 призначено на 16.11.2020.

В судовому засіданні 16.11.2020 підготовче засідання відкладено на 07.12.2020.

20.11.2020 на електронну адресу канцелярії суду від позивача надійшла відповідь № 39/5-3340-20 від 19.11.2020 (вх. № 25787/20) на відзив на позовну заяву, в якій позивач вказує на те, що уклавши договір, відповідач взяв на себе обов`язок щодо своєчасної оплати отриманого газу, зокрема щодо проведення розрахунку за переданий газ до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу і, що Порядки № 217 та № 256, затверджені постановами Кабінету Міністрів України, не передбачають зміну та порядок строків здійснення розрахунків між сторонами. Таким чином, позивач стверджує, що відповідач не вчинив всі залежні від нього дії для належного виконання умов договору в частині оплати природного газу.

Ухвалою суду від 16.11.2020 підготовче засідання у справі № 911/2412/20 було відкладено на 07.12.2020.

Ухвалою суду від 07.12.2020 підготовче засідання у справі № 911/2412/20 було відкладено на 13.01.2021.

13.01.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. № 550/21) про зменшення штрафних та фінансових санкцій, в яких останній вказує на несвоєчасність встановлення органами місцевого самоврядування обґрунтованих тарифів, що не дало змогу вчасно проводити розрахунки відповідачем, а отже відсутність вини останнього.

Ухвалою суду від 13.01.2021 закрито підготовче провадження у справі № 911/2412/20, справу призначено до розгляду по суті на 03.02.2021.

В судовому засіданні 03.02.2021 судом оголошено перерву до 22.02.2021.

В судовому засіданні 22.02.2021 представником позивача підтримані позовні вимоги в повному обсязі, з підстав викладених у позові; представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзив на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

встановив:

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

12.09.2017 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник/позивач) та Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Глевахівської селищної ради (споживач/відповідач) укладено Договір постачання природного газу № 2093/1718-ТЕ-17.

Відповідно до умов Договору № 2093/1718-ТЕ-17 від 12.09.2017 позивач зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України, а відповідач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п.п. 1.1, 1.3 договору);

- природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 договору).

- позивач передає відповідачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) газ обсягом до 1 728,0 тис. куб метрів, у тому числі за місяцями: жовтень - 160,0 тис.куб.м., листопад - 280,0 тис.куб.м., грудень - 320,0 тис.куб.м., січень - 380,0 тис.куб.м., лютий - 300,0 тис.куб.м., березень - 280,0 тис.куб.м., квітень – 80,0 тис.куб.м. (п. 2.1 договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 02.04.2018);

- приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу відповідачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (п. 3.7 договору);

- не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу, відповідач зобов`язується подати позивачу підписані та скріплені печатками відповідача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість (п. 3.8 договору);

- позивач не пізніше 10 числа повертає відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта (п. 3.9 договору);

- ціна за 1000 куб. м. на дату укладення договору, включаючи ПДВ, становить 5 930,40 грн. (п. 5.2 договору);

- оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 Договору);

- оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) відповідач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання позивача кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений позивачем відповідачу в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30.09.2015 поширюється дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання»; 2) в будь-якому випадку, відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання відповідача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30.09.2015 не поширюється дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надішли від споживача на погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виконання заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника (п. 6.3 договору);

- у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити позивачу пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення; нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (п. 8.2 договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 11.01.2018);

- строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років (п. 10.3 договору);

- договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.05.2018, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12 договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 02.04.2018).

02.04.2018 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Глевахівської селищної ради укладена Додаткова угода № 2 до Договору постачання природного газу № 2093/1718-ТЕ-17, яким сторони доповнили п. 2.1 договору наступним змістом: постачальник передає споживачу в період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) природний газ орієнтованим обсягом до 80 тис.куб.м., у т.ч. по місяцях: квітень - 80,0 тис.куб.м.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов договору постачання природного газу позивач у жовтні 2017 - квітні 2018 здійснював поставки відповідачу природного газу. До матеріалів справи надано копії підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі природного газу, які є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, всього на суму 8 099 265,89 грн., а саме: акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 529 899,04 грн., акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2017 на суму 1 299 071,92 грн., акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2017 на суму 1 478 988,38 грн., акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2018 на суму 1 607 262,94 грн., акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2018 на суму 1 497 669,14 грн., акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2018 на суму 1 569 776,88 грн., акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2018 на суму 116 597,59 грн.

Згідно умов Договору постачання природного газу № 2093/1718-ТЕ-17 від 12.09.2017 остаточний розрахунок по кожному з актів мав бути здійснений відповідачем не пізніше 25 числа (включно) наступного за місяцем постави газу, а у випадку прострочення оплати у позивача було наявне право на нарахування пені (п. 8.2 договору), процентів річних та інфляційних втрат (ст. 625 ЦК України).

До матеріалів справи залучено довідку по операціях за Договором № 2093/1718-ТЕ-17 від 12.09.2017 та виписки з банківського рахунку позивача, з яких вбачається, що оплата за поставлений природний газ відповідачем здійснювалась з порушеннями встановленого договором строку.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання позивач просить суд стягнути з відповідача 146 015,51 грн. пені, нарахованої на підставі п. 8.2 договору, а також 40 084,35 грн. 3 % річних та 43 750,55 грн. інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, від сум заборгованості по кожному акту окремо.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити позивачу пеню у розмірі 16,4 % річних (в редакції Додаткової угоди № 1 від 11.01.2018 - 15,3 % річних), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення; нарахування пені не здійснюється постачальником на суми, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Заперечуючи проти позову, відповідач у своєму відзиві (вх. № 20037/20 від 21.09.2020) на позовну заяву зазначав, що за поставлений природний газ відповідач розрахувався у повному обсязі, шляхом перерахування коштів, які перераховані постачальнику на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», та Порядку № 217 проте, як вказує сам відповідач відповідне погашення заборгованості було здійснено з порушенням строків оплати, визначених договором.

Разом з цим, відповідач посилається на те, що оплата природного газу здійснювалась шляхом перерахування на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання у відповідності до вимог «Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014, а отже відповідач не міг самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались позивачем на підставі Договору № 2093/1718-ТЕ-17 від 12.09.2017, оскілки такі кошти самостійно розподіляються згідно з затвердженим постановами НКРЕКП.

Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб`єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.

Так, ч. 1 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.

Положеннями ч. 3 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.

Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, ч. 1 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.

Частиною 4, 5 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

Отже, ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановлені сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у ч.ч. 4 та 5 ст. 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" від 18.06.2014 № 217 (надалі - Порядок № 217).

Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Отже, в силу ч.ч. 4, 5 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок № 217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (п.п. 3, 4, 5, 6 Порядку № 217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (п.п. 8, 9, 14 Порядку № 217).

Отже, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок № 217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 911/903/918/19 та постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16.

Визначений Порядком № 217 (п.п. 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (п. 8.2 договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат.

Як вбачається із виписок по рахунку позивача (доданих до позовної заяви) та зазначається відповідачем розрахунок за отриманий відповідачем від позивача у спірний період природний газ за Договором № 2093/1718-ТЕ-17 здійснювався у тому числі й відповідності до Порядку № 217 автоматично з рахунку відповідача зі спеціальним режимом використання, на який надходять кошти сплачені споживачами за спожиту теплову енергію, у відсотковому розмірі, встановленому постановами НКРЕКП.

Відповідач зазначає, що кошти були перераховані на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання у відповідності до вимог Порядку № 217, а отже останній не міг самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались позивачем на підставі Договору № 2093/1718-ТЕ-17 від 12.09.2017, оскілки кошти, які надходять на рахунок відповідача самостійно розподіляються згідно з затвердженим постановами НКРЕКП.

Суд зазначає, що пунктом 6.2 договору сторони спору погодили, що відповідач-споживач в будь-якому випадку зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору, в разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.

Упродовж строку дії договору в частині реалізації природного газу зміни до п. 6.2 договору постачання сторонами не вносилися.

Отже, сторони спору у Договорі № 2093/1718-ТЕ-17 від 12.09.2017 визначили порядок та умови проведення розрахунків за переданий позивачем відповідачу природний газ і передбачили обов`язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок незалежно від обставин надходження на відкритий відповідачем як теплопостачальною організацією в уповноваженому банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання грошових коштів кінцевих споживачів як оплати вартості теплової енергії, виробленої відповідачем із природного газу позивача.

Таким чином, відсутня встановлена нормотворцем заборона для відповідача сплачувати вартість природного газу поза механізмом автоматичного розподілу коштів, що визначений Порядком № 217 для грошових коштів споживачів, що надходять як оплата за поставлену їм теплову енергію. Сторонами спору у п. 6.3 договору постачання погоджено обов`язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок за поставлений природний газ незалежно від надходження грошових коштів споживачів на спецрахунок, відкритий в уповноваженому банку, та внести на рахунок позивача власні кошти, виручені від здійснення господарської діяльності чи кошти, залучені як позику, кредит, шляхом проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог тощо.

Положення Порядку № 217 не змінюють строків розрахунків теплопостачальної організації та постачальника за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача пені за прострочення в оплаті отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат.

Крім того, механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

При цьому постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 та від 21.02.2018 № 114, у Порядок № 256 внесено зміни, якими запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.

Зокрема, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам.

Підприємства, установи та організації, що надають послуги з тепло-, водопостачання і водовідведення готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню, відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, але не вище обсягів нарахованих сум пільг і субсидій, і надсилають їх протягом місяця фінансовим органам та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх фінансовим органам відповідного рівня, які узагальнюють реєстри, та надають їх Головним управлінням Казначейства.

Головні управління Державної казначейської служби подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. Казначейство, згідно із узагальненими реєстрами, перераховує субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення за видами послуг.

Фінансові органи відповідних рівнів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення на перерахування цих коштів на рахунки районних (місцевих, обласних) бюджетів, відповідно до фактичних зобов`язань з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати, а останні перераховують їх на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків, які в подальшому здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, які ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення.

Усі учасники розрахунків, які здійснюються відповідно до положень Порядку № 256, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.

Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється Казначейством, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.

Зазначене вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із оплатою енергоресурсів використаних для населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

З урахуванням викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошового зобов`язання за цим договором в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормативно-правовими актами законодавства. (Аналогічні правові висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18).

Зазначене дає підстави для висновку, що розрахунок за природний газ на підставі Порядку № 256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. При цьому, Порядком № 256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі.

Згідно ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При цьому положення постанови Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), визначаються саме нормами наведеної постанови.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов`язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов`язання. (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 904/2732/18, від 14.07.2020 у справі № 923/1064/18, від 05.03.2020 у справі № 926/19/19, від 18.01.2021 у справі № 924/1115/19).

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що за Договором постачання природного газу № 2093/1718-ТЕ-17 від 12.09.2017 частково було здійснено розрахунок з позивачем на підставі Порядку № 256.

Цього не заперечує й позивач, який у розрахунку штрафних санкцій, доданому до позовної заяви, зазначив суми сплачені на підставі Порядку № 256.

Загалом за рахунок субвенцій сплачено 1 955 824,84 грн. за отриманий відповідачем від позивача природний газ.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 8.2 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 11.01.2018 нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

На підставі вказаного пункту Договору позивачем не нараховувалась пеня на кошти, сплачені за отриманий відповідачем газ відповідно до Порядку № 256, що підтверджується розрахунком позивача, доданим до позовної заяви.

В той же час, позивачем нараховано інфляційні втрати та 3 % річних на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

З наведених вище підстав інфляційні втрати та 3 % річних на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не нараховуються.

Тому судом зроблено перерахунок і до стягнення підлягають 33 185,59 грн. інфляційних втрат та 30 404,71 грн. 3 % річних.

Так, щодо вимоги позивача про стягнення пені в сумі 146 015,51 грн., нарахованої від сум заборгованості по кожному акту окремо суд відзначає наступне.

У відзиві (вх. № 20037/20 від 21.09.2020) на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір пені на 90 %.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, у справі № 902/855/18 від 13.01.2020.

З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов договору та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд визнає, що визначений позивачем розмір пені в загальній сумі 146 015,51 грн. належить зменшити до суми 14 601,55 грн. і в цій сумі задовольнити вимоги позивача.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки, надані позивачем, суд задовольняє позов частково.

У зв`язку із задоволенням позову частково, витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради (08631, Київська область, Васильківський район, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, 18-А, код ЄДРПОУ 33018727) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 14 601 (чотирнадцять тисяч шістсот одну) грн. 55 коп. пені, 30 404 (тридцять тисяч чотириста чотири) грн. 71 коп. 3 % річних, 33 185 (тридцять три тисячі сто вісімдесят п`ять) грн. 59 коп. інфляційних втрат та 3 144 (три тисячі сто сорок чотири) грн. 09 коп. судового збору.

Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 12.03.2021.

Суддя О.О. Христенко