Рішення № 95468839, 23.02.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р.

м. Київ

Справа № 911/3383/20

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянув в порядку загального позовного провадження

позов Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, буд. 18, код ЄДРПОУ 21560766)

в особі Київської міської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01033, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 40, код ЄДРПОУ 01189910)

до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області (07100, Київська обл., м. Славутич, Центральна площа, буд. 7, код ЄДРПОУ 22208706)

про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах,

за участю представників:

позивача: Беліменко О. О. (довіреність № 6241 від 12.01.2021);

відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 14-08/15 від 16.11.2020 Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо відшкодування позивачу витрат, понесених внаслідок надання населенню телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.11.2019 по 30.06.2020 у розмірі 423893,20 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.12.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого судового засідання призначено на 21.12.2020. Встановлено відповідачу строк на подання відзиву – протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

21.12.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання №03-32/122 від 16.12.2020 про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Також, до вказаного клопотання відповідачем додано відзив на позовну заяву №02-03/124 від 16.12.2020.

У підготовчому судовому засіданні 21.12.2020 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив до наступного судового засідання та відкладено розгляд справи на 11.01.2021.

24.12.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив №14-10/312 від 24.12.2020.

У підготовчому судовому засіданні 11.01.2021 судом встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до наступного судового засідання та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 01.02.2021.

01.02.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання №02-32/05 від 27.01.2021 про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 01.02.2021 судом задоволено клопотання відповідача №02-32/05 від 27.01.2021 про розгляд справи без участі представника, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.02.2021.

12.02.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання №02-32/06 від 08.02.2021 про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У судове засідання з розгляду справи по суті 23.12.2021 з`явився представник позивача, який підтримав текст позовної заяви, відповідач у судове засідання не з`явився, судом ухвалено рішення у справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою № 14-08/15 від 16.11.2020 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області з вимогою про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.11.2019 по 30.06.2020 у розмірі 423893,20 грн.

Позивач, зокрема, зазначає, що є оператором телекомунікацій та у своїй діяльності керується нормами чинного законодавства, зокрема Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про телекомунікації» від 18.11.2003, Законом України «Про захист прав споживачів», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими Постановою КМУ від 11.04.2012 № 295, іншими нормативно-правовими актами України.

Так, позивач зазначає, що положеннями законів України: «Про телекомунікації»; «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; «Про охорону дитинства», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено державні соціальні гарантії певним категоріям громадян та їх реалізація. Також, позивач зазначає, що імперативно визначеному законодавчо обов`язку оператора послуги надавати послуги зв`язку таким категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов`язок держави в особі її органів відшкодовувати вартість наданих послуг суб`єкту господарювання, який їх надає.

Позивач стверджує, що ним за період з 01.11.2019 по 30.06.2020 надавались телекомунікаційні послуги на пільгових умовах особам, які проживають на території м. Славутич Київської області і підпадають під дію вищезазначених законів. При цьому обов`язок по відшкодуванню витрат покладається саме на Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області (далі – Відповідач).

Отже, позивач зауважує, що він щомісяця до 25 числа за період з 01.11.2019 по 30.06.2020 надсилав Відповідачу на його електронну адресу файл у форматі DBF та у письмовому (паперовому) вигляді розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга», акт звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги форми « 3-пільга» за відповідний період, розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за відповідний період та пропонував відповідачу виконувати покладені на нього законодавством України обов`язки щодо проведення звірки кількості пільговиків.

Водночас, відповідач отримуючи вказані листи і документи за спірний період позивачу з підписами їх не повертав. Також відповідачем не надано позивачу інформацію щодо абонентів, які померли, відмовились від послуг зв`язку.

Відтак, позивач наголошує, що позивач згідно законодавства України у встановлені строки щомісячно за період з 01.11.2019 по 30.06.2020 заповнював та надсилав відповідачу форму « 2-пільга» для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам. Проте, відповідні акти звіряння розрахунків за формою « 3-пільга» за надані позивачем телекомунікаційні послуги на пільгових умовах за період з 01.11.2019 по 30.06.2020 на дату подання позову відповідач не оформив та, відповідно борг у розмірі 423893,20 грн не сплатив.

Заперечуючи проти позову відповідач зокрема зазначає, що відповідач у 2019 - 2020 роках не укладав з позивачем жодного Договору щодо відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах (відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочин між юридичними особами вчиняються у письмовій формі), а отже відсутні підстави для виникнення господарських зобов`язань між сторонами.

Разом з тим, відповідач зазначає, що управління соціального захисту населення Славутицької міської ради ані у 2019 році, ані на даний час не має можливості проводити відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, наданих в період з 01.11.2019 по 30.06.2020 в зв`язку з відсутністю бюджетних призначень на 2019 та 2020 роки

Також відповідач стверджує, що позивачем не доведено того, що саме управляння соціального захисту населення є головним розпорядником зазначених коштів, як і того, що зобов`язання з оплати (відшкодування витрат) належить саме відповідачу.

Крім того, відповідач зауважує на тому, що зазначені витрати не були передбачені ні державою, ні місцевим бюджетом, а отже управління соціального захисту населення яке не є головним розпорядником зазначених коштів, не мало повноважень та можливості проводити відшкодування витрат понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.11.2019 по 30.06.2020.

Відтак, відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України “Про телекомунікації” телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно із п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

У п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; п. 7 ч. 1 ст. 9 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”; п. 18 ст. 61, п. 10 ст. 62, п. 17 ст. 63, п. 19 ст. 64 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань”; п. 11 ч. 1 ст. 20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”; ч. 5 ст. 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України “Про охорону дитинства” установлено пільги з оплати за послуги зв`язку для окремих категорій осіб.

За змістом ст. 178 Господарського кодексу України та ст. 633 Цивільного кодексу України договір про надання телекомунікаційних послуг є публічним, оператор, провайдер телекомунікацій зобов`язаний здійснювати надання послуг зв`язку кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у наданні послуг за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законодавством. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Отже, вищенаведеними нормами чинного законодавства встановлено право фізичних осіб, які мають визначений вищевказаними законами соціальний статус, на отримання послуг зв`язку на пільгових умовах (з частковою оплатою їх вартості або безкоштовно), та обов`язок провайдера, оператора телекомунікацій надавати такі послуги з урахуванням встановлених чинним законодавством пільг.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів на засадах адресності та цільового використання.

Частиною 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Зокрема, згідно підпункту «и» п. 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67 1 цього Кодексу), належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення у вигляді житлових субсидій населенню та пільги на оплату житлово-комунальних послуг.

Отже, держава взяла на себе зобов`язання відшкодовувати втрати доходу провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 р. № 1101 затверджено «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення» (далі – Порядок) який визначає механізм використання коштів, передбачених у загальному фонді державного бюджету Мінсоцполітики за програмою “Виплата деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплата послуг окремим категоріям населення” (далі - бюджетні кошти).

Відповідно до п. 2-3 Порядку головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення); структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення).

При цьому Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №535 від 04.10.2007 Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат пов`язаних з наданням пільг 2-пільга, та Інструкції про порядок її заповнення, затверджено форму для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням 2-пільга, за якою підприємства та організації, що надають послуги формують та надають до управління праці та соціального захисту населення розрахунки на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, у вигляді файлів DBF або TXT-формату.

З огляду на викладене, суд доходить висновків, що до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації на території міста Славутич державної політики у сфері соціального захисту населення, тож відповідач як розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.

Відтак, на підтвердження своїх вимог позивачем надано суду розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за період з 01.11.2019 по 30.06.2020, акти звірки розрахунків за послуги зв`язку пільговим категоріям населення за період з 01.11.2019 по 30.06.2020, що складені та підписані лише позивачем (копії містяться в матеріалах справи). Позивач також зазначив, що документи за період з 01.11.2019 по 30.06.2020 надсилались відповідачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями, проте останній документи не підписував, відшкодування за вказаний період не здійснював.

При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази погодження (звірки) надісланих позивачем документів відповідачем та/або заперечень щодо зміни кількості пільговиків, а також заперечень щодо сум нарахованих відшкодувань.

Пунктом 3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, передбачено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи):

- організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей;

- ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків. Форма "1 - пільга" затверджується Мінсоцполітики;

- ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1 - допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи з вищенаведених положень та поданих документів, суд дійшов висновку про те, що відповідач як орган, уповноважений на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, неправомірно ухилявся від виконання свого обов`язку з проведення звірки з позивачем, як підприємством, що надає телекомунікаційні послуги, зокрема, пільговим категоріям населення, та від відшкодування останньому втрат доходу у зв`язку з наданням ним послуг пільговим категоріям населення.

Зокрема, позивач надсилав відповідачу акт звіряння розрахунків за станом на 01.07.2020 (за період з 01.11.2019 по 30.06.2020) (докази надсилання містяться в матеріалах справи). Вказаний акт відповідачем не підписано.

Між тим, судом пораховано обсяг нарахувань позивачем за період з 01.11.2019 по 30.06.2020 та встановлено, що сума, яка підлягає компенсації становить 423893,20 грн, в яку входять нарахування: за листопад 2019 року – 53973,04 грн; за грудень 2019 року – 53442,72 грн; за січень 2020 року – 52610,34 грн; ; за лютий 2020 року – 50993,75 грн; ; за березень 2020 року – 54251,56 грн; ; за квітень 2020 року – 53774,01 грн; ; за травень 2020 року – 53309,56 грн; ; за червень 2020 року – 51538,22 грн.

При цьому відповідачем не спростовано вказаного обсягу (423893,20 грн) нарахування позивачем за період з 01.11.2019 по 30.06.2020 та не надано доказів, які підтверджують погашення відповідачем понесених позивачем витрат.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Отже, враховуючи, що відповідач неправомірно ухилявся від свого обов`язку із здійснення звіряння розрахунків та здійснення відшкодування, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 423893,20 грн в якості відшкодування вартості телекомунікаційних послуг обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем не спростованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заперечень відповідача про те, що між позивачем та відповідачем не укладалось господарських договорів чи інших угод на компенсацію витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах протягом 2019 - 2020 років, внаслідок чого у відповідача відступній обов`язок з відшкодування вартості наданих позивачем послуг, та про те, що відповідачу кошти на виконання державних програм та заходів на відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах протягом 2019 - 2020 років, не виділялися, суд зазначає наступне.

Так, обов`язок з відшкодування зазначених витрат операторам телекомунікаційних послуг покладений на відповідача в силу вимог закону, що вже досліджувалось судом вище, та не потребує додаткового оформлення як то укладення відповідного договору тощо.

Щодо відсутності відповідних бюджетних видатків, суд зазначає, що вказані заперечення не приймаються судом до уваги, оскільки відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність органу державної влади чи місцевого самоврядування та не є підставою для ухилення від виконання зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України”.

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” зазначено, що: “Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань”.

За змістом ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Отже, відповідач, як орган уповноважений державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах, зобов`язаний належно, у відповідності до вимог чинного законодавства виконувати свій обов`язок з виплати позивачу компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів, а зазначені ним обставин щодо відсутності бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення останнього від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.

При цьому, частиною другою статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №001-06/374/2013 від 18.02.2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7- рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підп 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Тобто, боржник, як юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями, які виникли безпосередньо із закону, і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Відтак, на підставі наведеного суд доходить висновків про повне задоволення позовних вимог.

Крім наведеного суд також не бере до уваги у даній справі твердження відповідача щодо не чинності Наказу Міністерства праці та соціальної політики України №535 від 04.10.2007, позаяк вказаний наказ втратив чинність 02.07.2020, тоді як спірні правовідносини (з 01.11.2019 по 30.06.2020) існували до моменту втрати чинності відповідним наказом.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області (07100, Київська обл., м. Славутич, Центральна площа, буд. 7, код ЄДРПОУ 22208706) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, буд. 18, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Київської міської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01033, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 40, код ЄДРПОУ 01189910) 423893,20 грн боргу за витратами, понесеними внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.11.2019 по 30.06.2020 та 6358,40 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 11.03.2021.

Суддя А.Ф. Черногуз