Рішення № 95468554, 26.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.02.2021Справа № 910/12043/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УКРАВТОЗАПЧАСТИНА"доАкціонерного товариства "Державний ощадний банк України"треті особи,які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: - Акціонерне товариство "Українська залізниця" - Печерський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ)прозобов`язання вчинити дії 106 777, 12 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Мастюгін Д.І. - представник за довіреністю;

від відповідача: Литвин А.В. - представник за довіреністю;

від третіх осіб: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про:

- визнання протиправним повернення Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" без виконання платіжних вимог Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020, № 53314543/17 від 08.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020;

- заборону Акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" повертати без виконання платіжні вимоги Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), подані в межах зведеного виконавчого провадження № 53314543 з підстав, визначених п. 3 Розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що причиною неможливості повного виконання рішень у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19 в межах зведеного виконавчого провадження є протиправні дії Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", оскільки він щонайменше чотири рази неправомірно повертав державному виконавцю платіжні вимоги про стягнення грошових коштів.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 відкрито провадження у справі № 910/12043/20, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 16.10.2020 та залучено третіми особами без самостійних вимог на предмет спору Акціонерне товариство "Українська залізниця" та Печерський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ).

16.09.2020 через загальний відділ діловодства суду відповідачем поданий письмовий відзив на позовну заяву.

Крім того, 16.10.2020 позивач долучив до матеріалів справи додаткові докази та просив їх прийняти до розгляду посилаючись на ч. 2 та ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд дійшов висновку про долучення поданих позивачем 16.10.2020 доказів до справи.

Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, надходження відзиву та додаткових доказів, неявку представників третіх осіб, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 13.11.2020 та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Позивач, відповідач та третя особа-2 звернулися до суду із клопотаннями про відкладення підготовчого судового засідання.

Крім того, від третьої особи-1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі з огляду на відсутність предмету спору.

Сторони та треті особи явку уповноважених представників у підготовче судове засідання 13.11.2020 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, неявку представників сторін та третіх осіб, заяву про закриття провадження у справі, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 04.12.2020.

01.12.2020 через електронну пошту суду, а 04.12.2020 через загальний відділ діловодства суду позивачем подані письмові пояснення стосовно закриття провадження у справі та подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Відповідач, у свою чергу, 03.12.2020 надав письмові пояснення в яких підтримав позицію АТ "українська залізниця" про відсутність предмету спору у справі.

Безпосередньо в підготовчому судовому засіданні 04.12.2020 представник позивача наполягав на долученні поданих ним доказів та заперечував проти закриття провадження у справі.

Представник відповідача, у свою чергу, наполягав на відсутності предмету спору та на необхідності закрити провадження у справі.

Треті особи явку уповноважених представників у підготовче судове засідання 04.12.2020 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доводи учасників процесу стосовно заявлених у справі клопотань суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Дійсно, з наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що рішення у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19 виконані, що підтверджується, зокрема, постановами про закінчення виконавчих проваджень № 60895077 та № 60895200 від 06.10.2020.

Однак, предметом спору у справі також є вирішення питання чи було порушено відповідачем законодавство під час повернення платіжних вимог без виконання.

З огляду на наведені вище обставини, суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі та вважає за необхідне відмовити у задоволенні вказаного клопотання.

Крім того, у зв`язку з неналежністю доказів, долучених 01.12.2020 та 04.12.2020, суд дійшов висновку про відмову у долученні їх до матеріалів справи. Більше того, позивачем при поданні таких клопотань не дотримано вимог п. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на те, що в судовому засіданні 04.12.2020 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що не вирішених заяв та клопотань у справі не залишилося, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 29.01.2021.

16.01.2021 Господарським судом міста Києва було винесено ухвалу в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України та призначено судове засідання у справі на 26.02.2021.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 26.02.2021 наполягав на задоволенні заявленого позову, а представник відповідача, у свою чергу - заперечував позовні вимоги в повному обсязі.

Треті особи явку уповноважених представників у судове засідання 26.02.2021 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно зі ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" та Акціонерним товариством "Українська залізниця" існувала низка спорів майнового характеру.

Такі спори вирішено в судовому порядку в Господарському суді міста Києва у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19.

Так, згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2019 у справі № 910/10669/19, яке набрало законної сили, позов ТОВ "Укравтозапчастина" до АТ "Українська залізниця" задоволено частково та вирішено стягнути 155 354, 22 грн пені, 17 973, 25 грн інфляційних втрат, 12 946, 18 грн 3% річних та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 794, 11 грн, а всього - 189 067, 76 грн.

Крім того, відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2019 у справі № 910/12338/19, яке набрало законної сили, позов ТОВ "Укравтозапчастина" до АТ "Українська залізниця" задоволено повністю та вирішено стягнути пеню в розмірі 111 952, 62 грн, 3% річних у розмірі 9 329, 38 грн, інфляційні втрати в розмірі 33 885, 80 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 327, 52 грн, а всього - 157 495, 32 грн.

На виконання вказаних рішень Господарським судом були видані відповідні накази від 06.12.2019 № 910/10669/19 та від 09.12.2019 № 910/12338/19.

Як вбачається з доводів позивача, ТОВ "Укравтозапчастина" звернулося до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві із заявами про примусове виконання рішень у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19.

Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І. було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень, а саме:

- від 18.12.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60895200 на виконання рішення за наказом від 06.12.2019 № 910/10669/19;

- від 18.12.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60895077 на виконання рішення за наказом від 09.12.2019 № 910/12338/19.

Пізніше, відповідно до постанов від 20.12.2019 державним виконавцем Коваль Л.І. вказані вище виконавчі провадження вирішено приєднати до зведеного виконавчого провадження № 53314543.

Позивач стверджує, що в межах зведеного виконавчого провадження рішення у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19 виконані частково.

Так, із загальної суми в розмірі 189 067, 76 грн, присудженої до стягнення згідно з рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/10669/19 з АТ "Укрзалізниця" було стягнуто 130 788, 15 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 9449 від 26.03.2020, № 16469 від 15.05.2020.

Із загальної суми в розмірі 157 495, 32 грн, присудженої до стягнення відповідно до рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/12338/19 з АТ "Укрзалізниця" було стягнуто 108 997, 81 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 9486 від 26.03.2020 та № 16476 від 15.05.2020.

З метою з`ясування обставин неможливості повного виконання рішень Господарського суду міста Києва у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19 протягом тривалого часу, представник ТОВ "Укравтозапчастина" ознайомився з матеріалами зведеного виконавчого провадження № 53314543.

Так, позивач вважає, що аналіз матеріалів зведеного виконавчого провадження дає підстави для висновку, що причиною неможливості виконання вказаних судових рішень в межах зведеного виконавчого провадження є протиправні дії АТ "Державний ощадний банк України", оскільки відповідач щонайменше чотири рази неправомірно повертав державному виконавцеві платіжні вимоги про стягнення грошових коштів в межах зведеного виконавчого провадження № 53314543.

На зворотному боці платіжних вимог відповідач зазначав: "Платіжна вимога повертається без виконання - відповідно до п. 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", ч. 3 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 2.18 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ №22".

Позивач переконаний, що відповідач протиправно відмовив Печерському РВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ у виконанні платіжних вимог. Крім того, незважаючи на відмову від виконання платіжних вимог державного виконавця, перелік яких наведено вище, відповідач здійснював перерахування грошових коштів за іншою платіжною вимогою від 05.12.2019 № 53314543 в межах зведеного виконавчого провадження № 53314543.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявленого позову з огляду на наступні обставини.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилався, зокрема, на таке:

- направлення платіжних вимог від 31.03.2020, від 08.04.2020, від 15.04.2020 № 53314543/17 до банку було здійснено Печерським РВ ДВС у м. Києві під час дії прямої заборони вчиняти виконавчі дії щодо АТ "Українська залізниця";

- дії відповідача з повернення без виконання платіжних вимог від 31.03.2020, 08.04.2020, 15.04.2020 до органу державної виконавчої служби після набрання законної сили Законом № 145-ІХ, що передбачає заборону вчинення виконавчих дій щодо низки об`єктів права державної власності, в тому числі - АТ "Укрзалізниця", є правомірними, що виключає можливість задоволення позову ТОВ "Укравтозапчастина".

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на наступних фактичних даних, наявних у матеріалах справи.

Після відкриття провадження у справі позивач вказав на повне виконання рішень у справах № 910/10699/19 та № 910/12338/19 та долучив:

- платіжні доручення №2944582 від 06.08.2020 на суму 37 221, 74 грн, № 28570 від 17.09.2020 на суму 11 275, 77 грн; № 2944573 від 06.08.2020 на суму 44 758, 79 грн; № 28583 від 19.09.2020 на суму 13 460, 82 грн, а всього на суму - 106 717, 12 грн;

- дві постанови про закінчення виконавчих проваджень.

Відповідач та третя особа-1, у свою чергу, з огляду на виконання рішень суду у вказаних справах просили закрити провадження у справі № 910/12043/20 за відсутністю предмету спору.

Дійсно, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У той же час, Верховний Суд у своїй постанові від 17.06.2020 у справі № 715/974/13-ц зауважив, що поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "Спору про право" (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, а тому йому слід надавати сутнісне, а не формальне значення.

Також, Верховний Суд вказав, що прикладом відсутності предмету спору можуть бути дії сторін, чи обставини, якщо неврегульовані спірні питання відсутні.

Спір про право у справі № 910/12043/20 стосується відповіді на запитання, чи було вчинено порушення законодавства відповідачем під час повернення платіжних вимог без виконання, а сторони по справі мають протилежні точки зору на наведене питання.

Отже, у справі № 910/12043/20 наявні неврегульовані спірні питання, що унеможливлюють закриття провадження в ній на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а оскільки рішення Господарського суду міста Києва в межах виконавчих проваджень виконані, тоді необхідно встановити чи було порушено законний інтерес позивача відповідачем.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Крім того, за приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

За приписами статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" передбачено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом частини 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження, а саме: виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа; у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (Закон № 145-ІХ ).

З аналізу пункту 3 Розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" вбачається, що ним встановлено два виключення з загального правила заборони вчинення виконавчих дій: 1) стягнення грошових коштів; 2) стягнення товарів, що передані у заставу.

Аналогічне тлумачення вказаних норм наведене у листі Департаменту з питань правосуддя та національної безпеки Міністерства юстиції України вих. №3336-11.4.3-19 від 24.12.2019.

Отже, вказаним пунктом законодавства не передбачено можливість стягнення грошових коштів лише якщо вони являються предметом застави, оскільки за змістом положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" юридичним особам притаманна передача в заставу майнових прав на грошові кошти, а передача в заставу грошей - фізичним особам, яких не стосується регулювання Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

З урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ, було покладено як принцип обов`язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Таким чином, положеннями Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не встановлено заборони вчинення виконавчих дій щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів, а відтак у Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" були відсутні підстави для повернення без виконання платіжних вимог Печерського РВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020, № 53314543/17 від 08.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020.

Отже, з огляду на наведені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність порушеного законного інтересу позивача відповідачем та вважає доведеним та обґрунтованим факт протиправності дій Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з повернення без виконання платіжних вимог Печерського РВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020, № 53314543/17 від 08.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020.

Натомість, позовна вимога про заборону Акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" повертати без виконання платіжні вимоги Печерського РВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) в межах зведеного виконавчого провадження № 53314543 з підстав, визначених в п. 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно з положеннями ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Однак, з наявних у матеріалах справи фактичних даних неможливо достеменно встановити, які ще рішення судів виконуються у зведеному виконавчому провадженні № 53314543 та чи охоплюються всі виконавчі документи у вказаному виконавчому провадженні предметом спору та доказовою базою у справі № 910/12043/20. Більше того, не виключено, що до зведеного виконавчого провадження можуть бути приєднанні й інші виконавчі провадження.

Крім того, суд у своєму рішенні не може зобов`язувати чи забороняти вчиняти певні дії на майбутнє та робити припущення щодо можливості подальшого порушення права позивача відповідачем.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, враховуючи вказане вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАВТОЗАПЧАСТИНА" до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" підлягають частковому задоволенню, а витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАВТОЗАПЧАСТИНА" задовольнити частково.

2. Визнати протиправними повернення Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" без виконання платіжних вимог Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020, № 53314543/17 від 08.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г; код ЄДРПОУ 00032129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАВТОЗАПЧАСТИНА" (02088, м. Київ, вул. Першого Травня, 1-А; код ЄДРПОУ 30722204) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102, 00 грн. Видати наказ.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено та підписано 09.03.2021 року.

Суддя Ю.О.Підченко