Ухвала суду № 95463273, 11.03.2021, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН193/468/14-ц

Провадження №6/193/2/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2021 року смт.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Кащук Д.А.,

за участю секретаря Кірєєвої Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Софіївського районного суду Дніпропетровської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про видачу дубліката виконавчого листа, заміну стягувача у виконавчому листі та поновлення строку на його пред`явлення по цивільній справі №193/468/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

03 листопада 2021 року до Софіївського районного суду Дніпропетровської області надійшла заява ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про видачу дубліката виконавчого листа, заміну стягувача у виконавчому листі, та поновлення строку на його пред`явлення по цивільній справі № 193/468/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим у справі визначений суддя Кащук Д.А..

В обґрунтування вимог заяви, директор ТОВ «Дніпрофінансгруп» - Скребець О.С. посилався на те, що 01 липня 2014 року Софіївським районним судом Дніпропетровської області було постановлено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 835466/ФЛ від 18.06.2008 в розмірі 377693,15 грн. та судові витрати. На даний час виконавчий документ №193/468/14-ц на виконанні не перебуває, а отже наявні підстави вважати, що він був втрачений. Крім того, 17.07.2020р. між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений договір №GL48N718070_І_3 про відступлення прав вимоги, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за кредитним договором № 835466/ФЛ від 18.06.2008р., укладеним з ОСОБА_1 .. З огляду на це, директор ТОВ «Дніпрофінансгруп» - Скребець О.С. просив замінити сторону стягувача у виконавчому листі, видати дублікат виконавчого листа у справі №193/468/14-ц та поновити строк на його пред`явлення до виконання, через те, що він пропущений.

19 лютого 2021 року до канцелярії суду від ОСОБА_1 надійшло заперечення на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про видачу дубліката виконавчого листа, заміну стягувача у виконавчому листі та поновлення строку на його пред`явлення. В обґрунтування заперечення ОСОБА_1 зазначив, що заявник вимагає (цитовано): «Видати дублікат виконавчого листа по справі №193/468/14-ц про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 …».

Зазначену вимогу заявник обґрунтовує наступними обставинами (цитовано): «При перевірці наглядової кредитної справи банку відносно позичальника ОСОБА_1 було виявлено, що банк отримав рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області у справі №193/468/14-ц, яке набрало законної сили. Але виконавчого листа та постанови про відкриття виконавчого провадження виявлено не було. На даний час виконавчий документ №193/468/14-ц на виконанні не перебуває, а отже є підстави вважати, що він був втрачений при пересилці. Таким чином, виконавчий лист фактично не було отримано, а строк його пред`явлення для повторного виконання пропущено.»

Окрім прямої суперечливості заявника власній позиції, що полягає у зазначенні обставин щодо неотримання виконавчого документу взагалі, а в подальшому щодо неможливості його повторного виконання, вважає за необхідне зазначити наступні заперечення щодо такої вимоги.

Як вбачається із суті зазначених обставин причиною втрати контролю над справою в цілому, та виконавчим провадженням як завершальною стадією судового процесу слугувала недбалість як первинного кредитора так і (в подальшому) заявника (як нового кредитора), що полягала у бездіяльності, зокрема, але не виключно щодо неотримання на протязі майже 7 років виконавчого документу та не пред`явлення його до виконання, бездіяльності щодо звернення до суду з вимогою видачі виконавчого документу (дублікату), бездіяльності щодо звернення до виконавчої служби щодо надання інформації про наявність/відсутність виконавчого провадження по даній справі тощо.

Відтак, заявник не зазначає жодної об`єктивної перепони, що заважала (унеможливлювала) здійснити заходи в рамках яких (за твердженням Заявника) і було виявлено відсутність виконавчого документу (зокрема здійснити перевірку наглядової кредитної справи банку відносно позичальника ОСОБА_1 не у 2020 році, а хоча б у 2015 (на 5 років (!!!) раніше).

Дещо випереджаючи твердження Заявника, про те що останній був позбавлений такої можливості з огляду на те, що договір про відступлення права вимоги було укладено лише у 2020 році, просить звернути увагу суду на наступне.

Частиною 1 ст. 517 ЦКУ встановлено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Зокрема, такою інформацією є і фактичний стан заборгованості, стан судової справи в рамках якої було здійснено стягнення такої заборгованості за відповідним Рішенням суду, хід виконавчого провадження за примусовим виконанням такого рішення, перспективи фактичного отримання коштів тощо.

Додатковим підтвердженням обізнаності заявника щодо фактичного «стану справ» у порушеному ним питанні є і пункт 10 Договору про відступлення права вимоги від 17.07.2020 року №GL48N718070_I_3 (далі - Договір) в якому, серед іншого, зазначено (цитовано): «Також Новий кредитор цим підтверджує, що до моменту укладення цього Договору ознайомився із фактичним станом заборгованості за Основним договором, змістом Основних договорів та зауважень до них не має і приймає усі ризики, пов`язані із порушенням зазначених у цьому пункті Договору гарантій та запевнень».

Таким чином, заявник розумів та прийняв усі ризики, пов`язані з бездіяльністю та недбалим веденням власних судових справ/виконавчих проваджень тощо первісним кредитором.

Відтак, ч. 1 ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Зазначене додатково підтверджує неможливість посилання Заявника на свою безвідносність до бездіяльності, недбалого ставлення до справ первісного кредитора.

Заявник вважається рівно обізнаним та рівно розуміючим первісному кредитору щодо всього, що відбувалось в рамках кредитних відносин між ОСОБА_1 та первісним кредитором.

В цей же час, пунктом 17.4 Перехідних положень ЦПК України встановлено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Таким чином, юридично значимими обставинами, які входять до предмету доказування є те, що виконавчий документ втрачено, до суду звернувся саме стягувач, строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив.

Фактично ж, заява не містить жодного доказу про втрату виконавчого документу, а містить лише твердження заявника про його відсутність у останнього. При цьому, із матеріалів справи вбачається, що заявник не звертався з даного приводу навіть до первинного кредитора (у якого ймовірніше за все і знаходиться виконавчий документ), суду, виконавчої служби тощо.

Тож, згідно статей 77, 78, 81 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вважає обов`язок заявника щодо доказування обставин, на які останній посилається - невиконаним.

Звертає увагу суду на те, що Ухвалою від 06.08.2020 року в рамках справи №2018/11230/2012 (посилання на ухвалу в ЄДРСР - https://reyestr.court.gov.ua/Review/90850441) ВС підтримав наступну позицію: «Відповідно до п.17.4Перехідних положень ЦПК Українив редакції від 15.12.2017року - у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Згідно діючого законодавства, дублікатом є документ, який видається замість втраченого оригіналу і має силу первісного акта. Дублікат видається судом, який ухвалив рішення, після розгляду заяви про видачу дубліката. При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого документа суд повинен перевірити, чи не було воно виконано за втраченим документом, адже за повністю виконаним рішенням дублікат виконавчого документа не видається.

Тобто, суд має право видати дублікат виконавчого листа тільки у разі доведеності втрати його оригіналу.

На разі, звернувшись із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, заявник не надав суду жодного належного та достатнього доказу втрати отриманого оригіналу виконавчого документа, а довідка ВДВС про направлення повернення виконавчого документу стягувачу за відсутності інших доказів не може свідчити про втрату оригіналів виконавчих листів».

Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що у вищезгаданій справі заявник посилався хоча б на якісь докази втрати виконавчого документу (довідка ВДВС), в «нашій» же справі відсутні навіть і такі документи.

Ухвалою від 06.08.2020 року в рамках справи № 755/13169/19 (посилання на ухвалу в ЄДРСР - https://reyestr.court.gov.ua/Review/90957419) ВС підтримав наступну позицію: «З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 в частині вимог про видачу дублікату виконавчого листа та поновити пропущений строку для пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, оскільки правом на звернення до суду з такими вимогами наділений саме стягувач в процедурі виконавчого провадження або виконавець, в той же час, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Український професійний банк», ОСОБА_2 , про заміну сторони виконавчого провадження».

Ухвалою від 28.04.2020 року в рамках справи № 338/464/15-ц (посилання на ухвалу в ЄДРСР - https://reyestr.court.gov.ua/Review/91680688) ВС підтримав наступну позицію: «З заяви поданої суду 24.03.2020 року представником банку суд встановив, що 23.05.2016 року банк скерував заяву про відкриття виконавчого провадження разом з оригіналом виконавчого листа, виданого 19.04.2016 року у справі №338/464/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 1153315,54 грн. боргу для примусового виконання до відділу ДВС Богородчанського районного управління юстиції.

Лише 21.05.2019 року по закінченню трьохрічного строку пред"явлення виконавчого листа до виконання представник банку направив запит до ДВС з приводу стану виконання судового рішення.

Заявником не наведено жодних пояснень того, чому протягом тривалого часу у період з травня 2016 року по травень 2019 року стягувач не проявив інтересу до ходу та результатів виконавчого провадження з виконання судового рішення. Не зрозумілими також є причини чому стягувач, який має у штаті юридичну службу, не скористався можливістю доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, яка дозволяє у віддаленому доступі контролювати хід вчинюваних виконавчих дій.

Не пояснюють цього і посилання заявника на те, що інформацію про повернення виконавчого листа банк отримав лише після повторного звернення до органу ДВС 25.10.2016 року, нібито не отримавши відповіді на перший запит від 21.05.2019 року (підтвердження направлення такого запиту до ДВС не надано). Навіть після отримання відповіді від ДВС у жовтні 2019 року, до суду заява подана лише 24.03.2020 року, ще через 5 місяців.

Відповідно до вимог п. 17.4 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (в редакції закону від 15.12.2017 року), у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тобто заява про видачу дубліката виконавчого листа може бути подана лише до спливу строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Якщо цей строк був пропущений стягувачем, то, водночас із заявою про видачу дубліката виконавчого документа слід подавати і заяву про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Суд при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа повинен з`ясувати питання щодо обставин втрати виконавчого листа та залежно від обставин та характеру цих причин зробити висновок про їх поважність чи неповажність, а відтак дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для видачі дубліката виконавчого документа.

Обов`язок подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа і причин пропуску строку закон покладає на заявника.

Таким чином, на думку боржника, представник стягувача не подав належних доказів на підтвердження обставин, які потребують доказування».

Серед іншого, заявник вимагає (цитовано): «Поновити строк для пред`явлення до примусового виконання дублікату виконавчого листа по справі №193/468/14-ц про стягнення заборгованості».

Виходячи із змісту Заяви, поважність причин пропуску строку не обгрунтовується взагалі. Посилання на той факт, що у Заявника фактично відсутній виконавчий документ, про що йому раніше не було відомо – неспроможні, оскільки первинному кредитору такі обставини були відомі.

Як зазначалось вище заявник є особою рівно обізнаною первісному кредитору щодо стану відносин між останнім та ОСОБА_1 . Тож, будь-яка винна бездіяльність, недбалість у здійсненні своїх прав первинним кредитором має значення і для заявника тощо.

Ухвалою від 06.08.2020 року в рамках справи № 2018/11230/2012 (посилання на ухвалу в ЄДРСР - https://reyestr.court.gov.ua/Review/90850441) ВС підтримав наступну позицію: «Згідно наданих відомостей про виконавче провадження, постановою виконавця від 17.04.2013року було відкрито виконавче провадження про стягнення заборгованості за вказаним рішенням суду та постановою виконавця від 20.02.2014року виконавчий документ був повернутий стягувачу.

Як вбачається з матеріалів справи, стягувачем на підтвердження заяви надано наступні докази: копію заяви від 24.10.2018 року на адресу виконавчої служби з проханням надати інформацію про направлення оригіналів виконавчих листів; копію зави від 06.08.2019 року про надання інформації по виконавчому провадженню з виконання вказаного рішення суду, яка була направлена ним на адресу виконавчої служби, а також заяву від 21.08.2019року про надання довідки про втрату виконавчих листів та довідку Московського ВДВС, згідно якої оригінали виконавчих листів було повернуто стягувачу.

Згідно ст. 433 ЦПК України передбачає поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а саме: у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 року. У вказаному рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини "Каракуця проти України".

Так, відповідно до ст.12 Закону України Про виконавче провадження (діючого до 05.10.2016р.), - сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Зміст наведеної норми Закону України Про виконавче провадження передбачає обізнаність особи про хід і обставини виконавчого провадження.

Тобто, стягувач, як сторона виконавчого провадження мав безперешкодну можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження і вчинити передбачені законом дії за наслідками закриття виконавчого провадження та повернення виконавчих документів.

Однак, заявник не проявив себе, як сумлінний стягувач і на протязі майже п`яти років після пред`явлення виконавчих листі до виконання не цікавився ходом виконавчого провадження.

Дані про те, що заявник на протязі цих років звертався до ВДВС та цікавився ходом виконання, але йому не спрямовано відповідну інформацію, суду не надано, тоді як звернувши виконавчі листи до виконання та не отримавши у визначений законом строк задоволення своїх вимог, стягувач вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений з матеріалами виконавчого провадження .

У заяві про поновлення строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання не зазначено жодної поважної причини, яка б підтверджувала чому заявник добросовісно не користувався своїми правами сторони провадження, чому не ознайомлювався з матеріалами виконавчого провадження, чому до 2018-2019 року не цікавився рухом за поданими ним виконавчими листами.

Суд не може безпідставно поновити строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки це порушує гарантоване право на справедливий суд.

Пасивна позиція стягувача, а саме те, що ним не були вжиті жодні заходи вказують на те, що він не вживав активних дій реалізації своїх прав.

В рішенні ЄСПЛ «Устименко проти України» Судом було наголошено на тому, що безпідставне поновлення процесуальних строків Судом є протиправним, порушує принцип юридичної визначеності та право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції ООН «Про захист прав людини та основоположних свобод»).

Таким чином, виходячи з наведеного, суд вважає, що заявником не наведено ґрунтовних підстав для поновлення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення заяви в цій частині.»

Ухвалою від 28.04.2020 року в рамках справи № 338/464/15-ц ВС підтримав наступну позицію: «Також суд зазначає, що поважність причин пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання пов`язується не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Таким чином, представник стягувача не подав належних доказів на підтвердження обставин, які потребують доказування.

Дослідивши заяву з доданими до них матеріалами, матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що доводи, викладені у заяві, не знаходять свого підтвердження, оскільки не підтвердженим є факт втрати виконавчого листа. Крім того, стягувач звернувся із заявою про це після закінчення строку встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а на підтвердження існування поважних причин, які б перешкоджали йому вчасно в межах передбаченого законодавством строку отримати та пред`явити виконавчий лист до виконання не подано належних доказів».

Судом враховується, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчили б про необізнаність первинного кредитора, а в подальшому і заявника щодо «втрати» виконавчого документу. Окрім того, ОСОБА_1 звертає увагу суду і на те, що сам факт втрати виконавчого документу - не доведено, а задоволення судом заяв які по своїй суті зводились би до твердження лише про те, що виконавчий документ відсутній, отже необхідно видати його дублікат, призвів би судовий процес у частині видачі дублікатів виконавчих документів у безладний рух.

Щодо заміни сторони стягувача, ОСОБА_1 посилається на те, що заявник не надав жодних доказів того, що він являється фінансовою устаною, що безпосередньо пов`язано з можливістю набуття прав нового кредитора за кредитним договором оскільки згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором БАНК АБО ІНША ФІНАНСОВА УСТАНОВА (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, відсутність у Заявника «статусу» фінансової установи виключає можливість переходу прав до нього за кредитним договором, про що неодноразово наголошував і ВС.

Крім того, за твердженням заявника останній набув право вимоги саме на підставі Договору про відступлення права вимоги від 17.07.2020 року №GL48N718070_I_3.

В цей же час, на першій же сторінці Договору (п.2) зазначено, що «За цим Договором Новий кредитор в день укладення цього Договору, але у будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває усі права кредитора за Основним договором…»

Частиною 1 ст.212 ЦК України, встановлено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Таким чином, отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 Договору є відкладальною обставиною, доказів настання якої до заяви не додано.

За таких обставин вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» не є особою, до якої перейшли права первинного кредитора, а отже не є особою, що має право звертатися з заявами до суду в рамках справи стороною/учасником якої остання не являється..

У пункті 5 Договору зазначено: «Новий кредитор підтверджує, що в момент укладення цього договору отримав від Банку усі наявні в банку документи, що підтверджують право вимоги до Боржників».

За таких обставин заявнику повинно бути відомо, що первинним кредитором було отримано виконавчий напис № 1197 виданий 28.03.2014 приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального окргу Бондар І.М. про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 499691,79 грн., а саме на нерухоме майно - земельну ділянку, загальною площею 0,0608 га., кадастровий номер 1210100000:04:263:0260, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра".

За вищезазначеним виконавчим написом ще до моменту ухвалення Рішення у даній справі – 05.06.2014 року - було відкрито виконавче провадження №43590894 (копія постанови про відкриття виконавчого провадження додається).

Вищезазначена обставина (обрання позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на майно, обтяжене іпотекою) виходячи із змісту ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» взагалі виключає отримання виконавчих документів щодо стягнення грошових коштів, оскільки, фактично Заявник набуває можливості подвійного задоволення своїх вимог, а боржник несе подвійну відповідальність за одне і те саме порушення в той час як Конституцією України (ст. 61) прямо встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

На підставі вищевикладеного, заявник заяву вважає необґрунтованою, такою, що не відповідає приписам чинного законодавства, тому просить в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» - відмовити повністю. Заяву розглянути у відсутність ОСОБА_1 .

В судове засідання сторони не з`явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи є відповідні докази.

За врахуванням наведеного, на підставі ч. 2 ст. 247, ч. 3 ст. 442 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, вважає, що заява ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням суду від 01 липня 2014 року були задоволені позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуті з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 835466/ФЛ від 18 червня 2008 р. у сумі 377693 грн. 15 коп. та судовий збір в розмірі 3654,00 грн. (а.с.№54-55). Підтвердженням того, що ОСОБА_1 отримав копію рішення є поштове повідомлення, в якому є підпис ОСОБА_1 і дата отримання листа 13 липня 2014 року (а.с. 57). Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 22 липня 2014 року. Заяви про перегляд заочного рішення також до суду не надходило.

17.07.2020 р. між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений договір № GL48N718070_1_3 про відступлення прав вимоги, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за кредитним договором № 835466/ФЛ від 18 червня 2008 р., укладеним з ОСОБА_1 (а.с. 70, 73) . Згідно п.1 договору, перелік боржників міститься у додатку №1 до договору №GL48N718070_1_3 від 17 липня 2020 року .

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц , від 31 жовтня 2018 року у справі № 201/8548/16-ц та інших постановах.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, але не стадією судового розгляду.

Відповідно до ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Відповідно до ст.442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

За змістом даної норми суд при вирішенні питання про заміну сторони виконавчого провадження має пересвідчитися, що особа, яка звертається із такою заявою відноситься до переліку осіб, визначених ч.2 ст. 442 ЦПК України та, що до заяви додані документи, які підтверджують правонаступництво сторони виконавчого провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ст.510 ЦК України).

Відповідно до ст.512 ЦК України передбачено, що однією з підстав заміни кредитора у зобов`язанні іншою особою є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника (ст.516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Беручи до уваги вище викладене, можна дійти висновку про те, що заміна сторони у виконавчому провадженні можлива до відкриття виконавчого провадження, при відкритому виконавчому провадженні і при відсутності виконавчого провадження, тобто, при наявності невиконаного судового рішення, однак не у випадку відсутності зобов`язання боржника.

Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні (у виконавчому листі), оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №643/4902/14-ц (провадження №61-26197св18), від 31 жовтня 2018 року у справі №201/8548/16-ц (провадження №61-16059св18), від 15 серпня 2018 року у справі №190/2119/14-ц (провадження №61-20171св18) та від 15 травня 2019 року у справі №370/2464/17 (провадження №61-39193св18).

На підтвердження обставин про те, що заявник є правонаступником ПАТ КБ Надра суду надано договір №GL48N718870_I_3 від 17 липня 2020 року про відступлення права вимоги.

Крім того, між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» договір про відступлення прав вимоги підписаний представниками сторін, скріплений відтисками печаток сторін та нотаріально посвідчений 21 липня 2020 року, є підтвердженням того, що товариство виконало свій обов`язок щодо сплати банку грошових коштів за відступлення прав вимоги до підписання цього договору та набуло всіх прав кредитора у спірних правовідносинах, а тому заявлена вимога заявника щодо заміни сторони у виконавчому листі підлягає задоволенню.

В частині наявності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчих листів, суд зазначає наступне, а саме строк звернення до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа спливає з строком для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Від вирішення питання про поновлення строку залежить вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа. В разі визнання неповажними причин пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання стягувачем і відмови у поновленні пропущеного строку, суд відповідно відмовляє у видачі дубліката виконавчого листа.

Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання є одним із видів процесуальних строків, які передбачені ст.120 ЦПК України.

Згідно ст.127 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого документа повинен з`ясувати питання щодо причин пропуску цього строку та залежно від характеру цих причин зробити висновок про їх поважність чи неповажність, а відтак дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Поважними можуть бути визнані лише ті причини, що виникли внаслідок обставин, об`єктивно незалежних від волі зацікавленої особи, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк.

Згідно з статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 76,77,78,79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справ, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Норми ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» не містять вичерпного переліку поважних причин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

З заяви ТОВ ФК Дніпрофінансгруп та матеріалів справи не вбачається достатніх підстав для її задоволення.

Суд звертає увагу, що факт набуття заявником права вимоги до ОСОБА_1 вже після закінчення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання не є безумовною підставою для поновлення цього строку.

Метою статті 433 ЦПК України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк з поважних причин. Поважними можна вважати причини, які не залежали від волі стягувача.

Питання про поважність пропуску строків є оціночним. Поважність причин може залежати від таких обставин як поведінка заявника (бездіяльність або незаінтересованість в питаннях звернення судового рішення до виконання), інших осіб, обставин, які безпосередньо унеможливлюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, які виникли об`єктивно, так і від чинників, що не пов`язані з людським фактором, що підтверджуються належними і допустимими засобами доказування.

Заявником не наведено причин, які є поважними та давали підстави для поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та не надано таких доказів.

Суд не може безпідставно поновити строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки це порушує гарантоване право на справедливий суд.

Дублікат це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі №474/783/17 (провадження №61-29св17), від 10 жовтня 2018 року у справі №2-504/11 (провадження №61-41846св18).

Суд наголошує на тому, що дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу, лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.

Що стосується видачі дубліката виконавчого листа та поновленні строку на його пред`явлення, в цій частині в задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» слід відмовити через те, що матеріали справи не містять доказів видачі ПАТ «КБ «Надра» або ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» оригіналу виконавчого листа. ПАТ "КБ Надра" правом отримання виконавчого листа та правом на пред`явлення виконавчого листа до виконання до органів державної виконавчої служби не скористалося, а тому відсутні підстави вважати, що оригінал виконавчого листа втрачений. Крім того, підтвердженням цього, є і повідомлення Софіївського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) від 12 січня 2021 року, де зазначено, що станом на 12.01.2021 року до відділу на виконання не надходив та на виконанні не перебуває виконавчий лист, стягувачем по якому являється ПАТ КБ «Надра», а боржником ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (а.с..103)

Отже, відсутні правові підстави для задоволення заяви ТОВ ФК Дніпрофінансгруп про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого документу та видачу дублікату виконавчого листа.

Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним частково задовольнити заяву ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», та замінити сторону стягувача у виконавчому листі по цивільній справі №193/468/14-ц за позовом ПАТ «Комерційний Банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з ПАТ «Комерційний банк «Надра» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

В задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» в частині видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку на його пред`явлення слід відмовити, як необгрунтованої та не підтвердженої поданими доказами.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 512, 514 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 247, 260, 353, 442 ЦПК України суд,-

У Х В А Л И В:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про заміну стягувача у виконавчому листі, видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку на його пред`явлення по цивільній справі № 193/468/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Замінити сторону стягувача у виконавчому листі по цивільній справі № 193/468/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

В задоволенні заявлених вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку на його пред`явлення до виконання, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Д.А.Кащук