Рішення № 95458025, 02.03.2021, Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/1911/20

№ 2/688/36/21

Рішення

іменем України

02 березня 2021 року Шепетівський міськрайонний суд

Хмельницької області

в складі:

головуючого – судді Босюка В.А.

при секретарі – Кулеші Л.М.,

з участю представника позивача – адвоката Татунця В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шепетівка в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів справу за позовом представника позивача – адвоката Татунця Владислава Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Корчицької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача – адвокат Татунець В.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що в провадженні Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області знаходиться цивільна справа №688/453/20 за позовом ОСОБА_2 до Корчицької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом. Отримавши вказану позовну заяву, ОСОБА_1 дізналась про існування заповіту, складеного ОСОБА_3 , посвідченого Корчицькою сільською радою Шепетівського району Хмельницької області 16.09.1992 року. Вважає, що даний заповіт є недійсним, оскільки в тексті заповіту як заповідач зазначена ОСОБА_3 , проте згідно інформації, яка зазначена в книзі для реєстрації заповітів та витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповідачем є ОСОБА_3 . Крім того, в тексті документу зазначено, що зміст ст. 535 ЦК України їй роз`яснено, хоча на час складання заповіту 16.09.1992 року діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року, який втратив свою чинність лише 01.04.2004 року, з моменту набрання чинності Цивільним кодексом України. Тому є незрозумілим та підозрілим, що в тексті документу зазначений Цивільний кодекс України, який набрав чинності майже через 12 років після посвідчення заповіту. Крім того, копії заповітів, наданих ОСОБА_2 до матеріалів позовної заяви та Корчицькою сільською радою на запит адвоката, різняться між собою, оскільки в копії з сільської ради відсутні будь-які штампи або печатки, окрім печатки, яка завіряє копію даного документу, а на копії заповіту, що надана відповідачем ОСОБА_2 – є відбиток печатки Корчицької сільської ради народних депутатів Шепетівського району Хмельницької області та міститься запис «Даний заповіт не змінювався і не відмінявся 30.11.2005 р.», посвідчений секретарем сільської ради та завірений печаткою Корчицької сільської ради. Разом з тим, вказує, що після смерті ОСОБА_3 заведена спадкова справа №190/2006 від 12.05.2006 року, де спадкоємцем є ОСОБА_1 , якій видане свідоцтво про право на спадщину за законом. ОСОБА_2 жодної заяви про прийняття спадщини не подавала, не зверталась до суду з позовом про продовження строку для подання такої заяви, не надала доказів про поновлення чи продовження строку на прийняття спадщини. За наведених обставин, просить визнати заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 16.09.1992 року на користь ОСОБА_2 недійсним на підставі ст. 215, 203 ЦК України.

Ухвалою суду від 17.09.2020 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі в якості співвідповідача.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, підтвердив обставини, викладені в позові.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовчому засіданні позов не визнала, подала заяву про подальший розгляд справи у її відсутності.

Представник відповідача Корчицької сільської ради в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, суд знаходить в задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто, що передбачено ст. 1234 ЦК України.

За змістом ч. 1, ч. 3 та ч. 5 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

З аналізу змісту позовної заяви та пояснень представника позивача під час розгляду справи слідує, що позов про визнання заповіту недійсним обґрунтований невідповідністю імені заповідача у заповіті імені заповідача у книзі реєстрації заповітів та Витязі про реєстрацію у спадковому реєстрі, посилання у заповіті про роз`яснення статті ст. 535 ЦК України, тоді як на дату посвідчення заповіту діяв Цивільний кодекс Української РСР, різниці між копією заповіту, наданою Корчицькою сільською радою, у якому відсутні будь-які штампи або печатки, крім печатки яка завіряє копію заповіту, та копією заповіту, надаю ОСОБА_2 , на якій є запис «Даний заповіт не змінювався і не відмінявся 30.11.2005р.».

Таким чином суд приходить до висновку, що підставою недійсності оспорюваного заповіту представник позивача вважає суперечність заповіту ЦК Української РСР, іншим актам цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 16 вересня 1992 року ОСОБА_3 , проживаюча в с. Хутор Шепетівського району Хмельницької області, вчинила заповіт, згідно якого на випадок своєї смерті все своє майно, де б вона не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений 16 вересня 1992 року секретарем виконавчого комітету Корчицької сільської Ради народних депутатів Шепетівського району Хмельницької області, підписаний ОСОБА_3 у її присутності, особу заповідача встановлено, дієздатність останньої перевірено. Заповіт зареєстровано в реєстрі за №20. На заповіті міститься підпис секретаря виконкому ОСОБА_4 .

У вказаному заповіті зазначено, що він складений у двох примірниках, один з яких зберігається в справах виконавчого комітету Корчицької сільської Ради народних депутатів, а другий видається заповідачу ОСОБА_3 . У заповіті є вказівка на те, що «зміст статті 535 Цивільного кодексу України мені роз`яснено».

Така інформація міститься в одному примірнику заповіту, який надійшов з Корчицької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області на виконання ухвали суду від 08.10.2020 року.

У підготовчому засіданні відповідач ОСОБА_2 надала суду другий примірник вищевказаного заповіту, який за змістом, штрифтом, підписами заповідача та секретаря виконавчого комітету ідентичний заповіту, що надійшов з Корчицької сільської ради на вимогу суду. Вказані об`ставини не оспорюються представником позивача в суді.

Однак у наданому суду відповідачем ОСОБА_2 другому примірнику заповіту, крім реквізитів, що містяться у першому примірнику заповіту, наявна гербова печатка з написом «УКРАЇНА. Корчицька сільська Рада народних депутатів Шепетівського району Хмельницької області», записом «Даний заповіт не змінювався і не відмінявся 30.11.2005р. секретар сільської ради /підпис/ ОСОБА_5 », засвідчений гербовою печаткою з написом «УКРАЇНА. Корчицька сільська рада Шепетівського району Хмельницької області. 04402480» .

За даними свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 12.05.2006 року державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Право секретаря виконавчого комітету Рад народних депутатів на посвідчення заповітів, передбачено діючою на час посвідчення оспорюємого заповіту статтею 14 Закону Української РСР «Про державний нотаріат» №3377-VІІІ від 25.12.1974 року.

Напис «Даний заповіт не змінювався і не відмінявся 30.11.2005р. секретар сільської ради /підпис/ Л.Грицишина», на примірнику заповіту, який надала суду ОСОБА_2 було вчинено після смерті заповідача ОСОБА_3 , а саме 30.11.2005 року, про що свідчить дата вчинення такого напису на заповіті. З цим записом заповіт суду надала ОСОБА_2 , оскільки саме на її ім`я було вчинено цей заповіт. Необхідність такого напису на заповіті є однією з умов видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за цим заповітом. Вчинення секретарем сільської ради вказаного напису після відкриття спадщини жодним чином не доводить незаконність оспорюємого позивачем заповіту, оскільки його законність встановлюється тільки на момент вчинення.

За даними журналу для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Корчицької сільської Ради народних депутатів Шепетівського району за 1991-92 роки на сторінках 16-17 наявний запис про номер нотаріальної дії 20 від 16.09.1992 року про складання та посвідчення заповіту жителькою с. Хутор Чижаківською, в якому по імені вона записана як ОСОБА_6 .

На підставі вказаного запису було внесено відомості у Спадковий реєстр про реєстрацію складеного заповідачем Чижаківською заповіту, посвідченого 16.09.1992 року Корчицькою сільською радою Шепетівського району Хмельницької області, номер у реєстрі нотаріальних дій 20, в зв`язку з чим у вказаному реєстрі заповідач значиться по імені ОСОБА_6 .

Відповідно до словника-довідника «Власні імена людей» під редакцією Л.Г. Скрипник та ОСОБА_7 , видавництва «Наукова думка», Київ, 1996, тотожними іменами є варіанти імен « ОСОБА_6 », « ОСОБА_8 », « ОСОБА_8 ».

Таким чином розбіжність у написанні імені заповідача « ОСОБА_8 » в оспорюємому заповіті та її імені «Парасковія» у книзі реєстрації заповітів та у Спадковому реєстрі не являється підставою визнання заповіту недійсним. При цьому суд звертає увагу, що ні книга реєстрації заповітів, ні відомості у Спаковому реєстрі не являються правочинами, чи іншими правоустановчими документами, а відомості у них лише підтверджують факт реєстрації правочину.

Не являється підставою для визнання недійсним оспорюємого заповіту з мотивів того, що на час посвідчення заповіту діяв Цивільний кодексу Української РСР., а у заповіті наявний запис про роз`яснення змісту статті 535 Цивільного кодексу України, якого не існувало на час посвідчення заповіту.

Головне при цьому на думку суду не назва нормативного акта (кодексу), а зміст норми права, статті, що роз`яснювалась заповідачу в ході вчинення заповіту. Стаття 535 ЦК Української РСР знаходиться у розділі «Спадкове право» і визначає право на обов`язкову частку у спадщині, тобто передбачає застереження заповідача про право певної категорії осіб на спадщину, незалежно від змісту заповіту. Вказане положення вірно було роз`яснено заповідачу перед посвідченням заповіту.

Посилання у позові про отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину за законом після матері ОСОБА_3 на майно останньої, жодним чином не впливає на вирішення спору про визнання заповіту недійсним, оскільки питання прийняття спадщини за заповітом відповідачем ОСОБА_2 не є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту, а обставини, на які ця сторона посилається, не є такими, що тягнуть за собою визнання заповіту недійсним.

У разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача, що передбачено п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, в зв`язку з чим відсутні підстави для їх стягнення на користь позивача.

Керуючись ст. 141, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову представника позивача – адвоката Татунця Владислава Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Корчицької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 , посвідченого 16.09.1992 року секретарем виконавчого комітету Корчицької сільської ради народних депутатів Шепетівського району Хмельницької області, зареєстрованого в реєстрі за №20 – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в Хмельницький апеляційний суд через Шепетівський міськрайонний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 10 березня 2021 року.

Суддя: В.А. Босюк