Рішення № 95450053, 02.03.2021, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

02.03.2021 227/2386/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Корнєєвої В.В.,

при секретарі Голомідовій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Добропілля в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 27.08.2013 року, в обґрунтування якого зазначив, що відповідач звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписала заяву від 27.08.2013 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України і заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Відповідно до бажання відповідача останньому банком було відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт в розмірі, що визначений в довідці про зміну умов кредитування, яку додано до позовної заяви. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 2966,57 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Позивач зазначає, що він свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Представник позивача також зазначив, що пунктом 1.1.3.2.3 договору передбачена можливість зміни тарифів та інших невід`ємних частин договору, які в подальшому позивачем були внесені в односторонньому порядку. Враховуючи, що відповідачем не в повному обсязі та неналежним чином виконувалися взяті на нього зобов`язання, останній станом на 26.04.2020 року має заборгованість в загальному розмірі 382668,86 грн., проте представник позивача зазначає, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, в зв`язку з чим представник позивача просив стягнути частину заборгованості за кредитом в загальному розмірі 133325,28 грн., яка складається з: 2966,57 грн. – заборгованість за кредитом; 130358,71 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 27.08.2013 року по 02.12.2018 року, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102,00 грн.

Відповідачем було надіслано до суду відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що позивачем зазначено неправдиву інформацію щодо належного ознайомлення її зі всіма істотними умовами договору, в тому числі, Умовами та Правилами надання банківських послуг, оскільки жодних документів, окрім заяви, вона не підписувала. Окрім того, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що розмір заборгованості розрахований за період з 27.08.2013 року по 26.04.2020 року, проте строк позовної давності по цих вимогах вже минув, оскільки позивач звернувся до суду з позовом 04.06.2020 року, загальна позовна давність згідно ст. 257 ЦК України встановлюється в три роки, а останній платіж було зроблено відповідачем 11.03.2014 року, в зв`язку з чим у суду наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також відповідач зазначила, що позивачем безпідставно було нараховано штрафні санкції, оскільки вказані нарахування є порушенням вимог ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», якою зобов`язано банки та інші фінансові установи скасувати пеню та/бо штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики в період проведення антитерористичної операції особам, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених в затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, до якого також віднесено і м. Білозерське Донецької області, де зареєстрована та проживає відповідач.

Представником позивача було надіслано до суду відповідь на відзив, в якому він зазначив, що згідно змісту анкети-заяви від 27.08.2013 року, яка була підписана відповідачем, останньою було підтверджено, що вона ознайомлена та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді, також до матеріалів позовної заяви було долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», з якого чітко вбачається, що відповідачу було встановлено поточну процентну ставку в розмірі 2,3 % (27,6 % на рік), таким чином, сторонами при укладенні договору були оговорені всі істотні умови договору. Окрім того, представник позивача зазначає, що відповідачу було видано кредитну картку з кінцевим терміном його повернення – до 08.2017 року, таким чином, відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування процентів на суму простроченої заборгованості по кредиту, як плату за весь час фактичного користування кредитними коштами, оскільки розрахунок заборгованості здійснюється до повного погашення заборгованості, на суму залишку заборгованості за кредитом, оскільки в повному обсязі своєчасно грошові кошти за кредитним договором відповідачем було повернуто. Окрім того, представник позивача зазначив, що оскільки договір був оформлений ще 27.08.2013 року остання звірка паспортних даних здійснювалася саме при укладенні договору, тому при подачі позову у банка була відсутня достовірна інформація про адресу, за якою на час початку проведення антитерористичної операції проживав відповідач. На сьогоднішній день боржник до банку з метою списання штрафних санкцій не звертався. Також представник позивача зазначає, що відповідно до умов укладеного договору строк позовної давності за кредитним договором щодо повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років (п. 1.1.7.31 Умов та Правил надання банківських послуг). Окрім того, відповідачу було видано кредитну картку строком дії до 08.2017 року, позивач же звернувся до суду 14.06.2020 року, в зв`язку з чим вважає, що строк позовної давності позивачем було дотримано. Також представник позивача просив звернути увагу суду на той факт, що протягом певного часу відповідач користувалася кредитним коштами, належним чином здійснюючи свої зобов`язання за договором, що свідчить про те, що вона знала про умови кредитування та визнала свої зобов`язання за договором, в зв`язку з чим представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем було надіслано до суду заперечення, в яких вона зазначила, що вона не погоджується з тим фактом, що її було ознайомлено з правилами надання банківських послуг та з Витягом з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», проте відповідно до останніх правових позицій Верховного Суду, які повинні враховуватися, зокрема, судами першої інстанції, Умови та Правила надання банківських послуг та Витяг з Тарифів без підпису відповідача не можуть розцінюватися як складові укладеного договору. Щодо послання позивача на той факт, що строк позовної давності було збільшено до 50 років згідно Умов та Правил надання банківських послуг, вони не можуть заслуговувати на увагу суду, оскільки такі умови щодо збільшення строк позовної давності повинен укладатися в письмовій формі. Відповідач звертає увагу, що жодних договорів щодо збільшення строку позовної давності вона не підписувала.

Представником позивача було надіслано до суду пояснення на вказані заперечення відповідача, в яких останній повторно звернув увагу на той факт, що відповідача було ознайомлено з усіма істотними умовами кредитного договору. До суду також було надано до суду виписку з карткового рахунку відповідача, де чітко прослідковується, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Підпису клієнта в примірнику Умов та Правил надання банківських послуг бути не може, оскільки сторони уклали договір про надання банківських послуг у формі договору приєднання, особливістю якого є викладення умов в стандартних формулярах, а укладення такого договору здійснюється лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Також позивачем було надано до суду формули нарахування відсотків, за якими проводилося нарахування заборгованості. Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представником відповідача також було подано до суду додаткові пояснення по справі, в яких вона зазначила, що під час вивчення виписки по рахунку судом було помічено, що з 2018 року по картці відповідача здійснювалися операції по погашенню заборгованості, стосовно чого відповідач пояснила, що у лютому 2019 року вона звернулася до суду із позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та Добропільський міський відділ ДВС ГТУЮ у Донецької області про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого 06.07.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим номером 6193 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошових коштів в сумі 44482,62 грн. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24.04.2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, вказаний виконавчий напис було визнано таким, що не підлягає виконанню. Також за рішенням суду з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3905,30 грн., що були стягнуті з неї на підставі спірного виконавчого напису. Тобто виходячи з наведеного, операції по погашенню заборгованості по картці відповідача здійснювалися з 2018 року в виконавчому провадженні, в зв`язку з чим представник відповідача просив прийняти вказані відомості до уваги.

Представником позивача було надіслано до суду додаткові заперечення, в яких останній зазначив, що з виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами, тобто був цілком та повністю обізнаний про всі умови кредитування. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів його звернення до органів виконавчої служби, а банк не отримував виконавчих документів для належного виконання банком рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24.04.2019 року по справі № 227/773/19, тому стягнуті грошові кошти в розмірі 3905,30 грн. в рамках виконавчого провадження ВП № 55087553 були направлені на погашення заборгованості за наданим кредитом. Враховуючи викладене, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 серпня 2020 року за вказаним позовом було відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву. В строк, встановлений судом, до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач та її представник – адвокат Косенко С.В. в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, просили відмовити в їх задоволенні, надавали пояснення, аналогічні викладеним в документах, поданих ними до суду.

Сторони в судове засідання 02 березня 2021 року не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, від представника позивача в матеріалах справи мітиться заява з проханням проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити, від представника відповідача до суду також надійшла заява з проханням провести розгляд справи без його участі, проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі. Від позивача жодних заяв або доказів поважності неявки до суду не надходило.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ст. 223 ЦПК України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 27.08.13 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, на підставі якої відповідачу було видано кредитну картку (а.с. 18). Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , 12.12.2013 року було змінено кредитний ліміт в розмірі 2966,57 грн., в подальшому 17.01.2020 року було змінено кредитний ліміт до 0,00 грн. (а.с. 78).

Відповідно до умов укладеного договору, позивачем було надано відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, і підтверджується розрахунком заборгованості.

Як вказує позивач, ОСОБА_1 зобов`язання за договором не виконувала, кредит в порядку та сумах, зазначених вище, не погасила, у зв`язку із чим має заборгованість в загальному розмірі 133325,28 грн., яка складається з: 2966,57 грн. – заборгованість за кредитом; 130358,71 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 27.08.2013 року по 02.12.2018 року. Зазначена сума заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості за договором б/н від 27.08.2013 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом – ОСОБА_1 (а.с. 7-10).

Відповідач та її представник просили застосувати до спірних правовідносин наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що останній платіж відповідачем було здійснено 11.03.2014 року, а позивач звернувся до суду лише 04.06.2020 року.

Представник позивача, заперечуючи вказані вимоги відповідача та її представника, посилається на те, що п. 1.1.7.31 Умов та Правил надання банківських послуг, які є складовою укладеного з відповідачем договору, строк позовної давності був збільшений до 50 років.

В той же час, суд вважає за необхідне зауважити, що вказані ствердження представника позивача не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст.1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач, обґрунтовуючи свій позов посилався на те, що Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку є невід`ємною частиною спірного кредитного договору, надавши «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг», розміщених на сайті: https://privatbank.ua.

Але, при цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг (витяг з них), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки вони не підписані позичальником, бо вказані умови встановлюють для ОСОБА_1 нові умови та правила його кредитування, надають можливість банку здійснювати додаткові заходи, які збільшують вартість кредиту, збільшують права та обов`язків кожної із сторін.

Враховуючи наведене, суд вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, без підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23.08.2013 року, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови ніж ті, що зазначені в анкеті-заяві.

У «Анкеті-заяві» позичальника від 23.08.2013 погоджена сторонами процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, та відсутні будь-які домовленості щодо збільшення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, суд не може прийняти до уваги той факт, що сторонами було узгоджено збільшення строку позовної давності до 50 років, оскільки матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного факту.

В той же час, суд також приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин загального строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідач та її представник зазначали, що останній платіж за кредитним договором було здійснено відповідачем 11 березня 2014 року.

Проте з виписки з рахунку відповідача вбачається, що платежі на погашення заборгованості здійснювалися й у 2018 та 2019 роках, зокрема, 01.02.2018 року в розмірі 192,41 грн., 02.03.2018 року – 280,55 грн., 04.04.2018 року – 280,55 грн., 03.05.2018 року – 280,55 грн., 04.06.2018 року – 350,69 грн., 04.07.2018 року – 831,90 грн., 31.08.2018 року – 222,55 грн., 01.10.2018 року – 280,55 грн., 01.11.2018 року – 280,55 грн., 03.12.2018 року – 280,55 грн., 04.02.2019 року – 690,98 грн., 01.03.2019 року – 690,84 грн., 29.03.2019 року -1702,71 грн., 23.08.2019 року – 336,41 грн. (а.с. 11-12).

Відповідач та її представник пояснювали, що вказані грошові кошти відповідачем не вносилися, а були утримані зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі виконавчого напису нотаріуса. На підтвердження вказаних обставин представником відповідача було подано до суду копію рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 квітня 2019 року по цивільній справі № 227/773/19 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Добропільський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не відповідає виконанню (а.с. 230-233). Зі змісту вказаного рішення вбачається, що відповідач зазначала що 27 серпня 2013 року між нею та відповідачем був укладений кредитний договір б/н у вигляді анкети-заяви про надання кредитного ліміту на кредитну картку в розмірі 2500 грн. Після укладення зазначеного договору вона деякий час користувалася карткою та сплачувала кредитні платежі. На підставі виконавчого листа на виконання виконавчого провадження, відкритого 08 листопада 2017 року на підставі виконавчого напису № 6193 від 06 липня 2017 року, зробленого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., з січня 2018 року з її заробітної плати почали утримувати кошти. На підставі виконавчого напису державним виконавцем була прийнята постанова від 13 листопада 2017 року про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника. Станом на день розгляду справи з заробітної плати позивача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» було утримано грошові кошти, проте вона вважала, що виконавчий напис було вчинено неправомірно, оскільки приватним нотаріусом задоволено вимоги банку щодо стягнення заборгованості за період з 27 серпня 2013 року по 28 травня 2017 року, а саме: заборгованості за кредитом – 3171,59 грн., заборгованості по відсоткам – 33035,67 грн., пеня та комісія – 3300,00 грн., штраф (фіксована частина – 1975,36 грн., а всього – 41482,62 грн., та витрати пов`язані з вчиненням виконавчого напису – 3000,00 грн., з урахуванням яких сума до стягнення становить 44482,62 грн. Зазначила, що ніяких письмових повідомлень, або попереджень, інших сповіщень про наявність заборгованості та її розміру на її адресу не надходило. Штрафні санкції нараховані всупереч Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Позивач не погоджувалася з існуючою заборгованістю, щодо якої виданий виконавчий напис, і тому вважала, що така заборгованість не має ознак безспірності. Крім того, звертала увагу суду, що строк для вимоги по кредиту минув, оскільки нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.

За результатами розгляду вказаної цивільної справи судом було ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, а саме визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 06 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, який зареєстровано в реєстрі за № 6193, про стягнення зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за Кредитним договором № б/н від 27 серпня 2013 року у розмірі: суми заборгованості за кредитом – 3171,59 грн.; суми заборгованості за відсотками – 33035,67 грн.; комісію та пеню – 3300,00 грн.; штраф – 1975,36 грн., що всього становить 41482,62 грн. та витрати пов`язані із вчиненням виконавчого напису 3000,00 грн.. Всього з урахуванням витрат, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису, 44482,62 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3905,30 грн. (трьох тисяч дев`ятисот п`ятьох гривень 30 копійок), стягнуті на підставі виконавчого напису № 6193 від 06 липня 2017 року, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Тобто судом встановлено, що з відповідача на користь позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було стягнуто 3905,30 грн., які в подальшому було стягнуто з банку на користь ОСОБА_1 вищевказаним судовим рішенням. В той же час, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем вживалися заходи щодо примусового стягнення на її користь з банку незаконно утриманих коштів, жодних звернень до банку з цього приводу також не було направлено відповідачем, на підставі чого позивачем було враховано вказані кошти в рахунок погашення заборгованості за наданим кредитом, про що зазначив представник позивача в додаткових запереченнях, поданих до суду.

Таким чином, судом встановлено, що фактично погашення заборгованості за рахунком відповідача проводилося і у 2018-2019 роках, вказані кошти в примусовому порядку відповідачем з банку стягнуті не були, хоча було ухвалено відповідне судове рішення, в зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що позивачем було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду в 2020 році.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу позивачем було встановлено кредитний ліміт в розмірі 2966,57 грн. і саме в зазначеному розмірі позивач просить стягнути заборгованість за тілом кредиту з відповідача. Враховуючи, що вказані грошові кошти в добровільному порядку відповідачем погашені не були, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення їх з відповідача на користь позивача.

Також позивачем заявлено до стягнення суму процентів,нарахованих за період з 27.08.2013 року по 02.12.2018 року в сумі 130358,71 грн. Суд вважає, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог в цій частині, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу було видано кредитні картки: 27.08.2013 року № 5211537329244847 строком дії до 07/16, а також 12.12.2013 року № 5168742319045062 строком дії до 08/17, про що свідчить відповідна довідка позивача (а.с. 79).

За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч.1). Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку (ч.2). Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (ч.3).

Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховані позивачем по 26.04.2020, до стягнення заявлена заборгованість по процентам за користування кредитом з 27.08.2013 року по 02.12.2018 року.

Проте, згідно із умовами Кредитного договору кредит надавався відповідачу з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, тобто до 08.2017 (а.с. 79).

Нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору суд вважає неправомірним, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки судом встановлено, що остання кредитна картка, на підставі якої відповідач користувався кредитним лімітом, мала строк дії до серпня 2017 року, що відповідає строку кредитування, іншого строку дії договору та інших умов виконання зобов`язань сторони не передбачили, суд дійшов висновку про те, що нарахування процентів за кредитним договором після спливу вказаного строку припиняється, що відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, який згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» має враховуватися судами. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

Окрім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що протягом строку дії кредитного договору позивачем здійснювалися зміни процентної ставки за кредитом, зокрема, з дати відкриття карткового рахунку та видачі кредитної картки процентна ставка становила 27,6 % річних, з 01.09.2014 року – 32,4 % річних, з 01.04.2015 року – 42 % річних (а.с. 7-10).

З виписки з рахунку відповідача вбачається, що фактично вона користувалася кредитними коштами до 11.03.2014 року, після вказаної дати будь-яких витрат та інших фінансових операцій (окрім примусового стягнення заборгованості) відповідачем не здійснювалося (а.с. 11-15).

Суд вважає за необхідне зауважити, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження правомірності зміни процентної ставки, оскільки матеріали справи не містять жодних додаткових угод щодо узгодження таких змін з відповідачем, в зв`язку з чим суд вважає, що процентну ставку було підвищено позивачем безпідставно.

Зі змісту розрахунку заборгованості вбачається, що станом 29.08.2014 року заборгованість по процентам за наданим кредитом (з розрахунку процентної ставки 27,6 % річних) становила 528,45 грн. (а.с. 7 зв.).

Суд приходить до висновку про необхідність проведення розрахунку заборгованості по процентам за користування кредитом, починаючи з 30.08.2014 року, з розрахунку процентної ставки в розмірі 27,6 % річних, про яку відповідач була обізнана, оскільки активно користувалася кредитною карткою до 11.03.2014 року.

Також суд вважає за необхідне при проведенні розрахунку використовувати методику, яку було наведено позивачем в додаткових поясненнях, та яка діяла до 04.2014 року, тобто в межах строку, протягом якого відповідач користувалася кредитним коштами, оскільки всі наступні зміни методики нарахування з відповідачем узгоджені не були, про що свідчить відсутність відповідних доказів в матеріалах справи.

Таким чином, сума заборгованості за період з 30.08.2014 року по 31.08.2017 року (кінцевий строк дії картки) становить:

2966,57 х 27,6/365 х 1097 = 2460,81 грн., де

2966,57 грн. – поточне тіло кредиту;

27,6 % - процентна ставка;

360/365 – кількість днів у році;

1097 – кількість днів, за які здійснюється нарахування;

2460,81 грн. – сума нарахованих процентів.

Таким чином, загальна сума процентів, яка підлягає стягненню з відповідача, за період з 27.08.2013 року по 31.08.2017 року, становить 2989,26 грн. та складається з: 528,45 грн. – сума процентів за період з 27.08.2013 року по 29.08.2014 року, 2460,81 грн. – сума процентів за період з 30.08.2014 року по 31.08.2017 року.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги частково в загальному розмірі 5955,83 грн., яка складається з: 2966,57 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 2989,26 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 27.08.2013 року по 31.08.2017 року.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2102,00 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням. Таким чином з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 93,90 грн. пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі ст.ст. 526, 530, 549, 611, 615, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 80, 81, 83, 258-259, 263-265, 280-282, 284, 289 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ - 14360570) заборгованість за кредитним договором від 27.08.2013 року в загальному розмірі 5955 гривень 83 копійки, яка складається з: 2966,57 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 2989,26 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 27.08.2013 року по 31.08.2017 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ - 14360570) витрати по сплаті судового збору у розмірі 93 гривні 90 копійок.

Іншу частину судових витрат по справі залишити за позивачем.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення до Донецького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50;

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Представник відповідача – адвокат Косенко Сергій Валерійович, адреса: Донецька область, м. Добропілля, вул. І.Франка, 18-А.

Суддя В.В.Корнєєва

02.03.2021