Рішення № 95449977, 10.03.2021, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/2286/20

Провадження №2/226/36/2021

РІШЕННЯ

Іменем України

04.03.2021 Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Салькової В.С.,

за участю секретаря судового засідання Козлової Д.В.

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Мирнограді Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції та вимог позивача.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та заробітної плати до ТОВ «ЕКО». В обґрунтування вимог вказала, що з 20.09.2018 по 02.09.2020 вона працювала у відповідача і була звільнена за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. 26.08.2020 вона направила відповідачеві заяву про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України, яка була отримана відповідачем 01.09.2020. Однак відповідач самовільно змінив формулювання причини звільнення з ч.3 ст.38 КЗпП України на ст.38 КЗпП України, через це нею не отримано вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Крім того, під час її роботи відповідачем грубо порушувалося трудове законодавство. Так, відповідач самовільно, без узгодження з нею та без попередження встановив їй з квітня 2020 неповний робочий день, виходячи з половини нормативного робочого часу. Таким чином, зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення відповідач провів з порушенням норм трудового законодавства. Весь період з квітня 2020 по вересень 2020 вона продовжувала працювати повний робочий день, однак оплата її праці проводилася, виходячи з половини норми робочого часу відносно посадового окладу, що складає 2402 грн на місяць (4804 грн/2). Вважає, що відповідачем не доплачено заробітну плату у розмірі 12010 грн (2402 грн х 5 місяців).

Також ТОВ «ЕКО» з 01.01.2020 по 02.09.2020 не здійснювався облік її понадурочних робіт та не проводилася їх оплата в підвищеному розмірі відповідно до законодавства.

Відповідно до скріншотів з АРМ «Робочий стіл табелювання співробітників» за січень-серпень 2020 нею відпрацьовано: січень – 206,20 год, з них надурочних 39,20 год; лютий – 206,25 год, з них надурочних 46,25 год; травень – 210,71 год, з них надурочних 59,71 год; червень – 206,25 год, з них надурочних 46,25 год. Сума коштів, які підлягають стягненню за виконання понадурочних робіт, складає 5804,93 грн.

Просить суд зобов`язати відповідача видати наказ про зміну формулювання причин її звільнення на ч.3 ст.38 КЗпП України та внести відповідний запис до її трудової книжки, стягнути з ТОВ «ЕКО» на її користь вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 14412 грн, недоплачену заробітну плату за період з 01.04.2020 по 02.09.2020 у сумі 12010 грн, заробітну плату за роботу в понадурочний час за період з 01.01.2020 по 02.09.2020 у сумі 5804,93 грн та судовіи витрати.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач в судовому засіданні підтримала заявлені вимоги, обґрунтувавши їх викладеними у позовній заяві обставинами. Додала, що працювала охоронником, неповний робочий день був введений без узгодження із працівниками та лише формально, а насправді всі працювали як завжди. Про встановлення неповного робочого дня вона дізналася від директора магазину перед її звільненням в липні 2020 року. Коли надходила половина заробітної плати замість повної, то підприємство це обґрунтовувало складним становищем через карантин, обіцяли потім виплатити все, але не виплатили. З 01.04.2020 по 15.04.2020 магазин працював з 8-00 до 18-00, потім як завжди – до 23-00. Норма годин роботи охоронника на місяць складає 206 годин. Її оклад становить 4804 грн, платили половину від цього. В магазині діє електронне табелювання відпрацьованого працівниками часу, паралельно для директора ведеться журнал. Просила задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, відповідачем надано суду відзив на позовну заяву, в якому висловлено позицію про відсутність підстав для задоволення позову. Звільнення позивача саме за ст.38 КЗпП України обумовлене її відмовою відпрацювати два тижні без поважних причин. Заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася відповідно до вимог трудового законодавства. Документи про проведення понаднормових робіт відповідачем не видавалися та не погоджувалися, отже, вимоги про оплату таких робіт є безпідставними. Відповідач здійснював оплату праці позивача за фактично відпрацьований і зафіксований у табелі час. При отриманні ОСОБА_1 щомісячної заробітної плати за підсумками 01.01.2020-02.09.2020 вона не висувала вимог щодо оплати праці в подвійному розмірі. Належним підтвердженням кількості фактично відпрацьованих годин та нарахування заробітної плати є табель обліку використання робочого часу та розрахункові листи. Відповідач як роботодавець не порушував законних трудових прав позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення заробітної плати за роботу у надурочний час та доплати заробітної плати, оскільки заробітна плата нараховувалася відповідно до відпрацьованих годин позивачем у кожному місяці. Відповідач категорично не погоджується з вимогами позивача щодо стягнення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, оскільки ОСОБА_1 звільнилася за власним бажанням. Наданий позивачем скріншот з робочого стола є копією електронного документу, виготовленого на комп`ютері, не завірений електронним цифровим підписом, не містить ІР-адреси комп`ютера, на якому він виготовлений і не завірений його підписом. З даного скріншоту неможливо ідентифікувати його приналежність до обставин справи, отже, він не може підтверджувати дійсності роботи позивача понаднормово, оскільки вказані документи не є документами, на підставі яких здійснюється нарахування заробітної плати. Роздруківки з журналу обліку робочого часу працівників також не є документами, на підставі яких здійснюється виплата заробітної плати. З наданого журналу обліку не вбачається його приналежності до магазину відповідача, що унеможливлює його ідентифікацію. На думку відповідача, позивач могла скористатися своїм правом на звернення до суду щодо істотних змін умов праці протягом 3-х місяців з моменту виявлення нею порушення свого права, тобто з 01.04.2020 до 01.07.2020. З урахуванням викладеного, звернення позивача до суду з вимогами про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та недоплаченої заробітної плати є необґрунтованими та передчасними, що виключає порушення з боку відповідача трудового законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на поданий ТОВ «ЕКО» відзив ОСОБА_1 вказує фактично ті відомості, що зазначені у позовній заяві. Додає, що відповідач не надав жодного документу на підтвердження встановлення їй неповного робочого дня. Наданий табель обліку робочого часу є фіктивним та таким, що виготовлений спеціально для даної справи. Зазначені в табелі вихідні та робочі дні не співпадають з її реальним графіком роботи, що підтверджується копією журналу реєстрації прибуткових накладних. Щодо строку завернення із позовом до суду зауважує, що заявлені нею до стягнення суми відносяться до фонду заробітної плати, а тому вона не обмежена будь-яким строком у праві звернення до суду.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначив, що внесення відповідних записів у трудову книжку є обов`язком роботодавця, а не повноваженнями суду. У противагу твердженням позивача відповідачем надані до суду первинні документи, на підставі яких ведеться облік робочого часу та відповідний розрахунок заробітної плати, які у своїй сукупності свідчать про непідтвердження посилань позивача на порушення відповідачем трудового законодавства. Табель робочого часу – документ первинного обліку, який необхідний для обліку використання робочого часу працівників, а також для контролю над дотриманням установленого режиму роботи, розрахунків з працівниками по заробітній платі, отримання інформації про відпрацьований час, складання статистичної звітності. У табелі обліку використання робочого часу здійснюються відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в т.ч. надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також відхилення від нормальних умов роботи. Таким чином, ведення табеля обліку є обов`язковим, а тому відповідачем у відповідності до норм законодавства здійснювався облік робочого часу позивача та заробітна плата нараховувалася відповідно до відпрацьованих годин позивачем у кожному місяці. Табельний облік співробітників відповідача здійснюється в електронному форматі через офіційну програму «КОМІНТЕХ», яка призначена для ведення табельних даних і обліку на їх основі робочого часу. Журнал реєстрації прибуткових накладних за травень та червень 2020 року, на який посилається позивач, не є первинним документом для ведення обліку робочого часу, цей журнал не затверджений наказом Генерального директора ТОВ «Еко». Не може братися до уваги і додана позивачем копія бейджа, оскільки він є елементом уніформи, картки, яка призначена для надання інформації про його носія. Бейдж позивача містить дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка його носить, та ніяким чином не визначає облік робочого часу, оскільки єдиним первинним документом обліку робочого часу є табель, доданий відповідачем до матеріалів справи.

21.12.2020 судом отримано клопотання ТОВ «ЕКО» про розгляд справи без участі представника відповідача через впровадження та дію на території України карантину.

Клопотань в порядку ст. 222 ЦПК України учасниками справи суду не надано, підстави для вирішення справи шляхом укладення мирової угоди відсутні.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 24.09.2020 позовна заява була залишена без руху у зв`язку з несплатою позивачем судового збору в повному обсязі. 02.10.2020 вказаний недолік ОСОБА_1 усунуто.

02.10.2020 ухвалою суду відкрите спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 27.11.2020 явку представника відповідача до судового засідання визнано обов`язковою.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 знаходилася у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «ЕКО» 20.09.2018 по 02.09.2020 року та була звільнена за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (а.с.10,13,16,97).

26.08.2020 позивачем було подано заяву відповідачеві про своє звільнення з роботи з 02.09.2020 за власним бажанням згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с.13).

Згідно з табелями обліку робочого часу та розрахунковими листками за січень-вересень 2020 року у позивача з 02.04.2020 скоротився робочий час та, відповідно, зменшилася оплата праці (а.с.98-115).

Як вбачається з Акту від 02.09.2020, позивач ознайомлена з наказом про припинення трудового договору №ЕК/К-168 від 02.09.2020, але відмовилася поставити на наказі підпис, що засвідчує ознайомлення з документом (а.с.117).

За відомостями довідки ТОВ «ЕКО» №77 від 13.01.2021 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за період липень-серпень 2020 року становить 2940,84 грн (а.с.229).

Свідок ОСОБА_2 пояснила суду, що вона працювала в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » раззом із ОСОБА_1 , була заступником директора магазину. Вони працювали по 16 годин – з 7-30 до 23-30, оскільки за посадою вона разом із охоронником відчиняли і зачиняли магазин. З квітня 2020 року їхня заробітна плата знизилася, хоча працювали вони як завжди. Потім вони дізналися, що їх перевели на 0,5 ставки. І її, і ОСОБА_1 звільнили за ст.38 КЗпП України, хоча вони просили бути звільненими за ч.3 цієї статті. Облік їхнього робочого часу здійснювався за допомогою сканування особистих бейджів.

Свідок ОСОБА_3 пояснила суду, що також працювала разом з позивачем в магазині «Екомаркет», звільнилася у вересні 2020 року. Їх неправомірно перевели на половину робочого дня, не попередили, стали менше платити. В квітні 2020 року два тижні вони пропрацювали з 8-00 до 18-00, а потім знов почали працювати повний день, в той час як заробітна плата стала наполовину меншою. Це пояснювали проблемами через коронавірус, обіцяли доплатити пізніше, але не доплатили. Потім директор магазина розповіла про введення неповного робочого дня. У магазині була нестача працівників і їх просили виходити в інші зміни. Робочий час обліковувався електронним шляхом, вони сканували свої бейджі.

Свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що позивач – його колишня колега по роботі в «Екомаркеті». Він працював там з грудня 2017 року по серпень 2020 року старшим інспектором зміни. Працювали 3 на 3 дні, з 7-30 до 23-30. Облік робочого часу здійснювався електронним скануванням, також був журнал приходу та уходу працівників, вівся для себе у службовому приміщенні. Наприкінці квітня 2020 року вони дізналися, що їх переводять на півставки через карантин, однак фактично продовжували працювати в тому ж режимі. У травні він отримав половину від зарплати, казали, що потім доплатять, але не доплатили.

Свідок ОСОБА_5 пояснила суду, що з травня 2018 року і по 06.07.2020 вона працювала директором магазину ТОВ «ЕКО» по вул. Соборній в м. Мирнограді. У квітні 2020 року почався карантин та співробітників магазину перевели на неповний робочий день. На електронну пошту магазина наприкінці квітня вона отримала листа генерального директора ТОВ «ЕКО» Авраменка про переведення на півдня з 01.04.2020, наказу не було. В усній формі вона ознайомила з цим розпорядженням працівників магазину після 20.04.2020. В травні вони отримали половину зарплати за квітень. На її звернення до головного офісу їй казали, що це тимчасово, обіцяли компенсувати недоплату. Але за травень вони отримали так само половину зарплати. Вона вирішила звільнитися та написала заяву за місяць. Весь цей час робочий графік магазину не змінювався. В магазині працює електронна система табелювання відпрацьованого часу, також був дублюючий журнал. Норма робочого часу для охоронців – 206 годин на місяць, працюють 3 на 3 дні, 15 годин на день. Паперового табелю не було. На підставі даних програми табелювання в Києві обчислювався робочий час та нараховувалася заробітна плата.

V. Оцінка суду.

Вислухавши доводи позивача та покази свідків, дослідивши позицію відповідача, наведену у відзиві, вивчивши всі наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Положеннями частин шостої та сьомої ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з ч.1 ст.29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Наказом (розпорядженням) відповідача № ЭК/К-179 від 19.09.2018 ОСОБА_1 була прийнята на роботу з умовами праці на загальних підставах.

Відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. При цьому, форма такого повідомлення законом не обумовлена.

Як вбачається з табелів обліку робочого часу за період квітень-вересень 2020 року, у позивача скоротився робочий час з 02.04.2020 по день звільнення 02.09.2020.

З показань свідка ОСОБА_5 вбачається, що вона як директор магазина ТОВ «ЕКО» після 20 квітня 2020 року усно повідомила всіх працівників магазину про перехід всієї мережі на скорочений робочий час у зв`язку з карантином. Це підтвердив суду і свідок ОСОБА_4 . Таким чином, показами свідків спростовуються твердження позивача про те, що про введення скороченого робочого часу працівники магазину дізналися лише перед звільненням директора в липні 2020 року.

З табелю обліку використання робочого часу №90 за квітень 2020 вбачається, що останній робочий день позивача у квітні припадав на 30 число. Враховуючи, що а ні позивач, а ні свідки точної дати повідомлення про зміну умов праці вказати суду не змогли, суд бере дату повідомлення як 30.04.2020, оскільки це був останній день роботи позивача у квітні 2020 року, а відповідач жодних доказів виконання ним вимог ч.3 ст.32 КЗпП України суду не надав.

Отже, суд констатує, що відповідачем були порушені приписи ч.3 ст.32 КЗпП України щодо своєчасного повідомленням позивача про зміну істотних умов праці.

Згідно з абз.2 п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.2009 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки при зміні систем та розмірів оплати праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (ч.3 ст.32 КЗпП), введенні нових або зміні діючих умов оплати праці у бік погіршення (ст.103 КЗпП) роботодавець повинен повідомити про це працівника не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження, порушення цього строку може бути підставою для задоволення вимог працівника про оплату праці згідно з попередніми умовами за період, на який було скорочено зазначений строк попередження.

Оскільки позивач була повідомлена про зміну істотних умов праці 30.04.2020, то з 02.04.2020 (початок зміни істотних умов праці) по 30.06.2020 (закінчення двомісячного строку попередження) вимоги позивача про оплату праці згідно з попередніми умовами підлягають задоволенню.

Враховуючи, що зміна істотних умов праці відбулася у квітні 2020 року, суд бере для розрахунку середньої заробітної плати заробітну плату, отриману ОСОБА_1 за лютий та березень 2020 року. Згідно з наданими розрахунковими листками та табелями виходу на роботу, у позивача у лютому та березні було по 14 робочих днів, за які була нарахована заробітна плата 4804,00 та 4546,65 грн відповідно. При цьому до розміру заробітної плати за березень 2020 року відповідно до п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, суд не враховує оплату щорічних і додаткових відпусток в загальній сумі 1597,10 грн. Таким чином, середньоденна заробітна плата складає: (4804,00 + 4546,65) / (14+14) = 333,95 грн.

Кількість робочих днів позивача з 02.04.2020 (початок зміни істотних умов праці) по 30.06.2020 (закінчення двомісячного строку попередження) складає 44 робочих дні. Тобто, при незмінених умовах праці позивач повинна була отримати 333,95 х 44 робочих дні = 14693,80 грн, фактично за цей період згідно з розрахунковими листками нею отримано: 2229,40 грн – за квітень 2020 року з такого розрахунку: 2085,57 грн за відпрацьовані 72,5 годин + 143,83 грн доплати за роботу у святкові дні за графіком.

Аналогічно розрахована заробітна плата у сумі: 2561,07 грн (2402,00+159,07) – за травень 2020 року, 2552,13 грн (2402,00+150,13) – за червень 2020 року, яка за період з 02.04.2020 по 30.06.2020 разом складає 7342,60 грн. Таким чином, стягненню підлягає сума у розмірі 7351,20 грн (14693,80–7342,60).

Згідно з п.16 постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при вирішенні спорів про оплату роботи в надурочний час судам слід мати на увазі, що передбачене ч.4 ст.106 КЗпП положення про заборону компенсації надурочних робіт шляхом надання відгулу поширюється і на випадки їх виконання у святкові, неробочі та вихідні дні. В разі проведення таких робіт за розпорядженням або з відома роботодавця години роботи понад нормальну тривалість робочого дня, а в разі підсумованого обліку робочого часу – понад установлений робочий час в обліковому періоді оплачуються при погодинній системі оплати праці – у подвійному розмірі годинної ставки, а при відрядній системі – шляхом доплати 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою (ст.106 КЗпП), і в тому разі, коли ці роботи було виконано без додержання умов і порядку залучення до них.

Жодних доказів, які б свідчили про згоду відповідача або видання ним розпоряджень про роботу ОСОБА_1 у надурочний час, її залучення з ініціативи відповідача для такої роботи, суду не надано. З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснював оплату праці позивача за фактично відпрацьований і зафіксований у табелі час, що підтверджується наявними витягами з табелів обліку робочого часу та розрахунковими листками позивача з січня по вересень 2020 року.

Суд зауважує, що належним підтвердженням кількості фактично відпрацьованих годин, зокрема, у надурочний час, вихідні та святкові дні (які підлягають оплаті), є табель обліку використання робочого часу (постанова Верховного Суду від 09.09.2020, справа №493/2031/17).

Суд не бере до уваги надані позивачем скріншоти з робочого столу табелювання працівників, копії з журналу обліку робочого часу персоналу, копії з журналу реєстрації прибуткових накладних, копії підручника для старшого касира, відомості з сайту «work.ua» тощо, оскільки позивачем не доведена належність відображених у них відомостей до суті справи, у справі відсутні дані про те, що надані позивачем документи у встановленому порядку затверджені і використовуються відповідачем для обліку відпрацьованого часу.

Тому суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заробітної плати за роботу у надурочний час задоволенню не підлягають, оскільки здійснення такої роботи не підтверджене відповідними доказами.

Щодо формулювання причини звільнення суд зазначає, що позивачем ОСОБА_1 подана заява про звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, що підтверджено матеріалами справи. Однак всупереч цій заяві позивач була звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

Згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Разом з тим, якщо вказані працівником причини звільнення – порушення роботодавцем трудового законодавства (ч.3 ст.38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч.1 ст.38 КЗпП України. При цьому суд враховує висновок Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №741/1128/17. Отже, навіть не визнаючи порушення трудового законодавства щодо позивача, відповідач не мав права звільняти останню за ст.38 КЗпП України, самостійно змінюючи підставу звільнення.

Крім того, як встановлено судом, з боку відповідача було наявне порушення трудового законодавства щодо своєчасного попередження позивача про зміну істотних умов праці та, відповідно, виплати заробітної плати у повному обсязі на період цієї затримки.

Відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, вказуючи, що позивач мала скористатися своїм правом на звернення до суду щодо істотних змін умов праці протягом 3-х місяців з моменту виявлення нею порушення свого права, а саме, з 01.04.2020 до 01.07.2020.

Згідно з положеннями ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Між тим, відповідно до п.1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, який набрав чинності 02.04.2020, під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлений карантин.

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено постановою КМУ від 20.05.2020 № 392 з 22.05.2020 до 31.07.2020, враховуючи зміни, внесені постановою КМУ від 17.06.2020 №500.

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено постановою КМУ від 22.07.2020 №641 з 01.08.2020 до 19.12.2020, враховуючи зміни, внесені постановами КМУ від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236.

Беручи до уваги вищевказані положення постанов КМУ, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 19.12.2020, а позивач звернулася до суду 22.09.2020, тобто в період дії карантину.

До того ж, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з позовними вимогами, оскільки вона звернулася до суду в період дії карантину, а щодо стягнення заробітної плати строк звернення до суду взагалі не обмежується.

Отже, вимоги позивача про зобов`язання відповідача змінити формулювання причини звільнення на ч.3 ст.38 КЗпП України та внести відповідний запис у трудову книжку підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Тому суд вважає, що відповідачеві необхідно видати наказ про зміну формулювання причини звільнення позивача, вказавши: звільнена 02.09.2020 за власним бажанням у зв`язку з порушенням законодавства про працю відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України.

За змістом п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, у розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номера, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, звільнений ...» і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

За №25 у трудовій книжці позивача зроблений запис: 02.09.2020 звільнена за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України (а.с.9).

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити відмітку про недійсність запису №25 у трудовій книжці ОСОБА_1 .

За змістом ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки, як встановлено судом, відповідачем щодо позивача порушене законодавства про працю, з ТОВ «ЕКО» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 8822,52 грн (2940,84 грн х 3 місяці), де 2668,84 грн. – середньомісячна заробітна плата позивача перед звільненням.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн за позовну вимогу немайнового характеру щодо зміни формулювання причини звільнення та у сумі 840,80 грн за позовну вимогу майнового характеру щодо стягнення вихідної допомоги.

В силу положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам необхідно стягнути судовий збір в сумі 840,80 грн за вимогу немайнового характеру та 514,74 грн за частково задоволені вимоги щодо стягнення вихідної допомоги, а всього 1355,54 грн.

Також, оскільки позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у сумі 348,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2,5,10-13,141,259,263,265,352,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (юридична адреса: 03039, м. Київ, пр-т Науки, 8, фактична адреса: 03039, м. Київ, вул. Івана Огієнка, 15-А, код за ЄДРПОУ 32104254) про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та заробітної плати – задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО» видати наказ про зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади охоронника із зазначенням звільнення ОСОБА_1 02.09.2020 за власним бажанням у зв`язку з порушенням законодавства про працю відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО» здійснити відмітку про недійсність запису №25 у трудовій книжці ОСОБА_1 та внести до трудової книжки відомості про звільнення ОСОБА_1 02.09.2020 за власним бажанням у зв`язку з порушенням законодавства про працю відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» на користь ОСОБА_1 доплату до попереднього розміру заробітної плати за період з 02.04.2020 по 30.06.2020 у сумі 7351 (сім тисяч триста п`ятдесят одну) грн 20 коп., вихідну допомогу у сумі 8822 (вісім тисяч вісімсот двадцять дві) грн 52 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1355 (одна тисяча триста п`ятдесят п`ять) грн 54 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» на користь держави судовий збір в сумі 348 (триста сорок вісім) грн 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 10.03.2021.

Суддя: В.С. Салькова