Рішення № 9544691, 19.05.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

19 травня 2010 р.           Справа 2/142-09

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", 21100, м. Вінниця, вул.600-річчя, 13

до: Дочірнього підприємства "Вінницяенергорембуд" Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія Вінницяобленерго", 21000, м.Вінниця, вул.Тарногородського, 9а

про стягнення 16909,55 грн. заборгованості за теплопостачання

Головуючий суддя Мельник П.А.

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники

          позивача : Зажирко Ю.Д. - за довіреністю;

          відповідача : Кравець Р.Б. - за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заявлено позов Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" до Дочірнього підприємства "Вінницяенергорембуд" Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" про стягнення 16909,55 грн., в тому рахунку 10030,19 грн. - основного боргу, 3980,25 грн.- інфляційних втрат, 736,26 грн. - 3% річних, 2162,85 грн. - пені, за невиконання умов договору на постачання та споживання теплової енергії № 280 від 12.10.2005 року.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 23.07.2009 р. порушено провадження у справі №2/142-09 та призначено її до розгляду в засіданні на 19.08.2009 р.

Розгляд справи неодноразово відкладався та в судових засіданнях оголошувались перерви.

В черговий раз 19.04.2010 року в судовому засіданні оголошено перерву до 19.05.2010 року.

19.05.2010 року в судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.

Зокрема, позов мотивований тим, що на підставі договору № 280 від 12.10.2005 р. КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" надавало відповідачу послуги з постачання теплової енергії за адресою м. Вінниця, вул. Тарногородського, 9а, за що відповідач зобов’язувався оплачувати надані послуги до 20 числа місяця наступного за розрахунковим.

          За період з 01.10.2007 р. по 01.01.2009 р. відповідачем отримано теплової енергії на загальну суму 27915,07 грн., з яких останнім було оплачено лише 17884,88 грн. Таким чином, борг відповідача за отримані послуги станом на 01.06.09 р. становить 10030,19 грн.

          Відповідач в судовому засіданні та направленому відзиві проти позову заперечує тим, що згідно з п.1.1 договору № 280 від 12.10.2005 р., укладеного між КП "Вінницяміськтеплоенерго" та ДП "Вінницяенергорембуд" ВАТ "АК Вінницяобленерго", сторони визначили, що постачальник (позивач) взяв на себе зобов’язання постачати теплову енергію в потрібних обсягах, а споживач (відповідач) зобов’язується прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

          Свої договірні зобов’язання відповідач виконував належним чином, в тому числі здійснював своєчасну і повну оплату спожитої теплової енергії. Зокрема, в опалювальний сезон 2007-2008 рр. відповідач здійснив оплату теплової енергії в повному обсязі.

          З травня 2008 р. позивач на підставі п. 6.4 договору від 12.10.2005 р. почав здійснювати нарахування за приєднане теплове навантаження та окремо нараховувати за спожиту теплову енергію.

          Вважаючи, що дані дії КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" суперечать договору № 280 від 12.10.2005 р. Цивільному та Господарському кодексам відповідач звернувся до позивача з листом про від"єднання підприємства від мереж теплопостачання.

24.10.2008 року між сторонами було складено акт, який засвідчив те, що ДП "Вінницяенергорембуд" ВАТ "АК Вінницяобленерго" від"єднано від системи мереж центрального опалення, які обслуговуються КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго".

Відповідач вважає, що поняття "приєднане теплове навантаження" не є складовою частиною поняття "теплова енергія", визначеного у Законі України "Про теплопостачання", та поняття "плата за приєднане теплове навантаження" не є тотожним поняттю "плата за спожиту теплову енергію", тому оплата приєднаного теплового навантаження не передбачена предметом укладеного між сторонами договору № 280 від 12.10.2005 року, від так ДП "Вінницяенергорембуд" ВАТ "АК Вінницяобленерго" не зобов"язано проводити таку оплату.

При цьому, на думку представника відповідача, ДП "Вінницяенергорембуд" ВАТ "АК Вінницяобленерго" буде мати підстави для оплати приєднаного теплового навантаження лише у тому випадку, якщо така оплата буде передбачена письмовою домовленістю сторін, тобто закріплена у відповідному договорі або угоді про внесення змін та доповнень до договору № 280 від 12.10.2005 року, чого сторонами вчинено не було.

У зв"язку з наведеним відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2005 року Комунальне підприємство Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (постачальник) та ДП "Вінницяенергорембуд" ВАТ "АК «Вінницяобленерго" (споживач) уклали договір № 280, згідно з яким постачальник взяв на себе зобов’язання постачати теплову енергію в потрібних обсягах, а споживач зобов’язався прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни передбачені цим договором.

За період з 01.10.2007 р. по 01.01.2009 р. відповідачем отримано теплової енергії та нараховано плату за приєднане теплове навантаження на загальну суму 38470,21 грн., про що зазначено в актах здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) про відпуск теплової енергії та рахунках на оплату щодо вартості наданих послуг (а.с. 16-28).

Нарахування плати за теплову енергію та приєднане теплове навантаження проводилось позивачем відповідно до умов укладеного договору та діючих тарифів, затверджених рішеннями Виконавчого комітету Вінницької міської ради "Про затвердження тарифів на теплову енергію, опалення, підігрів води та гаряче водопостачання для бюджетних організацій та інших споживачів, що виробляється КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго", якими запроваджено двоставковий тариф на послуги теплопостачання, що складається з річної вартості обслуговування одиниці приєднаного теплового навантаження та вартості одиниці спожитої теплової енергії. Зокрема, це Рішення № 919 від 22.04.2008 року, Рішення № 1447 від 10.06.2008 року, Рішення № 1509 від 18.06.2008 року, Рішення № 1995 від 20.08.2008 року, Рішення № 2598 від 23.10.2008 року, додатками до яких передбачались розміри плат за теплову енергію та приєднане теплове навантаження.

Згідно акту здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 31.01.2009 року відповідачу було здійснено перерахунок плати за теплову енергію та приєднане теплове навантаження на суму -10555,14 грн., у зв"язку з тим, що 24.10.2008 року між сторонами було складено акт, який засвідчив те, що ДП "Вінницяенергорембуд" ВАТ "АК Вінницяобленерго" від"єднано від системи мереж центрального опалення, які обслуговуються КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго". Від так загальна сума боргу відповідача зменшилась і становить 27915,07 грн. (38470,21 грн. - 10555,14 грн. = 27915,07 грн.).

Пунктом 6.1 договору від 12.10.2005 р. сторони встановили термін внесення платежів, а саме не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим.

Відповідач взяті на себе зобов"язання за укладеним договором № 280 від 12.10.2005 року виконав частково, розрахувавшись із позивачем за спожиту теплову енергію частково на загальну суму 17884,88 грн

Таким чином, борг відповідача за отримані послуги з теплопостачання станом на 01.06.2009 р. становить 10030,19 грн. (27915,07 грн. - 17884,88 грн. = 10030,19 грн.).

У зв'язку з тим, що відповідач в добровільному порядку не повертає вказану суму боргу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір № 280 від 12.10.2005 р. є договором постачання теплової енергії.

В силу ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 2 ст. 714 ЦК України передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.6 ст.276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

У відповідності до п.1 та п.2 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Статтею 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що державне регулювання цін/тарифів базується на основних принципах, до яких, зокрема, належить нормативне регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленому законом порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. №955 затверджено "Порядок формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води". Відповідно до пункту 9 названого Порядку в редакції постанови КМУ від 24.10.2007р. підприємства застосовують двоставкові тарифи на теплову енергію, затверджені в установленому порядку.

Відповідно до абз.2 п.1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, відповідно до закону.

Статтею 13 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належить, зокрема, встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності.

Згідно ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування", до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено повноваження на встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради №919 від 22.04.2008 р. затверджено тарифи на теплову енергію, опалення, підігрів води та гаряче водопостачання, що виробляється КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" згідно з додатками №№1-3.

У відповідності до вказаного рішення введено двоставковий тариф, а саме, крім плати за одиницю споживання теплової енергії (Гкал) для надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, передбачено плату за одиницю приєднаного теплового навантаження з централізованого опалення та гарячого водопостачання у місяць упродовж року (Гкал/год).

Згідно п.1.4 "Правил розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду", затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №191 від 08.09.2000 р., двоставковий тариф на теплопостачання - це тариф на послуги теплопостачання, який складається з річної вартості обслуговування одиниці приєднаного теплового навантаження та вартості одиниці спожитої теплової енергії.

Відповідно до зазначеного рішення №919, за період з квітня 2008 року по вересень 2008 року включно в актах здачі-прийняття послуг та виставлених споживачу за договором №280 від 12.10.2005 р. рахунках була зазначена плата за приєднане теплове навантаження.

Правомірність нарахування останньої заперечується відповідачем. При цьому, ДП "Вінницяенергорембуд" ВАТ "АК Вінницяобленерго" посилалося на те, що договором між сторонами не було узгоджено сплату споживачем плати за приєднане теплове навантаження. З такими доводами суд не може погодитись та вважає такі висновки помилковими, з огляду на те, що договором №280 від 12.10.2005 р., у п.6.4. договору сторони обумовили, що у випадку зміни тарифу та порядку розрахунків за теплопостачання новий тариф і порядок розрахунків є обов"язковим для сторін з моменту введення їх в дію.

Відповідно до п.4.2.4. договору, про зміну тарифів споживач повідомляється письмово або в засобах масової інформації.

Рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради №919 від 22.04.2008 р. опубліковано офіційно у засобі масової інформації "Вінницька Газета" 25 квітня 2008 року, що суд вважає належним повідомленням відповідача про зміну тарифу та порядку його розрахунку у відповідності до п.4.2.4. договору №280.

Згідно статей 651, 653 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

За ст.ст. 632, 654 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Водночас, враховуючи вищевикладене та зміст пункту 6.4. договору №280 (яким, власне, і встановлено обов"язковість змінених тарифів саме з моменту введення їх в дію, а не як передбачено ст.651 ЦК України - зі згоди сторін), суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо обов"язкового внесення змін до договору про постачання та споживання теплової енергії про зміну тарифів (шляхом укладення додаткової угоди або ж окремого договору).

При цьому, суд враховує, що відповідно до пунктів 1.5, 1.6 Правил розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 08.09.2000 р. №191, приєднане теплове навантаження визначається технічними умовами на приєднання споживача та обумовлюються договором між теплопостачальною організацією та споживачем про використання теплової енергії та гарячої води.

У даному випадку, у додатку №1 до договору №280 від 12.10.2005 р. сторонами було встановлено величину теплового навантаження на опалення - 0,024 Гкал/год.

Отже, зважаючи на те, що застосування двоставкового тарифу на постачання теплової енергії підприємствами сфери теплопостачання та надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води встановлено Постановою Кабінету Міністрів України №955 від 10.07.2006 р. та відповідним рішенням міськради (№919 від 22.04.2008 р.), а теплове навантаження було визначено сторонами ще у договорі №280 (додаток №1 є невід"ємною частиною договору), КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" правомірно застосовувались двоставкові тарифи за теплопостачання з моменту набрання чинності рішенням Виконкому Вінницької міськради №919 та виставлялись в рахунках до оплати нарахування за приєднане теплове навантаження.

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень (постанови від 18.12.2008 р. у справі №20/8/08, від 28.05.2009 р. у справі №6/2, від 08.10.2009 р. у справі №6/65).

Водночас, стосовно рішення виконкому Вінницької міської ради за №919 від 22.04.2008 р., в якому зазначено про застосування затверджених ним у додатку №1 тарифів з 1 січня 2008 року, тобто, фактично, надано йому в цій частині зворотню дію в часі, слід зазначити наступне.

У відповідності до ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" щодо актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень; виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення (п.1, п.6 ст.59 Закону).

При цьому, відповідно до п.5 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

У відповідності до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

В даному випадку, рішення №919 від 22.04.2008 р. наведеним положенням чинного законодавства не відповідає, і тому, хоч вказане рішення в частині дії у часі додатку №1 до нього не визнано судом недійсним, однак, є незаконним у цій частині. Тому, відповідно до вищенаведених приписів чинного законодавства, рішення №919 є чинним з дня його офіційного оприлюднення, тобто, у даному випадку, з 25.04.2008 р.

Крім того, згідно п.3 ст.632 Цивільного кодексу України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається, тобто, тарифи, затверджені у встановленому порядку рішенням органу місцевого самоврядування не можуть бути застосовані позивачем за минулий період, вже після виконання сторонами зобов"язань за договором №280 від 12.10.2005 р.

Так, дослідивши наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) та виставлені позивачем рахунки, з урахуванням вищевикладених встановлених обставин справи та висновків щодо правомірності нарахувань позивачем плати за приєднане теплове навантаження з 25.04.2008 р. суд встановив наступне.

В акті здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 30.04.2008 р. (а.с.26) позивачем нараховано за приєднане теплове навантаження за квітень 2008 року 564,08 грн. (без ПДВ) та здійснено перерахунок відповідно до рішення №919 на суму 1597,60 грн. (без ПДВ).

Разом з тим, враховуючи, що, як зазначено вище, рішення №919 від 22.04.2008 р. є чинним з 25.04.2008 р., відповідатиме чинному законодавству нарахування плати за приєднане теплове навантаження саме з 25.04.2008 р., пропорційно кількості днів, коли у квітні 2008 року діяв двоставковий тариф (6 днів) відповідно до щомісячної кількості приєднаного навантаження - 0,051701 Гкал/год, за тарифом, зазначеним КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго". Отже, за 6 днів квітня 2008 року оплаті за приєднане теплове навантаження підлягало 112,82 грн. (без ПДВ). Всього, за за приєднане теплове навантаження за квітень квітні 2008 року споживач повинен був сплатити 135,38 грн.

В решті, виставлені позивачем до оплати відповідачу щомісячно у період з жовтня 2007 року по вересень 2009 року включно суми за теплопостачання за договором №280 від 12.10.2005 р. відповідають вимогам чинного законодавства та обставинам справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та подані сторонами докази, суд дійшов висновку щодо правомірності нарахувань позивачем плати за приєднане теплове навантаження з 25.04.2008 р., а від так вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 10030,19 грн. за спожиту теплову енергію та плату за приєднане теплове навантаження підлягають частковому задоволенню в сумі 7571,55 грн.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов"язань щодо вчасної оплати за спожиту теплову енергію та плату за приєднане теплове навантаження позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 2162,85 грн. - пені. Розглянувши дані вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 6.1 договору від 12.10.2005 р. сторони встановили термін внесення платежів, а саме не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Згідно п.7.1.3 договору сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію відповідач зобов"язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2162,85 грн. - пені заявлено правомірно. Проте суд не погоджується із розрахунками позивача.

Здійснивши розрахунок пені згідно Бази даних "Законодавство" за період з 01.12.2008 року по 31.05.2009 року судом отримано 1881,56 грн., яка й підлягає задоволенню.

Поряд з цим, судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3980,25 грн.- інфляційних втрат та 736,26 грн. - 3% річних, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3980,25 грн.- інфляційних втрат та 736,26 грн. - 3% річних заявлено правомірно. Проте суд не погоджується із розрахунками позивача.

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних згідно Бази даних "Законодавство" за період з 01.11.2007 року по 31.05.2009 року судом отримано 3620,81 грн.- інфляційних втрат та 716,24 грн. - 3% річних, які й підлягають задоволенню.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за укладеним договором № 280 від 12.10.2005 року, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на заявлену до стягнення суму заборгованості.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст.49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, як встановлено судом при розподілі витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, позивач при зверненні до суду сплатив 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що підтверджується платіжним дорученням №0013657 від 15.06.2009 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1258 від 21.12.2005р. "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" у редакції, яка діяла на момент звернення позивача до суду із позовом, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при розгляді господарських справ становив 118,00 грн.

Внесення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.47 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 546, 549, 551, 612, 626, 628, 629, 714 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 231, 232, 275, 276 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково в сумі 13790,16 грн.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Вінницяенергорембуд" Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія Вінницяобленерго", 21000, м. Вінниця, вул. Тарногородського, 9а (ідентифікаційний код - 33126635) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", 21100, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 13 ( ідентифікаційний код - 33126849) 7571,55 грн. - основного боргу, 1881,56 грн. - пені, 3620,81 грн. - інфляційних втрат, 716,24 грн. - 3% річних, 137,90 грн. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 96,23 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Зайво сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 194 грн. 50 коп. за платіжним дорученням №0013657 від 15.06.2009 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах господарської справи № 2/142-09, підлягають поверненню з Державного бюджету України Комунальному підприємству Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", 21100, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 13 ( ідентифікаційний код - 33126849).

6. Копію рішення направити сторонам.

Суддя Мельник П.А.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 20 травня 2010 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 21100, м.Вінниця, вул.600-річчя, 13

3 - відповідачу 21000, м.Вінниця, вул.Тарногородського, 9а