Ухвала суду № 95442908, 11.03.2021, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 173/997/17

№ провадження 1-кп/208/335/21

УХВАЛА

11 березня 2021 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі колегії суддів: головуючого судді Ізотова В.М., суддів Савранського Т.А., Івченко Т.П., за участю секретаря судового засідання Вілкової Ю.В., прокурора Хижниченка Є.Л., представників потерпілої ОСОБА_1 - адвокатів Воронко С.В., Сафронова О.С., обвинуваченого ОСОБА_2 , захисників Шостакова С.М., Рєзніка О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016040430001375 відносно ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, п. 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, -

встановив:

В провадженні Заводського районного суду м. Дніпродзержинська перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 263, п. 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, під час судового розгляду до обвинуваченого ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор Хижниченко Є.Л. заявив клопотання про необхідність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2 , оскільки ризики, визначені ст. 177 КПК України не зменшилися, підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу немає.

Представники потерпілої ОСОБА_1 - Воронко С.В. та Сафронов О.С. підтримали клопотання прокурора, послались на реальність ризику впливу на свідків та потерпілих, оскільки раніше були встановлені факти такого тиску, характеризуючі дані обвинуваченого та обставини провадження вказують на можливість призначення йому найсуворішого покарання у виді довічного позбавлення волі.

Обвинувачений ОСОБА_2 та захисники Шостаков С.М., Рєзнік О.Г. проти клопотання прокурора заперечили, зауважили, що суворість можливого покарання не є підставою тривалого утримання обвинуваченого під вартою, послались на істотні суперечності у доказах обвинувачення, показаннях потерпілого та свідків, незадовільний стан здоров`я обвинуваченого та відсутність наміру ухилятись від суду, прохали змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Суд, вислухавши позицію учасників судового провадження, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений волі інакше, як згідно з процедурою, встановленою законом, а також якщо є розумні підстави вважати необхідним запобігти вчинення особою правопорушення або втечу після його вчинення.

Абз. 1 ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

В силу ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так у рішенні ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (пункті 175) зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також див. рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32, SeriesA,№ 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).

При розгляді вказаного питання, суд виходить з того, що відносно ОСОБА_2 висунута обгрунтована матеріалами кримінального провадження підозра у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії), § 106). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) § 58).

Також суд враховує, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Як відображено у рішеннях ЄСПЛ, аргументи на користь і проти звільнення не можуть бути «загальними та абстрактними» (Boicenco v. Moldova (Бойченко проти Молдови) § 142; Khudoyorov v. Russia (Худойоров проти Росії), § 173), але повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин заявника, які виправдовують його тримання під вартою Aleksanyan v. Russia (Алексанян проти Россії), § 179).

Суд вважає, що сама лише наявність родинних зв`язків не утворює достатнього ступеню соціальних зв`язків для нівелювання ризику ухилення від суду, крім того, обвинувачений не має постійного офіційного місця роботи та його стан здоров`я, а саме наявність 3-ї групи інвалідності, не перешкоджає перебуванню під вартою та не спростовує встановлені судом ризики, тому при наявності обґрунтованої підозри та тяжкості покарання, яке загрожує ОСОБА_2 у разі визнання його винним, обвинувачений може переховуватися від суду, таким чином, суд приходить до висновку, що існує ризик втечі обвинуваченого та ухилення від правосуддя.

Посилання сторони захисту на прогалини доказової бази обвинувачення є предметом розгляду колегії суддів у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку, а не вирішення окремого процесуального питання щодо запобіжного заходу.

Крім того, суд бере до уваги ту обставину, що обвинуваченому інкримінується вчинення особливо тяжких злочинів під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, тобто є підстави вважати, що він не дотримується норм суспільної моралі та загальноприйнятих правил поведінки у соціумі, а отже може вчинити новий злочин.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що раніше обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, тому строк тримання під вартою обвинуваченого має бути продовжений, а суспільний інтерес, у даному випадку, превалює над правом обвинуваченого на свободу, тому підстав для зміни запобіжного заходу на даний час немає. Керуючись викладеним та ст. 139, 140, 143 177, 178, 183, 331 КПК України, суд –

постановив:

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисників Шостакова С.М., Рєзніка О.Г. про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.

Клопотання прокурора Хижниченка Є.Л. про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 – задовольнити.

Продовжити відносно обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, п. 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 08 травня 2021 року включно.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя Ізотов В.М.

Суддя Савранський Т.А.

Суддя Івченко Т.П.