Рішення № 95436846, 11.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2021 року м. Київ № 640/33077/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, боржник) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25.10.2018 року про відкриття виконавчого провадження №57517328 та від 19.11.2020 року про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження №57517328.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що виконавче провадження №57517328 відкрито державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) протиправно, оскільки місце проживання та перебування, місце роботи та місцезнаходження майна боржника не відносяться до територіальної підвідомчості відповідача.

Зокрема, на переконання позивача, відповідачем винесено постанову від 19.11.2020 року про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження №57517328 всупереч пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржником погашено встановлену виконавчим написом заборгованість.

Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, в якій встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання клопотання в порядку статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про поновлення строку звернення до суду ухвалено розглянути в судовому засіданні. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 11.03.2021 року. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №57517328. Зобов`язано відповідача подати до суду належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №57517328 та відзив у строк до 01.03.2021 року таким чином, щоб у вказану дату витребувані матеріали знаходились у канцелярії суду.

Через канцелярію суду 17.02.2021 року від відповідача надійшли витребувані матеріали виконавчого провадження разом із супровідним листом, в якому зазначено, що проти задоволення позовних вимог заперечує та просить у задоволенні позову відмовити.

У судове засідання 11.03.2021 року сторони не прибули.

В порядку частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування звукозаписувальним технічним засобом не здійснювалося.

Відповідно до частини четвертої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.

Щодо пропущеного позивачем процесуального строку звернення до суду із позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду:

1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Із змісту позовної заяви судом встановлено, що позивачем оскаржуються дії відповідача, які полягають у винесенні постанови від 25.10.2018 року про відкриття виконавчого провадження №57517328 та постанови від 19.11.2020 року про стягнення виконавчого збору, в той час, як із позовною заявою ОСОБА_1 звернулась 24.12.2020 року, тобто, із пропущенням десятиденного строку звернення до суду з позовом у категорії справ щодо оскарження дій, зокрема, приватного виконавця.

Згідно з частинами першою, другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Дослідивши подану позивачем заяву про поновлення строку звернення до суду, судом встановлено, що останню обґрунтовано неотриманням останньою оскаржуваних постанов у встановлений Законом України «Про виконавче провадження» спосіб.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже, державним виконавцем постанову про відкриття виконавчого провадження має бути направлено рекомендованим поштовим відправленням, докази чого мають міститься у матеріалах виконавчого провадження.

Водночас, жодного доказу направлення та отримання ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження, яку мало б бути відправлено державним виконавцем рекомендованим повідомленням, матеріали виконавчого провадження №57517328 не містять.

Державним виконавцем не надано доказів, на кшталт, списку згрупованих поштових відправлень, або рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, які б спростовували встановлене судом.

На переконання суду, встановлені обставини свідчать про необізнаність боржника щодо існування виконавчого провадження №57517328 з незалежних від нього причин, що відповідачем не спростовано, а матеріалами виконавчого провадження №57517328, наданими державним виконавцем, навпаки, підтверджено.

Дійсно, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейським судом з прав людини зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейським Судом з прав людини вказано, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Так, предметом спору є постанови державного виконавця від 25.10.2018 року про відкриття виконавчого провадження №57517328 та від 19.11.2020 року про стягнення виконавчого збору.

Водночас, до адміністративного суду із цим позовом позивач звернувся лише 24.12.2020 року.

Отже, встановлений статтею 287 КАС України десятиденний строк звернення до суду позивачем пропущено.

Проте, у межах розгляду справи №640/33077/20 позивачем визнано пропуск строку звернення до суду, що обґрунтовано причинами, які на думку суду, впливали на об`єктивну неможливість звернення до суду у відповідний процесуальний строк, що, у відповідності до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, надає право позивачу на звернення до адміністративного суду із позовом.

З огляду на викладене, суд вважає, що поновлення строку звернення до суду за даних обставин є дотриманням права позивача на доступ до правосуддя та права заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецьом Русланом Олеговичем 04.09.2018 року вчинено виконавчий напис (зареєстровано в реєстрі за №5340), яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків - НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - с. Мамони Іркутського району Іркутської області, місце роботи - невідомо) заборгованість в сумі 420 000 грн. 00 коп. без врахування суми штрафу за невиконання умов договору позики, а також витрати за вчинення виконавчого напису у сумі 2000 грн. 00 коп.

До Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві 24.10.2018 року (за вх. №29377) надійшла заява стягувача за виконавчим написом від 04.09.2018 року №5340 ОСОБА_2 про прийняття до виконання виконавчого напису про стягнення із ОСОБА_1 (адреса боржника, вказана у заяві: АДРЕСА_2 ) боргу в розмірі 420 000 грн. 00 коп.

У заяві зазначено щодо місцезнаходження майна боржника, а саме транспортного засобу NISSAN MICRA, ДНЗ НОМЕР_2 , що належить боржнику на праві власності, за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановою державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 25.10.2018 року відкрито виконавче провадження №57517328 на підставі заяви стягувача про примусове виконання виконавчого напису від 04.09.2018 року №5340. Боржником визначено ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Постановою старшого державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 19.11.2020 року призначено до стягнення виконавчого збору у розмірі 42200, 00 грн.

Вважаючи постанови приватного виконавця від 25.10.2018 року про відкриття виконавчого провадження №57517328 та від 19.11.2020 року про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1404), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (із змінами і доповненнями) (далі також - Інструкція №512/5).

Судом застосовано положення законодавства України в редакції, чинній під час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 3 частиною першою статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1404 виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Так, відповідно до змісту виконавчого напису, місце проживання боржника зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , місце народження - с. Мамони Іркутського району Іркутської області, місце роботи - невідомо.

Зокрема, місце реєстрації, вказане у виконавчому написі, відповідає відмітці адреси реєстрації, зазначеній у паспорті позивача, копії якого долучено до матеріалів справи останньою.

Вказані у виконавчому написі адреси боржника не належать до територіальної підвідомчості Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ).

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1404 у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Відповідно до абзацу 1 пункту третього розділу ІІІ Інструкції № 512/5 (в редакції чинній станом на 25.10.2018 року) заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону та у разі виконання рішення Європейського суду з прав людини.

При цьому, положеннями Закону №1404 та Інструкції № 512/5 (в редакції чинній станом на 25.10.2018 року) не зобов`язано стягувача при зверненні із письмовою заявою про відкриття виконавчого провадження надавати додаткові докази на підтвердження тих відомостей, які ним зазначені у заяві, зокрема, щодо підтвердження адреси місцезнаходження майна боржника.

Таким чином, Закон №1404 не відносить до повноважень відповідача на стадії відкриття виконавчого провадження обов`язкову фактичну перевірку даних, вказаних у заяві про відкриття виконавчого провадження, в тому числі, і перевірку місцезнаходження транспортного засобу.

Враховуючи наведене, якщо адреса місця проживання або місця перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, що вказана у виконавчому документі, знаходиться в межах території, на яку розповсюджуються повноваження державного виконавця, то відкриття виконавчого провадження є правомірним.

Дослідивши зміст заяви стягувача, направленої відповідачу 24.10.2018 року вх.№29377, судом встановлено що останньою визначено адресу боржника та місцезнаходження майна боржника, а саме транспортного засобу, за адресою: АДРЕСА_2 , що розташовано у Оболонському районі міста Києва.

Проте, стягувачем не конкретизовано, чи є ця адреса адресою місця реєстрації, чи місцем проживання боржника.

Водночас, стягувачем зазначено місцезнаходження транспортного засобу боржника NISSAN MICRA, ДНЗ НОМЕР_2 саме за адресою: АДРЕСА_2 , тобто на території, на яку поширюється компетенція Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ).

Отже, з аналізу вищевикладеного висновується, що відкриття виконавчого провадження державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві є правомірним.

Враховуючи, що станом на момент винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження № 57517328 у державного виконавця була наявна інформація про місцезнаходження об`єкту стягнення на території Оболонського району міста Києва, що в силу положень Закону №1404 надає право відповідачу вчинювати відповідні виконавчі дії, а також з огляду на право стягувача вибору місця вчинення виконавчих дій, суд дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №1404.

Щодо стягнення виконавчого збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, третьої статті 27 Закону №1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною другою статті 27 Закону №1404 встановлено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Абзацом 1 частини четвертої статті 27 Закону №1404 передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 40 Закону №1404, що кореспондується з положенням абзацу 12 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, слід дійти висновку, що державним виконавцем може бути прийнято рішення щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору як на стадії відкриття виконавчого провадження, так і на стадії його закінчення.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

Дослідивши матеріали виконавчого провадження №57517328 та відомості з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, судом встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору від 19.11.2020 року в окреме провадження не виділялася, з огляду на що, стягнення з позивача виконавчого збору не здійснено.

Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що виконавче провадження №57517328, яке на день розгляду цієї справи не завершено, відкрито 25.10.2018 року, в той час, як оскаржувану позивачем постанову про стягнення виконавчого збору винесено відповідачем лише 19.11.2020 року.

Водночас, відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 13 Закону №1404 порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Щодо суми виконавчого збору розрахованого відповідачем, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконанні у Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебуває виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецьом Русланом Олеговичем 04.09.2018 року вчинено виконавчий напис (зареєстровано в реєстрі за №5340), яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 420 000 грн. 00 коп. без врахування суми штрафу за невиконання умов договору позики, а також витрати за вчинення виконавчого напису у сумі 2000 грн. 00 коп.

Постановою державного виконавця від 19.11.2020 року про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні №57517328 визначено суму стягнення у розмірі 42 200, 00 грн.

Позивач вважає, що виконавчий збір не підлягав розрахунку у зв`язку із відсутністю фактичного виконання виконавчого документу, оскільки ОСОБА_1 заборгованість за виконавчим написом погашено до відкриття виконавчого провадження, про що позивачем долучено до матеріалів справи копії розписок.

Водночас, відповідно до частини другої статті 27 Закону №1404 виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, слід дійти висновку, що державним виконавцем розраховується сума виконавчого збору, що підлягає стягненню з боржника із загальної суми, яка підлягає стягненню за виконавчим документом на момент відкриття виконавчого провадження.

Так, загальна сума стягнення за виконавчим документом дорівнює 422 000 грн. 00 коп.

Позаяк, 10 відсотків від 422 000 грн. 00 коп. дорівнює 42 200 грн. 00 коп., що постановлено до стягнення з боржника державним виконавцем як виконавчого збору.

Отже, слід дійти висновку, що державним виконавцем вірно розраховано суму виконавчого збору за виконавчим написом від 04.09.2018 року №5340.

Щодо інших доводів позивача, суд зазначає наступне.

У матеріалах справи містяться копії розписок, датованих 04.02.2018 року, 10.03.2018 року, 26.05.2018 року, 30.06.2018 року, 16.08.2018 року, 07.10.2018 року, за підписом ОСОБА_2 про отримання сум від ОСОБА_1 та виплату останньої позики в повному обсязі, разом з тим, зміст цих копій розписок не дозволяє ідентифікувати документ, за яким ОСОБА_1 передано ОСОБА_2 грошові кошти та виплачено позику в повному обсязі.

Крім того, доказів пред`явлення боржником зазначених розписок державному виконавцю Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), яким здійснюється виконавче провадження №57517328 у матеріалах справи відсутні, як і відсутні у копіях матеріалів виконавчого провадження №57517328.

Зокрема, копії матеріалів виконавчого провадження №57517328 не містять інших доказів, які свідчили б про обізнаність державного виконавця про виплату суми позики боржником за виконавчим написом нотаріуса до відкриття виконавчого провадження та про наявність зазначених позивачем розписок.

Враховуючи викладене, судом встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови від 19.11.2020 року про стягнення виконавчого збору, винесену у виконавчому провадженні №57517328.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v." від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінюючи дії державного виконавця, вчинені в межах виконавчого провадження №57517328, судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовано позивачем правомірність винесених постанов від 25.10.2018 року про відкриття виконавчого провадження №57517328 та постанови від 19.11.2020 року про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження №57517328.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом не виявлено порушень відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 205, 229, 241-246, 250, 271, 286, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 350418577, адреса: 04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Д).

Повне рішення складено 11.03.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна