Рішення № 95435968, 10.03.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/205/21

10 березня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баб`юка П.М.

за участю:

секретаря судового засідання Кавчак О.І.,

представника позивача Кукурудзи А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, Зборівської міської ради Зборівського району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування наказу від 16.11.2020 №19-5840/14-20-СГ та зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі, також, - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (далі, також, - відповідач 1), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 16.11.2020 № 19-5840/14-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою»;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,8170 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту - села Вірлів на території Зборівської міської ради Зборівського району Тернопільської області.

Позов обґрунтовано протиправністю оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області від 16.11.2020, підставою якого є відмова органу місцевого самоврядування погодити надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Зборівської міської ради Зборівського району Тернопільської області. Позивач зазначає, що таке рішення не відповідає положенням статті 118 ЗК України, якою визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає. Вважає, що нею дотримані передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою. З огляду на це зазначає, що належним і ефективним способом захисту буде зобов`язання прийняти рішення про надання такого дозволу.

Ухвалою суду від 27.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

Від відповідача 1 11.02.2021 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, у якому Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні (аркуші справи 17-23). В обґрунтування заперечень зазначено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області на адресу Зборівської міської ради до складу території якої, на момент подачі позивачем заяви, входила Вірлівська сільська рада, на території якої бажає отримати позивач у власність земельну ділянку, надіслано лист від 19.10.2020 № 18-19-0.52-5859/2-20 про надання пропозицій щодо прийняття відповідачем наказу щодо відведення ділянки позивачу. Відповідно до відомостей оприлюднених на офіційному сайті Зборівської міської ради рішенням сесії Зборівської міської ради від 20.01.2021 № 322, з врахуванням протоколу комісії з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища Зборівської міської ради від 15.12.2020 №3 відмовлено у наданні дозволу на розроблення землевпорядної документації громадянам, в тому числі ОСОБА_1 . Враховуючи, що на момент розгляду клопотання позивача до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області не надходило погодження органу місцевого самоврядування, відповідачем винесено наказ, яким відмовлено у задоволенні клопотання позивача у зв`язку із відсутністю погодження органу місцевого самоврядування.

Ухвалою суду від 17.02.2021, проголошеною в судовому засіданні без виходу в нарадчу кімнату, занесеною до протоколу судового засідання, за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Зборівську міську раду Зборівського району Тернопільської області (далі, також, - відповідач 2).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені у позові обґрунтування. Просив продовжити розгляд справи за відсутності відповідачів

Представник відповідача 1 в судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується його підписом на розписці про вручення повістки.

Від відповідача 2 на адресу суду 05.03.2021 поступило клопотання про розгляд справи без участі його представника.

На підставі ст.205 КАС України суд вирішив продовжити розгляд справи за відсутності відповідачів.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові та відзиві на позов, та надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 08.10.2020 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,8170 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованої за межами населеного пункту на території Вірлівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області (аркуш справи 24).

Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області, враховуючи рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 № 2/1 «Про обов`язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності», затверджене наказом Держземагентства України 15.10.2014 № 328, з метою забезпечення рівності прав і паритету інтересів суспільства, громадян, територіальних громад, 19.10.2020 направлено до Зборівської міської ради лист №18-19-0.52-5859/2-20 «Про надання пропозицій щодо прийняття наказу» про висловлення позиції щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 (аркуш справи 26).

Зборівська міська рада надала відповідь листом від 14.12.2020 за №750-02-21, у якому повідомила, що дані питання будуть розглянуті на черговому засіданні постійної комісії з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища Зборіської міської ради (аркуш справи 27).

Рішенням сесії Зборівської міської ради від 20.01.2021 № 322, з врахуванням протоколу комісії з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища Зборівської міської ради від 15.12.2020 №3 відмовлено у наданні дозвіл на розроблення землевпорядної документації громадянам, в тому числі ОСОБА_1 (аркуші справи 28-32).

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 16.11.2020 №19-5840/14-20-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,8170 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту на території Вірлівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області на підставі частини сьомої статті 118 ЗК України у зв`язку із відсутністю погодження органу місцевого самоврядування (аркуш справи 7).

Не погоджуючись із відмовою відповідача 1, оформленою наказом від 16.11.2020, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, суд, зважаючи на предмет позову, перевіряє чи оскаржувана відмова прийнята у відповідності до зазначених вище умов.

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (частина друга статті 4 ЗК України).

Відповідно до підпункту «б» частини першої статті 81 ЗК України однією з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є безоплатна передача із земель державної і комунальної власності.

Згідно з частинами першою - другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Підпунктом «а» частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Як встановлено підпунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення селянського господарства в розмірі не більше 2,00 гектара.

Частиною шостою статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, від 12.11.2019 № 285 (чинне на час прийняття оскаржуваного наказу) Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Таким чином, у даному випадку відповідач має виключні повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства.

В свою чергу, системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №520/8576/18 та враховуються судом при вирішення даного спору в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Отже, суд надає оцінку підставам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проектів землеустрою з огляду на положення частини сьомої статті 118 ЗК України.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного наказу відповідачем 1 визначено відсутність погодження органу місцевого самоврядування, прийнятого відповідно до вимог статті 26 Закон України "Про місцеве самоврядування".

В свою чергу, орган місцевого самоврядування свою відмову мотивував тим, що відсутні первинні рішення про надання земельних ділянок заявником станом на 01.01.2004, відсутні графічні матеріали із розташуванням земельних ділянок. При цьому, станом на час вирішення питання погодження надання дозволу, землі перебували у державній власності.

Однак, відповідач 1 в оскаржуваному наказі не наводить жодної інформації щодо відсутності первинних рішень про надання земельних ділянок та відсутність графічних матеріали із розташуванням земельних ділянок.

Враховуючи обставини у справі та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що відповідачем 1, як спеціально уповноваженим органом на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення та відповідно наділеним повноваженнями на прийняття самостійного рішення з питань, віднесених до його компетенції, з непередбачених законом підстав відмовлено позивачу у задоволенні його клопотання про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації, що свідчить про невідповідність наказу від 16.11.2020 № 19-5840/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" критеріям наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, а відтак, є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо іншої позовної вимоги - про зобов`язання прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,8170 га, то суд враховує, що згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (частини четверта статті 245 КАС України).

Судом під час розгляду справи встановлено, що 04.01.2021 зареєстровано право комунальної власності земельної ділянки площею 3,634 га, кадастровий номер 6122681100:01:001:0860 за Зборівською міською радою Зборівського району Тернопільської області, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10.02.2021 (аркуші справи 38-39).

Отже, вказані земельні ділянки станом на час розгляду справи передані в комунальну власність.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам надано повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб. Вказане повноваження кореспондується з положеннями частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, яка встановлює порядок розгляду таких клопотань уповноваженим органом.

Таким чином, станом на час вирішення справи уповноваженим органом в розумінні Земельного кодексу України, який наділений повноваженнями щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності у власність або у користування для всіх потреб є не Головне управління Держгеокадастру в Тернопільській області, а відповідний орган місцевого самоврядування, в даному випадку - Зборівська міська рада Зборівського району Тернопільської області.

Таким чином, відсутні підстави для зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, у зв`язку з відсутністю у останнього таких повноважень станом на час розгляду справи.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Такі повноваження не є дискреційними (такі правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №2040/6320/18).

У свою чергу, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

В матеріалах справи відсутні докази дотримання позивачем умов для отримання такого дозволу від нового розпорядника земельною ділянкою, а саме, Зборівської міської ради.

Зокрема, позивач не зверталася до Зборівської міської ради Зборівського району Тернопільської області із відповідною заявою та документами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,8170 га у власність.

Предметом даного позову є порушення прав позивача з боку відповідача 1 (Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області), а не Зборівської міської ради (відповідач 2), яка лише розглядала питання погодження, а не безпосередньо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, підстави для зобов`язання Зборівської міської ради надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, у зв`язку з відсутністю станом на час розгляду справи порушень прав позивача саме цим відповідачем.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 зазначила наступне.

Щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Разом з тим, оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем 1 у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу.

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою».

Таким чином, у цій справі відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки обставинами справи не підтверджено, що відповідачем 1 чи 2 здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу. При цьому суд зазначає, що при прийнятті рішення відповідач не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих підстав, які не знайшли свого підтвердження при оцінці судом у цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №806/2540/17.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме, визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 16.11.2020 № 19-5840/14-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».

В задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області чи Зборівської міської ради повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, слід відмовити.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат, в тому числі, витрат на правничу допомогу, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суд зазначає наступне.

Приписами статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд встановив, що за звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.1987461661.1 від 21.01.2021.

Враховуючи часткове задоволення позову та приписи статті 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати в сумі 454,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Як встановлено судом, між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Андрія Кукурудзи" (адвокат) укладено договір №17-8/10/20 про надання правової допомоги від 17.10.2020 (аркуші справи 9-10). Відповідно до п. 3.1 даного договору розмір гонорару адвоката за надану правову допомогу в межах даного договору становить 5000,00 грн.

Однак, оплату за дані юридичні послуги здійснено позивачем у розмірі 3500,00 грн, про що свідчить квитанція №0.0.1922568678 від 27.11.2020 (аркуші справи 8). Доказів сплати витрат у сумі 5000 грн позивачем не надано.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №500/205/21 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.

Відтак, враховуючи наведені норми КАС України та зважаючи на наявність судових рішень у справах з подібним предметом спору, суд відніс дану справу до категорії незначної складності.

Позивачем не надано доказів на підтвердження значення справи, впливу вирішення справи на його репутацію або публічного інтересу до справи.

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, суд зазначає, що дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами, а всі додатки до позовної заяви були в позивача. Тому, аналіз правових підстав та підготовка позовної заяви не потребують значної витрати часу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог.

Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг, об`єм матеріалів справи, типовість спору, а також враховуючи те, що представник відповідача обґрунтовано заперечує проти їх задоволення, суд приходить до висновку, що стягненню в користь позивача підлягає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 1750,00 грн.

Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а, згідно з якими суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Також, суд бере до уваги те, що сторона відповідача заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, щодо співмірності заявлених витрат та складності справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, вимоги позивача по відшкодуванню судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають частковому задоволенню з урахуванням співмірності та зменшення судом розміру таких витрат у розмірі 2204,0 грн (908,00 грн судового збору та 1750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу).

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 16.11.2020 №19-5840/14-20-СГ.

В задоволенні позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) судового збору та 1750 грн (одну тисячу сімсот п`ятдесят гривень нуль копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 березня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідачі:

- Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. М. Лисенка, 20А, м. Тернопіль, 46002 код ЄДРПОУ/РНОКПП 39766192);

- Зборівська міська рада Зборівського району Тернопільської області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Б. Хмельницького, 13,м. Зборів,Тернопільська область,47201 код ЄДРПОУ 04058410).

Головуючий суддя Баб`юк П.М.