Рішення № 95435021, 04.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5556/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко О.А.,

секретар судового засідання Іщенко С.О.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ,

представника позивача – Польського М.В. (згідно ордеру),

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Суворовського районного відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними бездіяльність та дії та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

26 червня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Суворовського районного відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними бездіяльність та дії та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 01 липня 2020 року позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 залишено без руху. Встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.

Ухвалою від 27 липня 2020 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

17 серпня 2020 року до суду від позивача за вх.№32061/20 надійшла заява з належним чином оформленим адміністративним позовом (у 3-х примірниках), в якому позовні вимоги викладені в наступній редакції:

1. Визнати протиправними дії Суворовського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №5116-604/5116.1-20 від 11.04.2020) щодо збирання, обробки, внесення до Єдиного державного демографічного реєстру персональних даних ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, стать, ідентифікаційний номер, місце народження, місце проживання, відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване обличчя, відцифрований підпис), присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР), щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

2. Зобов`язати Суворовський районний відділ у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Визнати протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України як розпорядника Єдиного державного демографічного реєстру щодо невжиття заходів зі знищення (видалення, анулювання) інформації (файлу) персональних даних на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідь за №К-797/6/5101-20/5100.4.7/4773-20 від 27.04.2020), яка зберігається в Єдиному державному демографічному реєстрі, а саме: прізвища, ім`я, по-батькові, дати народження, статі, ідентифікаційного номеру, місця народження, місця проживання, відцифрованих відбитків пальців рук, відцифрованого обличчя, відцифрованого підпису, у тому числі знищення (видалення) унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР);

4. Зобов`язати Державну міграційну службу України як розпорядника Єдиного державного демографічного реєстру знищити (видалити, анулювати) інформацію (файл) персональних даних на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зберігається в Єдиному державному демографічному реєстрі, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, стать, ідентифікаційний номер, місце народження, місце проживання, відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване обличчя, відцифрований підпис, у тому числі знищити (видалити) унікальний номер запису у реєстрі (скорочено - УНЗР);

Ухвалою від 31 серпня 2020 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали. Роз`яснено, що виявлені недоліки повинні бути усунені, шляхом надання до суду доказів сплати 2522,40 грн. судового збору.

14 вересня 2020 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (вх. №32061/20), відкрито провадження у адміністративній справі, відмовлено задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2020 року зупинено провадження по справі до скасування обмежень в Одеському окружному адміністративному суді у розгляді справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року про зупинення провадження у справі скасовано. Справу направлено до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він та його дитина ОСОБА_2 у зв`язку з незгодою з діями органів ДМС України в Одеській області при оформленні паспорта громадянина України у вигляді пластикової карти типу ID-1 № НОМЕР_1 від 30.10.2018 на її ім`я та його втратою, у квітні 2020 року зверталися до Суворовського районного відділу у м.Одесі ГУ ДМС України в Одеській області з проханням про оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року. У цій заяві також було вказано про відкликання згоди на збір та обробку персональних даних та витребування заяви-анкети, яка стала підставою для оформлення паспорта громадянина України у вигляді пластикової карти типу ID-1 № НОМЕР_1 , проте, отримано відповідь про відмову в оформленні паспорта громадянина України зразка 1994 року, а також про правомірність дій органу ДМС України. Також, позивач зазначає, що звертався до ГУ ДМС України в Одеській області з цього ж питання та до ДМС України з проханням (вимогою) про знищення (видалення) персональних даних дитини з Єдиного державного демографічного реєстру, проте, паспорт громадянина України зразка 1994 року дитині не видано, персональні дані дитини з Єдиного державного демографічного реєстру не видалено та не знищено. Вказує, що надаючи згоду на обробку персональних даних, дитину не було проінформовано про мету оброки персональних даних, її наслідки, засоби та спосіб обробки персональних даних, які б відповідали цілям такої обробки, володільця (розпорядника) персональних даних, їх місцезнаходження, відкритість і прозорість при цьому була відсутня. Вказує, що законодавство України передбачає альтернативу паспортам з безконтактним електронним носієм, а саме у формі книжечки; зазначає, що із персональних даних громадянина створюється унікальний номер запису в реєстрі, що є порушенням права особи на повагу до її приватного та сімейного життя; посилається на застереження науковців та вказує на релігійні переконання.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористались, а відтак суд вирішує спір за наявними матеріалами справи (ч.6 ст.162 КАС України).

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом представника відповідача на позовну заяву, відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2 (т.1 а.с.148), ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьком її є ОСОБА_1 , матір`ю – ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки Суворовського відділу поліції в м.Одесі Головного управління національної поліції в Одеській області від 02.04.2020 року №39/10409 (а.с.141), ОСОБА_3 зверталась за фактом втрати паспорта громадянина України її неповнолітньої доньки ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 та її батько ОСОБА_1 звернулись до Суворовського районного відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою «щодо оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, відкликання згоди на збір та обробку персональних даних» від 02.04.2020 року (т.1 а.с.132-137), у якій просили надати завірену належним чином копію заяви-анкети, яка підписана та стала підставою для видачі пластикового паспорта типу ID-1 №002476597; вилучити (видалити) персональні дані з Єдиного державного демографічного реєстру, анулювати їх та знищити.

Суворовський районний відділ у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надав лист №5116-604/5116.2-20 від 11.04.2020 року (т.1 а.с.138-139), у якому зазначив, що підстави для видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року відсутні та ДМС України та її територіальними органами здійснюється обробка персональних даних виключно для здійснення повноважень.

Також, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області надало ОСОБА_2 лист №К-797/6/5101-20/5100.4.7/4773-20 від 27.04.2020 року (т.1 а.с.140) у якому зазначило, що дані не можуть бути видалені з реєстру, якщо особа отримувала документи, що посвідчують особу чи її спеціальний статус із застосуванням засобів реєстру.

Вважаючи такі дії протиправними позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з вимогами ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст.22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами. Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

З даного приводу суд, формуючи правовий висновок, виходить з такого.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначені Законом України «Про Єдиний держаний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний держаний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про Єдиний держаний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону України «Про Єдиний держаний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно з ч.3 ст.13 Закону України «Про Єдиний держаний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п.3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII (далі - Положення №2503-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 5, 6 Положення №2503-XII передбачено вигляд паспортної книжечки та відомості, які вносяться на кожній зі сторінок.

Згідно з п.8, 10 Положення №2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі непридатності паспорта для користування провадиться його обмін, для чого особа подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм (п.16, 17 Положення №2503-XII).

Водночас, п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог п.2 Положення №2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 100 Постанови №302 визначено підстави для відмови в оформленні та видачі паспорта. Так, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, зокрема, якщо: особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв`язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта.

Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (абз.5 п.3 Постанови № 302).

Так, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 затверджено «Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України» (далі - Тимчасовий порядок). Отже, законодавством передбачений порядок оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ, зокрема обмін паспорта здійснюється у разі непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних / найменуванні органу / штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа (п.1 розділу 4 Тимчасового порядку).

Пунктом 2 розділу 4 Тимчасового порядку передбачено перелік документів, які подаються заявником для обміну паспорта, а саме заява; рішення суду; паспорт, що підлягає обміну; дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5x4,5 см; платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати, тощо.

У своїй відповіді Суворовський районний відділ у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №5116-604/5116.2-20 від 11.04.2020 року (т.1 а.с.138-139) лише наводить передбачений Тимчасовим порядком перелік документів, які додаються до заяви.

Проте, відповідач у своєму листі не вказує які саме документи з передбаченого переліку, що є необхідними для обміну паспорта, заявником не надано, що обґрунтовано розцінено позивачем як відмова в оформленні і видачі паспорта у формі паспортної книжечки.

При цьому суд враховує, що відповідачем не заперечується, що паспорт громадянина України ОСОБА_2 , є втраченим.

Відмова в отриманні паспорта громадянина України, що містить безконтактний електронний носій, позивачем обґрунтована власними поглядами та переконаннями, з даного приводу суд зазначає наступне.

Згідно з ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Європейський суд з прав людини в своєму Рішенні від 01.07.2014 року по справі S.A.S. проти Франції (Заява № 43835/11) зазначив: … 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 Конвенції перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції [ВП], № 27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі Arrowsmith проти Сполученого Королівства, № 7050/75, доповідь Комісії від 12.10.1978 року, DR 19; рішення у справі Kalac проти Туреччини від 01.07.1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі D.H. та інші проти Чеської Республіки [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою об`єктивних і достатніх підстав, тобто, якщо вони не служать досягненню легітимної мети або якщо не забезпечено належного пропорційного співвідношення між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). ….

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.

Разом з тим, позивач у своєму позові посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.

Суд такі доводи вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних»).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Отже, з урахуванням зазначеного, позивач має право через свої релігійні погляди отримати паспорт громадянина України без електронного носія.

Суд доходить висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у формі книжечки, у зв`язку з відкликанням згоди на обробку персональних даних, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Також, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною відмови Суворовського районного відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов`язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Аналогічний висновок викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17.

При цьому Велика палата ВС визначила ознаки типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення № 2503-ХІІ.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України як розпорядника Єдиного державного демографічного реєстру знищити (видалити, анулювати) інформацію (файл) персональних даних на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зберігається в Єдиному державному демографічному реєстрі, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, стать, ідентифікаційний номер, місце народження, місце проживання, відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване обличчя, відцифрований підпис, у тому числі знищити (видалити) унікальний номер запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), суд зазначає наступне.

Згідно вимог ст.4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з п.1 ст.2 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», розпорядник Реєстру - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. №360, Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 7 вказаного Положення, передбачено, що Державна міграційна служба України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Як встановлено судом, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області надало ОСОБА_2 лист №К-797/6/5101-20/5100.4.7/4773-20 від 27.04.2020 року (т.1 а.с.140) у якому зазначило, що дані не можуть бути видалені з реєстру, якщо особа отримувала документи, що посвідчують особу чи її спеціальний статус із застосуванням засобів реєстру.

При цьому, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним (ст.10 Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідно до ч. 3 Закону України «Про захист персональних даних», для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.

Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС. Після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає заявнику для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей. Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування. У разі виявлення помилок в заяві-анкеті працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта вносить до неї відповідні виправлення. Після перевірки заявник власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу (п.13, 26, 27 Порядку №302).

Відповідно до ч. 2. ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», суб`єкт персональних даних має право, зокрема: 1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом; 6) пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; 11) відкликати згоду на обробку персональних даних.

Персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: 1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб`єкта персональних даних на обробку цих даних або законом; 2) припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом; 3) видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого; 4) набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних. Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку (ч.2, 3 ст.15 Закону України «Про захист персональних даних»).

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 у жовтні 2018 року заповнила заяву-анкету для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України.

Саме на підставі вказаної заяви-анкети 31.10.2018 року Суворовський районний відділ у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області видав ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , та внесено дані до Єдиного державного демографічного реєстру, автоматично сформовано УНЗР.

Отже, правовідносини між сторонами з реалізації позивачем права на отримання паспорта громадянина України з підстав та у порядку, визначеному чинним законодавством, відбулись у відповідності до приписів чинного законодавства України.

Спірні правовідносини виникли вже з питань обміну паспорта громадянина України у формі ID-картки у зв`язку з його втратою та правових наслідків таких дій.

Крім того суд додатково зазначає, що ч.7 ст.7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено, що відцифровані відбитки пальців рук особи після внесення до безконтактного електронного носія та видачі документа особі вилучаються з Реєстру та знищуються. Шаблони відцифрованих відбитків пальців рук особи використовуються лише для цілей ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну передбачених цим Законом документів. Передача шаблонів відцифрованих відбитків пальців рук особи забороняється.

При цьому, положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Постанови №302 та Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №784, не передбачають можливості та механізму скасування, видалення та знищення УНЗР.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але ніяк не вилучення її, в зв`язку з власними переконаннями.

При цьому, положення ст.16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не містить винятків із порядку оформлення документів для осіб, які мають певні переконання, в тому числі і релігійні.

Організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, види персональних даних, які підлягають обробці засобами Реєстру і мета цієї обробки визначені на законодавчому рівні, оскільки сфера цих суспільних відносин, за статтею 92 Конституції України, є предметом винятково законодавчого регулювання.

Таким чином, оскільки інформація про позивача була отримана з дозволу останнього і без порушень вимог Закону України «Про захист персональних даних», та Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», та є достовірною, підстави для видалення даних позивача, а саме прізвища, ім`я, по батькові, дати народження, статті, ідентифікаційного номеру, місця народження, місця проживання, відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване обличчя, відцифрований підпис, в тому числі знищення (видалення) унікального номеру запису у реєстрі, відсутні.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21 серпня 2020 року по справі № 260/99/19 (провадження № К/9901/31910/19).

Суд також зауважує на те, що згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» внесення інформації до Реєстру здійснюється не лише за зверненням заявника (при оформленні паспорту, зокрема), а також на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Таким чином, навіть у випадку відсутності факту звернення позивача з заявою про отримання біометричного паспорту, інформація щодо нього як громадянина України може відображатися в Реєстрі з автоматичним присвоєнням унікального номеру запису в Реєстрі.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що інформація про позивача була отримана з дозволу останньої і без порушень вимог Закону України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та є достовірною, підстави для видалення УНЗР, а також даних щодо позивача - відсутні.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч. 1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Суворовського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (5116-604/5116.1-20) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Суворовський районний відділ у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість втраченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач – Державна міграційна служба України (вул.Володимирська, 9, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470).

Відповідач - Суворовський районний відділ у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул.Кримська, 62, м. Одеса, 65069).

Повний текст рішення складено та підписано 09.03.2021 року.

Суддя Вовченко О.А.