Рішення № 95433577, 26.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року Справа № 160/14871/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в якому просить: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф Ф-203 У від 13.02.2020р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що обов`язок сплати єдиного внеску окремо за результатами діяльності як фізичної особи-підприємця та окремо за результатами незалежної професійної діяльності виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснює відмінні види діяльності. Водночас, основним видом діяльності позивача як фізичної особи-підприємця і як адвоката є діяльність у сфері права. Зазначає, що він не отримував дохід, тобто не займався підприємницькою діяльністю і тому незобов`язаний сплачувати єдиний внесок. Наявність в особи Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право як адвоката на здійснення незалежної професійної діяльності, однак не є доказом безпосереднього здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позивач з 23.09.2003р. перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець та як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) з 02.02.2018р. На дату формування оскаржуваної вимоги не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів останній не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 було винесено вимогу, оскільки на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску. Відповідач зазначає, що під час прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки), діяв у межах повноважень та у спосіб, які визначені чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для скасування вимоги про сплату боргу. За вказаних підстав просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивачем подано додаткові пояснення, в яких позивач підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі, зазначивши, що у зв`язку з набранням 03.06.2020 чинності змінами, внесеними до Прикінцевих положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач звернувся до відповідача із заявою про списання нарахованої суми недоїмки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 23.09.2003 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 №360209.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ОСОБА_1 , дата державної реєстрації: 23.09.2003, дата запису: 08.09.2005, номер запису: 22300170000002663, види діяльності: 74.11 ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ПРАВА (основний); 45.45.0 ІНШІ РОБОТИ З ЗАВЕРШЕННЯ БУДІВНИЦТВА; 74.40.0 РЕКЛАМНА ДІЯЛЬНІСТЬ.

ОСОБА_1 є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №2290 від 18.04.2011, виданим на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №4 від 12.04.2011 року.

З квітня 2007р. по грудень 2011р. позивач займався підприємницькою діяльністю, про що свідчать відрахування ЄСВ згідно Реєстру ПФУ застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Форми ОК-5.

13 лютого 2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф Ф-203 У, відповідно до якої ОСОБА_1 визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску в сумі 38303,10грн.

Згідно зворотнього боку облікової картки платника податків, зазначена сума боргу у спірній вимозі від 13.02.2020 року №Ф-Ф203У зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 38303,10грн. виставлена за: 1) нарахування єдиного внеску контролюючим органом, як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність за 2018 рік - 9009,66грн.; 2) нарахування єдиного внеску контролюючим органом, як фізичній особі-підприємцю: за 2017 рік - 8448 грн.: за 2018 рік - 9828,72 грн.; за 2019 рік - 11016,72 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Аналізуючи вищенаведені норми, суд зазначає, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст. 178 ПК України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Статтею 178 ПК України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об`єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи, є резидентами і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи. Під час виплати суб`єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов`язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

Згідно із підпунктом 2 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об`єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою.

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частин 2, 3, 8 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Згідно із підпунктом 2 пункту 1 статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Особи, які провадять, у тому числі адвокатську діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ до платників єдиного внеску.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Системний аналіз викладених правових норм свідчить, що за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.

Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску-фізичної особи-підприємця (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 02.09.2019 у зразковій справі №520/3939/19.

Також, суд зазначає, що одночасне нарахування ЄСВ особі зі статусами фізичної особи-підприємця та фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, як окремим платникам, за відсутності у національному законодавстві необхідної чіткості і точності, порушує вимогу «якості закону» і становить неправомірне втручання у право особи мирно володіти своїм майном шляхом покладення на неї додаткових майнових зобов`язань, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Аналогічну позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року, якою залишено без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 вересня 2019 року по зразковій справі № 520/3939/19.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець за основним видом діяльності 74.11 «Діяльність у сфері права», перебуває на податковому обліку та сплачує єдиний соціальний внесок саме як фізична особа-підприємець.

Контролюючим органом адвокату Довгаля Сергія Володимировича згідно вимоги від 13.02.2020 року №Ф-Ф203 У було нараховано єдиний соціальний внесок на загальну суму 38303,10грн. за:

1) нарахування єдиного внеску контролюючим органом, як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність за 2018 рік загальна суму заборгованості складає 9009,66грн.: 1 квартал 2018 у сумі - 1638,12 грн., 2 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн. 3 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., 4 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн.;

2) нарахування єдиного внеску контролюючим органом, як фізичній особі-підприємцю:

- за 2017 рік загальна суму заборгованості складає 8448 грн.: - нараховано єдиний внесок від 09.02.2018 на загальну суму 8448 грн.

- за 2018 рік загальна суму заборгованості складає 9828,72 грн.: 1 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018; 2 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018; 3 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018; 4 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2018.

- за 2019 рік загальна суму заборгованості складає 11016,72 грн.: 1 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019; 2 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019; 3 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019; 4 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020.

При цьому, покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску як особою, що здійснює незалежну професійну діяльність, яка фактично є тією ж діяльністю, що здійснюється позивачем як фізичною особою-підприємцем і з доходу, від якої вже сплачено єдиний соціальний внесок, призводить до подвійного оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства, а тому суд вважає, що правові підстави для нарахування позивачу недоїмки від сплати вказаного внеску у зв`язку зі здійсненням ним незалежної професійної діяльності відсутні.

З урахуванням вищенаведеного, доводи податкового органу про наявність у позивача обов`язку окремо сплачувати єдиний соціальний внесок, як самозайнятої особи та як фізичної особи-підприємця, суд вважає помилковими, оскільки таке нарахування призводить до повторної сплати позивачем єдиного внеску.

За таких обставин справи, суд приходить до висновку, що позивач, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен вести єдиний податковий облік і сплату податків, саме як фізична особа-підприємець за видом діяльності у сфері права (КВЕД 74.11).

З огляду на зазначене, суд вважає, що відсутній у ФОП ОСОБА_1 обов`язок сплачувати окремо ЄСВ за себе як за самозайняту особу.

Отже, нарахування позивачу ЄСВ як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, за 2018р. є безпідставним, тому вимога відповідача в частині визначення недоїмки у сумі 9009,66грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

В свою чергу, перевіряючи законність і обґрунтованість прийняття оскаржуваної вимоги в частині нарахування ЄСВ, як фізичній особі-підприємцю за період 2017-2019 роки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку, позивачем не заперечується, що він у 2003 році зареєстрований як фізична особа-підприємець, також згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у 2005 році внесено номер запису 22300170000002663 та не сплачує за себе, як за фізичну особу-підприємця, щомісячного мінімального страхового внеску.

Позивач вважає, що оскільки з квітня 2011 він отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльність та припинив займатися підприємницькою діяльністю, дохід як фізична особа-підприємець не отримав, то він звільнений від сплати з ЄСВ, проте суд не погоджується з таким твердженням позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону №2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Отже, самозайнята особа в розумінні положень Закону №2464 є платником єдиного соціального внеску, розмір якого становить 22% від суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи такою особою за відповідний період.

Так, судом встановлено, що в Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про адвоката ОСОБА_1 , який провадить адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2290 від 18.04.2011, виданого на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №4 від 12.04.2011 року.

При цьому, будь-яка інформація про зупинення або припинення права на заняття позивача адвокатською діяльністю в реєстрі відсутня.

Крім того, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований в якості особи, яка проводить незалежну професійну діяльність та така діяльність є не припиненою.

Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання або неотримання доходу від такої діяльності.

Частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI визначено, що особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У ході судового розгляду справи судом не встановлено обставин, визначених вищевказаною правовою нормою Закону №2464-VI, що зумовлюють необхідність звільнення позивача від сплати єдиного внеску.

Отже, ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", встановлено мінімальний розмір суми єдиного внеску, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.

Факт відсутності у позивача доходу від здійснення незалежної професійної адвокатської діяльності не звільняє його від сплати єдиного соціального внеску, який, у такому випадку визначається за правилами статті 7 Закону №2464.

Зазначене спростовує доводи позивача про те, що єдиний внесок сплачується тільки у випадку отримання доходу.

З аналізу вищевикладених положень законодавства вбачається, що законодавцем встановлено обов`язок сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їхньої діяльності, починаючи з 2017 року.

Тому, суд вважає, що особа, зареєстрована як фізична особа-підприємець, яка не веде господарську діяльність та не отримує від неї доходів, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

В даному випадку, вказаний правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 03 грудня 2020 року (справа № 440/1256/19).

При цьому, варто наголосити, що з позовної заяви та наданих уточнень вбачається, що позивач з 2017 року не перебував в офіційних трудових відносинах з іншими платниками податків, а тому за нього не сплачувався єдиний внесок відповідними особами, як податковими агентами.

Частина 2 ст.77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і частина 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

На виконання вимог ухвали суду від 12.11.2020р., позивачем не надано індивідуальні відомостей ПФУ про застраховану особу, копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за спірний період з 2017 року.

При цьому, позивач в заяві про доповнення до адміністративного позову фактично визнає частину нарахованого боргу в оскаржуваній вимозі зазначаючи про те, що у склад боргу повинен входити мінімальний розмір страхового внеску за місяць. Цей розмір мінімального страхового внеску в 2017 році складав - 352,00 грн в місяць, тобто 4224,00грн. за рік, 2018 році складав - 819,06грн. в місяць, тобто 9828,72 грн за рік, 2019 році складав - 918,06 грн в місяць, тобто 11016,72грн. за рік, Отже загальна сума боргу за 2017-2019 рік не повинна перевищувати 25 069,44грн, а не 38 303,10 грн, як зазначено в вимозі.

Разом з тим, суд не погоджується із вказаною позивачем сумою боргу, яку він повинен був сплатити за 2017 рік – 4224грн. із розрахунку розміру мінімального страхового внеску в 2017 році - 352,00 грн., оскільки розмір мінімального страхового внеску залежить від розміру мінімальної зарплати, яка у 2017 році складала 3200грн., відповідно мінімальний страховий внесок у 2017 році – 704,00 грн. (3200 грн. х 22%).

Таким чином, фізичні особи-підприємці за 2017 рік зобов`язані сплатити єдиний внесок у сумі 8448,00грн. у термін до 09.02.2018 (мінімальний страховий внесок за місяць у 2017р. - 704,00 грн.), доказів протилежного або наявність відповідних пільг позивачем не наведено.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача в цій частині.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача, що в оскаржуваній вимозі відсутні данні стосовно підстав та періоду виникнення боргу, та порушено ряд процедурних вимог, які повинні бути дотримані при формуванні вимоги по сплаті боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки податкова вимога сформована відповідачем саме на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів, а не за результатами проведеної перевірки.

Щодо посилань позивача на те, що 31.08.2020 року на підставі п.9-15 Закону про ЄСВ, ним було направлено на адресу Нікопольської ДПІ Головного управління ДПС у Дніпропетровській області Звітність відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року, суд зазначає наступне.

02.06.2020 року опублікований Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" 13 травня 2020 року №592-IX (Закон №592), пунктом 1 прикінцевих положень якого передбачено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2021 року, крім пункту 5 розділу I цього Закону, що набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з положеннями пункту 5 розділу I Закону №592, який набрав чинності з 03.06.2020 року, передбачено, внести до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" такі зміни, зокрема, у розділі VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнити пунктом 9-15 такого змісту:

"9-15. Підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників", а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників":

а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників". Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше;

б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників". Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що:

1) платник податків отримав дохід (прибуток) протягом періоду з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників";

2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.

У разі якщо суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були частково самостійно сплачені платником та/або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом, податковий орган приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у частині, що залишилася несплаченою.

Штрафні санкції до платника єдиного внеску, передбачені пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону, за наведених умов не застосовуються.

Вимога про сплату суми недоїмки, штрафних санкцій і пені вважається відкликаною у день прийняття податковим органом рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Нараховані та сплачені або стягнуті за зазначений період суми недоїмки, штрафних санкцій і пені відповідно до цього Закону не підлягають поверненню».

Тобто, законодавцем врегульовано процес списання виниклої у фізичних осіб-підприємців заборгованості зі сплати ЄСВ, які не здійснювали підприємницької діяльності з 2017 року та які вирішили припинити свою підприємницьку діяльність.

При цьому, ні вищезазначеним Законом №592-ХІ, ні Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не встановлено обов`язку податкового органу повідомити позивача про наявність права звернення із заявою про списання недоїмки, оскільки перш за все позивач, який був зареєстрований як платник податків, мав би сам контролювати наявність чи відсутність заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску.

Аналізуючи викладене вище, суд зазначає, що подання позивачем заяви про списання заборгованості з ЄСВ відповідно до Закону України №592-IX не є безумовним обов`язком відповідача прийняти рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Крім того, прийняте не на користь платника податків такого рішення або не прийняття рішення (бездіяльність) може бути підставою для їх оскарження в судовому порядку.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відхилення доводів позивача в цій частині.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність оскаржуваної вимоги в частині нарахування позивачу заборгованості зі сплати як фізичній особі підприємцю ЄСВ за 2017-2019 роки на суму 25 069,44грн.

Таким чином, вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф Ф-203 У від 13.02.2020р. є протиправною та підлягає скасуванню в частині суми 9009,66грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, та враховуючи сплату позивачем судового збору за подання позову в сумі 840,80 грн., зазначає, що стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-А, ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф Ф-203 У від 13.02.2020р про сплату боргу (недоїмки) в частині суми 9009,66грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-А, ЄДРПОУ 43145015) суму судового збору в розмірі 420,40грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова