Рішення № 95429510, 05.02.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

05.02.2021 Єдиний унікальний номер 205/9803/20

Єдиний унікальний номер 205/9803/20

Провадження № 2/205/1132/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2021 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Вердикт Капітал» 04 грудня 2020 року поштою направив до суду позов до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який надійшов до суду 11 грудня 2020 року.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2020 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року вирішено питання про заочний розгляд справи.

Позивач у своєму позові посилався на те, що 24 квітня 2015 року між АТ «Альфа-Банк» і відповідачем було укладено кредитний договір № 490939117, згідно з умовами якого банк надав позичальникові кредиту розмірі 14 650 гривень 95 коп. строком до 27 квітня 2020 року зі сплатою 39,9 % річних за користування кредитними коштами. 21 червня 2016 року між АТ «Альфа-Банк» і ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступив право вимоги за кредитним договором № 490939117 від 24 квітня 2015 року. 26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» і ТОВ «ФК «Веста» було укладено договір факторингу № 2019-1КІ/Веста, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Веста» набуло право вимоги за кредитним договором № 490939117 від 24 квітня 2015 року. 16 січня 2019 року між ТОВ «ФК «Веста» і позивачем було укладено договір відступлення права вимоги № 16-01/19/1, відповідно до умов якого до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором № 490939117 від 24 квітня 2015 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_1 . Відповідач свої зобов`язання за договором не виконала у повному обсязі, чим порушила умови договору, внаслідок чого станом на 23 жовтня 2020 року сума заборгованості становить 38 415 гривень 19 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 14 563 гривень 09 коп., заборгованості за процентами за період з 16 січня 2019 року по 23 жовтня 2020 року у розмірі 8 271 гривні 70 коп., три відсотки річних у розмірі 1 312 гривень 10 коп., інфляційних втрат у розмірі 2 405 гривень 82 коп., відсотків у розмірі подвійної облікової ставки у розмірі 2 812 гривень 48 коп., заборгованість по пені у розмірі 8 600 гривень. Тому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 38 415 гривень 19 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень. Представник позивача просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримала, просив їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 про дату та час судового засідання повідомлялася в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 130 ЦПК України, у судове засідання не з`явилася, відзив на позов не надала. На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача. Будь-які заяви чи клопотання від відповідача до суду не надходили.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 24 квітня 2015 року між АТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 490939117 (а.с. 11-14). Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальникові кредит у розмірі 14 650 гривень 95 коп. строком до 27 квітня 2020 року зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 39,9 % річних.

21 червня 2016 року між АТ «Альфа-Банк» і ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до умов якого ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги (а.с. 24).

26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» і ТОВ «ФК «Веста» було укладено договір факторингу № 2019-1КІ/Веста, за умов якого ТОВ «ФК «Веста» набуло право вимоги (а.с. 25-39).

16 січня 2019 року ТОВ «ФК «Веста» і ТОВ «Вердикт Капітал» укладали договір відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 (а.с. 40-50), яким право вимоги за кредитним договором № 490939117 від 24 квітня 2015 року набуло ТОВ «Кредитні ініціативи» (а.с. 51).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як вбачається з наданих позивачем розрахунків розмір процентів за період з 16 січня 2019 року по 23 жовтня 2020 року, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи з суми поточної заборгованості у розмірі 14 563 гривень 09 коп., становить 10 442 гривні 58 коп. (а.с. 18-19).

Проте, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Договір між сторонами було укладено на строк з 24 квітня 2015 року по 27 квітня 2020 року.

Таким чином, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку позики. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки зі спливом строку, на який був наданий кредит, припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитним договором, то після 27 квітня 2020 року позивач не має законних підстав нараховувати відсотки, передбачені кредитним договором № 490939117 від 24 квітня 2015 року.

Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 390/1875/16-ц (провадження № 61-19255св18). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд враховує, що згідно з розрахунками позивача ОСОБА_1 було сплачено відсотки в розмірі 10 579 гривень 12 коп. Тому з відповідача підлягають стягненню відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 8 775 гривень 85 коп. (19 354 гривні 97 коп. – 10 579 гривень 12 коп. = 8 775 гривень 85 коп.)

У зв`язку з тим, що отримання у кредит грошових коштів відповідачем підтверджено належними доказами по справі, і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов`язання повернути такі кошти частинами, у розмірах та у строки, зазначені у кредитному договорі, відповідач свої зобов`язання не виконує, то позов підлягає задоволенню в частині сплати кредитних коштів у розмірі 23 426 гривень 80 коп., з яких 14 563 гривні 09 коп. – тіло кредиту, та 8 721 гривня 67 коп. – відсотки за користування кредитними коштами.

Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача трьох відсотків річних за період з 23 жовтня 2017 року по 23 жовтня 2020 року у розмірі 1 312 гривень 10 коп., то позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення трьох відсотків річних за період з 28 квітня 2020 року по 23 жовтня 2020 року в розмірі 213 гривень 67 коп. (14 563 гривні 09 коп. х 179 днів прострочення х 3 % = 213 гривень 67 коп.).

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки ОСОБА_1 зобов`язання по кредитному договору № 490939117 від 24 квітня 2015 року не виконано та грошові кошти не повернуто, то позивач має право на отримання інфляційних втрат за весь час прострочення за період з 01 травня 2020 року по 30 вересня 2020 року, оскільки за період, що передував зазначеному, розмір відсотків за користування кредитом визначено умовами самого кредитного договору.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати за період з 01 травня 2020 року по 30 вересня 2020 року у розмірі 46 гривень 57 коп. (23 284 гривні 79 коп. х 100,2 % / 100 %).

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача 8 600 гривень пені та 2 812 гривень 48 коп. подвійної облікової ставки НБУ, суд приходить до такого висновку за наступних підстав.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що в кредитному договорі № 490939117 від 24 квітня 2015 року, укладеному між АТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_1 , відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням того, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість, яка ОСОБА_1 добровільно не сплачується, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 490939117 від 24 квітня 2015 року у розмірі 23 545 гривень 03 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 14 563 гривень 09 коп., заборгованості за процентами у розмірі 8 721 гривні 70 коп., трьох відсотків річних у розмірі 213 гривень 67 коп. та інфляційних втрат у розмірі 46 гривень 57 коп.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так позивачем в обґрунтування вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень було надано копію договору про надання професійної правничої допомоги № 21-12/2019 від 21 грудня 2019 року (а.с. 67), копію розцінок послуг АО (а.с. 66), копію акту приймання-передачі від 16 жовтня 2020 року (а.с. 73), а також копію платіжного доручення про оплату послуг (а.с. 71).

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд враховує, що вказана категорія справ відноситься до малозначних та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням ціни позову, а також те, що представник позивача безпосередньої участі у судових засіданнях не брав, надавши суду заяви про розгляд справи у його відсутність (а.с. 8), тому заявлена сума у 20 000 гривень є завищеною.

Таким чином, суд вважає за необхідне, виходячи з засад розумності, беручи до уваги співмірність розміру витрат на виконання професійної правничої допомоги з ціною позову та обсягом фактично виконаних робіт, а також пропорційності стягнення судових витрат, стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500 гривень.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 288 гривень 34 коп. (23 545 гривень 03 коп. х 2 102 гривні : 38 415 гривень 19 коп. = 1 288 гривень 34 коп.).

Таким чином, загальна сума, яку належить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт капітал», складає 27 284 гривні 25 коп. (23 545 гривень 03 коп. + 2 500 гривень + 1 288 гривень 34 коп. = 27 333 гривні 37 коп.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, ст. 610, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 1048 ЦК України, ч. 1,3 ч. 3 ст. 133, ч. 1 ст. 141, ч. 1 ст. 223, ст. ст. 263-265, ч. 4 ст. 268, ч. 1 ст. 280, ст. ст. 281, 282 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код 36799749, юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, буд. 5-Б) заборгованість за кредитним договором № 490939117 від 24 квітня 2015 року у розмірі 23 545 (двадцять три тисячі п`ятсот сорок п`ять) гривень 03 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 14 563 (чотирнадцять тисяч п`ятсот шістдесят три) гривень 09 коп., заборгованості за процентами у розмірі 8 721 (вісім тисяч сімсот двадцять одна) гривні 70 коп., трьох відсотків річних у розмірі 213 (двісті тринадцять) гривень 67 коп., інфляційних збитків у розмірі 46 (сорок шість) гривень 57 коп.; а також судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень та судового збору у розмірі 1 288 (одна тисяча двісті вісімдесят вісім) гривень 34 коп., а всього 27 333 (двадцять сім тисяч триста тридцять три) гривні 37 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідачем може бути подано заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його складення.

Заочне рішення позивачем може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення позивачем може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: