Рішення № 95429445, 10.03.2021, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/894/21

2/212/1579/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого-судді: Власенко М.Д., за участі секретаря судового засідання: Яцик А.Д., розглянувши у відсутності сторін в порядку спрощеного позовного провадження без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я,-

встановив:

02 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі ПАТ «КЗРК») про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, посилаючись на те, що він протягом тривалого часу працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, внаслідок чого захворів на професійне захворювання. Висновком МСЕК від 29.07.1996 року йому первинно встановлено25% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним. Після неодноразових переоглядів, 04.01.2011 року йому повторно встановлено 35% втрати професійної працездатності по пиловому бронхіту та третю групу інвалідності безстроково. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що в наслідок професійного захворювання позивач відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, періодичні приступи задухи, які знімаються лише за допомогою медикаментозних препаратів. Позивача систематично турбує приступоподібний кашель, переважно в нічний час, що порушує сон та позбавляє його можливості нормально відпочивати, призводить до важкості та болю у грудній клітці, до головного болю, до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, зниження уваги позивача в денний час, що має наслідком перебування позивача в напруженому стані, стані роздратованості. Втрата працездатності призвела до відсутності у позивача можливості в достатній мірі реалізовувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, обмежило можливість позивача приділяти час своєму інтелектуальному та духовному розвитку, приділяти увагу близьким та рідним людям. У зв`язку із отриманими професійними захворюваннями йому заподіяна моральна шкода, розмір оцінює в 210000 грн., яку просив стягнути з відповідача.

03 лютого 2021 року судом постановлена ухвала про відкриття провадження та призначення розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін за наявними у справі доказами.

15 лютого 2020 року судом отримано клопотання відповідача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, яке за результатами розгляду ухвалою суду від 03.03.2021 року залишено без задоволення.

Відповідач скористався правом надання відзиву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування зазначив, що за період роботи позивача на підприємстві з 06.05.1983 року по 14.07.1993 року (10 років 10 місяців) законодавством не було передбачено порядку відшкодування моральної шкоди, а тому вимоги задоволенню не підлягають. Що стосується відшкодування моральної шкоди за період роботи ОСОБА_1 у відповідача з 14.07.1993 р. по 12.09.1995 (2роки 2 міс.), у даний період часу, правовідносини з відшкодування моральної шкоди регулювалися Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472, згідно з пунктом 38 яких передбачалося, відшкодування такої шкоди настає з дня встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності. Виникнення у позивача стійкої втрати працездатності внаслідок виявлення професійного захворювання, було первинно встановлено 12.09.1995 року, але всупереч Порядку позивач не звертався до підприємства за відшкодуванням шкоди.

Встановлення 35 % втрати професійної працездатності не зумовлюється наявністю у позивача інших захворювань, а є наслідком погіршення стану здоров`я внаслідок загострення наявних професійних захворювань, які первинно було виявлено у ОСОБА_1 у 1995 році. Тобто, фактично протягом періоду з 1995 року до 2005 року, підстави виникнення у позивача втрати працездатності не змінилася. У зв`язку з цим, суду при вирішенні даного спору слід керуватись законодавством, яке діяло у 1995 році. Крім того, виписки з актів огляду МСЕК, не містять відомостей стосовно перенесення останнім моральних страждань, та як наслідок не підтверджують факту нанесення йому моральної шкоди. Після встановлення позивачу первинно втрати працездатності, він свідомо продовжив працювати на ш. “Родіна” ПАТ “Кривбасзалізрудком” у шкідливих умовах праці майже 17 років, користуючись усіма пільгами і гарантіями, звільнився 11.07.2012р. за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію. У акті розслідування хронічного професійного захворювання не вказано конкретних посадових осіб підприємства, що відповідальні за виникнення професійних захворювань у позивача. Отже ПАТ «Кривбасзалізрудком» протиправних дій, які б знаходилися у причинному зв`язку з настанням у ОСОБА_1 хронічного професійного захворювання не вчиняв, а тому не може нести відповідальність за шкоду завдану позивачу. Також просили визначити в рішенні необхідність утримання податку на доходи фізичних осіб із суми стягнутої моральної шкоди.

Суд, відповідно до ч. 5ст. 279 ЦПК України, вважає можливим ухвалити рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у справі доказів.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності дост. 247 ч. 2 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 06.05.1983 року по 31.12.1987 року працював на посаді підземного прохідника відділу капітального будівництва РУ ім. Дзержинського Об`єднання «Кривбасруда» 01.01.1988р. по 01.01.1990р. - на посаді підземного прохідника дільниці №6 Шахтобудівельного управління-3 треста «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда»; 01.01.1990 р. по 20.07.1995 р. - на посаді підземного прохідника ш. «Родіна» дільниці №14 треста «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда» правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», звільнився 11.07.2012 року у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України ( копія трудової книжки а.с.19-26).

Висновком МСЕК від 29.07.1996 року позивачу первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням, групу інвалідності не визначено. При наступних переоглядах 30.07.1997 року, 15.09.1998 року, 06.08.1999 року, 26.09.2000 року повторно підтверджено 25% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням. 27.09.2001 року, 28.10.2003 року повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності по пиловому бронхіту, групу інвалідності не визначено. Висновком МСЕК від 08.08.2005 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням. При наступних переоглядах 05.01.2006 року, 21.01.2008 року, повторно встановлено 35% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням та встановлено третю групу інвалідності. Висновком МСЕК від 04.01.2011 року позивачу повторно встановлено 35% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням та встановлено третю групу інвалідності безстроково ( а.с. 11-15).

Актом розслідування професійного захворювання від 20.07.1995 року проведеного на ш. «Родина» ВО «Кривбасруда», правонаступником якої є ПАТ «Кривбасзалізрудком» до складу якого на час розгляду справи входить ш. «Родина», встановлено причини виникнення професійного захворювання ОСОБА_2 , а саме: праця на протязі 12 років в умовах дії пили на організм Осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи не встановлено(а.с.16).

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спір, що склався між сторонами, суд виходить із законодавства, що діяло на момент первинного встановлення позивачу втрати працездатності в 1995 році, а саме ст.12 Закону України « Про охорону праці» в первинній редакції від 14.10.1992 року, згідно якої відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання,

заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до вимог ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов`язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє посилання відповідача на необхідність встановлення факту завдання позивачу моральної шкоди виключно Медико-соціальною експертною комісією, оскільки судом встановлено з наданих доказів, які є достатніми, належними та допустимими, факт спричинення позивачу моральної шкоди.

Так судом встановлено, що у зв`язку з отриманням професійних захворювань та встановленням стійкої втрати працездатності у розмірі 35% та ІІІ групи інвалідності безстроково, позивачу заподіяно моральну шкоду. Внаслідок отриманих професійних захворювань у позивача змінилися умови життя, він змушений постійно проходити лікування, які не дають покращення в стані здоров`я. Крім того, відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, періодичні приступи задухи, приступоподібний кашель, переважно в нічний час, що порушує сон та позбавляє можливості нормально відпочивати, призводить до важкості та болю у грудній клітці, до головного болю, до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, зниження уваги позивача в денний час.

Доводи представника відповідача щодо відсутності причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, судом відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповіднодо п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України ''Про судову практику в справах провідшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнавпозивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та зурахуванням інших обставин.

Зокрема, суд враховує характер отриманих професійних захворювань, відсоток втрати позивачем професійної працездатності в розмірі 25%, що був первинно встановлений позивачу, а також остаточно встановлений відсоток втрати працездатності 35% та ІІІ групу інвалідності безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін її життєвих і виробничих стосунках, стаж роботи позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, і вважає необхідним визначити розмір компенсації в сумі 100 000 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди саме в розмір 210 000 грн., то суд приходить висновку, що така сума належним чином не вмотивована, є значно завищеною і не відповідає тяжкості та характеру завданої позивачеві моральної шкоди.

Питання щодо порядку стягнення з відповідача визначеної судом суми моральної шкоди, а саме щодо вказівки на необхідність стягнення також податків, судом не вирішується, оскільки вказане питання виходить за межі предмету спору та має вирішуватись на стадії виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розподіляючи судові витрати між сторонами, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача судові витрати на сплату судового збору в сумі 1000 гривень, виходячи з розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.153,237-1 КЗпП України, Законом України «Про охорону праці», ст.440-1 ЦК УРСР, ст.ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259,263,265,274, 354 ЦПК України суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовій збір в розмірі 1000 гривень.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат ", адреса: 50029, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1А, ЄДРПОУ 00191307.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційної інстанції через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано без проголошення 10.03.2021 року.

Суддя М.Д.Власенко