Рішення № 95419617, 03.03.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11874/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Крегул М.М., за участю секретаря судового засідання – Ковач В.Ю., представника позивача – адвоката Холмогорової Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді, справу за позовною заявою ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенанта поліції Трохимчук Олександра Олександровича, Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з адміністративним позовом до інспектора Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенанта поліції Трохимчук Олександра Олександровича, Департаменту патрульної поліції, про визнання дій протиправними та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16.09.2020 року її, ОСОБА_1 , було зупинено працівниками патрульної поліції, зокрема поліцейським Деревянко О.І., за те, що вона нібито під час керування автомобілем корисутвалася мобільним телефоном. Однак, ОСОБА_1 заперечила дані обставини, зазначила, що необхідності у користуванні мобільним телефоном у неї не було, так як її авмобіль обладнаний системою «Hand free», яка дозволяє користуватися мобільним зв`язком не використовуючи мобільного телефону. На вимогу позивачки предявити докази користування під час руху мобільним телефоном, поліцейський ОСОБА_2 забрав документи і послідував до службового автомобіля.

Як вказує позивачка у позові, 16.09.2020 року постанову їй не надали, після чого остання написала скаргу керівнику управління патрульної поліції скаргу, на що отримала відповідь, у якій було зазначено, що позивачка ОСОБА_1 користувалась телефоном і визнала це, при цьому не надано жодних доказів, пояснень свідків або поліцейських.

Після цього, 12.10.2020 року позивачка написала повторно скаргу з вимогою надати докази того, що вона користувалася телефоном в русі і докази, що вона погодилася з цим, а також надіслати копію постанови.

Однак, у відповіді на скаргу було зазначено, що відеозапис з нагрудної камери поліцейських відсутній, оскільки пройшло 30 днів.

Позивачка вважає, що дії поліцейських ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є не припустимими, оскільки постанова булла винесена без встановлення складу адмінстративного правопорушення, без дослідження доказів і надання їм оцінки.

З урахуванням наведенного позивачка просить суд визнати протиправними дії інспектора УПП в Закарпатській області Трохимчука О.О. та скасувати постанову про накладення адміністративного стягення по справі про адміністративне правопорушення у сфкрі забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ ; 3143614 від 16.09.2020 року.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.01.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання позивач не з`явилася, про причини неявки суд не повідомляла.

Представник позивача адвокат Холмогорова Л.В. у судовому засіданні підтримала адміністративний позов у повному обсязі, просила задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відповідачем у визначений судом строк до суду не подано відзив на позов.

Суд, дослідивши матеріали справи, доходить наступного висновку.

Згідно ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 77 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Законом України «Про Національну поліцію», Правилами дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР) та ст.286 КАС України.

Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України Про Національну поліцію, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи Національної поліції розглядають, крім іншого, справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, частини 1, 2, 3 статті 122.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з ч.4 ст.258 Кодексу України про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 285 Кодексу України про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення.

Як встановлено судом 16.09.2020 року інспектором УПП в Закарпатській області лейтенантом поліції Трохимчуком О.О. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ № 3143614 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у якій зазначено, що ОСОБА_1 порушено п. 2.9 (д) ПДР України та накладено штраф в сумі 425 гривень.

Частиною 2 ст. 122 КУпАП відповідальність передбачена за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Згідно ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 245 КУпАП одними із завдань провадження адміністративної справи закон визначає такі, як своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративне правопорушення, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. При цьому, наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень.

Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративне правопорушення доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.

При прийнятті постанови про накладення адміністративного стягнення за правилами ст. 252 КУпАП визначено обов`язок відповідача провести оцінку наявним доказам, повно і об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа), уповноважена на розгляд справ про адміністративні правопорушення, в тому числі, інспектор УПП, мають діяти із дотриманням вимог законодавства.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Виходячи із норм викладених в ст. 77 КАС України встановлено, що за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. При розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Із оскаржуваної постанови вбачається, що 16.09.2020 року в м. Ужгород, вул. Капітульна, 33, водій ОСОБА_1 під час руху транспортного засобу користувалася засобом зв`язку, чим порушила п. 2.9. (д) ПДР України.

Відповідно до п. 2.9 (д) ПДР України водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв`язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання).

Водночас у даній постанові відсутні будь які дані та належні докази на підставі яких відповідачем зроблено такий висновок. У графі 7 оскаржуваної постанови «до постанови додаються», не вказано жодного доказу.

З огляду на викладені вище фактичні обставини справи та аналізу норм законодавства, суд приходить до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим, а тому постанова серії ЕАМ №3143614 від 16.09.2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, підлягає до скасування.

Що стосується вимог позивача, в частині визнання дії інспектора УПП в Закарпатській області Трохимчука О.О. протиправними, то в задоволенні таких слід відмовити, оскільки згідно положень ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний не наділений повноваженнями визнавати дії поліцейського протиправними.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходиться з приписів ст. 139 КАС України, відповідно до яких при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем одночасно зявлено вимогу про стягнення сплаченого судового збору у розмірі 420.40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі ) грн.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат позивач подав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом ОСОБА_4 , та підтвердження здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018р. по справі № 826/856/18.

Адвокат Холмогорова Л.В., представляє інтереси позивача на підставі Ордера серії АО№1023427 від 01.02.2021 року .

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та адвокатом ОСОБА_4 , 01 лютого 2021 року укладений договір про надання послуг.

Згідно вказаного договору від 01 лютого 2021 року та розрахунку суми гонорару від 01.03.2021року адвокат ОСОБА_4 , та клієнт ОСОБА_1 замовляє , а адвокат надає правничу допомогу у справі щодо визнання протиправною та скасування постанови серії ЕАМ №3143614 від 16.09.2020року .

За наслідком надання адвокатом послуг позивачу по справі між сторонами було укладено акт №1/21 прийому -передачі послуг від 01.03.2021року про надання послуг, відповідно до якого сторони погодили факт приймання юридичних послуг та їх обсяг. В наданому розрахунку та акті міститься опис наданих послуг ,а саме: попередня консультація щодо характеру спірних відносин та ознайомлення з документами , складання договору , підготовка до судового засідання підготовка клопотань представництво інтересів клієнта в судовому засіданні , тривалість та сума (загалом 3000,00 грн) . На підтвердження чого надано квитанцію про здійснення оплати №8 від 01.03.2021року .

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою, про що наголошено 01 серпня 2019 року Верховним Судом у Постанові по справі №915/237/18.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішенні у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відтак, суд зазначає, що у заяві заявлено дві позовні вимоги про визнання протиправними дії інспектора УПП в Закарпатській області Трохимчука О.О. та скасування постанови про правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії EAM № 3143614 від 16 вересня 2020 року та накладення адміністративного стягнення .

Суд вважає, що витрати адвоката, оцінені в 3000 грн, зазначені у Акті та оплачені позивачем не є завищеними , була врахована складність справи.

Отже, слід дійти висновку, що сплачена позивачем сума на професійну правничу допомогу є співмірною із складністю справи та іншими істотними обставинами, а тому, вартість такої послуги,в даному випадку є обґрунтованою та підлягає відшкодуванню .

Даний підхід до оцінки суми заявлених витрат на правову допомогу узгоджується з позицією Верховного Суду від 31.03.2020 року у справі № 727/549/19 .

Таким чином, суд з врахуванням всім складових та критеріїв щодо витрат на правову допомогу дійшов висновку про стягнення на користь позивача понесених ним обгрунтованих та співмірних витрат на правничу допомогу половину заявленої суми., а саме -3000,00 грн.

З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Розмір судового збору у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Абзацом 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2189 грн.

Позивачем у позовній заяві заявлено позовну вимогу про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, відтак, у даному випадку позивачеві слід було сплатити судовий збір та додати документ, що підтверджує його сплату в розмірі 420,40 грн.

З огляду на викладене, на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позову в розмірі 420,40грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.

На підставі ч. 1 ст. 122, ст.ст. 247, 251, 258, 280, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 77, 210, 241, 243, 294-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенанта поліції Трохимчук Олександра Олександровича, Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення – задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії EAM № 3143614 від 16 вересня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, а провадження по справі закрити.

В решті вимог позовної заяви відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканки АДРЕСА_1 ), сплачений нею судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканки АДРЕСА_1 ) понесені нею витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 (три тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.

Повний текст рішення складено та проголошено 09.03.2021 року о 15 год. 35 хв.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду М.М. Крегул