Ухвала суду № 95419100, 10.03.2021, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/1743/20

Провадження № 1-кп/242/283/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2021 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Владимирської І.М., при секретарі Сафроновій К.В., за участю прокурора Новікова В.С., захисника Пивовар В.П., обвинуваченого ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 про обвинувачення у скоєнні кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 259, ч. 2 ст. 121 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Селидівського міського суду Донецької області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 259, ч. 2 ст. 121 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, передбачені п. п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні, не зменшились та продовжують існувати; більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

В судовому засіданні обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора, просять обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно з вимогами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання наявним ризикам. Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Положеннями ст. 199 КПК України регламентовано порядок продовження строку тримання під вартою, який застосовується і під час судового розгляду провадження.

Статтею 331 КПК України регламентований порядок обрання, скасування або зміни запобіжного заходу в суді. Виходячи з нього під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Вирішуючи питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п. 79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, згідно якої питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Розглянувши матеріали кримінального провадження, вислухавши думку учасників судового провадження, вирішуючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу та про його зміну, суд враховує наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, а саме: можливість незаконно впливати на потерпілу, свідків у кримінальному провадженні (оскільки не всі свідки допитані в судовому засіданні, судовий розгляд ще триває), переховуватись від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення. Обставини, які зазначаються обвинуваченим та його захисником, як підстави для зміни запобіжного заходу, судом не приймаються, оскільки стороною захисту не доведено, що ризики, передбачені ст.177 КПК України зменшились.

Крім того, суд враховує дані про особу обвинуваченого, який не має стійких соціальних зв`язків, його репутацію (те, що він притягався до кримінальної відповідальності), те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочинів, які є тяжкими, та оцінює сукупність обставин, передбачених ст.178 КПК України, зокрема тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, що може викликати у обвинуваченого бажання переховуватися від суду з метою уникнення можливого покарання.

В розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступень суспільної небезпеки цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від суду.

Заявляючи клопотання про зміну запобіжного заходу, обвинувачений посилається на принцип презумпції невинуватості. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що, попри презумпцію невинуватості, переважає над повагою до особистої свободи; національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави стверджувати про наявність публічного інтересу, який превалює над загальною нормою про повагу до свободи людини.

На думку суду, обставинами, які дають підстави стверджувати про наявність публічного інтересу, що виправдовує виняток із загальної норми про повагу до свободи людини, є наслідки вчиненого, оскільки, відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя та здоров`я є найвищою соціальною цінністю, тому суд приходить до висновку, що на даний час продовження строку тримання під вартою обвинуваченого не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Сукупність викладеного свідчить про те, що обмеження обвинуваченому права на свободу в даному випадку є виправданим, тому суд вважає, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить його належну процесуальну поведінку та є доцільним продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 до 07 травня 2021 року (включно).

На підставі викладеного, керуючись положеннями глави 27, ст.ст. 177, 178, 183, 331, 369 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Пивовар В.П. про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 - відмовити.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 259 КК України, до 07травня 2021 року (включно).

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити начальнику ДУ «Бахмутська установа виконання покарань (№6)».

Ухвала може бути оскаржена в Донецькому апеляційному суді протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя І.М. Владимирська