Рішення № 95418172, 09.03.2021, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер судової справи: 225/5714/20

Номер провадження: 2/225/82/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2021 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Довженко О.В.,

за участю секретаря Петрової С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, що складається з 325,13 грн. основної заборгованості, 9 370,16 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 2 300,00 грн. пені. Окрім того, за результатами вирішення спору позивач просить покласти на відповідача 2 102,00 грн. судового збору.

В обґрунтування позовних позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду письмову заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутності, заявлені вимоги підтримує повністю, проти заочного розгляду справи на підставі ст. 280-282 ЦПК України не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав суду письмові клопотання від 21.12.2020 року про застосування до спірних правовідносин позовної давності, а також, від 24.02.2021 року про невизнання позову та розгляд справи за його відсутності.

За результатами розгляду клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для його задоволення, з огляду на наявність в матеріалах справи доказів виконання відповідачем кредитного договору 20.10.2017 року та дату звернення позивача з позовом 06.10.2020 року, тобто в межах встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:

між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору кредитування, які регулюються Цивільним кодексом України. Під час укладення договору сторони керувались ст. 634 ЦК України, що здійснює правове регулювання договору приєднання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі анкети-заяви № б/н від 04.11.2011 року відповідач отримав від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

За твердженнями позивача, шляхом підписання анкети-заяви та довідки №б/н від 04.11.2011 року про умови кредитування, відповідач погодився з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, що складає договір про надання банківських послуг.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, позивач (банк) керувався Умовами та правилами надання банківських послуг станом на час укладення договору, згідно яких клієнт дає свою згоду на встановлення та зміну в будь-який момент (зменшення чи/або збільшення) кредитного ліміту за рішенням та ініціативою банку; зобов`язується слідкувати за витратами коштів в межах кредитного ліміту; погашати заборгованість за кредитом та відсотки за користування ним; сплачувати пеню за порушення кредитних зобов`язань; дає згоду банку вимагати дострокового повернення кредиту у разі невиконання боржником зобов`язань тощо.

Так, відповідно до довідки позивача №б/н без дати, позивачеві на виконання умов згаданого вище кредитного договору було надано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 строком дії з 04.11.2011 року по жовтень 2014 року; НОМЕР_2 строком дії з 23.02.2015 року по грудень 2017 року.

В свою чергу, згідно довідки позивача №б/н без дати, 04.11.2011 року відповідачеві на зазначені кредитні картки був встановлений кредитний ліміт в розмірі 500,00 грн., який протягом 04.11.2011 року – 24.01.2020 року неодноразово змінювався, зокрема 04.11.2011 року – до 300,00 грн., 03.03.2015 року – до 440,00 грн., 16.07.2015 року та 22.07.2015 року – до 380,00 грн., 18.08.2015 року – до 330,00 грн. Інформація щодо зміни кредитного ліміту у період з 18.08.2015 року по 24.01.2020 року позивачем не представлена. Станом на 24.01.2020 року розмір кредитного ліміту становив 0,00 грн.

Позивач стверджує, що умови договору щодо повернення банку кредитних коштів відповідачем належним чином не виконуються, що стало приводом звернення останнього до суду за захистом порушеного права шляхом стягнення з відповідача заборгованості, що складається з що складається з 325,13 грн. основної заборгованості, 9 370,16 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 2 300,00 грн. пені.

В якості підтвердження наявності кредитної заборгованості в заявленому розмірі відповідачем, окрім анкети-заяви та Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, суду представлено розрахунок заборгованості, довідку №б/н без дати про встановлення кредитного ліміту, довідку №б/н без дати з інформацією про номери кредитних карток та строк їх дії, банківську виписку з карткового рахунку відповідача станом на 17.09.2020 року.

При цьому, суд зауважує на тому, що саме банківська виписка єдоказом наявності у відповідача кредитної заборгованості перед позивачем, здійснення відповідачем операцій за картковим рахунком тощо, адже є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), згідно з якою виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 17.01.2021 року у справі № 278/2177/15-ц.

Отже, як було встановлено судом, максимальний розмір наданого відповідачеві кредитного ліміту за період дії кредитних карток з 04.11.2011 року по грудень 2017 року становила 500,00 грн.

В той же час, з банківської виписки вбачається, що у період з 04.11.2011 року по 20.10.2017 року включно відповідачем здійснювалось систематичне, майже щомісячне, перерахування грошових коштів в рахунок погашення кредитної заборгованості, загалом, на суму 8 510,00 грн.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд виходив з наступного:

так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За частиною першою ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

В свою чергу, за змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, як встановлено судом, матеріали справи містить докази укладення між сторонами кредитного договору шляхом підписання анкети-заяви та ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, встановлення кредитного ліміту в максимальному розмірі 500,00 грн., та, в той же час, докази сплати відповідачем 8 510,00 грн. кредитної заборгованості протягом строку дії кредитних карток, тобто, з листопада 2011 року по жовтень 2017 року.

При цьому, суд зауважує на тому, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Отже, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останні повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, вимагає у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути відсотки за користування кредитом та пеню за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення простроченого тіла кредиту, заборгованості за пенею, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім розрахунку основної кредитної заборгованості, банк посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк, розміщених на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини кредитного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з "Умов та правил надання банківських послуг", що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягами з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та "Умов та правил надання банківських послуг" ознайомився відповідач та погодився з ними під час підписання заяви-анкети про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку.

Також відсутнє підтвердження того факту, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені) саме у тих розмірах, саме з таким порядком нарахування, як представлено банком в додатках до позову.

Роздруківка з сайту позивача, на думку суду, не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), яка може вносити відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 25.09.2019 року у справі №704/1023/16-ц, від 02.10.2019 року у справі №322/1220/16, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року в рамках справи №182/1806/17, від 17 липня 2019 року в рамках справи № 175/4576/14-ц та ін.

Більш того, слід зазначити, що Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, а отже кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

З огляду на викладене вище, застосування до спірних правовідносин правил ч. 1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, суд вважає безпідставним.

Відповідно, без наданих документальних підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, представлені позивачем (банком) в якості додатків до позову Витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з "Умов та правил надання банківських послуг" не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Слід зазначити при цьому, що згідно з ч. 4 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності певних обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Представлені ж позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, за відсутності на них підпису позичальника, у разі якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві, не можуть свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони, до запропонованого йому договору.

Зважаючи на наведене, вищезгадані Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору також щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи/або щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст.8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.

Згідно з ч.1 ст. 1 ЦК України, цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст.3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч. 1 ст.3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст.3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

В частинах першій, третій ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з п. 22 ч. 1 ст.1 Закону № 1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

В пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

В свою чергу, Конституційний Суд України в своєму рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що, з огляду на приписи ч. 4 ст.42 Конституції України, участь у договорі споживача, як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічних висновків у своїй постанові від 03.07.2019 року дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведені вище висновки, а також враховуючи досліджені судом докази, а саме, максимальний розмір наданого відповідачеві кредитного ліміту в сумі 500,00 грн. та, поряд з цим, розмір фактично погашеної відповідачем заборгованості в сумі 8 510,00 грн., суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь банку 325,13 грн. основної заборгованості, 9 370,16 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 2 300,00 грн. пені.

Додатково неправомірність нарахування відсотків за кредитом після спливу строку дії кредиту підтверджена правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з якою право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Як встановлено судом, на виконання кредитного договору відповідачеві було надано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 строком дії з 04.11.2011 року по жовтень 2014 року; НОМЕР_2 строком дії з 23.02.2015 року по грудень 2017 року. Тобто, банк визначив кінцеву дату повернення кредиту, а отже нараховування передбачених договором відсотків за кредитом після спливу цієї дати є необґрунтованим.

З приводу позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2 300,00 грн. пені за порушення кредитного зобов`язання слід зауважити, що за ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Відповідно до вказаного розпорядження, м. Торецьк було включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач офіційно зареєстрований та проживає в м.Торецьк Донецької області. Доказів зворотного АТ КБ «ПриватБанк» суду не надано, у зв`язку з чим суд вбачає наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин вимог ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Виходячи з наведеного, в позовних вимогах щодо стягнення з відповідача 2 300,00 грн. пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Враховуючи відмову в позові, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 141, 259, 263 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням вимог п. 15.5 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Довженко