Рішення № 95412369, 05.03.2021, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/913/20

Провадження № 2/364/32/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2021 р. Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л. А.,

при секретарі судового засідання Кулинич Г. І.

за участю:

учасники справи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у приміщенні Володарського районного суду Київської області в смт Володарка Київської області цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

(далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»)

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 23.09.2020 р. надійшов зазначений позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , в якому Позивач просить суд: стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 21.01.2014 р. № б/н у загальному розмірі 130 676,90 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача Гребенюк О.С. (довіреність від 11.08.2020 р. № 3084-К-Н-О, а.с. 51) у позовній заяві зазначив, що за укладеним договором від 21.01.2014 р. № б/н ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який надалі був збільшений до 500,00 грн. (а.с. 2), підтвердивши свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ним та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» договір. Позивач свої зобов`язання за зазначеним договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві можливість розпоряджатися кредитними коштами на передбачених договором умовах та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте Відповідач не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом згідно з умовами договору, що відображено в доданому до позовної заяви Розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з цим Відповідач за станом на 04.08.2020 р. має перед Позивачем заборгованість на загальну суму 130 676,90 грн., що складається з такого (а.с. 1-4):

- 159,24 грн. - заборгованості за «тілом» кредиту;

- 126 047,34 грн. - заборгованості за відсотками за користування кредитом;

- 0,00 грн. - заборгованість за комісією;

- 4 470,32 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Після виконання вимог частин шостої, сьомої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) ухвалою суду від 07.12.2020 р. відкрито провадження у справі за зазначеним позовом, визначено здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, визнано явку представника Позивача обов`язковою для дачі особистих пояснень по суті справи та для участі в огляді веб-сайті Позивача (згідно з поданим клопотанням, а.с. 5), встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву, призначено судове засідання на 18.01.2021 р. (а.с. 67-69), відкладене на 09.02.2021 р. та на 05.03.2021 р. через неявку учасників справи і відсутність належного повідомлення всіх учасників справи, зокрема, у зв`язку з відсутністю фінансування поштових відправлень суду (а.с. 74).

У судові засідання представник Позивача не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належно повідомлені, що підтверджено наявними в справі поштовими повідомленнями (а.с. 93-95101-102), до позовної заяви додане клопотання про розгляд справи за відсутності Позивача, проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду не заперечують (а.с. 7).

Разом з тим, через невиконання Позивачем вимог згаданої ухвали суду від 07.12.2020 р. щодо обов`язкової явки представника Позивача для дачі особистих пояснень по суті справи та для участі в огляді веб-сайті Позивача такий огляд веб-сайту Позивача судом не проводиться.

Відповідач у названі судові засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в порядку частин сьомої, восьмої, одинадцятої статті 128 ЦПК України шляхом направлення судових повісток на зареєстровану адресу його місця проживання (а.с. 96), а також шляхом розміщення оголошень про його виклик на офіційному веб-сайті судової влади України. До суду 09.02.2021 р. подав заяву про розгляд справи без його участі, проти задоволення позову заперечує, оскільки кредитний договір не укладав (а.с. 97).

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності; якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (частина третя статті 211 ЦПК України).

Суд, розглянувши матеріали справи й оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

З наявних письмових матеріалів справи судом встановлено, що 21.01.2014 р. Відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (Позивач, банк) та, підписавши відповідну анкету-заяву, копія якої додана до позовної заяви (а.с. 9), отримав кредитну карту із встановленим кредитним лімітом, проте умови кредитування Відповідача, тип карти, розмір кредитного ліміту, відсотків тощо в цій анкеті-заяві не визначені. При цьому особу Позичальника (Відповідача) встановлено за паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , копія якого засвідчена Відповідачем за станом на 21.01.2014 р. (день підписання згаданої анкети-заяви), копія долучена до позовної заяви (а.с. 10).

Згідно з доданою до позову довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на Відповідача, розмір встановленого йому кредитного ліміту неодноразово змінювався, максимальний розмір 500,00 грн. встановлено 21.01.2014 р. (а.с. 11), що відповідає максимальному розміру кредитного ліміта, зазначеному представником Позивача також безпосередньо в позовній заяві (а.с. 2).

Також Позивачем до позовної заяв додано довідку з інформацією про номер видної Відповідачеві картки, дату її відкриття та термін дії, а саме: 21.01.2014 р. зі строком дії до жовтня 2017 року (а.с. 12).

Як вбачається з долучених до позовної заяви Розрахунку заборгованості за станом на 04.08.2020 р. (а.с. 16-18) та виписки по рахунку Відповідача (а.с. 13-15), останній практично не користувався кредитними коштами Позивача з відповідного карткового рахунку, лише шляхом зняття коштів 08.04.2014 р. у розмірі 210 грн. (а.с. 15).

При цьому суд бере до уваги як належний і допустимий доказ кредитної заборгованості згадану виписку за картковим рахунком Відповідача, враховуючи висновки Верховного Суду (викладені, зокрема, у постановах від 16.09.2020 р. у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 р. у справі № 760/7792/14-ц, від 17.12.2020 р. у справі№ 278/2177/15-ц).

Як наводилося вище, через неявку представника Позивача у судове засідання огляд веб-сайту Позивача згідно поданого клопотання (а.с. 5) не проводився.

Зважаючи на наведене, суд критично оцінює заперечення Відповідача щодо укладення ним кредитного договору, беручи до уваги, що Відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження таких заперечень проти позову.

Отже, судом встановлено, що Позивач на виконання умов укладеного з Відповідачем договору зобов`язання виконав, надавши Відповідачеві можливість користуватися коштами на картковому рахунку, проте останнім не було виконано у повному обсязі взятих на себе зобов`язань щодо повернення таких коштів і сплати складових кредитного договору. Тому за станом на 04.08.2020 р. Відповідач має перед Позивачем, як зазначено в позовній заяві (а.с. 3), заборгованість, зокрема за «тілом» кредиту в розмірі 159,24 грн., а загальну заборгованість Позивач просить стягнути у розмірі 126 047,34 грн., що складається на наведених на початку рішення сум заборгованості за простроченим «тілом» кредиту, відсотками за користування кредитом та пенею.

Зокрема, розмір заборгованості за «тілом» кредиту, який зазначений у позовній заяві та який просить стягнути Позивач, складає 159,24 грн., що відповідає наданому Відповідачеві максимальному розміру кредитного ліміту 500,00 грн. (а.с. 2, 11).

Суд також виходить з того, що матеріали справи, зокрема й позовна заява, не містять відомостей щодо надання Відповідачеві інших фінансових послуг кредитного характеру, крім надання відповідної карти із встановленим кредитним лімітом у наведеному вище розмірі, що підтверджено переліченими доказами.

Відповідно до приписів частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема, зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В ухвалі суду від 07.12.2020 р. про відкриття провадження сторонам роз`яснено засади цивільного судочинства, зокрема положення статті 12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (а.с. 69).

Відповідно до норм частини першої статті 509, частини першої статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями частини першої статті 626, частини першої статті 634 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; при цьому договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частинами першою, другою статті 10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 526, частини першої статті 527, частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Зважаючи на усе викладене та встановлені судом обставини, суд вважає, що Відповідач порушив умови кредитного договору від 21.01.2014 р. № б/н, укладеного ним з Позивачем, та не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов`язання.

У зв`язку з цим суд вважає, що з Відповідача з огляду на заявлені позовні вимоги слід стягнути на користь Позивача заборгованість за «тілом» кредита в заявленому до стягнення розмірі - 159,24 грн., що доведений Позивачем належними і допустимим доказами та відповідає максимальному розміру із встановлених Відповідачеві кредитних лімітів (500,00 грн.).

Вирішуючи питання щодо стягнення з Відповідача заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 126 047,34 грн., що більш ніж у 790 раз перевищує розмір невиконаного кредитного зобов`язання за «тілом» кредита, суд виходить з такого.

Доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 62 Конституції України, стаття 81 ЦПК України).

Як наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17, обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати визначеному статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Тому суд, вирішуючи цю справу, застосовує правові позиції, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 03.09.2014 р. у справі № 6-100цс14, від 03.12.2014 р. у справі № 6-33270св14, рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ від 15.07.2015 р. № 6-10427св15, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 752/13945/15-ц, а також у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права та бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки ці Умови та Правила надання банківських послуг є значним за обсягом документом, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

В анкеті-заяві Відповідача від 21.01.2014 р. процентна ставка не зазначена, а так само в самій позовній заяві відсутнє посилання на будь-які умови його кредитування, що обґрунтовували б заявлений до стягнення розмір заборгованості за відсотками.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилався на Тарифи обслуговування кредитних карт (а.с. 19), Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на офіційному сайті Позивача (www.privatbank.ua) (а.с. 1, 20-44).

Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці згадані вище Тарифи та Умови і правила розумів Відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

До того ж згадані Тарифи (а.с. 19) містять умови кредитування за різними кредитними картами з різними умовами кредитування, зокрема розміром відсоткової ставки та пені, а, як наводилося вище, підписана Відповідачем анкета-заява не містить навіть зазначення типу кредитної карти, яку отримав Відповідач (а.с. 9).

Крім того, як наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові 03.07.2019 р. у названій вище справі, роздруківка із сайту Позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до цих правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України щодо договору приєднання, адже без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із Відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують наведених обставин.

У зв`язку з цим відсутні підстави вважати, що Позивач (банк) при укладенні договору із ОСОБА_3 дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача (Відповідача) про умови його кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Позивач (банк). Інший висновок не відповідав би згаданому європейському принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача неустойки (пені, штрафів), суд виходить з такого.

За визначенням частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України, як наводилося вище, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює саме підприємець (у даному випадку - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Доказів того, з якими саме умовами кредитування був ознайомлений Відповідач на час отримання кредиту, матеріали справи, тобто докази, що були додані Позивачем до позовної заяви, не містять.

За визначеннями статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Як наведено вище і встановлено судом зі змісту підписаної Відповідачем анкети-заяви (а.с. 9), у цій заяві відсутні будь-які умови кредитування, зокрема й щодо відповідальності Відповідача у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у виді грошової суми та її визначеного розміру.

Водночас Позивач (банк), звертаючись до суду і пред`являючи вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості за кредитом, просив окрім стягнення заборгованості за «тілом» (простроченим «тілом») кредита стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню (а.с. 3). При цьому Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03.08.2013 р., посилається на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», викладені, як зазначено в позовній заяві, на сайті банку: www.privatbank.ua (а.с. 1) як невід`ємні частини спірного договору.

Натомість матеріали цієї справи не містять жодних підтверджень, що саме згадані «Тарифи банку» та «Умови» розумів Відповідач, ознайомлювався і погоджувався з ними на час підписання ним анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Позивача (банку), а також те, що ці документи на момент отримання Відповідачем кредитних коштів містили саме ці умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Позивачем до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17, роздруківка із сайту Позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано Позивачем під час розгляду цієї справи.

За таких наведених обставин та правових позицій Верховного Суду та Верховного Суду України суд вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Відповідачу умови та правила банківських послуг (а саме умови кредитування), відсутність в анкеті-заяві Відповідача (а.с. 9) жодних домовленостей сторін зі сплати, зокрема, неустойки (пені та/або штрафів) за несвоєчасне погашення кредиту, відтак надані банком Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 19, 20-44) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із Відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 62 Конституції України, стаття 81 ЦПК України).

Як вже наводилося, Великою Палатою Верховного Суду зазначалося (згадана вище постанова від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17), що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати визначеному статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Тому суд виходить з того, що надані Позивачем Умови та Правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони, зокрема, прямо не передбачені, як у даному випадку, в заяві Відповідача, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття Відповідачем запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином, на переконання суд, відсутні правові підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Наведений висновок відповідає як згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17, так і подальшим правовим позиціям Верховного Суду (зокрема, постанова від 15.07.2020 р. у справі № 753/23571/16-ц).

Вирішуючи зазначені питання, суд вважає за доцільне застосувати в цій справі до даних правовідносин висновки Конституційного Суду України, викладені в Рішенні від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», де Суд, аналізуючи правовідносини зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування, дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів (стаття 42 Конституції України) вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такі висновки суду щодо доцільності застосування цього Рішення Конституційного Суду України та забезпечення належного захисту прав Відповідача як споживача, який є слабкою стороною у договорі і підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, узгоджуються з правовими позиціями, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 03.09.2014 р. у справі № 6-100цс14, від 03.12.2014 р. у справі № 6-33270св14, рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.07.2015 р. № 6-10427св15, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 752/13945/15-ц, а також у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права та бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки ці Умови та Правила надання банківських послуг є значним за обсягом документом, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

У зв`язку з цим відсутні підстави вважати, що Позивач (банк) при укладенні договору з Відповідачем дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача (Відповідача) про умови його кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Позивач (банк). Інший висновок не відповідав би згаданому європейському принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Зважаючи на усе наведене вище, суд вважає доведеним наявність у Відповідача перед Позивачем заборгованості за договором («тілом» кредиту), що доведений належними і допустимими доказами, у розмірі 159,24 грн.

Тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково, а саме: в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача доведеного розміру заборгованості за «тілом» кредиту, що складає 159,24 грн. (0,12 % від заявленої ціни позову), в іншій частині вимог - у їх задоволені слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (частина друга статті 247 ЦПК України).

Зважаючи на складність справи складання повного рішення суду в справі відкладено в межах п`ятиденного строку з дня закінчення розгляду справи (частина шоста статті 259 ЦПК України).

Відповідно до статей 3, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 536, 625, 626, 629, 634, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, керуючись статтями 2-4, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280, 351-355, підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570; адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094) заборгованість за кредитним договором від 21.04.2014 р. № б/н у розмірі 159 (сто п`ятдесят дев`ять) грн. 24 (двадцять чотири) коп.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570; адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094)) судові витрати за сплачений судовий збір у розмірі 2 (дві) грн. 52 (п`ятдесят дві) коп.

Копії цього рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Володарський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи цей строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано; в разі подання такої скарги - рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 10.03.2021 р.

Суддя Л. А. Макаренко