Рішення № 95404325, 09.03.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2021 р. справа № 300/3983/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2018 по 23.12.2020 в розмірі 351 000,72 грн без урахування податків та зборів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) 29.12.2020 звернувся в суд з позовною заявою до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2018 по 23.12.2020 в розмірі 351 000,72 грн без урахування обов`язкових податків та зборів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем після звільнення позивача зі служби остаточний розрахунок проведено лише 23.12.2020, а саме виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення. На думку ОСОБА_1 , оскільки вказані виплати ним не отримано в день виключення із списків особового складу, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів статті 117 Кодексу законів про працю України в розмірі 351 000,72 грн.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.31-32).

З листа Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 23.11.2020 №6/2, адресованого Голові Івано-Франківського окружного адміністративного суду встановлено, що відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.09.2020 №Д-321/7/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2020 році», Івано-Франківський обласний військовий комісаріат переформований в Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Відтак, починаючи з 31.10.2020 Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки є правонаступником Івано-Франківського обласного військового комісаріату.

Враховуючи наведені обставини, керуючись частиною 1 статті 52 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність заміни первинного відповідача - Івано-Франківського обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ - 07742609, адреса: вул. Довженка, буд. 21, м. Івано-Франківськ, 76026) його правонаступником - Івано-Франківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ - 07742609, адреса: вул. Довженка, буд. 21, м. Івано-Франківськ, 76026) (надалі, також - відповідач, Івано-Франківський обласний ТЦКСП).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 02.02.2021 за №6/99 від 25.01.2021 (а.с.42 та зворотна сторона). Так, у відзиві на позовну заяву, представник відповідача зазначив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, норми Кодексу законів про працю не поширюються, а тому, виплата компенсації за затримку розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу не передбачена. Враховуючи наведене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні вимог позивача.

Від ОСОБА_1 01.02.2021 судом отримано відповідь на відзив (а.с.37-40), у якій позивач із запереченнями представника відповідача не погодився, вказав на правомірність заявлених ним вимог та зазначив про пріоритетність норм спеціального законодавства та звернув увагу на те, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо норми спеціального законодавства не врегульовують спірні правовідносини. Так, зважаючи на те, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, всупереч доводам представника відповідача, в межах даного спору підлягають застосуванню саме положення статті 117 Кодексу законів про працю України.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті.

Відповідно до наказу військового комісара Івано-Франківського обласного військового комісаріату від 20.06.2018 №121, позивача відповідно до наказу від 20.06.2018 №143 звільнено у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 26.07.2018 виключено зі списків особового складу Івано-Франківського обласного військового комісаріату, знято з усіх видів забезпечення.

Однак, на момент звільнення позивача зі служби, відповідачем не проведено повного розрахунку, у зв`язку із чим, ОСОБА_1 27.08.2020 та 10.09.2020 звертався із позовами до суду про зобов`язання Івано-Франківського обласного військового комісаріату нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 25.08.2015 по 26.07.2018, а також, про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018.

В результаті задоволення таких позовних вимог ОСОБА_1 (а.с.14-25), 23.12.2020 відповідачем проведено розрахунок із позивачем шляхом виплати йому 21597,62 грн (а.с.27).

Керуючись приписами статті 117 Кодексу законів про працю України, з метою притягнення відповідача до відповідальності за несвоєчасну виплату всіх сум, що належали до виплати позивачу при звільненні, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі, також - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі, також - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, ані Законом №2232-XII, ані Положенням №1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Стаття 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Як встановлено судом, у день виключення позивача із списків особового складу військової частини, позивачу не була виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки та індексація грошового забезпечення.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Надаючи оцінку правомірності та обґрунтованості заявленій позивачем вимозі, суд зважає на позицію Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, де Суд зазначив наступне.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дозволив Суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16.

Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи та беручи до уваги необгрунтовану бездіяльність позивача щодо оскарження невиплати йому усіх сум при звільненні протягом двох років з моменту виключення зі списків особового складу, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного позивачем відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії виписки з карткового рахунку позивача, на виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду відповідачем виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у загальному розмірі 21 597,62 грн (а.с.27).

Враховуючи відомості, зазначені в довідці-розрахунку від 22.01.2021 №912185 (а.с.43), в межах даного спору загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 62 121,86 грн, з яких: грошове забезпечення 22 317 грн, грошова допомога в разі звільнення з військової служби 18 206,85 грн, що в сукупності становить 65,23% від загальної суми та несвоєчасно виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 21 597,62 грн - 34,77% від загальної суми.

Обрахована позивачем відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки становить 351 000,72 грн, що не оспорюється відповідачем (а.с.28 та зворотна сторона).

Однак, виходячи з принципу пропорційності, зважаючи на вищевикладену позицію Верховного Суду, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 122 042,95 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що складає 34,77% від 351 000,72 грн. Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Разом з цим, надаючи оцінку доводам позивача стосовно відсутності підстав для утримання із вищевказаної виплати сум податкових платежів, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (надалі, також - Порядок №44).

Цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Пунктом 2 зазначеного Порядку встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (пункт 3 Порядку №44).

Зі змісту пунктів 4, 5 Порядку №44 вбачається, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Отже, військовослужбовці мають право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, в тому числі, при виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку. Розрахунок з військовослужбовцями на день їх виключення зі списків особового складу повинен бути здійснений у повному обсязі.

Оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 сталася не з його вини, позивач має право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Так, у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 по справі №810/3246/16, та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» йдеться про те, що справляння і сплата прибуткового податку є обов`язком саме роботодавця та працівника, чим і зумовлено необхідність визначення судом у рішенні належних до виплати позивачу сум без утримання податків й інших обов`язкових платежів. Натомість, зазначені постанови не містять будь-яких застережень щодо фактичного подальшого стягнення (утримання) таких платежів.

Таким чином, зважаючи на приписи Порядку №44, пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, однак, підлягають подальшій повній компенсації для цієї категорії громадян.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі сторонами не підтверджено, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 07742609) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2018 по 23.12.2020 в розмірі 122 042 (сто двадцять дві тисячі сорок дві) гривні 95 (дев`яносто п`ять копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

відповідач - Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, адреса: вул. Довженка, буд. 21, м. Івано-Франківськ, 76026, код ЄДРПОУ 07742609.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.