Рішення № 95403794, 10.03.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2021 року м. Житомир справа № 240/10482/19

Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Житомирська виправна колонія №4" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень та вимог про сплату боргу,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державної установи "Житомирська виправна колонія №4", у якій, з підстав недотримання відповідачем вимог Податкового кодексу України, просить визнати протиправними та скасувати податкове рішення від 10.01.2019 року № 0000521306, рішення від 08.01.2019 року № 0000151306, про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.01.2019 року № Ю-0000531306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.01.2019 року № Ю-0000161306.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 10.01.2019 за результатами перевірки Головним управлінням ДФС у Житомирській області винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми №0000521306, рішення №0000151306 від 08.01.2019 про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.01.2019 №Ю-0000161306 та від 10.01.2019 №Ю-0000531306. Аргументуючи, свої позовні вимоги зазначає, що заробітна плата осіб, засуджених до позбавлення волі, не відповідає визначенню заробітної плати в розумінні Податкового кодексу України, і зазначені особи не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства; позивач є державною установою, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів та є неприбутковою організацією; відповідно до положень Кримінально-виконавчого кодексу України, установа зобов`язана залучати до роботи всіх засуджених, які виявили бажання працювати, і не може порушувати право засуджених на працю, включаючи осіб, які не мають паспортів та довідок про присвоєння ідентифікаційного податкового номеру.

Відтак, позивач вважає, що оспорюванні рішення податкового органу є протиправними та підлягають скасуванню в судовому порядку, позаяк, базуються на необґрунтованих і помилкових висновках, прийнята за наслідком перевірки.

Ухвалою судді від 20.09.2019 року позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу у 10-денний термін з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали.

На виконання вимог зазначеної ухвали судді представник позивача усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 16.10.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 05 листопада 2020 року.

05 листопада 2019 року Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, з проханням у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач стверджує, що позивач як податковий агент зобов`язаний своєчасно та повністю обчислювати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з заробітної плати осіб, засуджених до позбавлення волі. У випадку невиконання цих обов`язків позивач несе визначену Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" відповідальність. Зазначено, що актом перевірки від 18.12.2018 встановлено, що Державною установою "Житомирська виправною колонію (№4)" за період з 01.10.2018 по 30.09.2018 із заробітної плати засуджених не нараховувався та не сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з заробітної плати осіб, засуджених до позбавлення волі, чим порушено пп.1 п.1 ст.4, пп.1 п.1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VІ, п.1 розд.ІІ, п. 1 розд.ІІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (зі змінами та доповненнями) в частині ненарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на заробітну плату осіб, засуджених до позбавлення волі, внаслідок чого занижено єдиний внесок на загальну суму 367065,21 грн. За результатами перевірки ГУ ДФС у Житомирській області сформовано позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 08.01.2019 за № Ю -0000161306 на суму 2956,80 грн., та від 10.01.2019 № Ю-0000531306 на суму 367345,49 грн., а також відповідно до п. 3 п.11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску застосовано штраф відповідно до рішення №0000151306 на суму 151 910,14 та рішення №0000521306 на суму 183 672, 75 грн. При цьому Головне управління ДФС у Житомирській області наголошує, що діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

05.11.2019 підготовче засідання відкладено до 26.11.2019, у зв`язку із клопотання представника позивача.

26 листопада 2019 року ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління ДФС у Житомирській області про залишення позовної зави без розгляду по справі за позовом Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень та вимог про сплату боргу, та відкладено підготовче засідання до 13.01.2020, у зв`язку із клопотання представника відповідача.

13 січня 2020 року на адресу суду від позивача надійшло відповідь на відзив, в якому було підтримано позицію викладену в позовній заяві та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.

13.01.2019 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.02.2020.

Судове засіданні 10.02.2020 відкладено до 25.02.2020 у зв`язку із клопотання представника позивача.

25.02.2020 у зв`язку із перебуванням головуючого судді Чернової Г.В. на лікарняному судове засідання відкладено до 16.03.2020.

Судове засіданні 16.03.2020 відкладено до 06.04.2020 у зв`язку із клопотання представника відповідача.

06.04.2020 у зв`язку із клопотанням представника відповідача та Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України встановлено карантин судове засідання відкладено на 12.05.2020.

Судове засіданні 12.05.2020 відкладено на 22.06.2020.

Ухвалою суду від 22.06.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, замінено відповідача на належного, а саме на Головне управління ДПС у Житомирській області.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримала і просили позов задовольнити, з підстав наведених у позовній заяві, відповіді на відзив і поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на міркування, викладені у відзиві.

Після з`ясування позиції позивача та дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судом без виходу до нарадчої кімнати було винесено протокольну ухвалу про перехід до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Судом установлено, що Державна установа "Житомирська виправна колонія (№4)" зареєстрована як юридична особа та взята на облік до Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області як платник податків та зборів.

Як видно із матеріалів справи, в період з 03.12.2018 по 07.12.2018 та продовжено з 10.12.2018 по 11.12.2018 ГУ ДФС у Житомирській області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" з питань вимог правильності обчислення, повноти і своєчасності, сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період діяльності з 01.10.2015 по 30.09.2018 та повноти нарахування та сплати єдиного соціального внеску за період з 01.10.2015 по 30.09.2018.

Про результати планової виїзної документальної перевірки складено акт від 18.12.2018 № 1485/06-30-13-06/08563323.

У вказаному акті зафіксовано висновок фахівців контролюючого органу про порушення Державною установою "Житомирська виправна колонія №4", зокрема:

- п. 1 ч. 2 ст. 6, ч.2 ст.9, п. 5 ст. 8 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування» № 2464-ІУ від 08.07.2010, а саме: до щомісячної звітності з ЄСВ за липень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, вересень 2017 року суб`єктом господарювання не відображено нарахування єдиного соціального внеску на суми допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами, що призвело до не нарахування єдиного соціального внеску за вищезазначені періоди на загальну суму 7270,98 грн. Платником самостійно виявлено та виправлено помилки до початку перевірки, а саме в звіті за листопад 2016 року, підприємство донарахувало єдиний соціальний внесок в розмірі 22% на загальну суму 4314,18 грн., в тому числі : за липень 2016 року - 1889,37 грн., за вересень 2016 року - 2214,15 грн., за жовтень 2016 року - 209,96 грн. Проте за вересень 2017 року єдиний соціальний внесок в сумі 2956,820 грн. не нараховано.

- пп. 1 п. 1 ст. 4, пп.1 п.1 ст.7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування « від 08.07.2010№ 2464-ІУ, п.1 розд. II, п.1 розд. III Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 20.04.2015 № 449 ( із змінами та доповненнями), п.1 розд. II, п. 1 розд.III Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 20.4.2015 № 449, в частині не нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на оплату праці осіб, засуджених до позбавлення волі, внаслідок чого занижено єдиний внесок на загальну суму 367065, 21 грн.

08 лютого 2019 року ГУ ДФС у Житомирській області, на підставі акта документальної перевірки, сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.01.2019 №Ю-0000161306 та 10.01.2019 №Ю-0000531306 в якій повідомлено, про заборгованість зі сплати єдиного внеску Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" становить 2956,80 грн. та 367345,49 грн. відповідно.

Також заступник начальника Головного управління ДФС у Житомирській області, розглянувши матеріали перевірки, прийняв рішення від 08.01.2019 № 0000151306 та від 10.01.2019 №0000521306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску. Цими рішеннями, на підставі п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 151 910,14 грн. та 183 672,75 грн. відповідно.

Державна установа "Житомирська виправна колонія №4", вважаючи висновок відповідача щодо виявленого порушення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та, як наслідок, донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в і застосування штрафу за таке донарахування , безпідставними, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI.

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI, виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно із абзацом другим пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Права та обов`язки платника єдиного внеску встановлено у статті 6 Закону № 2464-VI.

Відповідно до пункту першого частини другої вказаної статті Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно із ч. 2 ст. 7 вказаного Закону, для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована. Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.

У відповідності до ч.ч. 4, 5 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача. Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Частиною першою статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2464-VI, єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Згідно зі ч. 2 ст. 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Положеннями частини восьмої статті 9 згаданого Закону встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

У частині 12 вказаної статті Закону № 2464-VI закріплено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

В силу приписів статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV (у редакціях, чинних у спірний період) одним із основних прав засуджених є право на оплачувану працю.

Залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці регламентовано статтею 118 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV, умови праці засуджених до позбавлення волі - ст. 119 цього Кодексу, оплата праці засуджених до позбавлення волі - ст. 120 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV.

Частиною 4 статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV, у редакції з 11.06.2015 до 07.10.2016, було встановлено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.

З 08.10.2016 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених" від 07.09.2016 № 1492-VIII статтю 122 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV викладено в такій редакції:

"1. Засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

2. Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.

3. Пенсії засудженим за наявності відповідного права призначаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання. Особа, яка під час відбування покарання набула право на пенсію, надає адміністрації виправного закладу клопотання про забезпечення необхідних умов для призначення їй пенсії за місцезнаходженням цього виправного закладу, у тому числі щодо виклику представників Пенсійного фонду України з метою подання у встановленому порядку необхідних документів безпосередньо особою, яка відбуває покарання, або представником особи, яка відбуває покарання, за нотаріальним дорученням.

Адміністрація виправного закладу не більш як протягом 30 днів з дня реєстрації клопотання забезпечує зустріч засудженого з представником Пенсійного фонду України та всебічно сприяє належному оформленню і поданню ним відповідних документів або забезпечує умови для оформлення і подання необхідних документів через представника особи, яка відбуває покарання.

4. Виплата особам, засудженим до позбавлення волі, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання.

Із пенсій засуджених до позбавлення волі відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому не менш як п`ятдесят відсотків пенсії зараховується установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого".

Відповідно до п. 3.1 розд. ІІІ Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 N 396/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2013 р. за N 387/22919, засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей залежно від статі, віку, працездатності, стану здоров`я, спеціальності.

За змістом п. 5.1 розд. V вказаної Інструкції заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

В контексті наведеного судом установлено, що впродовж перевіряємого періоду засудженні, які відбувають покарання в Державній установі "Житомирська виправна колонія №4", залучалися до праці на виробництві позивача. Заробітна плата засудженим нараховувалась Державною установою "Житомирська "Житомирська виправна колонія №4"" відповідно до вимог Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2013 р. за № 387/22919. Оплата праці засуджених здійснюється за відрядною та погодинною системою оплати праці.

Беручи до уваги викладене, а також, аналізуючи зазначені норми Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV та Закону № 2464-VІ, суд приходить до висновку, що позивач є платником єдиного внеску та зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок із сум заробітної плати, нарахованих засудженим.

Одночасно суд наголошує, що твердження представника позивача про те, що в спірний період установою не укладено жодного трудового договору із засудженими, у зв`язку з відсутністю законодавчо визначеного механізму їх укладення, не спростовують вищевказаних висновків суду, позаяк у відповідності до приписів ст.ст. 7, 9 Закону № 2464-VI достатньою умовою для виникнення обов`язку у зареєстрованого платника із нарахування єдиного внеску є факт нарахування особі доходу (заробітної плати). У свою чергу, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Разом з цим суд критично оцінює посилання представника позивача, як на підставу обґрунтування позовних вимог, на те, що на момент виникнення спірних правовідносин чинним податковим законодавством не було визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки відсутність окремого порядку оподаткування доходів засуджених не позбавляє позивача обов`язку проведення оподаткування доходу (заробітної плати) засуджених на загальних підставах, передбачених Податковим кодексом України, а також нарахування та сплати єдиного внеску, відповідно до Закону № 2464-VІ.

Суд акцентує увагу на тому, що Закон № 2464-VІ, виключно яким визначаються, зокрема, платники єдиного внеску та порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, не містить приписів, які б звільняли засуджених до позбавлення волі від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із доходу (заробітної плати), отриманих внаслідок залучення до праці в установах виконання покарань. Дохід засуджених, отриманий внаслідок виконання певних робіт в установах виконання покарань, відсутній у Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 р. № 1170 відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Слід указати, що із акту перевірки вбачається, що із заробітної плати засуджених проводились обрахунки відрахування та відшкодування з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання. Податок з доходів засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі перераховано до бюджету у перевіряємому періоді в повному обсязі та своєчасно. Перевіркою дотримання встановлених строків сплати (перерахування) до бюджету військового збору із заробітної плати засуджених порушень не встановлено. При цьому позивач виступав податковим агентом відносно осіб, засуджених до позбавлення волі при виплаті їм доходів у вигляді заробітної плати.

Відтак, аргументи представника позивача щодо відсутності окремого порядку оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, та укладених договорів із засудженими не можуть бути підставою для невиконання позивачем обов`язків щодо нараховування, обчислення та сплати єдиного внеску.

Посилання позивача на акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування № ЖТ0931/617/АВ від 11 березня 2019 року, складений Управлінням Держпраці у Житомирській області, яким не встановлено порушень дотримання законодавства про працю з питань оформлення трудових відносин та оплати праці, суд до уваги не приймає, оскільки цей акт не може бути достатнім доказом відсутності у позивача порушень порядку нарахування та сплати єдиного внеску з заробітної плати осіб, засуджених до позбавлення волі.

Проаналізувавши викладене, суд погоджується із висновком відповідача про те, що ненарахування Державною установою "Житомирська виправна колонія №4" єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на заробітну плату осіб, засуджених до позбавлення волі, є порушенням п. 1 ч. 1 ст. 4 та п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI та спричинило заниження платником єдиного внеску за період з 01.01.2014 по 30.09.2018.

В розумінні пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI та абз. 3 п. 2 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року N 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року N 469), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за N 508/26953, сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною 3 статті 25 Закону № 2464-VI встановлено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

У відповідності до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

За приписами абзацу 3 частини 11 вказаної статті Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Положеннями пункту 3 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року N 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року N 469), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за N 508/26953 (у редакції, чинній на момент проведення перевірки, надалі - Інструкція) передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

У п. 4 розд. VI Інструкції закріплено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Відповідно до пп. 3 п. 2 розд. VII Інструкції, за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску до 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми, а після 01 січня 2015 року - 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Для розрахунку зазначеного штрафу кількість звітних періодів розраховується, починаючи з місяця, на який припадає термін подання звітності за період, за який донараховано (обчислено) суми єдиного внеску, та закінчуючи місяцем, на який припадає отримання таким платником акта перевірки від органу доходів і зборів або в якому він подав звітність, де зазначено такі донараховані суми.

Якщо за результатами перевірки виявлено в окремих місяцях суми донарахованого (своєчасно не обчисленого) єдиного внеску, за кожне таке донарахування (кожний місяць) відповідно до Закону накладається штраф у порядку та розмірах, визначених в абзацах першому та другому цього підпункту.

Для дотримання вимог щодо максимального розміру (50 відсотків) штрафу:

визначається сукупно сума донарахувань за всіма звітними періодами, у яких вони виявлені;

визначається сукупно сума штрафу за всіма звітними періодами, у яких виявлені донарахування та за якими нараховано такі штрафи;

здійснюється обрахування максимального розміру штрафу від сукупної суми донарахувань та порівнюється із фактично нарахованою сумою штрафів, визначеною сукупно за всі звітні періоди, в яких донараховано суми єдиного внеску.

До сплати визначаються суми штрафів, що не перевищують максимального їх розміру, визначеного цим підпунктом.

При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за формою згідно з додатком 13 до цієї Інструкції.

Підставою для прийняття відповідного рішення є акт перевірки платника єдиного внеску.

Згідно із п. 7 розд. VII Інструкції, рішення про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених пунктами 2, 3, 5, 6 цього розділу, за наслідками розгляду акта та інших матеріалів про порушення приймає посадова особа органу доходів і зборів.

Як зазначалося раніше, відповідачем, на підставі акта документальної перевірки від 18.12.2017 № 1485/06-30-13-0/08563323, який свідчить про донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, було сформовано вимогу 10.01.2019 року № 0000521306, рішення від 08.01.2019 року № 0000151306, про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.01.2019 року № Ю-0000531306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.01.2019 року № Ю-0000161306.

Зокрема, суд не приймає до уваги доводи представника позивача, про те, що внаслідок блокування програми "M.Е.doc." (у зв`язку з її оновленям) не працював автоматичний розрахунок у звітах, так, як до матеріалів справи не долучено жодних письмових доказів технічних збоїв роботи серверів електронної звітності.

Проаналізувавши вищевикладене, з урахуванням матеріалів справи, суд дійшов висновку, що оскаржені вимоги про сплату боргу від 08.01.2019 та 10.01.2019 та рішеннь про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того суд бере до уваги висноски Верховного Суду який неодноразово висловлював позицію про те, що засуджені особи є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а, відтак, є зобов`язаною нарахувати, утримати та сплатити суми Єдиного внеску із заробітної плати таких осіб; при цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено обов`язок забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні. Особливість фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо жодним чином не скасовує обов`язок виправної колонії сплачувати податки та збори і подавати у повному обсязі звітність. Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору. При цьому, неукладення виправною колонією відповідних трудових договорів із засудженими, а також посилання на неможливість відображення у податкових звітах та перерахування Єдиного внеску із заробітної плати засуджених у зв`язку з відсутністю документів, які посвідчують їх особу, не скасовує обов`язок виправної колонії сплачувати податки та збори, а також подавати звітність у встановленому законом порядку (зокрема, постанови Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 18 червня 2020 року у справі № 240/1700/19).

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На думку суду відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позову Державного підприємства "Житомирська виправна колонія №4" (вул. Ватутіна, 172, Житомир, 10000, код ЄДРПОУ 08563323) до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень та вимог про сплату боргу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова