Рішення № 95403737, 04.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2021 р. Справа№200/12297/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бєломєстнова О.Ю.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2020 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ЄДРПОУ: 20001504, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 56), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період його служби з 1993 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за період його служби з 1993 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 13.12.1993 року по 29.12.2017 року проходив військову службу в Службі безпеки України, безпосередньо брав участь в АТО, має статус учасника бойових дій. Крім того, під час проходження строкової служби в ЗС СРСР у період з 1987 року по 1989 року приймав участь у бойових діях у Республіці Афганістан. В 1989 році він отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 05.04.2002 року. За його твердженням відповідач, всупереч положенням Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не провів усіх необхідних розрахунків при звільненні, а саме: не здійснив виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що зумовило звернення до суду.

Ухвалою суду від 04.01.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

21.01.2021 року відповідач через відділ діловодства та документообігу надав відзив на адміністративний позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовував тим, що комплексний аналіз положень Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказує на те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних додаткових відпусток, за невикористання яких діючим законодавством передбачена виплата грошової компенсації при звільненні військовослужбовців. Останній вид відпусток надається за виконання певних трудових обов`язків, у той час як відпустки учасникам бойових дій надаються у зв`язку з наявністю у особи відповідного статусу. Крім того, відпустки УБД надаються один раз у календарний рік, не залежать від відпрацьованого часу, що на думку відповідача додатково вказує на відсутність у даного типу відпусток характеру "щорічних". Вони не переносяться на наступних період, на не підлягають компенсації, про що вказує Верховний Суд у постановах, прийнятих впродовж 2018, 2019 років. Що стосується рішення Верховного Суду у зразковій справі, на яке посилається позивач, відповідач вказує на його недостатню вмотивованість.

Стосовно грошової компенсації позивачу за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 1993-2014 роки, зазначив наступне. Відповідні зміни до Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР щодо надання, зокрема, учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих акті України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 року № 426-VIII, який набрав чинності 06.06.2015 року. Тому у період з 1993 року по 2014 рік надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік учасникам бойових дій будь-якими законодавчими актами України передбачено не було. Позивач на думку відповідача не наводить жодних положень законодавства, які б дали підстави для задоволення його позовних вимог у цій частині.

Дослідивши подані сторонами докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України - учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 05.04.2002 року.

Згідно довідки Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київської області № 13 від 05.02.2019 року, позивач проходив:

з 03.07.1987 року по 24.08.1989 року строкову військову службу в ЗС СРСР, наказ командира в/ч ПП 2333 № 187 від 03.07.1987 року;

з 13.12.1993 року по 29.12.2017 року службу в органах СБ України на посадах офіцерського оперативного та керівного складу, наказ СБ України № 650-ос від 26.11.1993 року.

20.12.2017 року позивача як співробітника Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях виключено зі списків особового складу у зв`язку з його звільненням наказом Голови Служби безпеки України від 08.12.2017 року №1494-ос, з 29.12.2017 року.

Як вбачається з довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях № 19 від 20.01.2021 року, полковнику ОСОБА_1 додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки не надавались.

02.12.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Листом від 15.12.2020 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для задоволення даної заяви.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

При наданні правової оцінки спірним правовідносинам суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про Службу безпеки України» кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби.

Крім того, згідно ст. 30 Закону України «Про Службу безпеки України» умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 37 "Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України" визначено, що посадові оклади, крім затверджених цією постановою, оклади за військовими званнями, надбавка за вислугу років, грошова винагорода та матеріальна допомога, грошова компенсація замість продовольчого пайка, речового забезпечення та інші виплати здійснюються на умовах і в розмірах, установлених для військовослужбовців Збройних Сил України.

Соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України визначено положеннями статті 27 Закону України «Про Службу безпеки України», згідно якої, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства. Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі, якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон № 3551) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Позивач відповідає даному визначенню, у зв`язку з чим має легітимні очікування щодо одержання встановлених законом виплат, пов`язаних з наявним у ньому статусом. При чому підстави та порядок їх надання ідентичні тим, що надаються військовослужбовцям Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону № 3551 учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Також, за приписами статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

У зв`язку з наведеним суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551 як учасник бойових дій.

Стосовно визначення періоду, за який виникло вищезазначене право позивача, суд зазначає наступне.

Позивач набув статус учасника бойових дій 05.04.2002 року.

Проте, відповідні зміни до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-XII щодо одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 року № 426-VII (набрав чинності 06.06.2015 року).

До внесення зазначених змін пунктом 12 частини 1 статті 12 вказаного Закону було встановлено "одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік".

При цьому, статтею пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011 визначено, що у разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Відтак до 2015 року право на компенсацію спірної додаткової відпустки у не виникало. Закон, який її запровадив, не має зворотної дії у часі.

Отже, при звільненні, позивач мав право на отримання грошової компенсації, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, за невикористану ним у 2015-2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій.

Таким чином, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 -2017 роки. Тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Суд вважає за необхідне зазначити, що фактичні обставини даної справи та зразкової справи №620/4218/18 є різними. Проте, при оцінці впливу обставин, які вирізняють дану справу від зразкової, суд дійшов до висновку про необхідність врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду. Спірні правовідносини є подібними та потребують однакового застосування для забезпечення рівних гарантій захисту учасників бойових дій незалежно від місця проходження ними служби.

Суд наголошує на тому, що принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача рішення Верховного Суду, у яких застосований інший підхід до спірних правовідносин у порівнянні із тим, що був застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по зразковій справі № 620/4218/18. Відповідачем не наведено істотних підстав, за яких суд при розгляді даної справи мав відступити від правових висновків, що викладені у вказаній вище постанові. Розгляд даної справи без урахування висновків Верховного Суду та сталої судової практики, яка склалася після ухвалення ним рішення у зразковій справі, порушуватиме принцип верховенства права у контексті рівності перед законом та заборони дискримінації.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у спірних відпусток характеру "щорічних", особливі підстави їх надання та інші доводи на користь особливого правового регулювання даного типу відпусток. При цьому суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності. Він означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ також зазначив, що вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля. Аналогічні висновки ЄСПЛ навів у у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06, п. 50?56), «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51).

Застосовані судом у даній справі норми матеріального права є достатньо зрозумілими для позивача, щоб у нього виникли легітимні очікування отримати компенсацію за спірну відпустку. Недоліки юридичних формулювань, які застосовуються при правовому регулюванні спірних правовідносин, не повинні спотворювати зміст та зайво ускладнювати реалізацію вказаного вище права позивача, роблячи її свавільною.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 1993 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язання здійснити відповідні дії - підлягають частковому задоволенню, а саме - у частині періоду ненарахування та невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ЄДРПОУ: 20001504, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 56) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 04 березня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Бєломєстнов О.Ю.