Рішення № 95403555, 10.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2021 року Справа № 160/17380/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.11.2020 року № 592-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України ОСОБА_1 ;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної служби морського та річкового транспорту України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.11.2020 року по день винесення рішення суду;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної служби морського та річкового транспорту України моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.;

- стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України судові витрати;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

з 27.09.2018 року позивач працював на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України;

26.10.2020 року позивачу вручили попередження пор наступне звільнення через введення в дію з 02.10.2020 року структури та штатного розпису Морської адміністрації, відповідно до наказів Морської адміністрації від 02.10.2020 року № 255 «Про введенню в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України», від 02.10.2020 року № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України»;

23.11.2020 року відповідачем видано наказ № 592-к «Про звільнення ОСОБА_1 » через зміну структури та штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»;

відповідно до наказу від 02.10.2020 року № 255 «Про введенню в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» посада, яку обіймав позивач не змінилась, ні структура ні штатний розпис; е змінилась назва відділу та назва посади, яку обіймав позивач;

скорочення посади, яку обіймав позивач фактично не відбулось;

функціональні обов`язки начальника відділу надання адміністративних послуг не зазнали змін; не було змінено обов`язки начальника відділу; зміна обсягу посадових обов`язків начальника відділу надання адміністративних послуг є по суті зміною істотних умов праці та не є підставою для звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення; позивача не було повідомлено саме про зміну істотних умов праці;

скасування законодавцем гарантій для державних службовців при їх звільненні у випадках скорочення посади, реорганізації або ліквідації органу є дискримінацією порівняно з правовим положенням працівників у приватному секторі, оскільки не є обґрунтованим об`єктивними підставами;

через вимушений прогул відповідач повинен відшкодувати середній заробіток з 27.11.2020 року по день ухвалення рішення суду, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 808,07 грн.;

через звільнення зі служби позивач зазнав моральної шкоди, для визначення розміру якої використав формулу ОСОБА_2 , яка вказана у позовній заяві;

також позивач поніс судові витрати на правничу допомогу, які просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 29.12.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки оскаржуваний наказ прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства України. У відповідача відбулися зміну структури та штатного розпису. Відповідач не зобов`язаний під час звільнення за п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» працевлаштувати позивача та пропонувати йому посади в організації, з якої позивача звільнили. Доказів понесення моральної шкоди позивач не надав та не описав у чому саме полягають його страждання та погіршення соціальних зв`язків. Розмір витрат на правничу допомоги не обґрунтований та завищений.

Ухвалою суду від 10.02.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні 26.02.2021 року підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судове засідання 26.02.2021 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Сторони у судове засідання 10.03.2021 року не з`явились, про час та місце розгялду справи повідомлені належним чином; позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.

З 27.09.2018 року позивач працював на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України;

26.10.2020 року позивачу вручили попередження про наступне звільнення через введення в дію з 02.10.2020 року структури та штатного розпису Морської адміністрації, відповідно до наказів Морської адміністрації від 02.10.2020 року № 255 «Про введенню в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України», від 02.10.2020 року № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України».

23.11.2020 року відповідачем видано наказ № 592-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміну структури та штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», яким позивача з 27.11.2020 року звільнити зі служби.

Підстави видання оскаржуваного наказу: накази Морської адміністрації від 02.10.2020 року № 255 «Про введенню в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02.10.2020 року № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України», попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 19.10.2020 року № 112, про що безпосередньо вказано в оскаржуваному наказі.

Позивачу під час звільнення зі служби виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку та додаткову відпустку, про що безпосередньо вказано в оскаржуваному наказі.

У матеріалах справи містяться копії наказів Морської адміністрації від 02.10.2020 року № 255 «Про введенню в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02.10.2020 року № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України», попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 19.10.2020 року № 112.

Як видно із штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України у розділі ХХХV «Нижньодніпровське міжрегіональне управління» міститься відділ надання адміністративних послуг та посада - начальник відділу та введено 40 штатних посад.

У штатному розпису, що діяв до 02.10.2020 року, а саме: штатний розпис Державної служби морського та річкового транспорту України, введеного в дію наказом Державної служби морського та річкового транспорту України № 75 від 01.04.2020 року, копія якого також міститься у матеріалах справи, у розділі ХХХІV «Нижньодніпровське міжрегіональне управління» міститься відділ надання адміністративних послуг та посада - начальник відділу та введено 40 штатних посад.

Тобто зі штатних розписів Державної служби морського та річкового транспорту України видно, що посада начальника відділу надання адміністративних послуг скорочена не була, а штат Нижньодніпровського міжрегіонального управління не було змінено.

Суд зазначає, що підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення врегульовано статтею 87 Закону України «Про державну службу».

У відповідності до вимог п.1 ч.1 та ч. 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

У пунктах 54-59 постанови Верховного Суду від 24.07.2020 року у справі № 816/654/17 (номер у ЄДРСР 90591059) викладено наступну правову позицію «Умовою припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України) є, зокрема, ліквідація державного органу або його реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності державних службовців та/або змінами в організації роботи (служби), унаслідок яких державний службовець об`єктивно не може виконувати посадових обов`язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації роботи, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує, або для цього об`єктивно немає можливості.

Сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" під час розгляду спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Отже, вирішуючи спори про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, суди повинні з`ясувати: чи мала місце ліквідація державного органу або його реорганізація, якщо так, то чи мало це наслідком скорочення чисельності та/або штату державних службовців.

Скорочення штату може бути встановлене шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

При цьому судам необхідно звертати увагу, що оптимізація системи державних органів чи структури окремого державного органу, унаслідок яких змінюється належність посади державної служби до певної категорії посад; основні посадові обов`язки, - є зміною істотних умов державної служби, що за змістом та юридичними наслідками не є тотожним скороченням штату або чисельності працівників».

Як вже було встановлено судом під час розгляду справи зі штатних розписів Державної служби морського та річкового транспорту України видно, що посада начальника відділу надання адміністративних послуг скорочена не була, а штат Нижньодніпровського міжрегіонального управління не було змінено.

За вказаних обставин у відповідача не відбулося скорочення посади, яку обіймав позивача до звільнення, внаслідок зміни структури та штатного розпису.

Отже відповідачем порушено вимоги п.1 ч.1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин), а тому наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.11.2020 року № 592-к «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України.

Щодо позовної вимоги - стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної служби морського та річкового транспорту України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.11.2020 року по день винесення рішення суду, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, законодавцем встановлено межі періоду виплати середнього заробітку, а саме: весь час вимушеного прогулу, а відтак, оскільки незаконне звільнення позивача спричинило вимушений прогул, середній заробіток підлягає стягненню на користь позивача.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Ураховуючи, що звільнення позивача відбулося 27 листопада 2020 року, то середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за вересень та жовтень 2020 року.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Згідно довідки відповідача від 04.12.2020 року № 116, копія якої міститься у матеріалах справи, середньоденна заробітна плата позивача становить 808,07 грн. за період вересень та жовтень 2020 року; фактично відпрацьований час 29 днів (у вересні 2020 року - 8 днів, у жовтні 2020 року - 21 день).

Середньомісячне число робочих днів становить 14,5 днів (29 днів : 2).

Таким чином розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 28.11.2020 року по 10.03.2021 року (день ухвалення рішення суду) становить: 45 655,96 грн.

Розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу:

808,07 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 56,5 днів (3 дні у листопаді 2020 року, по 14,5 днів у грудні 2020 року та січні, лютому 2021 року відповідно та 10 днів у березні 2021 року.

Згідно п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу у розмірі 45 655,96 грн. наведена без урахуванням податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язових платежів.

Суд зазначає, що належним способом захисту у справі про присудження оплати за час вимушеного прогулу є саме стягнення вищевказаної суми з роботодавця.

За вказаних обставин дана позовна вимога підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги - стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної служби морського та річкового транспорту України моральну шкоду у розмірі 30 000 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Судом під час розгляду справи встановлено протиправність дій відповідача під час звільнення позивача зі служби.

Не дотримання відповідачем вимог п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» завдало позивачу певних моральних страждань та переживань, оскільки з вини відповідача він був протиправно звільнений зі служби, тобто втратив роботу; позивач та його родина своєчасно не отримали коштів, на які вправі були розраховувати при плануванні свого бюджету, що змусило позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя, звертаючись до адвоката та до суду, щоб довести порушення своїх прав.

Враховуючи вказані вище обставини, принципи розумності та справедливості, приймаючи до увагу той факт, що позивач отримав під час звільнення зі служби вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку та додаткову відпустку, а також те, що період вимушеного прогулу склав лише 56,5 календарних днів, то суд вважає що компенсація заподіяної позивачу моральної шкоди повинна становити 3000 грн.

Суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача.

Одночасно суд зазначає, що методика (формула) визначення розміру моральної шкоди за формулою ОСОБА_3 , яку використав позивач, не закріплена на законодавчому рівні, а тому не є обов`язкововою для застосування.

За вказаних обставин суд частково задовольняє вказану вище позовну вимогу позивача у розмірі 3000 грн.

У відповідності до вимог ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Пр судовий збір», а тому останній не підлягає розподілу.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатським об`єднанням "Лігал Альянс» був укладений договір про надання правничої допомоги від 18.12.2020 року.

У матеріалах справи копія свідоцтва КР № 000083 від 26.01.2017 року про право на зайняття адвокатською діяльністю Черкавського Ю.С. та ордер на надання правничої допомоги, який видано адвокатським об`єднанням «Лігал Альянс» адвокату Черкавському Ю.С. на представлення інтересів позивача у суді.

У матеріалах справи міститься виписка з ЄДРПОУ, з якої видно, що керівником адвокатського об`єднання «Лігал Альянс» є Черкавський Ю.С .

У матеріалах справи міститься акти виконаних робіт (наданих послуг) від 10.02.2021 року на суму 1000 грн. за участь у судовому засіданні 10.02.2021 року, від 29.01.2021 року на суму 1800 грн. за підготовку відповіді на відзив на позовну заяву, від 21.12.2020 року на суму 3000 грн. за консультацію, пошук судової практики, підготовку адміністративного позову, від 29.01.2021 року на суму 1000 грн. за участь у судовому засіданні 29.01.2021 року, від 26.02.2021 року на суму 1000 грн. за участь у судовому засіданні; загалом на суму 7800 грн.

У матеріалах справи містяться копії меморіальних ордерів та квитанцій банківськї установи на суму 7800 грн.

Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги що дана справа є складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, враховуючи часткове задоволення заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне присудити відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 3900 грн.

У відповідності до вимог статті 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України та в частині стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у сумі 11 717,01 грн. (808,07 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 14,5 днів (середньомісячне число робочих днів). Дана сума вказана без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язових платежів.

Керуючись ст.ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Державної служби морського та річкового транспорту України (03110, м. Київ, вул. Преображенська, 25, код ЄДРПОУ 41886120) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.11.2020 року № 592-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України ОСОБА_1.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної служби морського та річкового транспорту України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.11.2020 року по день винесення рішення суду у розмірі 45 655,96 гривень (сума вказана без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язових платежів).

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної служби морського та річкового транспорту України заподіяну моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України на рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3900 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 11 717,01 грн. (сума вказана без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язових платежів).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Златін