Рішення № 95403177, 25.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року Справа № 160/15442/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/15442/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини 3054 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20.11.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини 3054, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3054 (код ЄДРПОУ 25575569; місцезнаходження: 49008, Дніпропетровська обл., м.Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 46) щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2016 по 2019 рік, що сумарно складає 42 календарних дні;

- зобов`язати Військову частину 3054 (код ЄДРПОУ 25575569; місцезнаходження: 49008, Дніпропетровська обл., м.Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 46) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану позивачем додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2016 по 2019 рік, що сумарно складає 42 календарних дні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується із бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, зазначаючи, що він проходив військову службу за контрактом у Військовій частині 3054, отримав статус та посвідчення учасника бойових дій. Натомість, як стверджує ОСОБА_1 , відповідач протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2017 року по 2019 рік, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду із означеним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/15442/20 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

18.12.2020 від представника Військової частини 3054 до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх. №84316/20), в якому відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог. Відповідач у відзиві на позов зазначив, що в особливий період відпустки надаються військовослужбовцям у відповідності до пунктів 17, 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». При цьому, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку із хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», передбачено право учасників бойових дій, інвалідів війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. За статтею 11 Закону, щорічна відпустка може бути перенесена на іншій період або продовжена у випадках, передбачених цією статтею. Відповідно до статті 12 Закону, щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менш як 14 календарних днів. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Отже, за твердженням відповідача, саме щорічна відпустка підлягає поділу на частини, перенесення на інший період та грошовій компенсації під час звільнення, в той час як додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, зокрема, щодо її заміни грошовою компенсацією. При цьому, відповідач зауважив, що наказ Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, на який посилається позивач, стосується Збройних Сил України, а не військовослужбовців Національної гвардії України.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) є учасником бойових дій, що підтверджується наданими позивачем копіями виданих Головним управлінням Національної гвардії України посвідчень: серія НОМЕР_2 від 29.03.2017 та серія НОМЕР_3 від 29.05.2019.

За наказом т.в.о. командира Військової частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України №248 від 30.08.2016 позивача прийнято на військову службу за контрактом, що також відображено у військовому квитку позивача серії НОМЕР_4 від 28.11.2016.

У період з 08.12.2016 по 07.02.2017 позивач приймав участь в антитерористичній операції, про що командиром Військової частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України складено довідку №107 від 07.03.2017, на підставі якої ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5.

Наказом командира Військової частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України за №196 від 29.08.2019 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу Військової частини 3054.

Довідкою командира Військової частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України за №167 від 25.11.2020 підтверджується, що позивач у період з 30.08.2016 по 29.08.2019 дійсно проходив військову службу за контрактом у Військовій частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України.

Згідно із Довідкою командира Військової частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України за №190 від 23.09.2020 ОСОБА_1 використав щорічні основні відпустки за час перебування на військовій службі за контрактом у Військовій частині 3054 у повному обсязі, а відпустка відповідно до ст. 16 Закону України «Про відпустки» як учаснику бойових дій позивачу не надавалася у зв`язку з оголошенням у державі особливого періоду.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік.

У відповідь на означену заяву командиром Військової частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України направлено позивачу лист за вих. №6/54/33-915 від 13.07.2020, в якій останнього повідомлено про те, що в особливий період припиняється, зокрема, відпустка, що передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту».

Не погодившись із означеною позицією Військової частини 3054, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено наступні види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

У відповідності до п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 і п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

У відповідності до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закон №3543-XII та Закон №1932-XII).

У статті 1 Закону №3543-XII надано визначення поняття особливого періоду, згідно з яким це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін «особливий період» як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення понять мобілізації та демобілізації, у відповідності до яких мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

При цьому, за визначенням у ст. 1 Закону №3543-ХІІ, демобілізацією є комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Системний аналіз вищевикладених положень законодавства України свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Разом з тим, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Однак, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Наведена вище правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 по справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), ця адміністративна справа є типовою, а справа №620/4218/18, відповідно, зразковою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишено без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на положення означеної норми, при ухваленні рішення у цій справі судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Таким чином, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Як встановлено судом та підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, та не заперечується відповідачем, позивач дійсно проходив військову службу за контрактом у Військовій частині 3054, дійсно брав участь в антитерористичній операції, а, отже, є особою, на яку поширюється дія наведених вище норм чинного законодавства України про відпустки.

Як слідує зі змісту Довідки Військової частини 3054 за №190 від 23.09.2020, позивачу, як учаснику бойових дій, відпустка відповідно до ст. 16 Закону України «Про відпустки» не надавалася.

Підсумовуючи вищенаведене, судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав всі дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку зі звільненням зі служби.

Судом з`ясовано, що відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2016-2019 роки з огляду на відсутність доказів протилежного.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки стосується виплати грошової компенсації за невикористану основну і додаткову відпустку лише військовослужбовцям Збройних Сил України, а не військовослужбовцям Національної гвардії України чи будь-яких інших військових формувань, з огляду на таке.

Закон України «Про Національну гвардію України» №1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон №1697-VII) визначає правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження.

Відповідно до п.2 ст.21 Закону №1697-VII, військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно з п.9 ст.21 Закону №1697-VII, у разі звільнення з військової служби військовослужбовці Національної гвардії України, які набули статусу ветеранів відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до зазначеного закону.

З огляду на зазначене, відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, у той час як позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.

Щодо вирахування кількості невикористаних днів додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій, наведених у позові, слід зазначити таке.

Позивач, заявляючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини 3054 щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2016 по 2019 рік, зазначає, що сумарна кількість календарних днів складає 42, а також просить зобов`язати Військову частину 3054 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану позивачем додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій, що передбачені статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», за період з 2016 по 2019 рік, що сумарно складає 42 календарних днів, а, отже, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача.

Таким чином, вирахування кількості невикористаних днів додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, належить до дискреційних повноваження відповідача.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини 3054 підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини 3054 щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2016 р. по 2019 р. та зобов`язання Військової частини 3054 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану позивачем додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій, що передбачені статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», за період з 2016 р. по 2019 р.

Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності оскарженої бездіяльності, тоді як позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2016 по 2019 рік.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню судом.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відтак, відсутні підстави для стягнення судових витрат.

Керуючись ст.ст. 139, 242 - 246, 247, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3054 (вул. Надії Алексєєнко, буд. 46, м.Дніпро, 49008; код ЄДРПОУ 25575569) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3054 (код ЄДРПОУ 25575569) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2016 по 2019 рік.

Зобов`язати Військову частину 3054 (код ЄДРПОУ 25575569) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану позивачем додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2016 по 2019 рік.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст рішення суду складений 25.01.2021.

Суддя О.В. Царікова