Ухвала суду № 95402176, 09.03.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________

УХВАЛА

09 березня 2021 року м. ХарківСправа № 922/723/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

без виклику представників сторін

розглянувши заяву (вх.№723 від 05.03.2021) представника Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" про забезпечення позову

за позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30; код ЄДРПОУ:09806443) до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" (юридична адреса: 62801, Харківська обл., Печенізький р-н, селище міського типу Печеніги, вул. Поштова, буд. 2; фактична адреса: 61007, м. Харків, вул. Свистуна, буд. 1; код ЄДРПОУ: 24478611) , 2) Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) , 3) Фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

05.03.2021 Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харелектромет", Фізичної особи ОСОБА_1 та Фізичної особи ОСОБА_2 , в якій просить суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харелектромет", Фізичної особи ОСОБА_1 та Фізичної особи ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 857 893,60 грн., а також стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

Позов обґрунтовано порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" умов заяви-договору від 29.12.2018 №ID5776945 про приєднання до правил обслуговування корпоративних клієнтів в Акціонерному товариству "ТАСКОМБАНК". В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивачем з Фізичною особою ОСОБА_1 та Фізичною особою ОСОБА_2 укладено договори поруки.

Разом з позовною заявою позивач звернувся із заявою (вх.№723 від 05.03.2021) про забезпечення позову, в якій просить суд постановити ухвалу про накладення арешту, в межах позовних вимог, на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 (РНОНМ 412639263246), що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Заяву обґрунтовує навмисним невиконанням позичальником протягом тривалого часу виконання зобов`язань за кредитним договором щодо погашення суми боргу та процентів за його користування. На думку позивача, відповідач діє недобросовісно, ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього кредитним договором. Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на все майно 1-го та 3-го відповідачів накладено арешт. Більш того, дане майно знаходиться в іпотеці інших банків. Також, відповідно до інформації з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, на рухоме майно відповідачів накладено обтяження, на підтвердження чого заявник надає відповідні витяги з зазначених реєстрів. Таким чином, на думку заявника, існує обґрунтована ймовірність неможливості виконання рішення суду.

Суд, розглянувши заяву (вх.№723 від 05.03.2021) представника Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" про забезпечення позову, виходить з наступного.

Відповідно до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Частиною 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;

6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;

7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 137 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Тобто, імперативними приписами ч.1 ст.139 ГПК України визначено обов`язкові вимоги, які ставляться та яким повинна відповідати заява про вжиття заходів забезпечення позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Як вказано у п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Разом з цим, виходячи з аналізу Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Таким чином, зазначення у заяві про забезпечення позову обґрунтованості такого забезпечення та доведення, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення є обов`язковим.

Згідно ст.ст.73, 74, 77, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.

Суд зауважує, що в даному випадку, як підстава вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватись, чи може невжиття таких заходів істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Такої ж правої позиції дотримується об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним іноді призводить до незворотних наслідків.

Як вже зазначалось судом, заявником у поданій на розгляд суду заяви, обов`язково повинно бути надано докази наявності таких фактичних обставин, наприклад, вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Це може бути продаж майна або підготовчі дії до його реалізації, відступлення для інших осіб. При цьому, якщо заявник буде посилатися тільки на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення без відповідного обґрунтування, суд не бути вважати це достатньою підставою для задоволення заяви.

Натомість, у поданій на розгляд суду заяві про забезпечення позову викладені лише припущення заявника щодо ймовірності невиконання відповідачами рішення суду, у зв`язку з наявною заборгованістю за кредитним договором в розмірі 857893,60 грн., як, протягом тривалого часу не погашається позичальником.

Також заявник посилається на наявність накладеного арешту та обтяжень на майно відповідачів.

Суд наголошує на тому, що наявність обставин, з якими позивач пов`язує необхідність накладення арешту на майно 2-го відповідача, підлягає обґрунтуванню та доведенню на загальних підставах, визначених Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч.ч.1, 4 ст.41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідачів на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, шляхом, зокрема, накладення арешту на майно останніх.

Разом з цим, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких його вжито. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.10.2019 по справі №911/1530/19.

З огляду на викладене, дослідивши подану до суду заяву про забезпечення позову, суд вважає, що зазначені заявником обставини, є припущеннями позивача та не свідчать про неможливість виконання рішення суду, у разі задоволення позову саме у даній справі, без застосування відповідних заходів забезпечення позову.

Будь-яких належних доказів співмірності прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту заявником до заяви не надано.

При цьому, відповідно до висновків Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №915/870/18, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 911/527/19).

Проте, предметом даного спору є грошові кошти надані позивачем 1-му відповідачу за кредитним договором.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що заявником не обґрунтовано та не подано достатніх доказів на підтвердження того, яким чином не вжиття заходу забезпечення позову в майбутньому, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду за позовом заявника за умови його задоволення.

Суд наголошує, що у разі задоволення позову, виконання рішення суду може бути здійснено в примусовому порядку із застосуванням заходів примусового виконання рішень, передбачених законом.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту, в межах позовних вимог, на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 (РНОНМ 412639263246), що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), детально дослідивши матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову (вх.№723 від 05.03.2021) Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" в сукупності з доданими до них доказами, суд не вбачає підстав для задоволення заяви (вх.№723 від 05.03.2021) представника Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 136, 137, 138, 139, 140, 234, 254, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви (вх.№723 від 05.03.2021) представника Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в строки та в порядку, передбаченому ст.254, 255, 256, 257 ГПК України з врахуванням п.17.5 перехідних положень ГПК України.

Ухвалу складено та підписано 09.03.2021.

Суддя Т.О. Пономаренко