Рішення № 95401855, 02.03.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2021 справа № 914/77/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екскаватор Спецсервіс»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів»

про стягнення 20236,23 грн.

за участю представників:

від позивача Дудяк Р.А.

від відповідача не з`явився

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Екскаватор Спецсервіс» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» про стягнення 20236,23 грн., з яких 18520,00 грн. – сума основного боргу, 983,67 грн. – пеня; 485,02 грн. – інфляційні втрати та 247,54 грн. – 3% річних.

Ухвалою суду від 19.01.2021р. справу прийняти до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання вказаною ухвалою суду призначено на 16.02.2021р. Судове засідання 16.02.2021р. не відбулося у зв`язку з відпусткою судді Петрашка М.М., у зв`язку з чим ухвалою суду від 22.02.2021р. розгляд справи відкладено на 02.03.2021р.

Представник позивача подав клопотання (вх.№5048/21 від 02.03.2021р.) про долучення до матеріалів справи копії банківської виписки за 10.02.2021р. на суму 10000,00 грн., як доказу часткової сплати відповідачем суми основного боргу.

Представник позивача в судовому засіданні 02.03.2021р. підтримав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 8520,00 грн. – суми основного боргу, 983,67 грн. – пені, 485,02 грн. – інфляційних втрат та 247,54 грн. – 3% річних. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 10000,00 грн. основного боргу позивач позов не підтримав.

Представник відповідача в судове засідання 02.03.2021р. не з`явився, причин неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.

Ухвали суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи були надіслані Товариству з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» (ідентифікаційний код 38008383) на адресу зазначену позивачем у позовній заяві та вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 81600, Львівська область, місто Миколаїв, вулиця Лисенка, будинок 45.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи представника позивача, суд встановив таке.

10.03.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Екскаватор Спецсервіс» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» (замовник) укладено договір №10/03/2020, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послуги за допомогою спецтехніки (надалі - послуги), а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначені послуги.

Відповідно до пункту 1.2. договору, послуги за цим договором будуть надаватись виконавцем власною спецтехнікою, а також у разі необхідності іншою спецтехнікою, яка буде залучена виконавцем на договірних умовах.

Згідно із пунктом 2.1.4. договору, замовник зобов`язаний своєчасно оплатити та прийняти виконані виконавцем роботи згідно акту виконаних робіт.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що оплата за роботу здійснюється згідно з цінами, які додатково погоджуються та підтверджується актом виконаних робіт. Акт виконаних робіт є підтвердженням фактичного виконання роботи виконавцем. Усі акти підписуються представниками кожної зі сторін. В акті виконаних робіт вказується обсяг роботи і її вартість. Акт виконаних робіт вручається замовнику особисто під розписку або надсилається поштою з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення або надсилається на електронну адресу, якщо така вказана замовником в договорі. Сторони погодили, що всі зазначені способи надання актів виконаних робіт та рахунків є належним підтвердженням їх вручення. У випадку не підписання та/або неповернення замовником акту виконаних робіт впродовж 7 календарних днів з моменту його отримання та/або відсутності в цей період письмової вмотивованої відмови від його підписання, робота вважаються виконаною та прийнятою без зауважень. Оплата проводиться в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця.

Відповідно до пункту 3.2.1. договору, строк оплати: протягом 2 днів після підписання актів виконаних робіт, в яких зазначаються відпрацьовані мотогодини за відповідний період.

Згідно із пунктом 4.3. договору, у разі недотримання строків розрахунків замовник сплачує пеню у розмірі 1% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що даний договір діє з 10.03.2020р. і до 09.03.2021р., але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Як зазначає позивач у позовній заяві, за період дії договірних відносин між сторонами у замовника виникла заборгованість перед виконавцем в розмірі 18520,00 грн.

При цьому, як на підставу виникнення заборгованості позивач посилається на невиконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати в повному обсязі таких актів надання послуг: №17 від 27.01.2020р. на суму 2880,00 грн., №90 від 23.03.2020р. на суму 23760,00 грн., №100 від 25.03.2020р. на суму 7920,00 грн. та №218 від 26.05.2020р. на суму 3600,00 грн.

Крім того, як зазначив позивач, між сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020р. по 06.10.2020р., в якому зафіксована заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Екскаватор Спецсервіс» в розмірі 18520,00 грн.

Як стверджує позивач, станом на час підготовки даного позову відповідач вказану заборгованість не погасив, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Екскаватор Спецсервіс» на підставі пункту 4.3. договору нарахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» пеню в розмірі 983,67 грн.

За прострочення виконання грошового зобов`язання, керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також нарахував відповідачу 485,02 грн. – інфляційних втрат та 247,54 грн. – 3% річних.

Таким чином, позивач звернувся з позовною заявою до Господарського суду Львівської області, в якій просив стягнути з відповідача 20236,23 грн., з яких 18520,00 грн. – сума основного боргу, 983,67 грн. – пеня, 485,02 грн. – інфляційні втрати та 247,54 грн. – 3% річних.

Як вже було зазначено судом, в судовому засіданні 02.03.2021р. у зв`язку з частковим погашенням відповідачем суми основного боргу, представник позивача підтримав позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача 8520,00 грн. – суми основного боргу, 983,67 грн. – пені, 485,02 грн. – інфляційних втрат та 247,54 грн. – 3% річних. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 10000,00 грн. основного боргу позивач позов не підтримав.

Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи представника позивача, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково та частково слід закрити провадження у справі з таких підстав.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті стаття 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами частини 1 статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно із частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, 10.03.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Екскаватор Спецсервіс» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» (замовник) укладено договір №10/03/2020, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послуги за допомогою спецтехніки (надалі - послуги), а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначені послуги.

Факт надання відповідачу послуг підтверджується такими актами надання послуг: №17 від 27.01.2020р. на суму 2880,00 грн., №90 від 23.03.2020р. на суму 23760,00 грн., №100 від 25.03.2020р. на суму 7920,00 грн. та №218 від 26.05.2020р. на суму 3600,00 грн.

Тобто, як вбачається із поданих позивачем матеріалів, відповідно до вказаних актів надання послуг Товариство з обмеженою відповідальністю «Екскаватор Спецсервіс» надало Товариству з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» послуги по договору №10/03/2020 від 10.03.2020р. на загальну суму 38160,00 грн.

Як вбачається із розрахунку позовних вимог та як підтверджується матеріалами справи, станом на час звернення позивача до суду сума основного боргу відповідача за надані позивачем послуги становила 18520,00 грн.

Крім того, станом на 06.10.2020р. сторонами вказана заборгованість також була зафіксована у підписаному ними акті звірки взаємних розрахунків, який долучено позивачем до позовної заяви.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, а саме із банківської виписки за 10.02.2021р., яка долучена позивачем до клопотання (вх.№5048/21 від 02.03.2021р.) про долучення доказів до матеріалів справи, відповідач після відкриття провадження у справі, а саме 10.02.2021р. частково погасив зазначену заборгованість на суму 10000,00 грн.

Отже, як вбачається із матеріалів справи, станом на дату ухвалення рішення суду у даній справі, сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 8520,00 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні, відзив на позовну заяву відповідач не подав.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач під час розгляду даної справи частково погасив основну заборгованість на суму 10000,00 грн., що підтверджується банківською випискою позивача за 10.02.2021р., суд дійшов висновку в цій частині закрити провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином позовна вимога про стягнення решти суми основного боргу, а саме в розмірі 8520,00 грн. є обгрунтована, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем, а тому підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України, встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається із позовної заяви та розрахунку позовних вимог, позивач заявив до стягнення пеню в розмірі 983,67 грн. При цьому із розрахунку позовних вимог вбачається, що позивач здійснює нарахування пені на загальну суму основного боргу за період з 20.07.2020р. по 29.12.2020р., зазначаючи при цьому, що останній платіж від відповідача надійшов 17.07.2020р., після здійснення якого розмір основного боргу перед позивачем склав 18520,00 грн.

Також як вбачається із поданого розрахунку, а також акту звірки взаємних розрахунків між сторонами, який підписаний як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, у період з 01.01.2020р. по 06.10.2020р. відповідачем було здійснено такі оплати: 15.01.2020р. на суму 10000,00 грн., 21.01.2020р. на суму 4000,00 грн., 12.01.2020р. на суму 5000,00 грн., 19.02.2020р. на суму 7000,00 грн., 12.03.2020р. на суму 5000,00 грн., 03.04.2020р на суму 5000,00 грн., 08.04.2020р. на суму 3000,00 грн., 15.05.2020р. на суму 7000,00 грн., 18.06.2020р. на суму 5000,00 грн. та 17.07.2020р. на суму 5000,00 грн.

При цьому, як вбачається із поданих матеріалів, початкове сальдо у стовпчику дебет становило 36360,00 грн. Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, вищезазначені оплати спочатку зараховувалися у початкове сальдо, після чого зарахування таких оплат здійснювалося в рахунок погашення заборгованості за актами наданих послуг, що долучені до матеріалів справи, внаслідок чого після останньої оплати 17.07.2020р. заборгованість склала 18520,00 грн.

Таким чином, при нарахуванні пені позивачу слід було врахувати вищезазначений порядок зарахування грошових коштів, тобто здійснювати таке зарахування в порядку черговості, і при цьому здійснити розрахунок пені окремо по кожному невиконаному грошовому зобов`язанню, адже строк оплати по кожному акту наданих послуг настає в різний час, враховуючи при цьому вказаний порядок черговості зарахування коштів.

При цьому визначальною в даному випадку є необхідність врахування того, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, з врахуванням наведеного, однак лише в межах обраного позивачем періоду нарахування пені (з 20.07.2020р. по 29.12.2020р.), судом було здійснено перерахунок її розміру та встановлено, що загальний розмір пені за цей період становить 493,64 грн., а не 983,67 грн., як зазначає позивач.

Отже, на підставі викладеного, здійснивши перерахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково. Зокрема суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 493,64 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із позовної заяви та розрахунку розміру позовних вимог позивачем також заявлено до стягнення 485,02 грн. – інфляційних втрат та 247,54 грн. – 3% річних.

Перевіривши розрахунок 3% річних судом встановлено, що під час визначення їх розміру позивачем допущено помилку, адже розмір 3% річних, що розрахований виходячи із суми основного боргу за обраний позивачем період становить 247,44 грн., а не 247,54 грн., як зазначає позивач. А тому позовна вимога про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню частково, а саме в розмірі 247,44 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення в відповідача інфляційних втрат в розмірі 485,02 грн. є обгрунтована, а тому підлягає задоволенню.

Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обгрунтовані та підлягають задоволенню в такому розмірі: 8520,00 грн. – сума основного боргу, 493,64 грн. – пеня, 485,02 грн. – інфляційні втрати та 247,44 грн. – 3% річних.

Як вже було зазначено судом, в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 10000,00 грн. слід закрити провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2102,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1373 від 29.12.2020р.

Відповідно до частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Судом встановлено, що позивач не підтримує своїх позовних вимог в частині стягнення 10000,00 грн. суми основного боргу, оскільки вказана сума була сплачена відповідачем після пред`явлення позову. Однак, як вбачається із клопотання (вх.№5048/21 від 02.03.2021р.) про долучення доказів до матеріалів справи, позивач просить стягнути на його користь з відповідача сплачені ним судові витрати.

Отже, враховуючи наведене, розподіл судових витрат по сплаті судового збору слід здійснити на підставі частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач не підтримує позовні вимоги в частині сплати суми основного боргу в розмірі 10000,00 грн., які були сплачені відповідачем після пред`явлення позову.

Однак, при цьому такий розподіл судових витрат також слід здійснити з врахуванням пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог, адже суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та 3% річних слід задовольнити частково, і при цьому позивач підтримав такі позовні вимоги в повному обсязі.

Таким чином, керуючись нормами частини 3 статті 130 та пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 2051,09 грн. судового збору.

Керуючись статтями 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 130, 231, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вояж-Львів” (81600, Львівська область, Миколаївський район, місто Миколаїв, вулиця Лисенка, будинок 45, ідентифікаційний код 38008383) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Екскаватор Спецсервіс” (79054, місто Львів, вулиця Баштанна, будинок 3, квартира 5, ідентифікаційний код 42652883) 8520,00 грн. – основного боргу, 493,64 грн. – пені, 485,02 грн. – інфляційних втрат, 247,44 грн. – 3% річних та 2051,09 грн. – судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 10000,00 грн. основного боргу.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09.03.2021р.

Суддя М.М. Петрашко