Рішення № 95396678, 09.03.2021, Житомирський районний суд Житомирської області

справа № 278/2380/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2021 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Грубіяна Є.О., за участю секретаря Петровської Ю.Р., розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку і виключення її з опису та зняття арешту майна, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - Житомирський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), -

В С Т А Н О В И В :

Заявник звернувся із вимогами до відповідачів, якими просить суд ухвалити рішення про визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0,0800 га, яка розташована в с. Скоморохи Житомирського району Житомирської області та зняття арешту з такої земельної ділянки, який був накладений постановою державного виконавця від 24.10.2012 року в межах виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування заявленого суду повідомлено наступне. В 2010 році позивач набула прав власності на земельну ділянку площею 0,0800 га, що за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та кадастровим номером 1822085900:02:001:0165. Прав власності на даний об`єкт нерухомості не перереєстровувалось. В 2012 році відповідачем винесено постанову про арешт майна колишнього власника зазначеної земельної ділянки та у зв`язку із не внесенням відомостей щодо нового власника арешт накладено на згадувану земельну ділянку.

Враховуючи положення ст. 274 ЦПК України розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

У судове засідання сторони не з`явились. Представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також останній не заперечував щодо заочного розгляду справи. Представник третьої особи також подав заяву, якою розгляд справи просив проводити без його участі, при прийнятті рішення покладається на розсуд суду. Підстави неявки в судове засідання відповідачів суду невідомі, хоча вони були завчасно та належним чином повідомлені про день та час слухання справи. Отже, зважаючи на те, що відповідач не з`явився у судове засідання без повідомлення причин, не подав відзив, та враховуючи той факт, що позивач не заперечує проти заочного порядку розгляду, суд вважає за можливе провести слухання справи відповідно до положень ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Проаналізувавши направлені суду матеріали, судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

8 жовтня 2010 року між позивачем, як покупцем та ОСОБА_2 , як продавцем, укладено договір купівлі - продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Силіною Н.В. (а.с.8-10).

В силу сімейних обставин, як вказує позивач, такий договір не був своєчасно зареєстрованим на її ім`я.

При вирішенні питання про оформлення спірної земельної ділянки, позивачу стало відомо про арешт, накладений на таке нерухоме майно.

Так, 24 жовтня 2012 року постановою державного виконавця Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) винесено постанову про арешт майна ОСОБА_2 у вигляді зазначеної раніше земельної ділянки в рамках виконавчого провадження №34889861.

Арешт спірної та належної позивачу земельної ділянки позбавляє можливості останню користуватись та розпоряджатися такою нерухомістю.

Проаналізував фактичні обставини справи суд дійшов висновку про необхідність застосувати наступні положення законодавства України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 2 постанови від 03 червня 2016 року № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Зазначені правовідносини врегульовані наступними нормативними актами. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України). Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку (ст. 153 ЗК України).

Аналіз вищезазначених норм та обставин справи дає підстави дійти до висновку, що позивач є власником спірної земельної ділянки, однак в зв`язку з накладеним на таку земельну ділянку арешту остання на даний час позбавлена можливості користування та розпоряджання таким нерухомим майном.

Відтак, позовна вимога про зняття арешту з такої земельної ділянки є обґрунтованою, доведеною позивачем та такою, що має бути задоволена.

Інша позовна вимога щодо визнання права власності на спірне майно задоволеною бути не може, оскільки правовстановлюючі документи на дане майно є чинними, не скасованими та продовжують свою дію.

Результати вирішення спору дають підстави стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволеної частини вимог, тобто в розмірі 840, 80 гривень. Дані правовідносини врегульовані положеннями ст. 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Зняти арешт з земельної ділянки площею 0,0800 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та кадастровим номером 1822085900:02:001:0165.

Стягнути з відповідачів на користь позивача 840, 80 гривень судового збору, тобто по 420, 40 гривень з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є.О. Грубіян