Ухвала суду № 95391471, 15.01.2021, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/2746/18

Провадження № 2/488/77/21

У Х В А Л А

іменем України

15.01.2021 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді – Лазаревої Г.М.,

при секретарі – Криницькій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву Товариства з додатковою відповідальністю "Южна Транспортна Компанія" про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Южна Транспортна Компанія», акціонерне товариство «Просто-Страхування» про відшкодування матеріальної шкоди, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ з додатковою відповідальністю «Южная Транспортная компания» (далі - ТДВ «ЮТК») про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої ДТП.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15.01.2021 року затверджена мирова угода між ОСОБА_1 та ПАТ «Просто-страхування», провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ з додатковою відповідальністю «Южная Транспортная компания», Акціонерного товариства «Просто-страхування» про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої ДТП, закрито.

30.11.2020 року ТДВ «ЮТК» звернулася до суду із заявою про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, та просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 10000 грн. компенсації, яка полягала у понесених нею витратах на правову допомогу адвоката.

Заява ТДВ «ЮТК» мотивована тим, що 09.11.2018 року та 20.11.2019 року між нею та адвокатом Чебанюк В.С. було укладено договір про надання правової допомоги. Адвокатом була проведена підготовка до розгляду справи, що складалася з аналізу позовної заяви, заявлених вимог, дослідження актуальної судової практики та законодавства, направлення адвокатського запиту, складання відзиву на позовну заяву від 19.11.2018 року, складання клопотання про залучення АТ «Просто-страхування» в якості третьої особи до справи 19.11.2018 року, складання додаткового відзиву на позовну заяву від 13.02.2019 року, участь у судових засіданнях, які призначались на 19.11.2018, 21.11.2019, 14.01.2020, 18.02.2020, 07.04.2020, 05.06.2020, 11.08.2020, 17.09.2020, 27.11.2020, складання заяви про розподіл судових витрат від 27.11.2020. Відповідно до умов договору та звіту про надану правову допомогу вона зобов`язалася сплатити гонорар за надану правову допомогу в розмірі 10000 грн.

ТДВ «ЮТК» вважала, що дії ОСОБА_1 з подання позову до неналежного відповідача, та, як наслідок, тривалий судовий розгляд даного необгрунтованого позову, необхідність залучення адвоката для участі у численних призначених судових засіданнях підпадає під визначення «необгрунтованих дій позивача», яке міститься в ч. 5 ст. 142 ЦПК України.

ТДВ «ЮТК», посилаючись на наведене, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь понесені нею витрати на оплату правової допомоги у розмірі 10000 грн.

Належно повідомлені про час і місце судового засідання учасники справи учасники справи в засідання не з`явились, просили розглянути заяву без їх участі. Представник позивачки просила відмовити в задоволенні заяви.

Дослідивши надані докази, судом встановлено.

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ з додатковою відповідальністю «Южная Транспортная компания» (далі - ТДВ «ЮТК») про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої ДТП.

У відзиві на позовну заяву від 19.11.2018 року представник відповідача адвокат Чабанюк В.С., який діяв відповідно до ордеру від 09.11.2018 року, просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що заподіяна шкода відшкодована страховою компанією АТ «Просто-страхування». Одночасно адвокатом Чабанюк В.С. було подано письмове клопотання про залучення АТ «Просто-страхування» до участі в справі в якості третьої особи.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19.11.2018 року клопотання було задоволено, до участі в справі в якості третьої особи було залучено Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування».

13.02.2019 року від адвоката Чабанюк В.С. надійшов додатковий відзив на позовну заяву, в якій він посилаючись на правові висновки, викладені в постанові ВП ВС від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц, зазначив, що у відповідача не виникло обов`язку щодо відшкодування шкоди позивачу.

05.06.2020 року від представника позивачки надійшла заява про залучення до участі в справі в якості відповідача АТ «Просто-страхування»

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву, зазначивши в ній відповідачем, крім ТДВ «ЮТК», АТ «Просто страхування», з якого і просила стягнути заподіяну їй матеріальну шкоду. Свою правову позицію обґрунтувала тим, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц відступила від правового висновку, викладеного у постанові ВСУ від 23.12.2015 року, і дійшла висновку, що потерпілий або страховик за договором КАСКО повинен звертатися з вимогою до страховика цивільно-правової відповідальності винної особи.

12.11.2020 року від ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» надійшла сумісна заява про затвердження між ними мирової угоди.

Аналізуючи наведені обставини, суд прийшов до таких висновків.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу (ч.ч. 4-6 ст. 142 ЦПК)

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Під зловживанням процесуальними правами законом визначено наступне. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. В залежності від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі ( ч. 2 ст. 44 ЦПК України).

В свою чергу процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони.

Як вбачається з роз`яснень в п. 38 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах », що у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. При цьому, саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.

Під час розгляду справи судом не встановлено з боку позивача чи його представника зловживання процесуальними правами, також не встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача, представником відповідача в свою чергу не зазначено в чому виразились необґрунтовані дії позивача.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити певні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови мирової угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Системний аналіз та тлумачення ст. 207 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що укладення мирової угоди є правом сторін, яким вони можуть скористатися у будь-який момент судового розгляду, тобто після відкриття провадження у справі судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції та до ухвалення судового рішення за результатами такого розгляду.

Отже, саме по собі подання заяви про затвердження мирової угоди не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Крім того, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Таким чином, за змістом частини п' ятої статті 142 ЦПК, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. (Постанова ВС від 26 вересня 2018 року справа № 148/312/16-ц провадження № 61-24189 св 18).

При цьому встановлено, що єдине, на що посилається ТДВ «ЮТК» при подані заяви про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача - це те, що ОСОБА_1 пред`явила безпідставний позов і у подальшому у заяві по суті наводяться процесуальні дії відповідача. Отже, заява взагалі не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивачки.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про те, що звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про затвердження мирової угоди не свідчить про безпідставність та необґрунтованість її позову. Саме по собі подання заяви про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, так як це його право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Крім того, суд враховує наступне.

Частина 3 ст. 137 ЦПК передбачає, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. В такому описі слід зазначати перелік конкретних послуг та вартість кожної послуги, або, в разі погодинної тарифікації послуг адвоката – кількість годин, витрачених на надання кожної послуги. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК). Більш широкого переліку документів, що підтверджують розмір витрат кодекс не містить, однак з даного приводу є чимало правових висновків Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду №308/15007/15-ц від 15.05.2019 суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Належними доказами, які підтверджують та обґрунтовують реальний розмір витрат на правничу допомогу, є докази, які доводять відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, у Книзі обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення». Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду справа №283/2065/14-ц від 13.03.2019.

Згідно до ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Жодних належних доказів, які б підтверджували сплату коштів за надання правової допомоги в розмірі, що зазначений в заяві, ТДВ «ЮТК» на надала.

За такого, враховуючи все вищевикладене, в задоволенні заяви про стягнення судових витрат слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 141-142 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена учасниками справи в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її винесення.

Суддя: Г.М. Лазарева