Рішення № 95379170, 17.02.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2021 справа № 914/2579/19

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз», м.Київ

до відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», м.Львів

про стягнення 1 154 691 284,86 грн.

За участю представників:

від позивача Мельник О.С. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ТР №000205 від 30.06.2017 р.; довіреність №1-2519 від 10.12.2020 р.);

від відповідача Гарбузюк Р. О., Вук У.І. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №000884 від 21.02.2018 р., довіреність №007Др-302-1220 від 31.12.2020 р.).

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» про стягнення 1 154 691 284,86 грн, з яких 972 489 963,55 грн заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу, 134 739 968,69 грн пені, 12 512 750,49 грн три проценти річних та 34 948 602,13 грн інфляційних втрат.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

В судовому засіданні 07.12.2020 р. судом оголошено перерву до 23.12.2020 р. до 15:00 год.

Судове засідання призначене на 23.12.2020 р. не відбулося у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності суддею Сухович Ю.О.

У зв`язку з усуненням обставин, що стали причиною непроведення судового засідання 23.12.2020 р., ухвалою суду від 14.01.2021 р. призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 17.02.2021 р.

19.01.2021 р. представник відповідача через канцелярію суду подав заяву з процесуального питання (вх. №1112/21) до якої долучив оригінал наукового висновку доктора юридичних наук Харитонова О.Є. від 28.12.2020 р.

02.02.2021 р. представник відповідача подав через канцелярію суду заяву з процесуального питання (вх.№2393/21) до якої долучив оригінал наукового висновку доктора юридичних наук Беляневич О.А від 27.01.2021 р.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов повністю, просив його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, письмових поясненнях.

Представники відповідача проти позову заперечили, просити відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, запереченні на відповідь на відзив на позовну заяву, заявах з процесуальних питань, міркуваннях щодо правової природи спірного правовідношення, письмових поясненнях.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

У судовому засіданні 17.02.2021 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Позивач посилаючись на укладений між сторонами договір транспортування природного газу №1512000709 від 17.12.2015 р. у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, просить стягнути з відповідача 1 154 691 284,86 грн, з яких 972 489 963,55 грн заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу, 134 739 968,69 грн пені, 12 512 750,49 грн три проценти річних та 34 948 602,13 грн інфляційних втрат.

Позивач зазначає про виникнення у відповідача обсягів негативних небалансів природного газу внаслідок безпідставного відбору ним з газорозподільної системи природного газу для покриття його власних потреб виробничо-технічних витрат без подання таких обсягів природного газу до газотранспортної системи та внаслідок несанкціонованих відборів з газорозподільної системи відповідача природного газу споживачами, у яких в спірні періоди не було жодного постачальника природного газу.

У зв`язку з нездійсненням відповідачем заходів щодо самостійного врегулювання негативних небалансів за період з липень-грудень 2018 р, січень-лютий 2019 р., позивач надав відповідачу послуги балансування для врегулювання небалансів за вказані періоди на загальну суму 972 489 963,55 грн., які останній не оплатив.

У зв`язку з неоплатою заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу, позивач нарахував відповідачу 134 739 968,69 грн пені, 12 512 750,49 грн три проценти річних та 34 948 602,13 грн інфляційних втрат, які просить стягнути.

Посилаючись на положення укладеного між сторонами договору, Кодексу газотранспортної системи затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2493, ст.ст. 526, 530, 536, 612, 625 ЦК України, ст.ст.198, 231 ГК України, позивач просить задовольнити позов повністю.

Позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, письмових поясненнях.

Зокрема зазначає, що позивач надає послугу балансування по невиправдано високій ціні. Втрати оператора газотранспортної системи мають бути обгрунтованими, відповідати цілям балансуючих дій та виконанню договору про надання послуг балансування. В липні-жовтні 2018 р., січні-лютому 2019 р. базова ціна газу, яка була виставлена оператором ГТС для відповідача є значно вищою, ніж ринкові ціни на газ в спірний період. Завищення ціни призведе до безпідставного стягнення додаткових грошових коштів, шляхом завдання збитків АТ «Львівгаз».

Відповідач зазначає, що позивач не надав до позову жодних первинних документів, які б свідчили про реальність вчинення балансуючих дій. Не вчинив усіх дій для балансування своєї системи, як цього вимагає стандарт «EDIG@S». Не виконав прямих норм ГТС, які регулюють вчинення балансуючих дій. Не надав доказів того, що відповідач замовляв послугу з балансування.

На думку відповідача оператор ГТС повинен забезпечити здійснення функцій, передбачених ч.1 ст.20 Закону України «Про ринок природного газу» за рахунок своїх фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів (ч.6 ст.23 Закону України «Про ринок природного газу»). Балансування газотранспортної системи є складовою частиною передбачених технічним регламентом робіт по експлуатації і відповідно до закону обов`язком оператора ГТС, а не послугами іншим особам.

Різниця між обсягами газу, які були подані позивачем від імені і за дорученням постачальників (замовників послуг транспортування) у розподільні газопроводи відповідача, і обсягами газу, які були передані відповідачем споживачам постачальників, може свідчити про втрату у розподільних мережах відповідачем вантажу, прийнятого до перевезення від постачальника. Відповідач при транспортуванні втратив вантаж (газ) постачальників, а не позивача.

Заперечення вимог позову відповідачем грунтуються на обставинах розбалансування газотранспортної системи в частині виникнення небалансів замовників з вини оператора ГТС.

Відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів надання відповідачем фінансового забезпечення, отже за відсутності вказаного, позивач всупереч умов договору і вимог Кодексу ГТС, протягом всього спірного періоду подавав (закачував) незабезпечені обсяги газу у газопроводи відповідача.

Врегулювання небалансу є складовою послуги транспортування газу та здійснюється виключно на підставі договору транспортування. Відповідач для здійснення своєї статутної діяльності не має потреби замовляти послуги транспортування газу і за таких умов не може бути замовником послуг транспортування газу, відповідно небаланси виникати не можуть.

На думку відповідача алокації на які покликається позивач, здійснені оператором ГРМ, в той час як відповідно до п.3 глави 1 розділу ХІІ Кодексу ГТС алокація визначається оператором ГТС. Отже, такі докази є недопустимими, оскільки складені неналежною особою.

Обсяги газу, які протягом спірного періоду у точках виходу на ГРС позивача у розподільні мережі відповідача передавалися останньому не на умовах договору на транспортування газу укладеного між сторонами і належали постачальникам газу.

Інформаційна платформа, оператора ГТС, яка дозволяла замовникам послуг транспортування газу врегулювати добові небаланси в порядку, визначеному Кодексом ГТС, розпочала свою роботу лише 20.05.2019 р., а відтак навіть за умови виникнення небалансів у відповідача, з вини позивача він був би позбавлений реальної можливості їх врегулювати.

Крім того, відповідач зазначив про існування справи №1453-26.13/64-19, розпочатої за розпорядженням Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 25.04.2019 р. № 01/147-р за ознаками вчинення суб`єктом господарювання у складі АТ «Укртрансгаз» та АТ НАК «Нафтогаз України» порушення, передбаченого п.2 ст.50, ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції». У п.18 якого зазначено, що закупівля АТ «Укртрансгаз» природного газу за цінами, що є вищими від ціни на природний газ, який НАК «Нафтогаз України» реалізує промисловим споживачам та оптовим покупцям, а також вищими за ціни на ТБ «Українська енергетична біржа призводить до підвищення базової ціни природного газу, який використовується для надання товариством послуг балансування суб`єктам господарювання, що є замовниками послуг транспортування природного газу на відповідному ринку, а відтак призводить до завищення ціни природного газу для кінцевого споживача.

На підставі вищевказаного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Обставини встановлені судом.

17.12.2015 р. між ПАТ «Укртрансгаз» (оператор) та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (замовник) укладено договір №1512000709 транспортування природного газу.

Згідно умов цього договору, зокрема п.2.1 оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу (далі- послуги) на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг.

Відповідно до п.17.1 договору, він набирає чинності з дня його укладання і діє до 31.12.2016 року, а умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме, з 01.12.2015 року.

За умовами п.2.2 , п.2.3 договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі газотранспортної системи (Кодекс), затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року №2493, з урахуванням особливостей, передбачених цим договором. Послуги, які можуть бути надані відповідачу за цим договором:

-послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи (далі - розподіл потужності);

-послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій (далі - транспортування);

-послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї (далі - балансування) (п. 2.3 договору).

Згідно із п. 2.6 договору, замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у договорі.

Оператор зобов`язаний, зокрема, своєчасно надавати послуги належної якості; приймати номінації та реномінації, а також заявки на розподіл потужності від відповідача відповідно до умов, встановлених Кодексом; розміщувати на своєму веб-сайті чинні тарифи, вартість послуг балансування, типовий договір транспортування природного газу і кодекс, забезпечувати належну організацію та функціонування своєї диспетчерської служби; виконувати інші обов`язки, визначені Кодексом та чинним законодавством України (п. 3.1 договору).

Замовник зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг; дотримуватися обмежень, встановлених цим договором та Кодексом, негайно виконувати розпорядження диспетчерської служби позивача; вчасно врегульовувати небаланси (п. 4.1 договору).

Пунктом 9.1 договору визначено, що у разі виникнення у замовника негативного місячного небалансу та не врегулювання ним негативного місячного небалансу відповідно до Кодексу в строк до дванадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, відповідач зобов`язаний сплатити оператору за послуги балансування. Негативний місячний небаланс відповідача визначається відповідно до Кодексу.

У пунктах 9.4, 9.5 договору передбачено, що оператор до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає замовнику на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру. Замовник зобов`язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує п`яти банківських днів. Розбіжності щодо вартості послуг балансування підлягають урегулюванню відповідно до умов цього договору або в суді. До прийняття рішення суду вартість послуг балансування, яку замовник зобов`язаний сплатити в строк, визначений п.9.4 цього договору, визначається за даними оператора.

Згідно із п. 11.4 договору послуги балансування оформлюються одностороннім актом за підписом оператора на весь обсяг негативного місячного небалансу, неврегульованого замовником відповідно до Кодексу та розділу IX цього договору.

На підставі такого позивачем як оператором ГТС було здійснено процедуру алокації та встановлено наявність у Відповідача негативних місячних небалансів природного газу в липні 2018 р. в обсязі 1 782,214 тис. куб. м., в серпні 2018 р. в обсязі 1 681,990 тис. куб. м., у вересні 2018 р. в обсязі 6 418,571 тис. куб. м., в жовтні 2018 р. в обсязі 3 592,527 тис. куб. м., у листопаді 2018 р. в обсязі 6 909,319 тис.куб. м., в грудні 2018 р. в обсязі 15 778,376 тис. куб. м, у січні 2019 р. в обсязі 23 973,264 тис. куб. м., та у лютому 2019 р. 14 955,375 тис. куб. метрів.

Позивач стверджує, що такі обсяги негативних небалансів природного газу виникли у відповідача внаслідок безпідставного відбору ним з газотранспортної системи природного газу для покриття його власних виробничо-технічних витрат без подання таких обсягів природного газу до газотранспортної системи та внаслідок несанкціонованих відборів з газорозподільної системи відповідача природного газу споживачами, у яких в спірні періоди не було жодного постачальника природного газу.

На підтвердження обсягів небалансів підтверджуються позивач посилається на алокації (звіти) АТ «Львівгаз» про поділ фактичного обсягу природного газу за липень-листопад 2018 року, електронні файли АТ «Львівгаз» про події фактичного обсягу природного газу за грудень 2018 року, січень-лютий 2019 року, звіти по точках входу/виходу за липень-грудень 2018 року та січень-лютий 2019 року.

Позивач зазначає, що у зв 'язку з нездійсненням відповідачем заходів щодо самостійного врегулювання негативних небалансів за вказані періоди в порядку, встановленому Кодексом ГТС, він надав відповідачу послуги балансування для врегулювання небалансів за вказані періоди на загальну суму 972 489 963,55 грн, про що були оформлені односторонні акти про надання таких послуг № 07-18-1512000709- БАЛАНС від 31.07.2018 р., № 08-18-1512000709- БАЛАНС від 31.08.2018 р., №09-18-1512000709- БАЛАНС від 30.09.2018 р., № 10-18-1512000709- БАЛАНС від 31.10.2018 р., № 11-18-1512000709- БАЛАНС від 30.11.2018 р., № 12-18-1512000709- БАЛАНС від 31.12.2018 р., № 12-18-1512000709- БАЛАНС від 31.12.2018 р., № 01-19-1512000709- БАЛАНС від 31.01.2019 р., № 02-19-1512000709- БАЛАНС від 28.02.2019 р., що були надіслані відповідачу разом з рахунками на оплату та звітами по точкам входу/виходу супровідними листами позивача № ТЗОВИХ-18- 2079 від 14.08.2018 р., № Т50ВИХ-18- 2371 від 13.09.2018 р., № Т50ВИХ-18- 2648 від 13.10.2018 р., № Т80ВИХ-18- 2895 від 14.11.2018 р., № ТЗОВИХ-18- 3207 від 14.12.2018 р., №2001ВИХ-19-846 від 06.03.2019 р., №2001ВИХ-19-79 від 14.01.2019 р., №2001ВИХ-19-582 від 14.02.2019 р., № 2001ВИХ-19-939 від 14.03.2019 р.

Позивач вважає, що з моменту отримання відповідачем вказаних актів, рахунків на оплату та звітів по точкам входу/виходу у останнього відповідно до п. 9. договору та п. 4 глави 4 Розділу XIV Кодексу ГТС виникли зобов`язання здійснити оплату таких послуг у строк, що не перевищує п`яти банківських днів з дня отримання зазначених документів.

Згідно п.9.2. договору вартість послуг балансування за газовий місяць визначається на підставі даних про негативний місячний небаланс замовника за формулою: В балансування = БЦГ х К х QБГ, де БЦГ - базова ціна газу; QБГ - обсяг негативного місячного небалансу замовника послуг транспортування; К - коефіцієнт компенсації, що дорівнює 1,2. При розмірі небалансу 5% від обсягу природного газу, відібраного з газотранспортної системи, застосовується коєфіцієнт, що дорівнює 1.

Позивач зазначає, що обсяг природного газу, відібраного відповідачем з газотранспортної системи в спірні газові місяці склав 100 % розміру його небалансу, внаслідок чого при визначенні вартості наданих послуг балансування позивачем було застосовано саме коефіцієнт 1,2.

В обґрунтування викладеного позивач зазначив про те, що відповідач як замовник послуг транспортування у спірні газові місяці через точку входу до газотранспортної системи не подав жодних обсягів природного газу, однак, при цьому, здійснив відбір природного газу з точки виходу з газотранспортної системи, що склали обсяги його негативних місячних небалансів за відповідні періоди, для врегулювання яких позивачем були надані послуги балансування.

Умовами п. 13.1 договору встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором.

Згідно з п. 13.5 договору в разі порушення замовником строків оплати, передбачених цим договором, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивач просить стягнути з відповідача 972 489 963,55 грн заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу та нарахованих за неоплату боргу 134 739 968,69 грн пені, 12 512 750,49 грн три проценти річних та 34 948 602,13 грн інфляційних втрат.

Висновки суду.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам, цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати-, у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх. змісту або із суті. відносин між сторонами.

Правове регулювання взаємовідносин оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначення правових, технічних, організаційних та економічних засад функціонування газорозподільних систем здійснюється Кодексом газотранспортної системи, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 р. №2496, а також положеннями Закону України «Про ринок природного газу», Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

В п. 45 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором. Оператор газотранспортної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів транспортування природного газу із замовниками.

Відповідно до пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).

Відповідно до пункту 4 глави 3 розділу І Кодексу ГТС експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключно оператор газотранспортної системи.

Згідно з абзацом 36 пунктом 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи є юридичною особою, яка не є складовою вертикально інтегрованої організації і здійснює свою господарську діяльність незалежно від діяльності з видобутку, розподілу, постачання природного газу, діяльності оптових продавців. Оператор газотранспортної системи не може провадити діяльність з видобутку, розподілу або постачання природного газу. Договорами, які опосередковують транспортування газу, є договори надання, послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії для здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Змістом правовідношення послуги є здійснення виконавцем за завданням замовника та на підставі договору певних дій на користь замовника, результат яких споживається замовником в ході вчинення таких дій виконавцем. Передумовою виникнення правовідношення є наявність у замовника потреби у вчиненні певних дій іншою особою.

Предметом позову є вимога про стягнення заборгованості за надані послуги балансування обсягів природного газу, нарахована позивачем пеня, інфляційні втрати та 3% річних.

Що стосується доводів позивача про надання ним (оператором) послуг з балансування природного газу відповідачу на підставі договору про транспортування природного газу, то такі є необґрунтованими з огляду на наступне:

Державне регулювання у сфері енергетики здійснює Національна комісія у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), яка є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Актом регулювання, прийнятим НКРЕКП у сфері функціонування ринку природного газу у 2015 році, був Кодекс газотранспортної системи. Кодекс газотранспортної системи є регламентом функціонування газотранспортної системи України і визначає правові, технічні, організаційні та економічні основи функціонування газотранспортної системи України.

Згідно з пунктом І глави 1 розділу IX Кодексу ГТС оператор, газотранспортної системи надає право користування потужністю точок входу/виходу на прозорих та недискримінаційних засадах відповідно до положень цього Кодексу та договору транспортування природного газу. Продукцією, яка підлягає транспортуванню, є, відповідно, природний газ.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування природного газу; розподіл природного газу; зберігання (закачування, відбір) природного газу; послуги установки LNG; транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Частиною першою статті 20 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що оператор газотранспортної системи на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи з метою задоволення очікуваного попиту суб`єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу, враховуючи поступовий розвиток ринку природного газу.

Відповідно до п. 4, п. 10 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про ринок природного газу» з мeтою виконання функцій, передбачених ч. 1 ст. 20 цього Закону, оператор газотранспортної системи, зокрема, зобов`язаний здійснювати балансування та функції оперативно-диспетчерського управління газотранспортною системою в економний, прозорий та дискримінаційний спосіб, вживати інших заходів, необхідних для безпечної та стабільної роботи газотранспортної системи, що передбачені цим Законом або не суперечать законодавству. Оператор газотранспортної системи повинен забезпечити здійснення функцій, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, за рахунок своїх фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів (ч. 6 ст. 23 Закону).

Відповідно до п.5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС послуга балансування - послуга, що надається оператору (а не оператором) на підставі відповідного договору купівлі-продажу природного газу.

Відтак балансування газотранспортної системи, поряд з іншими діями, є складовою частиною передбачених технічним регламентом робіт по експлуатації, і відповідно до закону є обов`язком оператора ГТС, а не послугами іншим особам.

З огляду на вказане, балансування газотранспортної системи, в тому числі врегулювання небалансів замовників послуг транспортування газу, є складовою частиною передбачених технічним регламентом робіт по експлуатації. Балансування не є самостійним об`єктом правовідношенням з надання послуг транспортування газу. Витрати оператора ГТС на балансування входять у вартість надання послуг транспортування газу, передбачених договором.

Розбалансування газотранспортної системи може виникати внаслідок: відбору газу з системи оператором ГТС на потреби її експлуатації; витоків газу з газотранспортної системи внаслідок аварій тощо; виникнення неврегульованих небалансів у замовників послуг транспортування газу внаслідок подачі (закачування) газу оператором ГТС в суміжну газорозподільну мережу всупереч вимог пунктів 1 та 7 глави 3 розділу 1 і п. 17 глави 2 розділу VI Кодексу ГТС. Неврегулювання небалансів замовниками послуг транспортування газу є однією з причин розбалансування газотранспортної системи, відповідальність за балансування якої законом покладено на оператора ГТС.

Щодо укладеного між сторонами договору транспортування природного газу № 1512000709 від 17.12.2015 р. відповідно до умов якого оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу, а замовник сплачує оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.31 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» природний газ є товарною і продукцією і транспортується трубопроводами. Транспортування продукції трубопроводами, як вид господарської діяльності, регулюється Главою 32 ГК України.

Доводи позивача грунтуються на укладеному між сторонами договорі транспортування природного газу та на положеннях Кодексу ГТС.

Положеннями п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що Кодекс ГТС є правилами експлуатації і доступу до газотранспортної системи. За визначенням наведеним у вказаному в Законі, Кодекс ГТС не має правового статусу транспортного кодексу, є підзаконним актом і у всіх випадках не може суперечити Закону.

Як вже зазначалось вище, спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Господарським Кодексом України, Цивільним Кодексом України, Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом ГТС в частині, яка не суперечить закону, та договором.

Відповідно до п. 45 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу є господарською діяльністю, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG в або доставки безпосередньо споживачам, але така що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Згідно ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.

За договором на транспортування природного газу трубопроводами здійснюється переміщення продукції виробничо-технічного призначення. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Така діяльність відповідає визначенню перевезення вантажів (ст. 306 ГК України), тому до правовідносин, що виникають з договору транспортування газом разом з нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про транспорт», Закону України «Про трубопровідний транспорт», застосовуються норми Господарського кодексу України, в частині правового регулювання перевезення вантажів та договорів перевезення вантажів.

Відповідно до ч.1 ст.306 ГК України перевезення вантажів - господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Згідно ч.3 ст.306 ГК України перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

З аналізу ч.3 ст.306 ГК України слідує, що перевезення вантажів здійснюється, в тому числі, трубопровідним транспортом.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Така конструкція договору перевезення вантажу застосовується до договорів перевезення вантажів будь-яким видом транспорту. Особливості перевезення (транспортування, переміщення) окремих видів вантажу визначаються іншими актами законодавства, зокрема, транспортування природного газу - в Законі України «Про ринок природного газу».

Стаття 1 Закону України «Про нафту і газ» визначає газ, як товарну продукцію. В транспортному законодавстві України відносини перевезення (переміщення) енергоносіїв традиційно визначаються як транспортування.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України «Про нафту і газ» транспортна послуга визначається як переміщення територією України нафти і газу та продуктів їх переробки, як власного виробництва, так і тих, що надійшли з інших країн, для задоволення потреб споживачів України.

Як правильно зазначає відповідач, фактично у спірних правовідносинах постачальники (замовники послуг транспортування газу) є вантажовідправниками і передають газ оператору ГТС (перевізнику) на вході в газотранспортну систему. Після його транспортування оператор ГТС на виході з газотранспортної системи фактично отриманий на вході обсяг газу передає оператору ГРМ для розподілу споживачам постачальника якому газ належить на праві власності.

У зв`язку з діями відповідача, який у спірних правовідносинах також є перевізником, небаланс у ГТС не може виникнути у всіх випадках. Оператор ГРМ приймає тільки ті обсяги газу, які подаються (закачуються) оператором ГТС у розподільні газопроводи, а оператор ГТС подає (закачує) у ці газопроводи тільки ті обсяги газу, які йому на вході в ГТС передали постачальники для транспортування своїм споживачам.

Втрата газу (прийнятої оператором ГРМ до транспортування продукції, як перевізником) у газорозподільних мережах не може мати впливу на розбалансування газотранспортної системи. Різниця між обсягами газу, які були закачані позивачем за дорученням постачальників (замовників послуг транспортування) у розподільні газопроводи відповідача, і обсягами газу, які були передані відповідачем у розподільних мережах вантажу, який належить постачальникам, і прийнятий для подальшого транспортування споживачам постачальників. В такому разі, втрата вантажу відбулася поза межами газотранспортної системи і оператор ГТС до цього відношення не має.

Отже, вимоги пов`язані з втратою вантажу при транспортуванні у розподільних мережах, може пред`явити вантажовідправник (постачальник) на підставах і у порядку, визначених ст. 314 ГК України, а не оператор ГТС (позивач).

Газ, який передається у газорозподільні мережі, оператору ГТС на праві власності не належить. Відтак, права позивача не можуть бути порушені втратою природного газу відповідачем при його транспортуванні у своїх мережах, оскільки це була б втрата вантажу (газу) постачальника, а не позивача.

З огляду на викладене, вимоги позивача не ґрунтуються на нормах права, які регулюють фактичні правовідносини сторін і не підтверджені належними і допустимими доказами.

Щодо твердження позивача про наявності заборгованості відповідача за надані йому послуги з балансування природного газу, суд зазначає наступне.

Послуга як об`єкт цивільних прав (ст. 177 ЦК України) та як об`єкт цивільноправових правочинів, повинна відповідати вимогам фактичної та юридичної здійсненності: вона повинна бути об`єктивно, фактично виконуваною, а не існувати в уяві окремих осіб; як юридичне явище, вона повинна мати якість правомірності, тобто не суперечити нормам права.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Спеціальний суб`єктний склад такого зобов`язання в ст. 901 ЦК України не визначений, але він може бути передбачений законом (наприклад, аудиторські послуги) або випливати з характеру послуги (у випадках, передбачених Законом «Про ліцензування видів господарської діяльності»).

Як випливає із змісту ст. 901 ЦК України істотною умовою договору про надання послуг є умова про предмет (дії або здійснення певної діяльності), причому оплаті підлягає послуга як така, враховуючи відсутність матеріального результату дій виконавця. Договір про надання послуг є оплатним в силу закону, якщо інше не передбачено договором.

Верховний Суд, пояснюючи природу договірного зобов`язання з надання послуг, зокрема, в постанові від 10.10.2018 р. у справі № 910/22303/17, зазначав, що договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Таким чином, оплаченою має бути послуга, надана виконавцем і спожита замовником в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Визначення договору транспортування міститься в Законі України «Про ринок природного газу» та в Кодексі ГТС.

Так, згідно ч. 1 ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу» за договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Відповідно до абзацу 34 пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складовій послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).

Отже, у вказаних вище нормативних актах не встановлено, що послуга балансування є елементом предмету договору транспортування природного газу.

В Кодексі ГТС дії оператора газотранспортної системи по балансуванню газотранспортної системи та врегулювання небалансів замовників послуг транспортування газу визначається як послуга, що вчиняється шляхом укладення договорів купівлі-продажу. Втім, визначення в Кодексі ГТС балансування саме послуги, яка надається шляхом укладення договору купівлі-продажу суперечить імперативним нормам ЦК, якими закріплено конструкції договірних зобов`язань: купівлі-продажу (ст. 655 ЦК), предметом якого (зобов`язання) не є послуга; послуги (ст. 901 ЦК), предметом якого є дія (діяльність), результат якої споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, про що зазначалося вище.

Вказане свідчить про неможливість застосування до договірних відносин купівлі-продажу норм про договір надання послуг і навпаки.

З огляну на наведене, твердженням відповідача про те, що позивач жодних послуг відповідачу не надавав, а балансування газотранспортної системи не є послугами, які надані відповідачу, на думку суду, є обгрунтованим.

Згідно з ч.5 ст.4 ЦК України органи державної влади України можуть видавати акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Згідно з ч.5 ст.307 ГК України сторони можуть передбачити в договорі умови перевезення, що не суперечать законодавству.

Частиною 2 ст.35 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що розмір плати за небаланси замовників визначається виходячи із обґрунтованих та реальних витрат оператора газотранспортної системи, пов`язаних із здійсненням балансування.

Пунктом 9 ч, 2 ст.33 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено обов`язковість урахування у Кодексі ГТС основних принципів балансування, визначених статтею 35 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст.23 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи не може провадити діяльність з видобутку, розподілу або постачання природного газу.

Проте, окремі правила Кодексу ГТС і типового договору транспортування природного газу наведеним вимогам законів України не відповідають, у зв`язку з чим не можуть застосовуватися.

Так правовідношення постачання (купівлі-продажу) газу оператором ГТС замовникам послуг транспортування газу за процедурою врегулювання небалансів у Кодексі ГТС визначено як надання послуг, що суперечить змісту правовідношення надання послуг, яке міститься в главі 63 ЦК України.

В той час як транспортування продукції трубопроводами регулюється правилами глави 32 ГК України, в тому числі зміст договору, порядок його виконання, порядок приймання-передачі газу при його транспортуванні і відповідальність, Кодекс ГТС в частині прямо суперечить закону. Зокрема, Кодекс ГТС і типовий договір транспортування природного газу передбачають право оператора ГТС фактично здійснювати діяльність прямо заборонену законом та ліцензійними умовами (продавати газ); можливість перевізника передавати вантажоодержувачу речі, які він не приймав до перевезення, і які йому на праві власності не належать, а належать вантажовідправникам; право перевізника (оператора ГТС) пред`явити претензії до іншого перевізника (оператора ГРС); право перевізника пред`явити претензії за втрату вантажу вантажовідправника, яка відбулася за межами транспортування газу в ГТС (при його розподілі) тощо.

Відтак з нормативного опису Кодексу ГТС вбачається, що цей Кодекс є підзаконним нормативно-правовим актом, який, як вказувалось вище, знаходиться в підпорядкуванні актам вищого нормативного рівня (Господарському Кодексу України та Цивільному Кодексу України, спеціальним законам, що регулюють відносини в сфері транспортування (перевезення) природного газу) і не може їм суперечити.

Охоронне правовідношення визначено зобов`язальним. Порушення умов договору щодо обов`язку сторони врегулювати небаланс має правовим наслідком застосування санкцій, передбачених договором або законом, а не виникнення заборгованості за одностороннім актом про надання послуг.

Твердження позивача про виникнення небалансів у спірні періоди, які не врегульовані відповідачем спростовуються наступним.

В ході розгляду справи судом встановлено обставини подачі (закачування) оператором ГТС газу у суміжні розподільні газопроводи без погодження сторонами у договорі транспортування газу договірних потужностей, шляхом укладення додатку 1, без подачі відповідачем газу у точках входу та без підтверджених номінацій протягом всіх місяців спірного періоду. У всіх наведених доказах наявні відомості про неподачу AT «Львівгаз» газу у точках входу для його транспортування. Докази подання номінацій AT «Львівгаз» та їх підтвердження позивачем у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п. 7 глави 3 розділу І Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи здійснює надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу.

Відтак, без подачі газу у точках входу оператор ГТС не мав права подавати (закачувати) газ у суміжну газорозподільну систему в частині обсягів газу, які не надходили в точках входу.

Відповідно до п. 1 глави 3 розділу І Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб`єктам ринку природного газу: право користування газотранспортною системою в межах розподілу потужностей на точках входу та виходу; послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.

Отже, без погодження договірних потужностей та підтверджених номінацій оператор ГТС не мав права подавати (закачувати) газ у суміжну газорозподільну систему.

На думку суду, доводи відповідача про те, що газ надходив у суміжну газорозподільну систему виключно через запірну арматуру (вентилі тощо) газорозподільних станцій (ГРС), які перебували у володінні і користуванні позивача, що підтверджується додатком 3 до договору, є обґрунтованим.

Відкриття вентиля на ГРС має наслідком подачу (закачування) газу у суміжний газопровід поза волею відповідача. Обсяг подачі газу регулюється Оператором ГТС мірою відкриття вентиля на ГРС і тиском газу. Ці обставини, спростовують доводи позивача про безпідставний відбір газу з газотранспортної системи відповідачем, який фізично не міг відбирати газ з ГТС.

В ході дослідження доказів і матеріалів справи судом встановлено обставини непередачі газу відповідачем у спірний період для транспортування на вході в ГТС.

Пункт 17 глави 2 розділу VI Кодексу ГТС передбачає, що оператор газотранспортної системи впродовж 10 (десяти) робочих днів після надання замовником приєднання підтвердних документів щодо введення в експлуатацію газових внутрішніх мереж, за умови дотримання ним оплати вартості приєднання та якщо договором на приєднання не встановлений більш пізніший термін, зобов`язаний забезпечити підключення до газотранспортної системи об`єкта замовника внутрішніх газових мереж. При цьому на момент підключення до газотранспортної системи газових мереж внутрішнього газопостачання оператор газотранспортної системи: забезпечує прийом комерційного вузла обліку в експлуатацію відповідно до вимог цього Кодексу; складає та підписує з власником газових мереж внутрішнього газопостачання акт розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін; здійснює заходи з унеможливлення несанкціонованого відбору природного газу на період до початку транспортування природного газу, у тому числі шляхом пломбування запірних пристроїв.

Отже, як правильно зазначає відповідач, надання послуг транспортування газу було припинене у попередній період і відповідно до п. 17 глави 2 розділу VI Кодексу ГТС позивач зобов`язаний був не допустити несанкціонований відбір газу до початку транспортування.

Натомість, позивачем була здійснена подача (закачування) газу у суміжні газопроводи до початку його транспортування з точок входу з власної волі.

Щодо послуг балансування, передбачених умовами укладеного між сторонами договору, то розділом ХII укладеного між сторонами договору транспортування природного газу передбачено надання замовником оператору фінансового забезпечення відповідно до вимог Кодексу. Пунктом 12.3. договору передбачено обов`язок замовника надати фінансове забезпечення щодо послуг балансування.

Пунктом 12.4. договору визначено, що оператор зупиняє надання послуг в разі порушення замовником умов надання фінансового забезпечення.

Також, п. 1 глави 1 розділу X Кодексу ГТС визначено право оператора ГТС припинити транспортування газу в точці виходу з газотранспортної системи у випадку недостатності фінансового забезпечення, наданого замовником.

Докази надання відповідачем фінансового забезпечення в матеріалах справи відсутні. Отже, за відсутності фінансового забезпечення позивач, всупереч умов договору і вимог Кодексу ГТС, протягом всього спірного періоду подавав (закачував) незабезпечені обсяги газу у газопроводи відповідача.

Відповідно до п. 9 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС замовник послуг транспортування не відповідає за небаланс якщо це спричинено діями оператора газотранспортної системи та/ або форс-мажорними обставинами.

Встановлені судом обставини підтверджують заперечення відповідача в частині виникнення небалансів замовників послуг транспортування газу внаслідок недотримання позивачем вимог Кодексу ГТС і умов договору.

Щодо твердження позивача про фактичне укладення сторонами договору транспортування природного газу та надання ним відповідачу, як замовнику послуг з транспортування та балансування природного газу, що підтверджується рішеннями судів, які набрали законної сили, суд зазначає наступне.

Положеннями п. 9 ч.1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено , що замовником є юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання послуги транспортування природного газу. Пунктом 1 глави 1 розділу VIIІ врегулювання небалансу є складовою послуги транспортування газу та здійснюється виключно на підставі договору транспортування.

Як вбачається з п. 2.4. договору, обсяг послуг, що надаються за цим договором, визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування) до цього договору.

Згідно п. 2.8. договору додатки 1, 2, 3 є невід`ємною частиною цього договору. При цьому додаток 3 укладається у випадку, коли замовником послуг є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газодобувне підприємство або виробник біогазу.

Слід зазначити, що договір укладено сторонами на умовах типового договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 р. № 2493.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК України сторони не могли відступити від змісту типового договору, одночасно судом встановлено, що додатки 1 та 2 в матеріалах справи відсутні.

Доводи позивача про виникнення небалансу внаслідок відбору відповідачем природного газу для власних потреб та виробничо-технічних витрат є необґрунтованими і спростовуються матеріалами справи.

Відповідач є оператором ГРМ, та згідно з п. 17 ч. 1 ст. Закону України «Про ринок природного газу» на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників).

Як вже зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 306 ГК України у спірному правовідношенні (транспортування продукції трубопроводами) відповідач є перевізником, діяльність якого полягає у розподілі газу споживачам, який на праві власності належить замовникам послуг транспортування газу (постачальникам), і подається (закачується) оператором ГТС у розподільні мережі.

Відповідно до п. 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС прямий споживач - споживач, об`єкти якого приєднані безпосередньо до газотранспортної системи.

Слід зазначити, що відповідач не є прямим споживачем (вантажовідправником) відповідно до наведеного вище. Потреби відповідача на виробничо - технічні витрати та власні потреби задовольняються шляхом придбання газу у постачальників на умовах DDP (поставка до місця призначення згідно Правил Інкотермс), які є замовниками послуг транспортування газу до місця призначення.

Відповідач для здійснення своєї статутної діяльності він не має потреби замовляти послуги транспортування газу, відтак не може бути замовником послуг транспортування газу.

Наведене вище, підтверджує відсутність укладених додатків 1 та 2 договору, а відтак, доказів виконання його у відповідній частині сторонами, що підтверджується встановленими судом обставинами.

Обсяг послуг, що надаються за цим договором, визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування) до цього договору. Як вже зазначалось вище, в матеріалах справи додатки 1 та 2 до договору відсутні. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що сторонами погоджено обсяг і строки надання послуг (п. 2.4., п. 2.8. договору).

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до умов п.11.5 укладеного між сторонами договору, оператор і замовник зобов`язуються здійснювати звірку розрахунків щокварталу до двадцять п`ятого числа місяця, наступного за кварталом. Звірка розрахунків оформлюється сторонами актом звірки. Водночас, позивачем не надано доказів проведення такої звірки.

Доказів подання газу у точках входу, номінацій, фінансового забезпечення відповідачем суду не надано. Відповідач факт отримання послуг заперечує, наявності небалансів замовника послуг не визнає, так як і не вважає себе замовником послуг. Відповідач зазначає, що позивач послуг транспортування газу не надавав, номінацій не підтверджував, алокацій не здійснював, надання послуг за відсутності фінансового забезпечення не зупиняв, відповідно до п. 12.4 договору.

Як зазначає відповідач, в його мережі у спірний період надходили виключно обсяги газу, які не пов`язані з виконанням договору сторонами. Отже, відповідач не потребував послуг транспортування газу та потужностей на вході і виході з ГТС.

Зважаючи на те, що послуга балансування є похідною від послуги транспортування та пов`язана з нею, не може виникнути небаланс у особи, яка не є замовником послуги транспортування газу. Так, відповідач не є замовником послуг транспортування газу, а отже небаланси замовників послуг транспортування газу у нього відсутні.

Відповідно до п. 1 глави 1 розділу ХІІ Кодексу ГТС алокація фактичних обсягів природного газу по кожному замовнику послуг транспортування, поданих (отриманих) ним у точці входу та відібраних (переданих) ним у точці виходу за певний розрахунковий період, здійснюється оператором газотранспортної системи та доводиться ним до замовника послуг транспортування відповідно до вимог розділу XIV цього Кодексу.

Судом встановлено, що алокації на які посилається позивач, здійснені оператором ГРМ, в той час відповідно до наведених вище положень Кодексу ГТС, обов`язок здійснення алокації покладено на позивача. Отже, алокації фактичних обсягів природного газу здійснені неналежною особою, відтак докази, на які посилається позивач, є неналежними та недопустимими.

Згідно умов п. 4 глави 4 розділу XVI Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи до 14-го числа місяця, наступного за звітним, надає замовнику послуг транспортування односторонній акт про надання послуг балансування на обсяги природного газу, місячного небалансу замовника послуг транспортування, що був не врегульований ним відповідно до пунктів 3-5 глави 3 цього розділу, рахунок на оплату, звіт по точкам входу/виходу замовника послуг транспортування (що має містити деталізацію по споживачах замовника послуг транспортування на точках виходу). Замовник послуг транспортування повинен здійснити оплату у строк, що не перевищує 5 банківських днів з дня отримання ним зазначених документів.

Відповідно до п.9.1. договору і п. 4, 5 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС врегулювання небалансу може здійснюватися до 12-го числа місяця, наступного за газовим місяцем.

Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи односторонні акти надання послуг складені позивачем в останній календарний день плинного місяця в той час, як відповідно до п.4 глави 4 розділу XIV Кодексу ГТС акти можуть бути складені тільки на обсяги неврегульованого небалансу.

Отже, односторонні акти надання послуг були складені ще до встановленої дати можливого врегулювання небалансу, адже документальне оформлення надання послуги могло бути здійснене не раніше 12-го числа наступного місяця, бо до цієї дати неможливо визначити обсяг і вартість послуги.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що передчасно складені акти є неналежними доказами, оскільки не можуть підтвердити надання послуг балансування.

Судом встановлено, що позивачем складено рахунки на оплату послуг балансування в останній календарний день плинного місяця в той час, як на дату складення рахунків визначити обсяг і вартість було неможливо.

Згідно п. 9.1 договору вихідні дані для складання обґрунтованих рахунків позивач міг би отримати не раніше 12- го числа наступного місяця. Крім цього, у всіх рахунках змістом даної послуги визначено послуги балансування за певний місяць, а не послугу врегулювання місячного неврегульованого небалансу.

Крім того, як вже зазначалося раніше, згідно п. 5 глави 1 розділу Кодексу ГТС балансування є послугою, яка надається оператору ГТС, а не оператором ГТС.

Відтак, ненадання послуг транспортування газу унеможливлює надання послуг врегулювання небалансів замовників послуг транспортування газу, які є складовою частиною послуг транспортування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до укладених договорів та актів приймання - передачі, які були надані позивачем, газ купувався останнім для забезпечення виробничо - технологічних потреб, власних потреб та для купівлі газу для врегулювання небалансів замовників послуг транспортування газу.

Оператор газотранспортної системи для забезпечення власної господарської діяльності (у тому числі для балансування, власних виробничо-технічних потреб, покриття витрат та виробничо-технологічних витрат) придбаває природний газ у власника природного газу (у тому числі у газовидобувного підприємства, оптового продавця, постачальника) на загальних підставах та ринкових умовах (п. 10 розділу XIII Кодексу ГТС).

Пункт 10 розділу XIII Кодексу ГТС дає підстави для висновку, що зазначені докази підтверджують здійснення позивачем заходів для забезпечення власної господарської діяльності. Одночасно, відповідно до п. 1 глави 5 розділу XIV Кодексу ГТС, Оператор газотранспортної системи веде окремий бухгалтерський облік діяльності, пов`язаної з наданням послуг з балансування..

Однак доказів, які підтверджують розмір витрат на врегулювання небалансів саме відповідача, матеріали справи не містять, як і доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між понесеними позивачем витратами та діями відповідача. Отже, позивачем не довів належними і допустимими доказами обставин надання відповідачу послуг, їх обсягу і вартості.

Крім цього, відповідно до п.21 глави 6 розділу ХІУ Кодексу ГТС оператор ГТС зобов`язаний вести окремий облік доходів та витрат, пов`язаних з вчиненням балансуючих дій. Однак доказів, які підтверджують розмір витрат на врегулювання небалансів саме відповідача, матеріали справи не містять, як і доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між понесеними позивачем витратами та діями відповідача.

Слід зазначити, що Інформаційна платформа Оператора ГТС, яка дозволяла замовникам послуг транспортування газу врегулювати добові небаланси в порядку, визначеному Кодексом ГТС, розпочала функціонувата лише 20.05.2019 р. Відтак навіть за умови виникнення небалансів у відповідача, з вини позивача він був позбавлений реальної можливості їх врегулювати.

Судом встановлено, що обсяги газу, які протягом спірного періоду у точках виходу на ГРС позивача надходили у розподільні мережі відповідача передавалися відповідачу не на умовах договору на транспортування газу, укладеного між сторонами, і належали постачальникам газу. Газ передавався на умовах технічної угоди № 8 від 01.04.2013 р. та за зведеними актами без зазначення правової підстави його передачі. Докази передачі газу на умовах договору від 17.12.2015 р. відсутні.

Підсумовуючи вище викладене, суд зазначає про необгрунтованість позовних вимог, оскільки: позивач не довів обставин надання послуг відповідачу протягом спірного періоду, їх обсягу і вартості; не довів причинного зв`язку між понесеними витратами і заявленими вимогами; матеріали справи не містять належних і допустимих доказів виконання сторонами договору від 17.12.2015 № 1512000709; у спірному правовідношенні відповідач не є замовником послуг транспортування газу і замовником послуг балансування; балансування газотранспортної системи оператором ГТС не є послугами; спірні правовідносини регулюються главою 32 ГК України; вимоги відшкодування шкоди у зв`язку з втратою вантажу (газу) у розподільних мережах можуть бути пред`явлені відповідачу вантажовідправниками (власниками газу).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається наof probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 672 350,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 11645 від 06.09.2019 р.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому ст.ст. 256-257 ГПК України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повне рішення

складено 01.03.2021 р.

Суддя Ю.О. Сухович