Рішення № 95379007, 09.03.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/6475/20

(2/199/723/21)

РІШЕННЯ

іменем України

09.03.2021 Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Спаї В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Перетятько А.В.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро у порядку заочного розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що 29.04.2008 р. між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №DN81AR100030073, згідно з умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 55 358,19 грн. з кінцевим терміном повернення до 28.04.2015 р., взяв на себе зобов`язання повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами в строки та порядку, встановлені кредитним договором.

У позовній заяві зазначається, що відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.

23.11.2012 позивач звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави відповідача та рішенням суду від 17.12.2012 було звернуто стягнення на предмет застави.

Як зазначається позивачем, вказане рішення суду не свідчить про припинення договірних правовідносин, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання.

На переконання позивача, прострочена сума заборгованості становить 59 760,28 грн., оскільки з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.12.2012, тобто за період з 29.04.2008 по 20.11.2012, то за період після подання позовної заяви від 23.11.2012, з 24.11.2012 по 11.08.2020 відповідач має заборгованість у розмірі 113044,05 грн., яка складається з наступного: 99244,17 грн. - індекс інфляції за прострочення виконання зобов`язання; 13799,88 грн. - 3 % річних від прострочення суми.

Позовна заява містить вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором №DN81AR100030073 від 29.04.2008 у розмірі 113 044,05 грн., а також понесених судових витрат.

У судове засідання позивач не з`явився та в особі представника за довіреністю надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, повідомив також про те, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «ПриватБанк» відсутні.

В силу ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів.

Як встановлено судом на підставі доказів, наданих суду у порядку ст.ст. 76-80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, 29.04.2008 р. між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір №DN81AR100030073, згідно з умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 55 358,19 грн. з кінцевим терміном повернення до 28.04.2015 р., взяв на себе зобов`язання повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами в строки та порядку, встановлені кредитним договором (а.с10-19), що підтверджується відповідним кредитним договором.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.12.2012, яке набрало законної сили 27.12.2012 р., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DN81AR100030073 від 29.04.2008 в сумі 146902 грн. 14 коп., звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль Daewoo, модель: Lanos TF 69Y, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий автомобіль, № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) шляхом опису та передачі зазначеного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з правом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (а.с. 3).

Правовідносини між сторонами в даній справі виникли з договірних правовідносин (кредитного договору), що підтверджується кредитно-заставним договором №DN81AR100030073 від 29.04.2008, підписаним сторонами, розрахунком заборгованості станом на 11.08.2020 р.

Дослідив докази в межах заявлених суду вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму згідно ст.625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

З правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 754/6496/16-ц, слідує, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.

Зазначене вище узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленим у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 462/1533/15-ц, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені поговором проценти за користування кредитом, а також, обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16).

Відтак, АТ «Приватбанк», звернувшись у 2012 році із позовом про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

До того ж, ухваленням рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.12.2012 р закінчився строк дії договору щодо подальшого нарахування грошових зобов`язань відповідачу за кредитно-заставним договором.

У разі прострочення відповідачем виконання зобов`язання перед позивачем за кредитно-заставним договором №DN81AR100030073 від 29.04.2008 р., встановленого рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.12.2012 р., позивач мав право на нарахування установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також на нарахування трьох процентів річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Разом з тим, звернувшись до суду із вказаним позовом з посиланнями на ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач посилається на прострочену заборгованість за кредитним договором №DN81AR100030073 від 29.04.2008 р. у розмірі 59762,28 грн. (складові вказаної простроченої заборгованості не зазначені) та саме на вказану суму нараховує індекс інфляції за прострочення виконання зобов`язання та з % річних від простроченої суми у відповідності з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд наголошує на тому, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Втім, позивачем не доведено перед судом невиконання відповідачем рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.12.2012 р. та правомірність нарахування простроченої суми заборгованості у розмірі 59762,28 грн., яка стала підставою для нарахування загальної заборгованості за кредитним договором у розмірі 113044,05 грн.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.12 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Підстави для збирання судом доказів в даній справі відсутні (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач, розпорядившись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, не надав суду доказів в порядку ст.ст. 76-80 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог.

Надані позивачем докази не є належними (ст. 77 ЦПК України).

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позову.

Судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено (ч. 2 ст. 133, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 13, 19, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 280 - 282, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, віднести на рахунок позивача.

Дата складення повного судового рішення 09.03.2021 р.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Спаї