Ухвала суду № 95377176, 05.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

05 березня 2021 року місто Київ №320/751/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовомОСОБА_1 до Голови Вищої ради правосуддя Овсієнка Андрія Анатолійовича, начальника управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян Вищої ради правосуддя Максімової Вікторії Анатоліївнипро визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та нечинним окремих положень Регламенту, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, встановлення відсутності компетенції,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Голови Вищої ради правосуддя Овсієнка Андрія Анатолійовича, начальника управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян Вищої ради правосуддя Максімової Вікторії Анатоліївни , в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у недодержанні проголошеного у статті 19 Конституції України правового порядку в Україні, невиконанні, недотриманні, незабезпеченні реально проголошених і гарантованих в статтях 3, 8, 9, 21-22, 24, 40, 55, 64 Конституції України положень; у недодержанні правового порядку розгляду звернень громадян, встановленого в статтях 15, 18 Закону України «Про звернення громадян»; у ненаданні ефективних засобів правового захисту у відповідному національному органі у зв`язку з тим, що права людини ОСОБА_1 порушили і обмежили особи, які діяли як офіційні особи, які проголошені і гарантовані кожному в статтях 10, 13, 17 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в cтатях 2, 5, 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та в cтатті 19 Загальної декларації прав людини право людини на свободу вираження поглядів, яке включає в себе право одержувати і передавати інформацію без втручання органів державної влади, в даному випадку від ВРП для передачі в судуу якості доказів порушення прав людини і громадянина;

- визнати протиправними та нечинними окремі положення індивідуального внутрішньовідомчого акта Регламенту Ради про службову інформацію як привід і підставу для порушення і обмеження конституційних прав громадянина і прав людини, гарантованих міжнародними договорами, згода на обов 'язковість яких надана Верховною Радою України;

- зобов`язати утриматися від вчинення певних дій: порушення і обмеження конституційних та охоронюваних законом прав і свобод людини і громадянина України від відмови у наданні документів: Ухвала BPП від 26.03.202р. № 865\1дп\15-20, де головуючим на засіданні Першої Дисциплінарної палати ВРП був суддя Шапран В.В. ; Ухвала ВРП від 24.06.202р. № 1964\3дп \ 15-20, де головуючим на засіданні Третьої Дисциплінарної палати ВРП був суддя Говоруха В.І. ; Ухвала ВРП від 31.01.202р. № 260\1дп\15-20, де головуючим на засіданні Першої Дисциплінарної палати ВРП був суддя Шапран В.В. і відомостей для використання як докази в судах;

- визнати ненадання запитуваних документів: Ухвала BPП від 26.03.202р. № 865\1дп\15-20, де головуючим на засіданні Першої Дисциплінарної палати ВРП був суддя Шапран В.В. ; Ухвала ВРП від 24.06.202р. № 1964\3дп \ 15-20, де головуючим на засіданні Третьої Дисциплінарної палати ВРП був суддя Говоруха В.І. ; Ухвала ВРП від 31.01.202р. № 260\1дп\15-20, де головуючим на засіданні Першої Дисциплінарної палати ВРП був суддя Шапран В.В. і відомостей які бездіяльність суб`єктів владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; надати ОСОБА_1 зазначені в заяві 3 ухвали ВРП;

- встановити відсутність компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень на по рушення проголошених, гарантованих Конституцією, міжнародними договорами і охоронюваних законами прав і свобод людини і громадянина України, зокрема, права на захист своїх прав і свобод судом і будь-яким не забороненим законом способом; права вільно отримувати і передавати в суд як доказ без втручання органу державної влади, Вищої ради правосуддя.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 матеріали справи №320/751/21 за позовом ОСОБА_1 до Голови Вищої ради правосуддя Овсієнка Андрія Анатолійовича, начальника управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян Вищої ради правосуддя Максімової Вікторії Анатоліївни про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та нечинними окремих положень Регламенту, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, встановлення відсутності компетенції передано до Окружного адміністративного суду міста Києва за підсудністю.

Листом Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 вих.№01-18/1852/21 матеріали адміністративної справи №320/751/21 скеровано до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи перереєстровано, в порядку, визначеному пунктом 15 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", матеріали адміністративної справи передано на розгляд судді Іщуку І.О .

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до пунктів 2, 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його

положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання

утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 6 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Згідно з частиною першою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Так, зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач, крім іншого, просить суд визнати протиправними та нечинними окремі положення індивідуального внутрішньовідомчого акта Регламенту Вищої ради правосуддя про службову інформацію як привід і підставу для порушення і обмеження конституційних прав громадянина і прав людини, гарантованих міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, частиною четвертою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Тобто, виходячи з аналізу статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, визнання оскаржуваних окремих положень Регламенту Вищої ради правосуддя не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Також суд звертає увагу на тому, що хоч і позовні вимоги ОСОБА_1 не є максимально чіткими і зрозумілими, наведене ніяким чином не спростовує їх різний предмет доказування та визначення їх підсудності відповідно.

Частинами першою і другою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною вимогою в розумінні пункту 23 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Щодо пов`язаності вимог підставами виникнення і поданими доказами, слід враховувати, що у відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинтва України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Поряд з цим, аналізуючи зміст позовної заяви та додані до неї документи, суд наголошує, що підстави позову в площині кожної окремо взятої вимоги до кожного із відповідачів є різними, індивідуальними та мають свій предмет доказування.

Крім того, обставини, заявлені у позові, та підстави позову є різними, не пов`язаними між собою. Предметом позову є об`єднані вимоги, які мають самостійні обсяги доказування та підтверджуються різними доказами.

Суд також звертає увагу, що об`єднані позивачем в одній позовній заяві вимоги, не є основними та похідними позовними вимогами.

Згідно з частиною шостою статті 21 та частиною четвертою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом..

Крім того, взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

На переконання суду, позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, оскільки в позовній заяві об`єднані вимоги, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, а саме: Верховному Суду та окружному адміністративному суду, і законом не передбачено повноважень Окружного адміністративного суду міста Києва як суду першої інстанції вирішувати непідсудні справи.

Таким чином, враховуючи, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, а у суду в даному випадку відсутні підстави для застосування положень статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.

Натомість, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з окремими позовами та з урахуванням правил підсудності.

Керуючись статтями 169, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Повернути позовну заяву ОСОБА_1 .

2. Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати позивачу.

3. Довести до відома позивача, що у відповідності до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.