Рішення № 95375617, 09.03.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2021 р. Справа № 480/6605/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просила:

1) визнати протиправним та скасувати розпорядження від 05.12.2019 ГУ ПФУ в Сумській області щодо незаконної відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії;

2) зобов`язати ГУ ПФУ в Сумській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.12.2019.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 2015 року їй призначена пенсія за віком, а 26.09.2019 позивач оформила виїзд на постійне місце проживання в Королівство Іспанії та 06.02.2020 прийнята на консульський облік Консульства України в Малазі. Однак, на підставі розпорядження ГУ ПФУ в Сумській області від 05.12.2019 позивачу була призупинена виплата пенсії з посиланням на ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з її проживанням за кордоном. Вважає розпорядження відповідача про призупинення виплати пенсіонеру ОСОБА_1 протиправним за таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що виїзд па постійне місце проживання в Королівство Іспанії не є підставою для призупинення пенсійних виплат. Дії відповідача щодо призупинення нарахування за виплати пенсії суперечать діючому законодавству та порушують конституційні права позивача на отримання пенсійного забезпечення.

Ухвалою суду від 06.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою суду у відповідача було витребувано додаткові докази у справі.

У зв`язку з не наданням витребуваних ухвалою суду від 06.10.2020 доказів, їх було повторно витребувано ухвалою суду від 28.12.2020 (а.с.30), однак, витребуваних доказів у повному обсязі суду надано не було. Згідно ст. ч.9 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами. Таким чином, суд вважає необхідним розглянути справу за наявними в ній доказами.

Станом на сьогодні відзиву на позовну заяву суду не надано.

Частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відтак, вбачається можливим розглянути справу за наявними матеріалами у справі.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (ч.3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачу з 2015 року було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, що вбачається з позову та підтверджується копією пенсійного посвідчення позивача серії НОМЕР_1 (а.с.12).

Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області 26.09.2019 прийнято рішення оформити ОСОБА_1 документи для виїзду на постійне проживання до Королівства Іспанії.

Управління Державної міграційної служби України в Сумській області листом від 18.11.2019 №5901.3.2-10213/59.2-19 проінформувало ГУ ПФУ в Сумській області про те, що 26.09.2019 ОСОБА_1 , прийнято рішення про оформлення документів для виїзду на постійне проживання до Королівства Іспанія; 18.11.2019 оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання (а.с.38).

Розпорядженням відділу з питань виплати пенсій №1 Управління з питань виплати пенсій ГУ ПФУ в Сумській області від 05.12.2019 виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена до з`ясування обставин, викладених у листі Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 18.11.2019 №5901.3.2-10213/59.2-19 (а.с.16,37).

Позивач, вважаючи прийняте рішення відповідача від 05.12.2019 протиправним, звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовим відносинам, що склались між сторонами у даному випадку, суд виходить з наступного.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюється Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Ч. 1 ст. 5 Закону № 1058-ІV передбачено, що він регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, суд відмічає, що відповідно до положень ст.2 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-ІІІ, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Також, відповідно до ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення. Тобто, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Порядок припинення виплати пенсії регулюється нормами ст. 49 Закону №1058-ІV, відповідно до частини 1 якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 51 Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення другого речення статті 51 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009).

При цьому, відповідно до ч.1 ст.5 Угоди між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян, ратифікованої Верховною Радою України 17.12.1997 та набула чинності з 27.03.1998) кожна з Договірних Сторін виплачуватиме заінтересованим особам, які проживають на території іншої Договірної Сторони, передбачену допомогу відповідно до свого законодавства, якщо цією Угодою не передбачено інше, а саме: а) Допомога, визнана Договірними Сторонами на основі законодавства відповідно до статті 2 цієї Угоди, не може скорочуватися, змінюватися, припинятися чи затримуватися в разі, коли пенсіонер чи особа, яка має право на її отримання, знаходиться чи проживає на території іншої Договірної Сторони, а виплати проводяться на території цієї Договірної Сторони.

Більше того, як зазначено вище, положення, зокрема, п.2 ч.1 ст. 49 Закону №1058-ІV та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV, які фактично стали підставою для припинення виплати пенсії позивачу, втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009.

При цьому, частиною першою статті 152 Конституції України встановлено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відтак, зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення - 07.10.2009).

Так, Конституційний Суд України в Рішенні №25-рп/2009 зазначив "оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами".

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив "право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення)".

У пункті 54 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини зробив висновок "різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права."

Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Крім того, необхідно зазначити, що такої ж правової позиції щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах дотримувався і Верховний суд України у постановах від 12.05.2015р., від 19.05.2015р. та від 06.10.2015р. у справах за №21-180а15, 21-168а15, 308/1088/14-а, відповідно.

Приписами ч.2 ст.49 Закону № 1058-ІV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.

У свою чергу відповідно до, зокрема, ст. 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Як встановлено судом, позивач отримувала пенсію за віком з 2015 року, але після її виїзду на постійне місце проживання до Королівства Іспанія, виплати пенсії їй було призупинено розпорядженням відповідача від 05.12.2019 до з`ясування обставин, викладених у листі Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 18.11.2019. Разом з тим, з матеріалів справи судом встановлено, що будь-яких дій щодо з`ясування обставин, викладених у листі Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 18.11.2019, відповідачем не було проведено та таких доказів суду не надано. Більш того, всупереч ч.2 ст. 49 Закону №1058-IV, ст.46 Закону №1058-IV, поновлення виплат пенсії позивачу рішенням ГУ ПФУ в Сумській області також проведено не було.

Відтак, на підставі викладеного, зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуване розпорядження прийнято не обґрунтовано, не розсудливо, не пропорційно, а відтак не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з ГУ ПФУ в Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань в рахунок повернення суму судового збору в розмірі 840,80грн., сплачених позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції від 02.10.2020 (а.с.5).

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м.Суми, вул.Пушкіна, буд.1, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження відділу з питань виплати пенсій №1 Управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 05.12.2019 про призупинення виплат пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.12.2019.

Стягнути з на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м.Суми, вул.Пушкіна, буд.1, код ЄДРПОУ 21108013) в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 09.03.2021.

Суддя І.Г. Шевченко