Ухвала суду № 95374938, 09.03.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2696/21

У Х В А Л А

про передачу справи до іншого адміністративного суду

09 березня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з вимогами до Окружного адміністративного суду міста Києва (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 81а; фактична адреса: 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1; код ЄДРПОУ 34414689) про:

-визнання протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо відмови у видачі наказу про скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 06.09.2010 про відрахування ОСОБА_1 з 06.09.2010 зі штату Окружного адміністративного суду м. Києва із займаної посади Голови суду та щодо відмови у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду;

-визнання протиправним та скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 06.09.2010 про відрахування ОСОБА_1 з 06.09.2010 зі штату Окружного адміністративного суду м. Києва із займаної посади Голови суду;

- зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до складу суддів Окружного адміністративного суду міста Києва;

- зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва час у зв`язку з незаконним усуненням його від професійної діяльності судді (фактично часом вимушеного прогулу) з дня незаконного звільнення – з 06.09.2010 по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва;

-зобов`язаня Окружного адміністративного суду міста Києва видати наказ, яким нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду (заробітну плату) за весь час незаконного усунення його від професійної діяльності судді (фактично час вимушеного прогулу), тобто з 06.09.2010 по день скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 06.09.2010 про відрахування ОСОБА_1 з урахування належних доплат та надбавок;

-звернення рішення суду до негайного виконання – на підставі п.3 ч. 1. Ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

- зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва у п`ятиденний строк подати до суду звіт про виконання судового рішення, початок якого рахувати з наступного дня після одержання ними копій рішення суду – на підставі ч.1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України;

-стягнення судових витрат, включаючи витрати на надання правничої допомоги у дані справі у розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

З`ясовуючи відповідність позовної заяви вказаним вимогам статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Отже, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності.

Поняття "підсудність" розкривається законодавцем у параграфі 3 глави 2 розділу І Кодексу адміністративного судочинства України та визначається останнім, як територіальна юрисдикція, питання якої врегульовані положеннями статей 25-30 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 26 Кодексу адміністративного судочинства України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

З аналізу зазначених правових норм випливає, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).

Отже, якщо предметом адміністративного позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність. Таким чином, такий спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.

Крім того, законодавець, надаючи право позивачу альтернативної підсудності на подачу до суду позову, пов`язує таке право вибору з урахуванням зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання, перебування чи знаходження цієї особи-позивача.

Слід також зазначити, що відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України від 11.12.2003 №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі за текстом - Закон №1382-ІV).

У статті 3 Закону №1382-ІV міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, зокрема:

місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;

місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;

реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання особи;

документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист;

документ, до якого вносяться відомості про місце перебування, - довідка про звернення за захистом в Україні.

Аналіз зазначених нормативно-правових норм дає підстави для висновку, що місце проживання - це житло, в якому проживає особа, а реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання підтверджується вичерпним переліком певних документів, зокрема, паспортом громадянина України.

Також, статтею 6 Закону №1382-ІV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів визначають "Правила реєстрації місця проживання", які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 (далі за текстом - Правила №207).

Пунктом 3 Правил №207 визначено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Згідно з пунктом 4 Правил №207, реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.

Відповідно до пункту 9 Правил №207, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.

Отже, засвідчення факту місця проживання у публічно-правових відносинах, має бути підтверджено реєстраційними відомостями, внесеними в паспортний документ.

Таким чином, в розумінні статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної особи, вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження), відомості про яке внесено до паспорта цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Згідно з Указом Президента України "Про утворення місцевих адміністративних судів, затвердження їх мережі" від 16.11.2004 №1417/2004, територією, на яку поширюються повноваження Київського окружного адміністративного суду, є Київська область, а на територію міста Києва поширюються повноваження Окружного адміністративного суду міста Києва.

З матеріалів позовної заяви випливає, що ОСОБА_1 подав до Львівського окружного адміністративного суду адміністративний позов до Окружного адміністративного суду м. Києва, місцезнаходженням якого є місто Київ, вул.Велика Васильківська, 81а (фактична адреса: м. Київ. Вул. Болбочана Петра 8, корпус 1). При цьому, місцем реєстрації позивача, згідно з штампом реєстрації місця проживання в його паспорті громадянина України є АДРЕСА_2 . В той же час, позивач до позовної заяви надав копію свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 28.12.2004 на квартиру АДРЕСА_3 та копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6313295 від 25.01.2005, на підтвердження місця проживання.

Суд звертає увагу на те, що терміни "місце проживання (перебування, знаходження)" чинне законодавство пов`язує саме з зареєстрованим у встановленому Законом №1382-ІV порядку проживанням особи. Відтак, суд вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку фактичне місце проживання позивача без реєстрації не може вважатися місцем проживання (перебування, знаходження) позивача "зареєстрованим у встановленому законом порядку" для цілей застосування статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України, при визначені підсудності такої справи.

Суд зазначає, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту його проживання (перебування) на території Львівської області, зареєстрованим у визначеному законом порядку. Суд не бере до уваги копію свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 28.12.2004 на квартиру АДРЕСА_3 та копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6313295 від 25.01.2005, на підтвердження місця проживання, та зазначає, що частиною першою статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України визначено можливість розгляду справи за місцем проживанням (перебування) позивача, якщо воно зареєстрованого у встановленому законом порядку, між тим вказаний вище документ таких відомостей не містить.

Аналогічні висновки зазначені, зокрема, Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 26.06.2020 в справі №554/1705/20, Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 04.02.2020 в справі №260/1585/19.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства.; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Суд наголошує, що розгляд і вирішення адміністративної справи із недотримання судом правил територіальної підсудності є порушенням як норм вітчизняного законодавства, так і приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, в частині гарантування позивачу права на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 318 КАС України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Таким чином порушення адміністративним судом правил як предметної, так і територіальної підсудності є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Наведене дає підстави стверджувати, що процесуальний закон забороняє адміністративному суду розглядати справи, які йому територіально не підсудні, і зобов`язує суд направити таку справу на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Таким чином, з метою дотримання вимог закону, що визначають правила підсудності адміністративних справ, а також для забезпечення прав учасників справи на розгляд справи "судом, встановленим законом", суд вважає, що дана позовна заява за правилами територіальної підсудності не підсудна Львівському окружному адміністративному суду та повинна вирішуватись окружним адміністративним судом територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Пунктом 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до частин шостої та восьмої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4 - 6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.

Передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.

Отже, оскільки дана адміністративна справа підсудна іншому суду, суд вважає за необхідне передати адміністративну справу №380/2696/21 на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Керуючись статтями 25, 26, 29, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Адміністративну справу №380/2696/21 за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій передати на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва (01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1).

Копію ухвали надіслати (вручити) позивачеві.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України та у строки визначені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки визначені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сподарик Н.І.