Рішення № 95374067, 09.03.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 року м. Житомир справа № 240/19489/20

категорія 111030400

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вівад 09" до Київської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вівад 09" звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 26.10.2020 №0000138/7.8-19-04 про застосування штрафних санкцій на підставі пункту 123.1. ст.123 Податкового кодексу України у сумі 19563,65 грн, та збільшення суми грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності на суму 78254,61 грн,

- податкове повідомлення-рішення від 26.10.2020 №0000139/7.8-19-04 про застосування штрафних санкцій на підставі пункту 123.1. ст.123 Податкового кодексу України у сумі 3912,73 грн, та збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів на суму 15650,92 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту № 86/20/7.8-19-04/36311007 від 07.10.2020 за результатами документальної невиїзної перевірки дотримання позивача вимог законодавства України з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 14.02.2019 №UА101060/2019/000362 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Зокрема відповідачем, на думку позивача, порушено вимоги законодавства щодо строків повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки.

Ухвалою судді від 02.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, яка буде розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача в судових засіданнях позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 11.01.2021 №7.8-10/59 (а.с.69-75).

Протокольною ухвалою суду в судовому засіданні 08.02.2021 відбувся перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч.4 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вислухавши пояснення представників сторін та покази свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено з матеріалів справи, 27.07.2018 між компанією "WEIMA Maschinenbau GmbH, Німеччина" та товариством з обмеженою відповідальністю "Вівад 09" укладено контракт про купівлю-продаж товару умовами якого покупець погоджується придбати у продавця, а продавець погоджується поставити покупцеві "Обладнання для подрібнення деревних відходів. Одновалкова дробарка Weima, модель WLK 22 Super Jumbo 2*75 kw, бувша у вжитку, для зручності транспортування в розібраному вигляді

Модельний рік виготовлення - 06/2008. Технічна характеристика: приймальний отвір бункера - 220*2100 мм, об`єм бункера - 9,0 мЗ, камера подрібнення 12200*1800мм, діаметр ротора - 600мм, робоча ширина ротора - 600 мм. Нетто - 22071 кг. Виробник - "WEIMA Maschinenbau GmbH, Німеччина", митною вартістю 3912730,40 грн. Поставка здійснювалась на умовах FCA Ільсфельд, Німеччина і включає вартість обладнання, експортної упаковки і маркування що підходить для перевезення автотранспортом. Поставка товару для зручності транспортування була здійснена продавцем в розібраному вигляді (а.с.39-45).

Вказаний товар був ввезений на митну територію України згідно митної декларації від 14.02.2019 № UA101060/2019/000362 (а.с.37-38).

Під час декларування товару у графі 34 зазначеної вище митної декларації "Код країни походження" позивачем вказано - "DЕ", а у графі 36 "Преференція" вказано - "410" (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС), у зв`язку з чим застосовано преференційну ставку ввізного мита - 0%.

Згідно наказу Київської митниці Держмитслужби від 23.09.2020 №571 призначено проведення документальної невиїзної перевірки з питань дотримання товариством з обмеженою відповідальністю "Вівад 09" вимог законодавства України з питань митної справи (а.с.94).

За результатами документальної невиїзної перевірки дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 14.02.2019 № UA101060/2019/000362 було складено акт від 07.10.2020 №86/20/7.8-19-04/36311007 (а.с.16-23).

Зі змісту висновків акту перевірки встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Вівад 09":

- вимог частини 2 статті 44, частини 1 статті 257 МКУ, в результаті чого занижене податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 78254,61 грн;

- вимог пункту 190.1. статті 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 15650,92 грн (а.с.16-23).

Вказаний акт листом від 07.10.2020 №7.8-3/19/11/19857 було направлено позивачу (а.с.15).

З метою оскарження висновків акту перевірки в адміністративному порядку, позивачем направлено заперечення 20.10.2020 (а.с.28-31).

На підставі висновків акту перевірки від 07.10.2020 №86/20/7.8-19-04/36311007 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення:

- від 26.10.2020 № 0000138/7.8-19-04 про застосування штрафних санкцій на підставі пункту 123.1. ст.123 Податкового кодексу України у сумі 19563,65 грн, та збільшення суми грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності на суму 78254,61 грн (а.с.32);

- від 26.10.2020 №0000139/7.8-19-04 про застосування штрафних санкцій на підставі пункту 123.1. ст.123 Податкового кодексу України у сумі 3912,73 грн, та збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів на суму 15650,92 грн (а.с.34).

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення контролюючого органу протиправними та прийнятими в порушення норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За змістом пункту 75.1. статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Норми п.п.75.1.2. п.75.1. ст.75 ПК України визначають, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Як свідчать матеріали справи, наказом Київської митниці Держмитслужби від 23.09.2020 №571 було призначено проведення документальної невиїзної перевірки з питань дотримання товариством з обмеженою відповідальністю "Вівад 09" вимог законодавства України з питань митної справи.

Зокрема у п.1 міститься вказівка провести документальну невиїзну перевірку дотримання ТОВ "Вівад 09" вимог законодавства України з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 14.02.2019 №UА101060/2019/000362 тривалістю три робочі дні з 28.09.2020 по 30.09.2020 у Київській митниці Держмитслужби за адресою: м.Житомир, вул.Перемоги, 25, каб.3 (а.с.94).

Вказаний наказ разом з повідомленням від 24.09.2020 №7.8-19-04/96 і листом про проведення документальної перевірки від 24.09.2020 №7.8-3/19/11/18882 надісланий позивачу засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення (а.с.25-27).

Поштове відправлення згідно повідомлення про вручення поштового листа та витягу з сайту Укрпошти щодо відстеження за №0312408324388 вручено позивачу 15.10.2020 (а.с.97-99), тобто після проведення перевірки.

Відповідач обґрунтовуючи правомірність проведеної перевірки вказує на ту обставину, що повідомлення про її проведення разом з супровідним листом направлялось на юридичну адресу платника податків 24.09.2020, що свідчить про виконання контролюючим органом вимог щодо повідомлення.

Порядок та особливості проведення документальних невиїзних перевірок визначені у статті 79 ПК України.

Так, пунктом 79.1. статті 79 ПК України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

За правилами пункту 79.2. статі 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

При цьому Податковий кодекс України чітко регламентує, що лише чітке виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Згідно з пунктом 42.2. статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

За змістом абзацу шостого пункту 42.4. статті 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Визначений пунктом 42.2. статті 42 ПК України спосіб вручення наказу та повідомлення щодо проведення контрольного заходу надає відповідачу можливість обирати альтернативні шляхи направлення документів платнику податків, а саме: або засобами електронного зв`язку, або шляхом вручення особисто платнику чи його представнику, або засобами поштового зв`язку.

При цьому у разі обрання податковим органом останнього способу надіслання поштової кореспонденції та якщо поштова служба не може вручити платнику податків відповідного документа такий відповідно до абзацу 6 пункту 42.4 статті 42 ПК України вважається врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Відтак, платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.

Аналіз наведених положень податкового законодавства дозволяє суду зробити висновок, що поняття "вручення" та "надіслання" наказу в розумінні належного повідомлення про проведення перевірки не є тотожними.

Суд звертає увагу на те, що невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, і завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.

Так, вимога, яку Податковий кодекс України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує з чітко зазначеними в статті 17 ПК України правами платника податків, а саме: право бути присутнім під час проведення перевірок; право подавати письмові звернення щодо проведення замість документальної невиїзної перевірки - документальну виїзну.

З урахуванням наведеного обставина належного вручення наказу про проведення невиїзної перевірки входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору.

Відтак, факт отримання платником податків листа про проведення перевірки або повернення поштового відправлення, як неврученого на адресу контролюючого органу у разі дотримання останнім встановленої процедури, має відбутись до першого дня проведення заходу контролю.

Слід звернути увагу, що вищенаведені норми ПК України, не передбачали вибору поведінки (розсуду/дискреції) відповідача щодо надання платнику податків можливості ознайомитись із наказом проведення щодо нього контрольного заходу. З урахуванням наведеного, податковий орган, як суб`єкт владних повноважень, в силу положень Основного Закону, повинен виконувати свої повноваження лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак зобов`язаний був пересвідчитись відповідно до вимог пункту 79.2. статті 79 ПК України про вручення платнику податків відповідного наказу про початок проведення перевірки щодо нього. Адже, відповідно до абзацу 2 пункту 79.2. статті 79 ПК України тільки виконання цих умов надає право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 6 серпня 2019 року у справі №520/8681/18 та від 12 серпня 2020 року у справі №160/2116/19.

З огляду на встановлену законом вимогу повідомлення суб`єкта господарювання про час і місце проведення перевірки та з урахуванням відсутності відповідного факту повідомлення позивача до початку перевірки, позивача повідомлено лише 15.10.2020, суд вважає обґрунтованими підстави для визнання такої перевірки протиправною.

Як встановлено судом, позивач 20.10.2020 направив заперечення на акт перевірки, які надійшли відповідачу 27.10.2020 (а.с.28-31).

26 жовтня 2020 року прийняв спірні податкові повідомлення-рішення.

Згідно з п.86.8. ПК України податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.

Слід також звернути увагу, що акт від 07.10.2020 №86/20/7.8-19-04/36311007 направлялася позивачу супровідним листом від 07.10.2020 №7.8-3/19/11/19857 рекомендованим листом з повідомленням та отриманий платником податків 13.10.2020 згідно листа-відповіді заступника директора з розвитку мережі АТ "Укрпошта" від 13.11.2020 №133та повідомлення про вручення (а.с.15, 108, 129).

Натомість згідно витягу з сайту Укрпошти за посиланням про відстеження рекомендованих листів за номером 0312408323055 датою отримання листа вказано 10.10.2020 (а.с.109).

Відтак, кожна зі сторін спірних правовідносин рахуючи строки, що визначені ПК України виходила з інформації, якою володіла на момент вчинення певних дій.

Однак, з урахуванням того, що все ж таки отримання рекомендованого листа позивачем відбулось 13.10.2020, а заперечення направлені в межах встановленого строку, однак не були враховані контролюючим органом під час прийняття податкових повідомлень-рішень, суд вважає наявним протиправний характер з боку суб`єкта владних повноважень, що має в свою чергу врахувати всі наявні ризики під час прийняття відповідних рішень.

Допитана в якості свідка головний державний інспектор сектору проведення перевірок №2 управління митного аудиту Кравчук Олександра Михайлівна показала, що ними було сформовано службову записку з метою направлення Державною митною службою України запиту до уповноваженого органу Німеччини для підтвердження преференційного походження товару, що ввозився на митну територію України. Після надходження відповіді від уповноваженого органу Німеччини про неможливість підтвердження преференційного походження товару ними було сформовано наказ та повідомлення про початок проведення перевірки від 24.09.2020. Надіслано вказані документи 24.09.2020 та після відстеження відправлення, що станом на 29.09.2020 прибуло до міста реєстрації юридичної особи смт.Романів, розпочали перевірку. Дослідження причин отримання вказаних документів платником податків лише 15.10.2020 не входить до компетенції управління. Свідок показала, що на написання акту за результатами перевірки у них є 10 днів, акт від 07.10.2020 направлено у цей самий день.

Свідок підтвердила, що на надання заперечень у платника є 5 робочих днів, водночас показала, що на отриманий акт 10.10.2020 у позивача була можливість подати заперечення до 16.10.2020. Заперечення були направлені 20.10.2020, хоча і датовані 16.10.2020 та отримані перевіряючими 27.10.2020. У зв`язку з тим, що податкові повідомлення-рішення приймаються протягом 10 робочих днів, якщо надійшли заперечення ще п`ять днів для їх розгляду, 26.10.2020 ними було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Щодо неотримання підписаного примірника акту перевірки контролюючим органом було складено акт про неповернення такого примірника. Свідок показала, що відслідковування факту отримання документів платником податків не входить до її компетенції, як тільки відправлення надходить в місто, де знаходиться такий платник податків, контролюючий орган розпочинає перевірку. Водночас свідок підтвердила наявність права платника податків у разі проведення щодо нього невиїзної перевірки, надавати пояснення та додаткові документи, що можуть вплинути на результати такої перевірки.

Таким чином, з урахуванням факту неповідомлення позивача у встановленому порядку про проведення перевірки, що має наслідком визнання такої перевірки протиправною, та факту неврахування під час прийняття рішень заперечень платника податків з приводу висновків акту перевірки від 07.10.2020 №86/20/7.8-19-04/36311007, дозволяє суду наслідки у вигляді податкових повідомлень-рішень визнати такими, що підлягають скасуванню.

Щодо наявності обґрунтованих сумнівів законності застосування позивачем 0% ставки ввізного мита при ввезенні товару на митну територію України за митною декларацією від 14.02.2019 № UA101060/2019/000362 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 271 Митного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - МК України) мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Статтею 278 МК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Відповідно до частин 4, 5 статті 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно з частиною 1 статті 300 МК України умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до підпункту "в" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України.

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (пункт 187.8. статті 187 ПК України).

Відповідно до пункту 190.1. статті 190 ПК України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що у разі ввезення товару на митну територію України виникає податковий обов`язок зі сплати ввізного мита, а також податку на додану вартість у розмірі та в порядку, встановленому законом. При цьому, при визначенні бази оподаткування податку на додану вартість враховується розмір мита.

Відповідно до підпункту 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Згідно з пунктом 54.4. статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Слід звернути увагу, що в межах правовідносин у даній справі спірні рішення прийняті у зв`язку з наявністю суперечень між сторонами, що стосуються виключно встановлення країни походження (виробника) товару, який ввозився позивачем на митну територію України, та як наслідок, наявності чи відсутності права підприємства на застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного товару.

Так, згідно з частинами 1-3 статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (частина 6 статті 36 МК України).

Відповідно до частини 7 статті 36 МК України повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Законом України "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони" від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода).

Відповідно до статті 26 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва").

Згідно з статтею 27 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави "мито" включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару.

Кожна Сторона відповідно до частини 1 статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Відповідно до статті 2 розділу ІІ "Визначення концепції "походження товарів" Протоколу І до Угоди про асоціацію з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Частиною 1 статті 16 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифікату з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Частинами 1-3 статті 43 МК України встановлено, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі ввезення на митну територію України товарів до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, сертифікат про походження товару подається обов`язково (пункт 1 частини 3 статті 44 МК України).

Таким чином, серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, сертифікат є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску таких відповідно до заявленого митного режиму.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 - це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді про асоціацію, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.

При цьому, обов`язок вжити всі належні заходи для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1.

Відповідно до частини 1 статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.

Статтею 25 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.

Частиною 1 статті 45 МК України встановлено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Водночас частиною 1 та 2 статті 37 розділу ІV Угоди про асоціацію встановлено, що Сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов`язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов`язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю.

Якщо Сторона на основі об`єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею.

Відповідно до статті 32 розділу VI "Домовленості про адміністративне співробітництво" Протоколу І до Угоди про асоціацію Митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс. З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Згідно з положеннями статті 33 розділу VI "Домовленості про адміністративне співробітництво" Протоколу І до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запиту про перевірку.

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Відповідно до частини 5 статті 45 МК України у випадках, визначених цією статтею, товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання органами доходів і зборів належним чином оформлених документів про походження товару або затребуваних ними додаткових відомостей.

Як встановлено судом, в наказі на проведення перевірки від 23.09.2020 №571 та в листі-повідомленні про її проведення відповідачем підставою проведення такої перевірки формально вказано п.2 ч.2 ст.351 МК України.

Так, згідно з п.2 ч.2 ст.351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Судом встановлено, що Житомирська митниця ДФС зверталася до Департаменту адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання ДФС України для скерування запиту до уповноважених органів Німеччини та Франції з метою перевірки достовірності сертифіката про походження товару EUR.1 NrL 450636 від 29.01.2019 (а.с.79-80).

Листом від 02.07.2020 №16-3/16-01/7.8/1434 Державна митна служба України повідомила, що у відповідь на звернення від 22.02.2019 №526/8/06/70-19 направлено лист уповноваженого органу Німеччини від 04.05.2020, яким не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у 1 сертифікаті з перевезення товару EUR 1 (а.с.86-91).

У зв`язку з вищевказаним контролюючим органом на підставі доповідної записки управління митного аудиту від 14.09.2020 наказом від 23.09.2020 №571 призначено проведення документальної невиїзної перевірки дотримання товариством з обмеженою відповідальністю "Вівад 09" вимог законодавства України з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 14.02.2019 № UA101060/2019/000362, тривалістю 3 робочі дні з 28.09.2020 по 30.09.2020 (а.с.94).

Допитана в якості свідка заступник начальника відділу управління адміністрування митних платежів, митної вартості та класифікації товару Онищенко Інна Георгіївна показала, що запит на підтвердження преференційного походження товару скеровано до уповноваженого органу Німеччини у зв`язку з тим, що товар ввозився за митною декларацією 14.02.2019 вироблений у 2008 році і був у використанні. У зв`язку з тривалим його використанням ймовірно мав місце факт його реконструкції за допомогою запасних частин, походження яких не встановлено. Свідок показала, що за результатами перевірки отримали відповідь про непідтвердження преференційності походження товару та неможливість застосування 0% ставки ввізного мита. За результатами дослідження сертифіката з перевезення у графі 14 встановлено наявність позначки, що свідчить про невідповідність ввезеного товару преференційному походженню.

Водночас свідок підтвердила, що відповідальність за відповідність сертифікату про походження законодавством покладено на експортера, особу, на вимогу якої сформовано такий сертифікат. Крім того, показала, у контролюючого органу наявне право для перевірки такого сертифікату протягом трьох років.

Відповідно до абзацу 1 пункту 41.1. статті 41 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Згідно з пунктом 41.3. статті 41 ПК України повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов`язків контролюючих органів визначається законодавством України.

Як попередньо зазначалось судом, пунктом 54.4. статті 54 ПК України передбачено, що у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3. цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості.

Положеннями пункту 1 частини 3, частини 6 статті 345 МК України визначено, що органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.

Аналіз наведених правових норм свідчить про наявність права у митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов`язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07.08.2018 у справі №821/751/17.

Водночас, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає контролюючому органу вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст.53) заборонено.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20.11.2018 у справі №813/3616/16.

Так, відповідно до роз`яснення ДФС України від 03.03.2017 №5466/7/99-99-19-03-17 "Про здійснення верифікації (перевірки достовірності) документів про походження товару з країн Європейського Союзу", до обґрунтованих сумнівів щодо достовірності документів про походження товару відносяться, наприклад, такі випадки: проставлений в сертифікаті відбиток печатки посадової особи митниці країни ЄС відсутній в зразках відбитків печаток, доведених до митниць ДФС; сертифікат або декларація інвойс не підписані експортером (за винятком декларацій інвойсів, складених затвердженими експортерами); структура номера авторизації затвердженого експортера не відповідає структурі номера, доведеного до митниць ДФС; в графі 11 сертифіката відсутній підпис та/або дата видачі (дата може бути проставлена окремо та/або міститися у відбитку печатки митниці країни ЄС, у разі якщо це передбачено доведеним до митниць ДФС зразком відбитку печатки); маркування на продукції/пакувальній тарі або на інших супровідних документах свідчить про інше походження товару ніж зазначено в документі про походження товару; код товарної номенклатури (на рівні перших чотирьох знаків), зазначений у документі про походження товару або в комерційних/товаросупровідних документах, відрізняється від коду, задекларованого в митній декларації, за умови зміни правила походження до товару; дата декларування експортером відомостей про країну походження товару в графі 12 сертифіката пізніше дати видачі сертифіката, зазначеної у графі 11 цього сертифіката; до сертифіката внесені виправлення/дописування, які не засвідчені відбитком печатки митниці країни ЄС (виправлення/дописування можуть бути засвідчені відбитком печатки митниці країни ЄС, який відрізняється від відбитка печатки, проставленого у графі 11 цього сертифіката).

Як встановлено судом, при здійсненні митних формальностей за митною декларацією від 14.02.2019 № UA101060/2019/000362 у митного органу виникли сумніви стосовно набуття статусу преференційного походження товару, зазначеного в сертифікаті з перевезення товару ЕUR.1 Nr.L 450636, у зв`язку з чим, контролюючий орган скерував звернення до уповноваженого органу країни експортера з метою підтвердження інформації в документах.

Водночас, позивачем при ввезенні вищевказаного товару було надано митному органу усі необхідні документи для визначення країни походження вказаного товару.

Слід звернути увагу, що жодних зауважень до наданих документів та ввезеного товару у митного органу станом на дату ввезення не було.

Відповідачем не надано суду обґрунтованих доказів та аргументів з приводу підстав виникнення сумніву у достовірності й правильності сертифіката про походження товару, які зумовили його звернення до уповноваженого органу Німеччини для його підтвердження.

Відтак, у суду наявні підстави вважати призначення перевірки в порядку статті 33 Протоколу 1, статті 45 МК України для здійснення перевірки сертифікату з перевезення ЕUR.1 Nr.L 450636 безпідставним, оскільки обґрунтовані сумніви щодо достовірності документу про походження товару відсутні.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином доведено, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, а відповідачем не спростовано наявність підстав для скасування податкових повідомлення-рішення від 26.10.2020, у зв`язку з чим, позов слід задовольнити в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне. Встановлено, що позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 4204,00 грн, про, що свідчать платіжні доручення №2399 від 06.11.2020 та №2444 від 23.11.2020 (а.с.14, 52).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням задоволення позову товариства з обмеженою відповідальністю "Вівад 09", суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Київської митниці Держмитслужби сплаченого судового збору у сумі 4204,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Київської митниці Держмитслужби від 26.10.2020 №0000138/7.8-19-04 та №0000139/7.8-19-04.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вівад 09" (вул. Заводська,26, смт.Романів, Житомирська обл., 13001, ЄДРПОУ 36311007) судові витрати в сумі 4204,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (бульвар Вацлава Гавела,8 А, м.Київ, 03124, ЄДРПОУ 43337359).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва