Рішення № 95373621, 21.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року Справа № 160/16375/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Юхно І.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

08.12.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23 листопада 2020 року №22740-22802/П-01/8-0400/20 щодо застосування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року основаного розміру пенсії в розмірі 88 відсотків відповідних сум грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 88 відсотків сум грошового забезпечення 01 січня 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, згідно з частиною 2 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів та трьох відсотків річних в зв`язку з виплатою сум пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» у зниженому розмірі з 01 січня 2018 року, станом на дату виплати заборгованості у відповідному місяці.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено наступне:

- ОСОБА_1 є пенсіонером державної податкової адміністрації з 10.10.2000 року, має вислугу 31 рік, що дає йому право за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»;

- відповідно до діючих на дату звільнення позивача зі служби нормативно-правових актів пенсія позивачу була призначена в розмірі 85 % відповідних сум грошового забезпечення;

- у зв`язку із прийняттям Закону України від 04.07.2002 №51-VI Про внесення змін до Закону №2262 позивач набув права на отримання 88% сум грошового забзепечення;

- рішенням Дніпропетровського окржуного адміністративного суду від 13.04.2020 №160/2441/20 визнано протиправними дії відповідача щодо застосування при перерахунку пенсії позивачу з 01.01.2018 основного розміру пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу у розмірі 85% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018;

- на виконання зазначеного рішення суду відповідач перерахував позивачу пенсію з 01.01.2018 у розмірі 85% відповідних сум грошового забезпечення, замість належних позивачу 88% відповідних сум грошового забезпечення, тобто відповідач штучно зменшив на 3% відповідних сум грошового забезпечення розмір перерахованої позивачу пенсії з 01.01.2018;

- позивач при подачі першого позову керувався Висновком про призначення пенсії за вислугу років згідно з Законом №2262, та не знав про подальші зміни в пенсійному законодавстві, та збільшення відсотків сум грошового забезпечення з 04.07.2002;

- з метою досудового регулювання спору позивач 04.11.2020 звернувся до відповідача з зазначеним питанням, проте відповідач листом від 23.11.2020 №22740-22802/П-01/8-0400/20 повідомив, що пенсія позивачеві перерахована з 01.01.2003 у розмірі 88% відповідних сум грошового забезпечення, а з 01.01.2018 відповідно до ріщення суду, пенсія перерахована у розмірі 85% відповідних сум грошового забезпечення;

- позивач вважає, що застосування відповідачем зворотної дії в часі величини відповідних сум грошового забезпечення 85%, замість належних позивачу 88%, порушує норми Конституції та є вкрай необгрунтовані з боку відповідача.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу 15-денний строк на подання відзиву на позов; витребувано від відповідача матеріали пенсійної справи позивача та встановлено строк для їх подання.

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів, що підтверджується матеріалами справи.

Розгляд даної адміністративної справи мав відбутись до 14.01.2021 року за правилами ст. 263 КАС України.

Проте, відповідно до наявної у матеріалах справи розписки копія ухвали від 14.12.2020 отрмана відповідачем разом з копією адміністративного позову 11.01.2021, тобто, відповідач має право на подання відзиву на позов до 26.01.2021.

З метою забезпечення права відповідача подати відзив та витребувані судом документи судом було продовжено розгляд справи до закінчення 15-денного строку на подання відзиву відповідачем.

19.01.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на таке:

- позивачу відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) була призначена в розмірі 85 % відповідних сум грошового забезпечення;

- в зв`язку із прийняттям Закону України від 04.07.2002 №51-VI Про внесення змін до Закону №2262 перерахунок пенсіі позивача з 01.01.2003 року проведено в розмірі 88% відповідних сум грошового забезпечення;

- 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103). На виконання постанови №103 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.01.2018 за чинною на цю дату редакцією Закону № 2262, а саме за умовами статті 13, якими максимальний розмір призначених пенсій за вислугу років обмежується 70% відповідних сум грошового забезпечення;

- 04.06.2020 на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшло рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 по справі № 160/2441/20, яким Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зобов`язано здійснити Позивачу перерахунок та виплату пенсії у розмірі 85 відсотків відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 р. На виконання зазначеного рішення суду з 01.01.2018 позивачу проведено перерахунок пенсії у розмірі 85% відповідних сум грошового забезпечення, яке береться для обчислення;

- з аналізу ч.2 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вбачається, що визначальною умовою для виплати особі компенсації втрати частини пенсії є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення;

- як передбачено положеннями п.п.5 - 7 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02,2001 року № 159, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць;

- отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані, тобто, відповідно до чинного законодавства компенсація можлива незалежно від того, чи були такі суми особі попередньо нараховані, але не виплачені. Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суд України, викладеними у постановах від 24 жовтня 2011 року № 6-38цс-11, від 18.11.2014 р. у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року № 21-2003а16.

- виходячи із зазначених норм, відповідні права позивача можна буде вважати порушеними лише у разі, якщо компенсація не буде йому виплачена у тому ж місяці, що і заборгованість.

Разом із відзивом відповідачем було надано докази на виконання ухвали від 14.12.2020 року.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером Держанвої податкової міліції, якому з 11.10.2000 року призначена пенсія за вислугу років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ в розмірі 85% відповідних сум грошового забезпечення (вислуга 31 років), що підтверджується висновком про призначення пенсії за пенсійною справою №827, копія якого містититься в матеріалах адміністративної справи.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Згідно Протоколу за пенсійною справою ОСОБА_1 від 16.04.2018 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.01.2018 р. основний розмір пенсії становить, виходячи із 70% грошового забезпечення (вислуга років 31) у розмірі: посадовий оклад - 5500,00 грн.; оклад за військове звання - 1410,00 грн.; процента надбавка за вислугу років 50% - 3455,00 грн.; в т.ч. сума грошового забезпечення для обчислення пенсії - 10365,00 грн. Згідно Постанови КМУ №103 від 21.02.2018 р. підвищення складає 3643,95 грн., з них виплачується: з 01.01.2018 по 31.12.2018 р. щомісячно 50% від підвищення: 1821,95 грн.; з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. щомісячно 75% від підвищення: 2732,93 грн.; з 01.01.2020 р. 100% щомісячно від підвищення: 3643,95 грн. Загальний розмір пенсії становив 7255,50 грн.

Не погоджуючись зі зменшення розміру пенсії з 85% відповідних грошових сум грошового забезпечення до 70% відповідних грошових сум грошового забезпечення, при проведенні перерахунку пенсії, позивач 02.03.2020 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області щодо застосування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018р. основного розміру пенсії 70 відсотків грошового забезпечення; зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 85 відсотків відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 р.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 у справі №160/2441/20, яке набрало законної сили 14.05.2020, вищевказаний адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, а саме:

- визнано протиправними дії Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області щодо застосування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 р. основного розміру пенсії 70 відсотків грошового забезпечення;

- зобов`язано Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 85 відсотків відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 р.

На виконання зазначеного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 04.06.2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області проведений перерахунок пенсії ОСОБА_1 (пенсія перерахована з 01.01.2018) виходячи із 85% грошового забезпечення (вислуга років 31). Загальний розмір пенсії позивача склав 8810,25 грн.

ОСОБА_1 звернувся із заявою від 04.11.2020 на адресу начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив підтвердити або спростувати правильність призначення йому пенсії при звільненні виходячи із 85% грошового забезпечення; у випадку неправильного призначення - перерахувати пенсію з дати призначення (11.10.2000 р.) в правильному розмірі виходячи із 88% грошового забезпечення.

Листом Відділу розгляду звернень управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.11.2020 №22740-22802/П-01/8-0400/20, позивачеві було повідомлено, що відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ пенсія була призначена в розмірі 85 % відповідних сум грошового забезпечення. В зв`язку із прийняттям Закону України від 04.07.2002 №51-VI Про внесення змін до Закону №2262 перерахунок пенсіі позивача з 01.01.2003 року проведено в розмірі 88% відповідних сум грошового забезпечення. На виконання постанови №103 проведено перерахунок пенсії з 01.01.2018 за чинною на цю дату редакцією Закону № 2262, а саме за умовами статті 13, якими максимальний розмір призначених пенсій за вислугу років обмежується 70% відповідних сум грошового забезпечення. На виконання рішення суду від 13.04.2020 по справі № 160/2441/20 з 01.01.2018 позивачу проведено перерахунок пенсії у розмірі 85% відповідних сум грошового забезпечення, яке береться для обчислення. Надано копії перерахунків пенсії за період з 2000-2020 роки.

Згідно наданих копій перерахунків пенсії з 01.01.2003 року перерахунок пенсії проводився у розмірі 88% відповідних сум грошового забезпечення, яке береться для обчислення, до 01.01.2018 року.

Вважаючи відмову відповідача в перерахунку пенсії з 01 січня 2018 року виходячи з 88% відповідних сум грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).

Суд звертає увагу, що відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 у справі №160/2441/20, яке набрало законної сили 14.05.2020, визнано протиправними дії Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області щодо застосування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 р. основного розміру пенсії 70 відсотків грошового забезпечення; а також зобов`язано Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 85 відсотків відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 р.

Проте, враховуючи положення ч.2 ст.9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи в межах заявлених позовних вимог, питання навності у ОСОБА_1 права на перерахунок пенсії виходячи із розміру 88 відсотків відповідних сум грошового забезпечення судом не вирішувалось.

Крім того, оскільки спір між сторонами лише виник внаслідок відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (лист від 23.11.2020 №22740-22802/П-01/8-0400/20) здійснити перерахунок пенсії позивача на підставі заяви останнього, виходячи із розміру 88 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, то суд вважає, що навність права у позивача права на такий перерахунок є новим спором та підлягає розгляду судом в межах даного позовного провадження.

Так, стаття 13 Закону №2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачеві), передбачала, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт «б» статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);

в) особам, зазначеним у пунктах «а» і «б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 95 процентів, до категорій 2 і 3, - 90 процентів.

31.07.2002 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 №51-IV (далі - Закон №51-IV), яким, зокрема, було внесено зміни у частину 2 статтю 13, а саме: цифри «85», «95» і «90» замінити відповідно цифрами «90», «100» і «952, а слова і цифри «до категорій 2 і 3» замінити словами і цифрою «до категорії 2».

Тобто, з дня набрання чинності Законом №51-IV загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до ст. 13 Закону №2262-ХІІ, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Враховуючи вислугу років ОСОБА_1 (31 рік), він набув право на отримання пенсії у розмірі 88% відповідних сум грошового забезпечення (за вислугу 20 років - 50% та за кожний рік вислуги понад 20 років - 3% відповідних сум грошового забезпечення, а саме: 55% + 3% х 11 років), у зв`язку із чим пенсійним органом було здійснено відповідний перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи із 88% відповідних сум грошового забезпечення, про що свідчать наявні у матеріалах справи протоколи від 01.05.2007, від 01.02.2008 та від 25.03.2010.

В подальшому, 08 липня 2011 року прийнято Закон №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності 1 жовтня 2011 року, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого внесено зміни до Закону №2262-ХІІ, зокрема у частині другій статті 13 цифри 90 замінено цифрами 80.

27 березня 2014 року прийнято Закон №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності з 1 квітня 2014 року, крім деяких положень, пунктом 23 Розділу ІІ якого внесено зміни до Закону №2262-ХІІ: у частині другій статті 13 цифри 80 замінено цифрами 70. Ці зміни набрали чинності з 1 травня 2014 року.

Статтею 63 Закону № 2262-ХІІ, у редакції, чинній з 1 січня 2017 року, визначено підстави перерахунку раніше призначених пенсій.

Згідно з цією статтею перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, яким присвоєні чергові військові (спеціальні) звання під час перебування їх у запасі або у відставці, раніше призначені їм пенсії з урахуванням нових присвоєних військових (спеціальних) звань не перераховуються.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постанова КМУ № 704 набрала чинності з 1 березня 2018 року.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, відповідно до пункту 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до Постанови КМУ № 704.

Пунктом 2 Постанови КМУ № 103 встановлено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 р.

13 лютого 2008 року постановою Кабінету Міністрів України № 45 затверджено «Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок № 45), відповідно до пункту 3 якого на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України. Зазначені довідки надсилаються до державних органів, у яких особи проходили службу до відрядження, а їх уповноважені органи подають довідки у п`ятиденний строк головним управлінням Пенсійного фонду України.

Пунктом 4 Порядку № 45 (у редакції, чинній на час здійснення перерахунку) перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що стаття 63 Закону № 2262-ХІІ визначає як обов`язкову підставу для здійснення перерахунку пенсії - підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Ця норма також делегує Кабінету Міністрів України визначення умов, порядку та розмірів перерахунку пенсії за цим Законом.

Кабінет Міністрів України у Порядку № 45 визначив, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права.

У зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови № 704, якою з 1 березня 2018 року змінено грошове забезпечення, зокрема, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у позивача виникло право на перерахунок призначеної пенсії.

Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ умови, порядок та розміри вказаного перерахунку визначені Постановою КМУ №103, якою постановлено здійснити перерахунок призначених до 1 березня 2018 року на підставі вказаного Закону пенсій з 1 січня 2018 року.

Стаття 13 Закону № 2262-ХІІ регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку.

Зміни до ст. 63 Закону № 2262-ХІІ ні Законом № 3668-VI, ні Законом № 1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.

Постанова КМУ № 45 і Постанова КМУ № 103 також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом № 3668-VІ та Законом № 1166-VII зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону № 2262-ХІІ, яка змін у зв`язку з прийняттям Закону № 3668-VІ та Закону № 1166-VII не зазнала.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, при перерахунку пенсії позивача з 1 січня 2018 року відповідно до ст. 63 Закону № 2262-ХІІ на підставі Постанови КМУ № 103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої ст. 13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

За таких обставин у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 04.02.2019 року справа №240/5401/18.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України, розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Поряд із цим, відповідно до вимог статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду - як джерело права.

Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.6 КАС України).

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні «Волков проти України» від 09.01.2013 (Заява № 21722/11) ЄСПЛ підтримав принцип «передбачуваності». Так, у 169 рішення зазначено, що вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

Крім цього, Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04.04.2011 № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.

У рішенні в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011р. (заява № 29979/04) ЄСПЛ вказав, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З огляду на викладене, оскільки позивач набув право на отримання пенсії у розмірі 88% відповідних сум грошового забезпечення, відповідач здійснював перерахунок пенсії з 2003 року по 2018 рік у розмірі 88% відповідних сум грошового забезпечення, то відмова відповідача від 23.11.2020 року №22740-22802/П-01/8-0400/20 щодо застосування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 року основаного розміру пенсії в розмірі 88 відсотків відповідних сум грошового забезпечення є протиправною.

В той же час, вирішуючи питання про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, суд звертає увагу на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Натомість, згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» від 08 листопада 2017 року №821 реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України, зокрема, Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Васильківське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Дніпровське приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Кам`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке південне об`єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке північне об`єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України, Нікопольське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Новомосковське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Павлоградське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Першотравенське об`єднане управління Пенсійного фонду України, П`ятихатське об`єднане управління Пенсійного фонду України та Царичанське об`єднане управління Пенсійного фонду України реорганізовано шляхом злиття у Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427).

В той же час, згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року№ 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Зазначена норма не передбачає дискреційних повноважень у відповідача щодо нарахування, перерахунку та виплати пенсії у розумінні Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року.

Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи з 88% відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року, за вирахуванням раніше виплачених сум.

Вирішуючи питання про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів та трьох відсотків річних в зв`язку з виплатою сум пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» у зниженому розмірі з 01 січня 2018 року, станом на дату виплати заборгованості у відповідному місяці, суд виходить із наступного.

Позивач з обґрунтування в нього права на виплату йому пенсії з нарахуванням інфляційних витрат та трьох відсотків річних посилається на положення 625 Цивільного кодексу України.

У той же час, суд звертає увагу, що передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у виді інфляційних нарахувань і компенсації в розмірі трьох відсотків річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв`язку із заподіянням шкоди та її подальшого відшкодування. Судове рішення про стягнення моральної шкоди покладає на боржника зобов`язання її виплатити. Однак таке зобов`язання має іншу правову природу, аніж договірні відносини, адже судове рішення про стягнення шкоди і є підставою для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності.

Водночас, за правилами статей 1 та 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Таким чином, дія вказаних норм поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

За приписами пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Таким чином, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі №21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі №21-2003а16, а також Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18 та від 10.04.2019 №686/13725/17.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що у зв`язку з невиплатою позивачу суми підвищення пенсії в повному обсязі існує заборгованість з виплати пенсії, зокрема, щодо порушення строків такої виплати, що є підставою для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів з виплати сум пенсії у заниженому розмірі.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 07.12.2020 року №0.0.1931850719.1, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 630,60 грн.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року основного розміру пенсії в розмірі 88 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, оформлену листом від 23 листопада 2020 року №22740-22802/П-01/8-0400/20.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи з 88% відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року, за вирахуванням раніше виплачених сум та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 630,60 грн. (шістсот тридцять гривень шістдесят копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно