Рішення № 95373238, 19.02.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2021 р. м. Київ

Справа № 911/3376/20

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Дробко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом фізичної особи - підприємця Білецького Олександра Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" про стягнення 107237,61грн, за участю представників від:

позивача - Білецький О.В., Дивляш О.В. (ордер серії АН №1044551);

відповідача - Павлов Є.В. (довіреність №1-221 від 02.02.2021)

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Білецький Олександр Васильович (далі - ФОП Білецький О.В.) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" (далі - ТОВ "Авангард") про стягнення 107237,61грн, з яких: 93 221,27грн - в рахунок повернення оплати за недопоставлений товар; 6117,91грн - збитків; 1287,21грн - 3% річних з 01.06.2020 по 18.11.2020; 6611,22грн - пені за період з 25.05.2020 по 11.06.2020.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №24052019АБ від 24.05.2019 в частині поставки товару у встановлений договором строк (а.с.1-5).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.12.2020 відкрито провадження у справі за поданим позовом, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання; встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій (а.с.63-64).

Копія вказаної ухвали суду отримана позивачем та відповідачем 24.12.2020, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103276426137, №0103276435136 (а.с.68-69).

04.01.2021 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме засвідченої копії меморіального ордеру від 05.06.2019 (а.с.70-71).

11.01.2021 від відповідача, у строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України, надійшов відзив на позовну заяву (здано для відправлення відділенню зв`язку №22 м. Києва 06.01.2021), у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

Відхиляючи заявлені вимоги, відповідач вказує, що продукція не передана позивачу з його вини, оскільки:

- позивач станом на узгоджену сторонами у договорі дату постачання товару не надав для погодження остаточні варіанти технічного завдання та ескізів майбутньої продукції, яка виготовляється за індивідуальним замовлення позивача;

- замість погодження технічної документації позивач направив вимогу про виконання зобов`язання, що свідчить про те, що виконання зобов`язання не втратило інтерес для позивача;

- він виготовив продукцію для позивача з урахуванням наявних попередніх технічних даних та погодженої специфікації, а також повідомив позивача про готовність до відвантаження листом від 30.10.2020, однак, позивач відмовився від її прийняття, про що направив заяву (а.с.75-77).

21.01.2021 від позивача надійшло клопотання про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін (а.с.87-88).

Ухвалою від 22.01.2021 судом задоволено вищевказане клопотання позивача та призначено проведення судового засідання на 16:30 03.02.2021 (а.с.93-94).

25.01.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.96-97).

У відповіді на відзив позивач вказує, що техзавдання могло узгоджуватись лише після того, як відповідач приступив би до виготовлення продукції, однак, відповідач не звертався до нього для узгодження незрозумілих питань, які могли б виникнути при виготовлені продукції. Позивач вказує, що лист, в якому відповідач повідомив позивача про виготовлення продукції, хоч і датований 30.10.2020, проте відправлений лише 16.11.2020 - в день подання заяви позивача про відмову від прийняття виконання за договором (а.с.96-97).

01.02.2021 від позивача надійшла заява про перенесення судового засідання на іншу дату та проведення засідання в режимі відоконференції з Господарським судом Дніпропетровської області (а.с.101-102).

03.02.2021 судом постановлено ухвалу, що занесена до протоколу засідання, якою розгляд справи відкладено на 16:00 15.02.2021 (а.с.110-111).

15.02.2021 від відповідача надійшли заперечення (а.с.117-120).

Відхиляючи заявлені вимоги у запереченні, відповідач вказує, що договором передбачено, що продукція має відповідати затвердженому сторонами ескізу, який є невід`ємною частиною договору, оскільки продукція виготовлялась за індивідуальним замовленням позивача та не є стандартним виробом, однак станом на 29.05.2020 позивач не надав остаточний варіант технічного завдання та ескіз, отже, відсутній факт прострочення виконання зобов`язання. Крім того, відповідач зазначає, що на момент відмови позивача продукція була виготовлена, у зв`язку з чим відмова від її прийняття є незаконною. Заявлені вимоги в частині стягнення збитків відповідач вважає необґрунтованими, оскільки грошові кошти, сплачені як проценти за користування кредитом не є тими витратами позивача, які мають йому компенсовуватись як збитки.

15.02.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 14:00 19.02.2021, про що прийнято ухвалу, занесену до протоколу. Судове засідання, призначене на 19.02.2021, вирішено провести в режимі відеоконференції, з урахуванням бажання позивача, який висловив його під час судового засідання 15.02.2021. Так, ухвалою суду від 15.02.2021 доручено Господарському суду Дніпропетровської області забезпечити позивачу та його представнику участь у судовому засіданні у приміщенні вказаного суду в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав та просив задовольнити, представник відповідача просив у задоволені позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

24.05.2019 між ФОП Білецький О.В. (покупець) та ТОВ "Авангард" (постачальник) укладено договір поставки №24052019АБ (а.с.9-13, далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором, виготовити та поставити продукцію, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити продукцію (п.1.1 договору).

Згідно п. 1.2 договору найменування, кількість та ціна продукції визначається у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.3 договору виготовлення та поставка продукції здійснюється за замовленням покупця, одиниця продукції має відповідати затвердженому сторонами ескізу, який є додатком до договору.

Пунктом 3.2 сторонами погоджено порядок та строки оплати, відповідно до яких: авансовий платіж у розмірі 70% від вартості замовлення, погодженого у специфікації, здійснюється покупцем протягом 3 банківських днів з моменту підписання відповідної специфікації; наступні 30% вартості продукції сплачується протягом 3 банківських днів після дати підписання сторонами акту прийому-передачі продукції.

Згідно п.п. 5.2, 5.3 договору термін поставки продукції зазначені у специфікації до вказаного договору; продавець зобов`язаний надати покупцю повідомлення про готовність продукції до відвантаження.

Відповідно до п. 12.1 договору усі повідомлення, запити, вимоги або будь-яка інша кореспонденція за вказаним договором, виконується в письмовій формі; пропозиції постачальника залишаються без зобов`язань до тих пір, поки замовлення (замовлення на поставку) не буде підтверджено постачальником в письмовій формі; в інших випадках рахунок-фактура постачальника вважається підтвердженням замовлення.

Як погоджено сторонами п. 12.2 договору, для прискорення обміну інформацією допускається попереднє направлення документів з застосуванням електронних засобів зв`язку (факсу, електронної пошти); отримані у такий спосіб документи чи документи в електронній формі визнаються сторонами як офіційні, якщо їх оригінали в подальшому були направлені з дотриманням правил, передбачених п. 12.1 вказаного договору.

Зазначений договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020 (п. 13.1 договору).

Сторонами 24.05.2019 погоджено специфікацію №1, що є додатком №1 до відповідного договору (а.с.14-15), якою визначено найменування, кількість та ціну продукції та загальну її суму - 133 173,24грн. Поряд з цим строк поставки такої продукції сторонами в даній специфікації не погоджений, а визначені лише умови поставки: EXW м.Вишневе, вул.Київська, 29.

Також вказаною специфікацією сторонами визначено, що технічне завдання буде узгоджуватись по факту проектування та виробництва.

06.06.2019 позивачем перераховано відповідачу 93 221,27грн платіжним дорученням №2 з призначенням платежу: «передплата за виготовлення автомату згідно рахунку-фактури №АВ-0292 від 04.06.2019» (а.с.17).

14.01.2020 між сторонами укладено додаткову угоду (а.с.16), якою зафіксовано термін відвантаження товару, виготовленого згідно технічного завдання, -. не пізніше 29.05.2020.

13.11.2020 позивачем на адресу відповідача направлено заяву про відмову від прийняття виконання за договором (а.с.18-19), що підтверджується описом вкладення (а.с.20) та накладною №4900301552861 (а.с.21).

Так, у вказаному листі позивач, посилаючись на не виконання зобов`язання відповідачем у встановлений строк - до 29.05.2020, повідомив, що втратив інтерес до нього, та вимагав повернути грошові кошти у розмірі 93 221,27грн.

Поряд з цим, відповідачем надано копію претензії позивача від 05.10.2020, у якій позивач просив повідомити про причини затримки поставки продукції, вимагав її поставки та сплати пені та процентів відповідно до ст.625 ЦК України (а.с.79-80).

16.11.2020 відповідачем направлено позивачу повідомлення №19 від 30.10.2020 про готовність продукції та необхідність її приймання 04.11.2020 в 10:00, що підтверджується накладною №081540076824 та фіскальним чеком (а.с.82). При цьому, повідомлення про вручення позивачу 03.12.2020 надано щодо іншого поштового відправлення - №0319408314050 (а.с.82).

Крім того, під час розгляду справи судом встановлено, що 04.06.2019 між позивачем (позичальник) та ПАТ «Державний ощадний банк України» (банк) укладено кредитний договір №103.10-10-154/КД (а.с.22-33, далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов`язався надати, а позичальник отримати, належним чином використовувати та повернути кредит у розмірі, визначеному в ст. 3 вказаного договору та сплатити проценти за користування кредитом, комісійні винагороди та інші платежі в порядку та на умовах вказаного договору (п.2.1 кредитного договору).

Статтею 3 вказаного кредитного договору банком та позивачем погоджено наступні умови: сума кредиту - 150 000,00грн; кредит надається одноразово з остаточним терміном повернення не пізніше 03.06.2021; процентна ставка є фіксованою та нараховується і сплачується в розмірі 30% річних; цільове призначення кредиту - придбання основних засобів.

Надання банком кредиту у розмірі 150 000грн позивачу відповідно до умов вказаного договору підтверджується меморіальним ордером №2794556905 (#312794556905) (а.с.72).

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку повернути перераховані позивачем грошові кошти, застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення взятих на себе зобов`язань, а також наявність підстав для відшкодування збитків у вигляді витрат по оплаті позивачем процентів за період з червня 2020 року по жовтень 2020 року, заподіяних не виконанням зобов`язань відповідачем.

Заявлені вимоги суд вважає такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як визначено ст.ст.173,174, ч.1 ст.175 ГК України, договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено ч.4 ст.179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

У відповідності до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір); до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою більш схожий на договір підряду, оскільки за його умовами відповідач мав виготовити та поставити продукцію, а покупець здійснити оплати (п.1.1.). При цьому, виготовлення та поставка продукції здійснюється за замовленням покупця та має відповідати затвердженому ескізу (п.1.3 договору).

При цьому, посилання учасників на те, що такий договір містить елементи поставки помилкові, враховуючи наступне.

Для договору поставки не є характерним виготовлення продукції за замовленням та відповідно до ескізу; фактично за договором здійснюється поставка продукція, яка вже виготовлена або її виготовлення здійснюється відповідно до типових умов і така продукція є власністю постачальника.

Так, відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч. 2 вказаної норми, договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

При цьому, посилання у договорі на обов`язок відповідача «поставити» продукцію фактично, виходячи із змісту зобов`язань сторін за договором, має значення передати виготовлену на замовлення позивача продукцію.

Як з`ясовано під час розгляду справи, а також підтверджується текстом поданої позовної заяви (а.с.1), у якій позивач зазначив, що предметом поставки є взаємопов`язаний комплекс механізмів, а не самі механізми поодинці, вказані у специфікації у графах «назва» та «комплектуючі..», об`єкти мали бути об`єднані відповідачем та за результатами такого об`єднання позивач мав отримати певний механізм. Зазначене також підтверджується необхідністю проектування відповідного нового об`єкту та надання технічного завдання, про що зазначено у специфікації. Окрім того, про наведене свідчить і включення до тексту договору умови щодо необхідності затвердження сторонами ескізу, що мав бути додатком до договору.

Згідно ст. 846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Поряд з цим, згідно ч. 1 ст. 850 ЦК України, замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

У разі невиконання замовником цього обов`язку підрядник має право вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи.

Проте, під час розгляду даної справи сторонами не надано доказів погодження у належній формі технічного завдання ескізу, проекту відповідного механізму, виготовлення якого передбачено договором як результат об`єднання у взаємопов`язаний комплекс зазначеного у договорі обладнання та комплектуючих.

Так, як визначено ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч.ч.1,2,3 ст.639 ЦК України: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Поряд з цим, п.1.3 договору визначено, що продукція виготовляється та поставляється відповідачем на замовлення позивача та має відповідати ескізу, який є додатком до договору. Доказів існування такого додатку не надано.

Сторони уклали договір у письмовій формі та визначили, що для прискорення обміну інформацією допускається попереднє направлення документів із застосуванням засобів електронних засобів зв`язку, однак, такі документи мають бути направлені у подальшому в оригіналі для того, щоб визнаватись сторонами офіційними.

З огляду на зазначене, суд не взяв до уваги електронний доказ у паперовій копії, наданий відповідачем, щодо направлення проекту сформованого технічного завдання (а.с.78), оскільки відповідачем не надано доказів направлення у письмовій формі такого проекту позивачу.

Також, слід зазначити, що виготовлення продукції за умовами договору здійснюється за замовленням позивача, який мав сформувати відповідне завдання шляхом узгодження проекту, ескізу, технічної документації. При цьому, договір не встановлює зобов`язання відповідача здійснювати розроблення проекту відповідного механізму (обладнання).

З огляду на зазначене, суд не може прийняти до уваги повідомлення відповідача від 30.10.2020, яким він повідомив позивача про готовність продукції, враховуючи, що за умови відсутності даних щодо формування певного завдання - надання проекту, ескізу, технічного завдання, не можна визначити чи відповідає така продукція уявленню позивача, що він і заперечував, домовленості сторін про виготовлення саме такого об`єкту - з відповідними технічними характеристиками.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Разом з тим, оскільки доказів надання позивачем ескізу або узгодження технічного завдання, передачі проекту або його замовлення не надано, стверджувати про те, що відповідач порушив зобов`язання.

Так, в силу ч.ч.1,2 ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку; якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 93 221,27грн в рахунок повернення коштів, сплачених за договором, оскільки відповідача не можна вважати таким, що прострочив виконання зобов`язання з виготовлення та передачі продукції.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1287,21грн нарахованих за період з 01.06.2020 по 18.11.2020.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, такі вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки не встановлено факту порушення зобов`язання та виникнення у відповідача зобов`язання повернути кошти.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 6611,22грн пені за період з 25.05.2020 по 17.10.2020.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Як визначено ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, п. 5.3 укладеного договору сторонами погоджено, що за порушення термінів поставки постачальник сплачує замовникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме в період прострочки, від суми вартості продукції, термін постачання якої порушено за кожний день прострочення.

Поряд з цим, оскільки встановлено, що не виконання відповідачем зобов`язання зумовлено не узгодженням сторонами ескізу, не наданням технічного завдання, вимоги щодо стягнення пені є необґрунтованими, у зв`язку з чим у їх задоволенні суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 6117,91грн збитків у вигляді витрат по сплаті процентів за вищезгаданим кредитним договором.

Так, обґрунтовуючи такі вимоги, позивач вказує, що для укладення відповідного договору та придбання продукції ним взято кредит на суму 150 000,00грн, за користування яким сплачено проценти, розмір яких із суми, що перерахована відповідачу - 93 221,27грн і становить 62,14% від кредиту (93221,27*100%/150000) , становить 6117,91грн.

Як визначено ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згаданою нормою визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення; у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ч.1 ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. В силу ч.2 відповідної норми, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Поряд з цим, для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов`язання; факт заподіяння збитків; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками: вина.

Однак, у даній справі не встановлено факту порушення відповідачем зобов`язання. Окрім того, у даній справі не доведено, що укладення кредитного договору з відповідними умовами є наслідком порушення певного зобов`язання за договором відповідачем. При цьому, відсутність коштів у позивача та його потреба в укладенні кредитного договору для виконання зобов`язання з оплати за договором, укладеним з відповідачем, не свідчить про відповідний зв`язок та вину відповідача у понесенні відповідних витрат на оплату процентів.

З урахуванням зазначеного, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 6117,91грн збитків.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову у задоволення заявлених вимог у повному обсязі, понесені позивачем витрати по оплаті позову судовим збором, а також витрати, які позивач має понести, у зв`язку з оплатою правничої допомоги у повному обсязі підлягають покладенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову фізичної особи - підприємця Білецького Олександра Васильовича (реєстраційний номер облікової карки платника податків відсутній, паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" (32549659; 08141, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Київська, 29) про стягнення 93 221,27грн в рахунок повернення оплати, 6117,91грн збитків, 1287,21грн - 3% річних, 6611,22грн пені.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.03.2021.

Суддя А.Р. Ейвазова