Рішення № 95373154, 09.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.03.2021Справа № 910/18103/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 291.120,00 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

18.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 291.120,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору № ПР/М-15103/НЮ від 09.11.2015 та на підставі залізничних накладних, відповідачем у період з березня по травень 2020 року здійснювалося перевезення вантажних залізничних вагонів у кількості 8 шт., які належать позивачу. Проте на станції призначення було встановлено, що на вказаних вагонах існують пошкодження, а саме - відсутність авторежиму, у зв`язку з чим було складено акти загальної форми ГУ-23 або акти огляду вагону або ВУ-25. У відповідності до повідомлень форми ВУ-36М та повідомлень форми ВУ-23М вагони було направлено структурним підрозділом експлуатаційного вагонного депо регіональної філії АТ «Українська залізниця» на проведення ремонту та технічного огляду. Роботи з ремонту вагонів на замовлення позивача проводились ТОВ «Ремвагонторг» на підставі укладеного з позивачем договору про надання послуг № 49у від 27.06.2019. Згідно платіжних доручень № ТЗW0001686 від 31.08.2010 та № ТЗW0001950 від 22.09.2010 вбачається, що позивачем сплачено ТОВ «Ремвагонторг» 291.120,00 грн вартості ремонту 8 вагонів. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовною вимогою стягнути з відповідача 291.120,00 грн збитків завданих внаслідок пошкодження вагонів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/18103/20 від 25.11.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

11.12.2020 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/18103/20 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 18.12.2020 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105477092574 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 18.12.2020, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 31.12.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105477092574, а отже відповідач мав подати відзив на позовну заяву у строк до 15.01.2021.

21.01.2021 на електрону адресу суду від відповідача (без електронного підпису) надійшло клопотання про продовження строку для надання відзиву разом з відзивом на позовну заяву.

Судом не приймаються до розгляду вказане клопотання додатком до якого є відзив на позовну заяву, з огляду на наступне

Згідно з ч. 2 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Відповідно до ч. 8 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Стаття 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначає, що електронний підпис це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Клопотання про продовження строку для подачі відзиву, яке надійшло від позивача не відповідає вимогам вказаних норм закону, оскільки не скріплене електронним цифровим підписом.

26.01.2021 до суду надійшло клопотання про продовження строку для надання відзиву разом з відзивом на позовну заяву.

У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що Правила користування вагонами та контейнерами визначають пошкодження вагону як порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці. При цьому, норми ГОСТ 22235-76 відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника не визначають як пошкодження вагону. Зазначає, що якщо розглядати перелічені у позові вагони як вантаж, то згідно з положеннями Статуту залізниць України ТОВ «Металурпранс» є неналежним позивачем у даній справі. Вказує на те, що: згідно повідомлень ф. ВУ-23М вагони № 66041781 та № 61602025 були направлені в деповський ремонт за спливом терміну, тобто причиною ремонту вказаних вагонів не було їх «розобладнання», як вказує позивач; на вагони № 61601878 та № 64050834 відсутні дефектні відомості, що не дає змогу визначити чи були встановлені деталі на вагон та які саме; до позову додано дефектну відомість на вагон № 63680003 - який не зазначено в позовній заяві; на всі вагони перелічені в позові, відсутні Акти ВУ-25, що засвідчують їх пошкодження.

У клопотанні про продовження строку для подачі відзиву посилається на те, що із встановленням на території України карантину та запровадженням протиепідемічних заходів через значне поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом, та враховуючи встановлення режиму чотирьохденного робочого тижня та дистанційної роботи працівника, відповідачу був необхідний більший час для підготовки відзиву.

Розглянувши клопотання від подача суд відзначає наступне

Частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України визначено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Проте клопотання про продовження пропущеного процесуального строку для подачі відзиву подано відповідачем після закінчення строку для подачі відзиву.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про продовження процесуального строку, встановленого судом в ухвалі від 18.12.2020 для надання відзиву на позовну заяву.

Разом з цим, суд враховуючи наведені відповідачем обставини вважає за можливе з урахуванням ч.ч. 1, 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України поновити пропущений строк для подачі відзиву.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» є орендарем та власником вантажних вагонів, а саме: № 61601878 на підставі договору купівлі-продажу № 82кп/19 від 21.11.2019, укладеного з TOB «Ост-Вест Логістик Україна», № 64050834 на підставі договору оренди вагонів № 012 від 06.02.2019, укладеного з ТОВ «131 ВЕЙ», № 61602025 на підставі договору № 4299-Fl від 04.02.2019, укладеного з ТОВ «ОТП Лізинг», № 66041781 на підставі договору оренди вагонів № 03А/20 від 01.01.2020, укладеного з ТОВ «Укрметалургтранс», № 63680078 на підставі договору оренди вагонів № 07/ПВ-2019 від 24.05.202019, укладеного з ПАТ «Трансфорвардінг Лімітед АГ», № 62788914 на підставі договору оренди вагонів № 27/05/2019-ПВ від 27.05.2019 укладеного з ТОФ «Ф.М.С. - Груп», № 57602914 та № 57601064 на підставі договору оренди вагонів № 63А від 24.06.2011, укладеного з ТОВ «ТрансГруп».

Для забезпечення курсування вагонів залізничними коліями позивачем (замовник) було укладено договір № ПР/М-15103/НЮ від 09.11.2015 про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування з Державним підприємством «Придніпровська залізниця» (виконавець).

Відповідно до п. 1.2 договору, сторони керуються цим договором, законами України, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, Соглашением о международном железнодорожном грузовом сообщении (СМГС), «Правилами експлуатації власних вантажних вагонів», іншими нормативними документами.

Позивачем зазначено, що у березні-травні 2020 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» здійснювало перевезення вказаних 8-ми вантажних вагонів власності (оренди) позивача, які прямували порожніми під завантаження до пункту призначення, але прибувши до станції призначення, при огляді вагонів було встановлено, що на вагонах відсутні авторежими, внаслідок чого було складено акти загальної форми ГУ-23 або акти огляду вагону або ВУ-25. Відповідно до повідомлень форми ВУ-36М та повідомлень форми ВУ-23М вагони було направлено структурним підрозділом експлуатаційного депо регіональної філії відповідача для проведення ремонту та технічного огляду та по факту виконання поточного ремонту вагонів було складено акти наданих послуг № 13 від 01.06.2020, № 14 від 01.07.2020. Роботи з ремонту вагонів на замовлення позивача проводились ТОВ «Ремвагонторг» (виконавець), з яким у позивача (замовник) укладено договір про надання послуг № 49у/ від 27.06.2019.

Позивачем зазначено, що оскільки пошкодження вагонів № 61601878, № 64050834, № 61602025, № 66041781, № 63680078, № 62788914, № 57602914 та № 57601064 відбулось саме під час знаходження вагонів на залізничній колії загального користування після укладання договору перевезення, то відповідальність за завдання збитків несе відповідач.

Спір у справі виник внаслідок того, що, як стверджує позивач, він зазнав матеріальних збитків в результаті заміни розукомплектованих деталей у сумі 291.120,00 грн (з ПДВ), які зобов`язаний відшкодувати відповідач, оскільки він не забезпечив збереження цілісності вагонів під час здійснення вантажних перевезень силами Української залізниці.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно з ст. 5 Статуту залізниць України нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.

Відповідно до п. 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за № 168/26613, перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Судом встановлено, що Акціонерним товариством «Українська залізниця» здійснювалось перевезення вантажних вагонів № 61601878, № 64050834, № 61602025, № 66041781, № 63680078, № 57602914 та № 57601064 власності (оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» за залізничними накладними № 44050771, № 34543777, № 53521423, № 38868329, № 43871441, № 38576674, № 43499581 та № 43434638.

Матеріали справи не містять залізничної накладної за якою відповідачем було б прийнято до перевезення вагон № 62788914.

Згідно з ст. 8 Статуту залізниць України перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за № 168/26613, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Суд зазначає, що прийняття відповідачем до перевезення вагонів № 61601878, № 64050834, № 61602025, № 66041781, № 63680078, № 62788914, № 57602914 та № 57601064 за залізничними накладними № 44050771, № 34543777, № 53521423, № 38868329, № 43871441, 48731418, № 38576674, № 43499581 та № 43434638 свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані.

Як встановлено судом, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що вказані вагони перебуваючи у власності/оренди позивача, були пошкоджені (розкомплектовані) після прийняття їх до перевезення відповідачем, а саме: виявлено розобладнання головної та/або магістральної частини повітророзподільника; відсутній авторежим.

Відповідно до п. 19 розділу IV (Порядок розрахунку розміру збитків за пошкодження вантажних вагонів) Правил користування вагонами і контейнерами (ст.ст. 119-126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, підставою для пред`явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під`їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона), претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України № 567/6855 від 08.07.2002.

Так, в матеріалах справи наявні акти загальної форми (форма ГУ-23), а саме: від 19.05.2020 (вагон № 61601878), від 28.04.2020 (вагон № 64050834), від 02.02.2020 (вагон № 61602025), від 20.03.2020 (вагон № 62788914), від 24.03.2020 (вагон № 57602914), від 18.03.2020 (вагон № 57601064), а також акт про пошкодження вагону № 21 від 02.02.2020 (вагон № 61602025).

В матеріалах справи відсутні акти загальної форми ГУ-23 щодо вагонів № 66041781 та № 63680078.

Відповідно до п. 6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно з наказом № 312-Ц від 07.06.2001), забороняється ставити в склад потягу вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно п. 6.2.1 зазначеної Інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Таким чином відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для поставлення такого вагону в склад потягу.

За фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей, вагони власності (оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» були направлені на технічне обслуговування, про що свідчать оформлені відповідні повідомлення форми ВУ-23М та ВУ-36М.

Відповідно до п. 4.6 Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 875/5096 обов`язок охорони вагонів і вантажів на під`їзній колії покладається на підприємство. Якщо під`їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під`їзної колії організовує залізниця.

Згідно з п.п. 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці. Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

На виконання вищезазначених Правил, у зв`язку з розукомплектуванням вагонів № 61601878, № 64050834, № 61602025, № 66041781, № 63680078, № 62788914, № 57602914 та № 57601064 їх було відправлено до структурних підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця» для проведення ремонтних робіт, що підтверджується повідомленнями про приймання вантажних вагонів із форми ВУ-36М, а саме: № 1671,1672,1673 (вагон № 61601878), № 9993 від 05.05.2020 (вагон № 64050834), №7311 від 08.05.2020 (вагон № 61602025), № 7504 від 06.05.2020 (вагон № 66041781), № 9762 від 08.04.2020 (вагон № 63680078), № 3281 від 08.04.2020 (вагон № 62788914), № 3333 від 29.04.2020 (вагон № 57602914), № 3281 від 08.04.2020 (вагон № 57601064).

Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458, сума збитків за пошкодження вагона складається з:

- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 551 від 15.11.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;

- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;

- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;

- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з п.14 цих Правил.

Роботи з ремонту вагонів на замовлення позивача проводились ТОВ «Ремвагонторг», з яким у позивача укладено договір про надання послуг № 49у від 27.06.2019.

Так, в матеріалах справи наявні акт наданих послуг № 13 від 01.06.2020 на загальну суму 1.186.200,00 грн з ПДВ з розрахунком загальної вартості наданих послуг (додаток № 1 до акту № 13 від 01.06.2020) та акт наданих послуг № 14 від 01.07.2020 на загальну суму 425.640,00 грн з ПДВ з розрахунком загальної вартості наданих послуг (додаток № 1 до акту № 14 від 01.07.2020).

Згідно наявних в матеріалах справи додатків № 1 до актів № 13 від 01.06.2020 та № 14 від 01.07.2020, підписаними між позивачем та ТОВ «Ремвагонторг» на виконання умов договору про надання послуг № 49у від 27.06.2019, підтверджується факт виконання на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, ремонту вагонів, у тому числі:

№ 61601878 на суму 27.300,00 грн (без ПДВ),

№ 64050834 на суму 27.500,00 грн (без ПДВ),

№ 61602025 на суму 28.300,00 грн (без ПДВ),

№ 66041781 на суму 28.300,00 грн (без ПДВ),

№ 63680078 на суму 37.300,00 грн (без ПДВ),

№ 57602914 на суму 28.300,00 грн (без ПДВ),

№ 62788914 на суму 28.300,00 грн (без ПДВ),

№ 57601064 на суму 37.300,00 грн (без ПДВ), що загалом становить 242.600,00 грн (без ПДВ) та разом з ПДВ становить 291.120,00 грн.

Відповідно до п. 4.5. договору про надання послуг № 49у/ від 27.06.2019 замовник сплачує надані виконавцем послуги на підставі підписаних сторонами актів наданих послуг та рахунків до них. З ініціативи виконавця можуть узгодити інший порядок оплати договору, як передплата за надання послуг з організації ремонту окремого вагону (групи вагонів).

Платіжними дорученнями № T3W0001686 від 31.08.2020 на суму 600.000,00 грн та № T3W0001950 від 22.09.2020 на суму 425.640,00 грн з призначенням платежу «Сплата за організ. викон. деповського/поточного ремонту вагонів Дог.№ 49у від 27.06.2019 по акту № 13 від 01.06.2020 та акту № 14 від 01.07.2020» підтверджується часткова сплата позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Ремвагонторг» вартості виконаного ремонту.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Як зазначено у п. 11 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-8/91 від 29.11.2007 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства», порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами п. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до п. 114 Статуту залізниць України залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.

Згідно з п. 2 ст.126 Статуту залізниць України за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

При цьому судом встановлено. що твердження позивача про те, що пошкодження вагону № 62788914 відбулось саме під час його знаходження на залізничних коліях загального користування після укладення відповідного договору перевезення, яким є залізнична накладна, матеріалами справи не підтверджується.

З огляду на те, що відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за дотримання схоронності вагону № 62788914, позовні вимоги в частині стягнення збитків за незбереження вказаного вагону в розмірі 33.960,00 грн (28.300,00 грн + 20%ПДВ) на підставі поданих суду документів задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М або акт загальної форми ГУ-23, складений станцією залізниць, у зв`язку із пошкодженням вагонів 66041781 та № 63680078, який відповідно до п. 19 розділу IV (Порядок розрахунку розміру збитків за пошкодження вантажних вагонів) Правил користування вагонами і контейнерами (ст.ст. 119-126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 є підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення.

Таким чином, повідомлення дефектна відомість форми ВУ-22 (вагон № 66041781), повідомлення форми ВУ-23М № 7404 від 26.04.2020 (вагон № 66041781), № 18945 від 08.04.2020 (вагон № 63680078), повідомлення про приймання вантажних вагонів форми ВУ-36М № 7504 від 06.05.2020 (вагон № 66041781), № 9762 від 08.04.2020 (вагон № 63680078), в сукупності не підтверджують обставин, які є підставою для стягнення з відповідача збитків за незбереження вагонів № 66041781 та № 63680078 в загальному розмірі 78.720,00 грн (33.960,00 грн по вагону № 66041781 + 44.760,00 грн по вагону № 63680078).

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів) №№ 61601878, № 64050834, № 61602025, № 57602914 та № 57601064, завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою у розмірі 178.440,00 грн (291.120,00 грн - 33.960,00 грн - 78.720,00 грн)

При цьому, відповідачем не доведено суду належними та допустимими, відповідно до ст.ст 77-79 Господарського процесуального кодексу України доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.

Посилання відповідача на відсутність актів про пошкодження вагонів форми ВУ-25М не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно до п. 19 Правил користування вагонами і контейнерами (ст.ст. 119-126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 позивачем подані акти загальної форми ГУ-23 є належними доказами відповідальності залізниці за незбереження вантажу позивача.

При цьому, в силу п. 20 Правил складання актів (п. 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно із ст. 124 Статуту залізниць України.

Разом з тим поданими документами підтверджується, що відповідач прийняв вагони до перевезення без заперечень та зауважень, а обов`язок відповідача забезпечувати схоронність вагонів передбачена ст. 110 Статуту залізниць України, відповідно до якої залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність у позивача права на пред`явлення позову за пошкодження вантажу, у вигляді власних вагонів, з огляду на наступне.

Заявлені позивачем вимоги стосуються відшкодування майнової шкоди, яка завдана майну (вантажним вагонам власності/оренди позивача) внаслідок бездіяльності залізниці щодо забезпечення схоронності такого майна при здійсненні перевезення, тобто правовідносини, що склалися між сторонами з цього приводу не випливають з договірних відносин щодо перевезення вантажу, Позивач не є вантажовідправником або вантажоодержувачем в розумінні ст. 6 Статуту залізниць України, а є особою, якій завдано збитки, обов`язок з відшкодування яких виникає з не договірних відносин сторін.

Посилання відповідача на те, що згідно повідомлень форми ВУ-23М вагон № 61602025 був направлений в деповський ремонт за спливом терміну, тобто причиною ремонту вказаних вагонів не було їх «розобладнання», як вказує позивач, не приймаються судом до уваги, оскільки в матерілах справи наявні акт загальної форми ГУ-23 від 02.02.2021 та акт про пошкодження вагона № 21 від 02.02.2020, складені відповідачем, в яких зазначено саме про розобладнання магістральної частини повітророзподільника у вагоні № 61602025.

З огляду на наведене всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Таким чином, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» обґрунтований та підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 20.000,00 грн слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У позовній заяві позивачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які планує понести позивач у зв`язку з розглядом справи у вигляді витрат на професійну правничу допомогу становить 30.000,00 грн, виходячи із розрахунку 1.000,00 грн з 1 годину витраченого часу наданих послуг.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

09.01.2018 між Адвокатським об`єднанням «СОТА» (об`єднання) та ТОВ «Металургтранс» (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 09012018/МТ, відповідно до умов якого, з урахуванням додаткової угоди № 10092020/1 від 10.09.2020 до договору, клієнт доручає та оплачує, а об`єднання приймає на себе зобов`язання надати послуги, а саме послуги з правничої допомоги щодо: попереднього опрацювання матеріалів наданих позивачем; вивчення судової практики; формування правової позиції; підготовки процесуальних документів для звернення до суду (позовна заява, розрахунок суми заборгованості, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат) тощо, що стосується розукомплектації вагонів 61601878, № 64050834, № 61602025, № 66041781, № 63680078, № 62788914, № 57602914 та № 57601064.

Відповідно до п.п. 2, 3 вказаної додаткової угоди сторони погодили період надання послуг з 10.09.2020 по 21.09.2020. Після отримання клієнтом результатів надання об`єднанням послуг та їх оплати сторони складають про це двосторонній акт приймання-передавання наданих послуг. Загальна вартість послуг за даною додатковою угодою складає суму у розмірі 30.000,00 грн та сплачується замовником в строк до 30.11.2020.

Так, в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі наданих послуг від 21.09.2020 року на суму 30.000,00 грн, рахунок-фактура № 210920 від 21.09.2020 на суму 30.000,00 грн, платіжне доручення № ТЗW0001960 від 22.09.2019 на суму 30.000,00 грн.

Підтвердженням того, що Барабаш Олексій Володимирович є адвокатом свідчить подане свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 5557/10 від 24.12.2015.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку позовної заяви, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а також те, що жодних заперечень від відповідача щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу адвоката до суду не надходило, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову.

Разом з цим, з урахуванням ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 18.388,29 грн.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» (49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, 1, к. 524, код ЄДРПОУ 33074226) 178.440 (сто сімдесят вісім тисяч чотириста сорок) грн 00 коп. збитків за пошкодження вагонів, 2.676 (дві тисячі шістсот сімдесят шість) грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору, 18.388 (вісімнадцять тисяч триста вісімдесят вісім) грн 29 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова