Рішення № 95372750, 25.02.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/190/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2021 Справа № 908/2879/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабль" (65102 м. Одеса, Миколаївська дорога, 144, ідентифікаційний код юридичної особи 30332681)

до відповідача: Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, ідентифікаційний код юридичної особи 19355964)

про стягнення 3729322 грн. 27 коп.

за участю

представника позивача: Семенов В.І., ордер ВН№ 1017108 від 10.11.2020

представник відповідача: Кузьменко В.Ю., дов. № 2798 від 02.09.2019

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабль" звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" про стягнення 3 588 987 грн. 00 коп. основного боргу, 56 950 грн. 56 коп. інфляційних втрат, 83 384 грн. 71 коп. 3 % річних.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2020 позовні матеріали № 908/2879/20 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 16.11.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

18.11.2020 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабль" надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.11.2020, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2879/20, присвоєно справі номер провадження 27/190/20 та призначено підготовче судове засідання на 21.12.2020.

26.11.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабль" звернулося до Господарського суду Запорізької області із заявою про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використання власних технічних засобів за допомогою технічних засобів та програмного забезпечення "ЕаsуСоn".

Відповідно до ст. 197 ГПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Ухвалою суду від 27.11.2020 заяву про проведення підготовчого засідання 21.12.2020 об 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції у справі 908/2879/20 поза межами суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

21.12.2020 судом проведено підготовче засідання у справі № 908/2879/20, з використанням системи для відеоконференції - комплекс технічних засобів та програмного забезпечення "ЕasyСоn".

Ухвалою суду від 21.12.2020, підготовче засідання відповідно до ст. 183 ГПК відкладено на 20.01.2021, проведення підготовчого засідання ухвалено в режимі відеоконференції, поза межами суду з використанням власних технічних засобів представника.

21.12.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабль" про вжиття заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" та наявні на рахунках, відкритих ДП НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ЗАЕС" в банківських установах України, в межах суми позову - 3 729 322,27 гривень.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.12.2020, заяву про забезпечення позову у справі № 908/2879/20 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 22.12.2020 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабль" про забезпечення позову у справі № 908/2879/20 відмовлено.

20.01.2021 судом продовжено підготовче засідання у справі № 908/2879/20 з використанням системи для відеоконференції - комплекс технічних засобів та програмного забезпечення "ЕasyСоn".

Ухвалою суду від 20.01.2021, відповідно до ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 908/2879/20 закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 01.02.2021. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабль" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використання власних технічних засобів залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 01.02.2021 оголошувалася перерва в судовому засіданні до 25.02.2021.

У судовому засіданні 25.02.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні 25.02.2021 відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог вх. № 857/08-08/21 від 16.01.2021), сформовану в системі "Електроний суд" 15.01.2021 р. в порядку ч. 2 ст. 46 ГПК України. Заява позивача була прийнята судом у судовому засіданні 20.01.2021. Позивач просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача 3 588 987 грн. 00 коп. основного боргу, 140 129 грн. 30 коп. інфляційних втрат, 104 581 грн. 74 коп. 3 % річних, посилаючись на те, що товар був поставлений згідно видаткової накладної № 122012 від 26.12.2019 на суму 1990938,00 грн. та видаткової накладної № 122011 від 26.12.2019 на суму 2198049,00 грн. Податкові накладні № 754 та № 753 від 26.12.2019 на вищевказану поставку товару були зареєстровані 10.01.2020, що підтверджується квитанціями № 1 з Єдиного реєстру податкових накладних. Відповідач частково погасив заборгованість в сумі 600000,00 гривень. Загальна сума боргу відповідача перед позивачем за договором поставки продукції № 657(1)19УК від 13.12.2019 на час подання позову становить 3588987,00 грн. Оплата мала бути здійснена до 10.02.2020, однак станом на дату подання позовної заяви оплата так і не здійснена.

Відповідач 24.02.2021 надіслав на адресу суду заяву в порядку ст. 42 ГПК України, просив суд приєднати до матеріалів справи копію платіжного доручення № 2797 від 18.02.2021. Відповідач зазначив, що в рахунок виконання зобов`язання з оплати товару, поставленого за договором № 657(1)19УК від 13.12.2019 на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабль" платіжним дорученям № 2797 від 18.02.2021 пеерераховані грошові кошти в розмірі 1 000 000 грн. 00 коп.

В матеріалах справи міститься письмовий відзив та заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмову відповідь (вх. № 25460/08-08/20 від 24.12.2020) на відзив відповідача.

У судовому засіданні 25.02.2021, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

13.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабль" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (покупець) укладено договір поставки товару № 657(1)19УК/53-121-01-19-08934.

Відповідно до п. 1.1 договору найменування - кабель ААБл 3х240 (ож)-10, код УКТ ВЕД, одиниці виміру, кількість товару та ціна визначені сторонами в п. 1.1 договору.

Пунктом 11.1 договору сторони узгодили, що договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом одного року. Строк дії договору може бути змінено у випадках і на підставах, передбачених законодавством. Зміна строку дії Договору оформлюється сторонами шляхом укладення додаткової угоди.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

Згідно п. 3.1 договору ціна договору складає 3 491 936,00 (три мільйони чотириста дев`ятсот одна тисяча дев`ятсот тридцять шість гривень), крім того ПДВ 20% 638 387,20 грн. ( шістсот дев`яносто вісім тисяч триста вісімдесят сім гривень 20 копійок). Загальна сума договору складає 4 190 323,20 грн. (чотири мільйони сто дев`яносто тисяч триста двадцять три гривні 20 копійок)

Відповідно до п. 3.2 договору розрахунок за продукцію, поставлену згідно з п.1.1., здійснюється протягом 45 сорока п`яти) календарних днів з моменту постачання продукції на склад Покупця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄДПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

За умовами пунктів 4.1, 4.2 договору поставка товару відбувається згідно з Правилами ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDP - м. Енергодар, вул. Промислова, 133 (склад). Вантажоодержувач - ЗВ ВП "Складаське господарство". Поставка товару відбувається в строк згідно п. 1.2.

Матеріалами справи підтверджено, що товар був поставлений згідно видаткової накладної № 122012 від 26.12.2019 на суму 1 990 938 грн. 00 коп. та видаткової накладної № 122011 від 26.12.2019 на суму 2 198 049 грн. 00 коп.

Видаткові накладні № 122012 від 26.12.2019 та № 122011 від 26.12.2019 підписані уповноваженими особами з боку постачальника і покупця та скріплені печаткою позивача.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов договору поставки товару № 657(1)19УК/53-121-01-19-08934 від 13.12.2019 доведений відповідними видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на видаткових накладних.

Поставка товару підтверджується також довіреністю № 3/432 від 24.12.2019 на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленої форми.

Податкові накладні № 754 та № 753 від 26.12.2019 на вищевказану поставку товару були зареєстровані 10.01.2020, що підтверджується квитанціями № 1 з Єдиного реєстру податкових накладних.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.

Відповідач частково погасив заборгованість в сумі 1 600 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 6812 від 15.05.2020 на суму 300 000 грн. 00 коп. та № 4210 від 13.03.2020 на суму 300 000 грн. 00 коп., № 2797 на суму 1 000 000 грн. 00 коп.

Загальна сума боргу відповідача перед позивачем за договором поставки продукції № 657(1)19УК/53-121-01-19-08934 від 13.12.2019 склала 2 588 987 грн. 00 коп.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК).

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Виходячи зі змісту договору поставки № 657(1)19УК/53-121-01-19-08934 від 13.12.2019, зокрема пункту 3.2 договору, порядок розрахунків за договором передбачає здійснення оплати протягом 45 календарних днів з моменту постачання продукції на склад відповвдача.

Отже, з моменту поставки позивачем відповідачу обумовленого договором товару (дати підписання сторонами у справі видаткових накладних №№ 122011, 122012 від 26.12.2019), враховуючи встановлений п. 3.2 договору строк оплати, відповідач повинен був здійснити оплату товару до 10.02.2020.

Таким чином, сторонами чітко визначений строк оплати отриманої за договором продукції.

Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

За приписами частини 2 статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов`язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України).

За умовами п. 1.1 договору відповідач зобов`язався прийняти і оплатити поставлений товар.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата отриманого товару у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

За таких обставин, матеріалами справи доведено, що відповідач в порушення вимог ст. 692 ЦК України не виконав умови договору поставки № 657(1)19УК/53-121-01-19-08934 від 13.12.2019 в частині оплати поставленого товару, своєчасно та в повному обсязі не сплатив кошти за отриманий товар, що призвело до невиконання грошового зобов`язання і виникнення боргу за поставлений товар в сумі 2 588 987 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На день розгляду спору відповідач доказів оплати товару в повному обсязі суду не надав.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як передбачено частиною 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою вих. № 510 від 08.10.2020 про сплату заборгованості.

Доказів про результати розгляду вимоги матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" про стягнення 2 588 987 грн. 00 коп. основного боргу, з урахуванням сплати відповідачем 18.02.2021 - 1 000 000 грн. 00 коп.

За прострочення оплати товару позивач нарахував 140 129 грн. 30 коп. інфляційних втрат, 104 581 грн. 74 коп. 3 % річних.

Згідно з частиною 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 ст. 625 ЦК України.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати за надані послуги за договором № 657(1)19УК/53-121-01-19-08934 від 13.12.2019, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлено позивачем обґрунтовано.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та встановлено, що нарахування позивачем даних сум, у зв`язку з порушенням умов договору не суперечать нормам діючого законодавства України, розрахунок є вірним, стягненню з відповідача підлягає сума 3 % річних в розмірі 104 581 грн. 74 коп. та 140 129 грн. 30 коп. інфляційних втрат.

Відповідачем контррозрахунок сум річних відсотків та інфляційних втрат суду не наданий.

Твердження відповідача про розмежування поняття ціни товару та розміру ставки податку на додану вартість та не настання строку оплати частини товару в розмірі суми ПДВ - 698 164,50 грн. не приймаються судом, на підставі наступного:

Сторонами визначено у пунктах 3.1, 3.2 розділу 3 "Умови і порядок оплати" договору, що розрахунок за продукцію, здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту постачання продукції на склад покупця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, при цьому загальна вартість товару з урахуванням ПДВ складає 4 190 323,20 грн.

Таким чином, встановлений у п. 3.2 розділу 3 договору строк оплати за товар (45 календарних днів) визначений для оплати всієї вартості поставленого товару, у тому числі ПДВ.

Зазначення у п. 3.2 розділі 3 Договору необхідності передачі постачальником покупцю податкової накладної та оплата ПДВ покупцем після надання такої податкової накладної у своїй взаємозалежності визначає, що податкова накладна має бути подана та зареєстрована у реєстрі постачальником, а оплата суми ПДВ здійснена покупцем на протязі визначеного сторонами строку (45 календарних днів з дати поставки).

Будь-яких доказів звернення до позивача з приводу непередання податкової накладної відповідач суду не подав.

В матеріалах справи містяться податкові накладні № 754 та № 753 від 26.12.2019 на вищевказану поставку товару, які були зареєстровані 10.01.2020, що підтверджується квитанціями № 1 з Єдиного реєстру податкових накладних.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено строки проведення оплати за поставлений товар у зв`язку з чим позивачем правомірно заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 2 588 987 грн. 00 коп. в якості оплати за поставлений товар.

Крім того, відповідач визнає, що на дату складання відзиву на позовну заяву, позивач поставив на адресу відповідача товар загальною вартістю 4 188 987 грн. 00 коп. (3 490 822,50 грн. - ціна товару та 698 164,50 грн. - сума ПДВ), підтверджується видатковими накладними № 1222011 та № 122012 від 26.12.2019.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі поти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс 'Горіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Згідно статті 73 ПІК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 74, 76 ПІК України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, яка полягає в тому, що кожна сторона повинна донести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Належними є докази, па підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Пре;гметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до приписів ст. ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 78 ПІК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню частково.

В порядку ст. 129 ГПК України, в зв`язку з тим, що спір виник з вини відповідача, судовий збір у сумі 55 505 грн. 47 коп. покладається на відповідача (сума в розмірі 1 000 000 грн. 00 коп. була сплачена відповідачем 18.02.2021, отже після звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сума судового збору підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

При зверненні до суду з позовом та заявою про збільшення розміру позовних вимог, позивачем сплачено суму судового збору в розмірі 57 610 грн. 00 коп., згідно платіжних доручень № 1448 від 10.11.2020 на суму 55 950 грн. 00 коп. та № 1998 від 14.01.2021 на суму 1 660 грн. 00 коп.

Тоді як сума судового збору повинна складати 57 505 грн. 47 коп.

Таким чином, з урахуванням вимог ст. 7 Закону України "Про судовий збір", позивач не позбавлений права, у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, подати до суду клопотання про повернення з Державного бюджету 104 грн. 53 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Одеського кабельного заводу «Одескабель», м. Одеса до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар, Запорізька область задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, ідентифікаційний код юридичної особи 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Одеського кабельного заводу «Одескабель» (65102 м. Одеса, Миколаївська дорога, 144, ідентифікаційний код юридичної особи 30332681) 2 588 987 (два мільйони п`ятсот вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) грн. 00 коп. основного боргу, 140 129 (сто сорок тисяч сто двадцять дев`ять) грн. 30 коп. інфляційних втрат, 104 581 (сто чотири тисячі п`ятсот вісімдесят одна) грн. 74 коп. 3 % річних, 57 505 (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот п`ять) грн. 47 коп. судового збору. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 05.03.2021.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.